Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

651

ційне й адміністративне, цивільне й торгове право, процесуальне і кримінальне право,

трудове право багатьох мусульманських країн. Усі ці галузі зберегли лише невелику кіль-

кість норм, що виходять з мусульманського права.

Що стосується персонального статусу, то тут стояла проблема принаймні консолі-

дації, тобто приведення відповідних норм у визначену систему, без зміни їх змісту.

Провести таку роботу було доцільно, оскільки це б позбавило від необхідності посила-

тися на численні праці, що були складені незрозумілою арабською мовою для багатьох

мусульманських країн.

Удосконалення права, котре могло б відбуватися під упливом кодифікованого євро-

пейського права, викликало занепокоєння у мусульманських традиціоналістів. Тому

тривалий час владі не дозволялося прийняти закони з питань персонального статусу і

релігійних інститутів, навіть якщо вони хотіли тільки знову викласти вже застосовувані

раніше норми. Кодекси персонального статусу, підготовлені в Єгипті Мохаммедом Ка-

дри-пашею, в Алжирі — Л. Мораном, залишилися лише приватними працями, хоч їх

висока наукова цінність і в той же час повна відповідність ортодоксальним положенням

були повсюдно визнані. У Туреччині навіть Цивільний кодекс і Цивільний процесуаль-

ний кодекс, опубліковані в 1870 і в 1876 рр. за назвою «Мессель»

, не регулювали осо-

бистих прав, а також сімейне і спадкоємне право, незважаючи на велику незручність,

пов’язану з цим (туркам доводилося використовувати джерела арабською мовою).

У Саудівській Аравії король Ібн-Сауд оголосив у 1927 р. про свій намір створити ко-

декс мусульманського права на базі його доктринального викладу Ібн-Таймой; опозиція

виявилася такою, що проект створення кодексу був відкинутий.

Зрештою, ідея, що так важко пробивала собі шлях, перемогла в різних країнах.

Першою кодификацією мусульманського права, котра набула сили закону в галузі сі-

мейного права і спадкування, був іранський Цивільний кодекс, промульгований у

1927—1935 роках. Кодекси персонального статусу були прийняті у Сирії, Тунісі, Ма-

рокко, Єгипті, Йорданії, Іраку, Південному Йємені. В Алжирі законодавець реформував

режим опіки та інститут безвісної відсутності. Реформи сімейного і спадкоємного права

проведені в Пакистані. У багатьох мусульманських країнах відкинута в минулому тен-

денція зміцнюється в наш час.

Якщо розглянути кримінальні чи кримінально-процесуальні, зобов’язальний, торго-

вий чи цивільно-процесуальний кодекси, а також нові положення адміністративного

або трудового права, то цілком очевидно, що всі зазначені акти в різних країнах послу-

жили справі рецепції західних концепцій.

Сталий у такий спосіб дуалізм міг здаватися цілком життєздатним, доки в різних

країнах існували два види самостійних судів, призначених для застосування двох вка-

заних систем. Одна з них була заснована на порівняльному праві й на розумі, інша —

на аргументації авторитету й віри. Перша система зазнала помітних змін, друга — по

суті своїй незмінна. Згодом друга система стала поступатися позиціями першій. Ті самі

судді стали одночасно застосовувати і «сучасне право», і мусульманське право. Тради-

ційні мусульманські суди, ліквідовані в Туреччині з 1924 року, припинили своє існу-

вання в Єгипті, Тунісі, Пакистані, Алжирі, Марокко, Гвінеї і Малі. Для застосування

норм шаріату, як і для застосування сучасних кодексів, тепер і в цих країнах доводить-

ся звертатися до юристів, що отримали освіту, як правило, західного зразка.

Позитивні правові системи мусульманських країн у їх сучасному вигляді різ-

няться між собою, оскільки суспільний розвиток цих країн не є однаковим і тради-

ції також різні. Відтак загальну картину правових систем мусульманських країн да-

ти дуже важко. Однак деякі загальні риси можна встановити, виділивши при цьому

дві групи країн.

«Мессель» перекладений французькою мовою Г. Юнгом у 6-м томі його роботи «Corps de droit

ottoman» (1906 р.). «Мессель» складений сучасною турецькою мовою; написання «Medjelle» було найбільш

поширеним до переходу турків на латинський алфавіт. «Мессель» залишається основою чинного права ха-

мишитської Йорданії й подекуди застосовується у Лівані.

652

Першу групу складають держави, котрі найменше зазнали впливу сучасних ідей: Са-

удівська Аравія, ЙАР, Аден, емірати Перської затоки. Ці країни теоретично живуть за

нормами мусульманського права, а фактично — звичаєвого, що визнає перевагу й до-

сконалість мусульманського права, але нерідко з ним розходиться.

Другу групу складають держави, в яких мусульманське право більш-менш зведене

прецедентами до звичаю, збереглося тільки для регулювання окремих сторін громадсь-

кого життя, персонального статусу й релігійних установ, іноді земельного режиму, у

той час як існує «сучасне» право, що регулює нові сфери суспільних відносин. Ця група

у свою чергу підрозділяється на три підгрупи залежно від того, чи було зазначене су-

часне право вироблене на зразок загального права (Пакистан, Індія, Малайзія, Нігерія),

на зразок французького (африканські держави з французькою мовою, ряд арабських

держав) або радянського права (мусульманські республіки колишнього СРСР).

Говорячи про вестернізацію мусульманського права, зазначимо, що мусульманські

країни зуміли об’єднати відповідно до їх традиції й мислення різні елементи — як тра-

диційного походження, так і сприйняті з західних країн. Очевидно, така тенденція буде

розвиватися й надалі. Очікується, що на шляху подальшої модернізації права в мусуль-

манських країнах виникне синтез категорій і понять, запозичених із західного права, та

методів міркування й підходу, глибоко пронизаних традицією мусульманського права.

Яскравим прикладом цьому є право Туреччини — країни, котра посідає особливе місце

серед країн з мусульманським населенням.

2.2. Право Туреччини

Цивільне та суміжні з ним галузі права

Цивільне право і процес. Засади сучасного цивільного права Туреччини формува-

лися, починаючи з 1926 р., під впливом швейцарський Цивільний кодексу і частково —

швейцарський Зобов’язальний кодексу (у редакції 1911 р.). Вибір саме швейцарського

цивільного законодавства був обумовлений його загальновизнаною високою якістю, а

також (почасти) суб’єктивними факторами (тодішній турецький міністр юстиції вивчав

право у Швейцарії).

Уведення швейцарського Цивільного кодексу призвело до різкого розриву з тради-

ційними мусульманськими уявленнями про сімейне і спадкоємне право. Нове законо-

давство заперечувало багатошлюбність, однобічне розірвання шлюбу чоловіком, нерів-

ний розподіл спадщини між синами й дочками померлого. У такий спосіб, пориваючи

певним чином з віковими традиціями ісламського звичаєвого права, якого не торкнули-

ся законодавчі реформи останнього султана Османської імперії, законодавець мав на-

мір радикально модернізувати турецьке суспільство.

При рецепції швейцарського Цивільного кодексу до нього все-таки були внесені де-

які важливі зміни, що враховували місцеві особливості: розширені підстави розлучен-

ня, як законний встановлено режим роздільності майна чоловіків тощо. Проте ЦК дуже

важко сприймався населенням і був згодом суттєво підправлений законодавцем та су-

довою практикою. Найбільші труднощі виникли у сфері сімейного права. Наприклад,

коли, згідно з новим ЦК 1926 р., став обов’язковим цивільний шлюб, селяни й основна

частина міського населення продовжували залишатися вірними традиційному релігій-

ному шлюбному обрядові. У результаті число дітей, котрі, відповідно до писаного пра-

ва, вважалися позашлюбними, а в очах населення лишалися законнонародженими, збі-

льшилося настільки, що довелося шляхом прийняття ряду спеціальних законів (1933,

1945, 1950, 1956, 1965 рр.) визнати їх народженими у шлюбі. Союз їх батьків визнавав-

ся шлюбом, якщо обидві сторони були поза офіційним шлюбом на момент видання за-

кону.

Цивільний процесуальний кодекс являв собою рецепцію ЦПК швейцарського кан-

тону Neuchatel. У подальшому до нього вносилися численні зміни.

653

Торгове право. Незважаючи на рецепцію ЦК Швейцарії, турецькі законодавці ви-

рішили за прикладом більшості країн континентальної Європи присвятити торговому

праву окрему кодификацію. Торговий кодекс був уведений двома книгами: перша у

1926, друга — у 1929 рр., діяв до сер.1950-х років. Новий Торгівельний кодекс 1956 р.

по суті являє собою нову редакцію ТК 1926 р. (набув чинності з 1 січня 1957 р.), який,

згідно з його першою статтею, є складовою частиною Цивільного кодексу. Він склада-

ється зі вступу, п’яти частин і заключних положень. Частина перша дає визначення

підприємця (торговця), містить положення про торговий реєстр, торгове ім’я, несум-

лінну конкуренцію, ведення торгових книг, комерційне представництво; частина друга

стосується торгових компаній, третя включає правила про комерційні документи (у то-

му числі векселя, чеки, товаророзпорядчі документи); частина четверта присвячена тор-

говому мореплаванню; п’ята — страхуванню.

Трудове право. Процес вестернізації торкнувся і трудового права, що формувалося

поза мусульманськими традиціями, згори, з ініціативи сил, зацікавлених у перетворенні

Туреччини на суспільство «західного типу». При цьому прийняття відповідних законів

часом передувало формуванню умов для їх реалізації; розвиток законодавства випере-

джала соціальна еволюція, що викликало необхідність його змін, котрі мають на меті

пристосувати його до національних традицій і особливостей.

Сформоване в Туреччині трудове право близьке за своїми формальними характерис-

тиками континентальним європейським зразкам. Головним його джерелом є Конститу-

ція, відповідно до якої держава бере на себе зобов’язання забезпечити кожному справе-

дливу частку в національному прибутку, ліквідувати економічну та соціальну нерів-

ність і надати особливого захисту економічно слабким особам. Кожен має право на

працю і свободу, укладати трудовий договір у будь-якій обраній сфері суспільного

життя; право відмовитися від роботи, що не відповідає вікові, стану здоров’я чи статі;

проголошено право працівників і роботодавців створювати асоціації, укладати колек-

тивні договори; право працівників на страйк, а роботодавців — на локаут; держава зо-

бов’язується приймати адекватні економічні, соціальні й фінансові заходи для захисту

інтересів працівників, для забезпечення справедливої заробітної плати, достатньої для

пристойного існування. Доповнюють у цій частині Конституцію Туреччини закони: про

працю (1971 р.), про працю моряків (1967 р.), про працю журналістів (1953 р.), про

профспілки (1983 р.), про колективні договори, страйки й локаути (1983 р.), про трудові

суди (1950 р.) тощо.

Специфіка турецького трудового права полягає у встановленні державної монополії

на діяльність з питань трудового посередництва, заборони приватних бірж праці і в

більш низькому, ніж у Західній Європі, рівні правових гарантій умов та охорони праці.

Закон закріплює однаковий статус за профспілками працівників і профспілками під-

приємців. Закон гарантує профспілковий плюралізм, однак як працівникові, так і під-

приємцю заборонено бути членом більш ніж однієї профспілки.

Кримінальне право і процес

Кримінальне право. Одним із перших Кримінальних кодексів Туреччини був ко-

декс, складений під упливом Французького кримінального кодексу 1810 р., і прийнятий

в Османській імперії на початку танзимату (1840 р.). Він діяв до періоду кемалістських

реформ, під час яких був замінений новим Кримінальним кодексом 1926 р., що спирав-

ся головним чином на італійський КК 1889 року. У подальшому КК 1926 р. неоднора-

зово переглядався. Так, у 1930-і рр. були зроблені запозичення з карного законодавства

фашистської Італії, зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за комуністич-

ну діяльність і пропаганду. У 1971 р., у відповідь на розростання політичного насильст-

ва у країні була підвищена кримінальна відповідальність за викрадення людей та вве-

дені нові склади злочинів — викрадення повітряного судна, володіння, виготовлення і

транспортування вибухових речовин, неправомірне проникнення в публічні будинки.

654

Проект повного перегляду Кримінального кодексу був поданий до парламенту в се-

редині 1986 року. Передбачалося дещо знизити відповідальність за загальні карні зло-

чини й підсилити її за злочини політичні. Збереження репресивних тенденцій у турець-

кому кримінальному праві зумовлене збереженням напруженості в республіці,

особливо у зв’язку зі збройною боротьбою курдського народу за самовизначення, що

триває й досі. У 1997 р. була закінчена підготовка проекту нового КК Туреччини.

Кримінальні діяння, за турецьким КК, поділяються на кримінальні злочини і прови-

ни; мінімальний вік кримінальної відповідальності — 11 років. Види покарання: стра-

та, суворе ув’язнення, звичайне ув’язнення, великі штрафи.

До 1990 р. 16 статей КК 1926 р. (зі змінами) передбачали страту як обов’язковий за-

хід за злочини проти держави, уряду й Конституції. Крім того, вісім статей передбачали

обов’язкову страту за такі злочини, як убивство або злочин, у результаті якого неспра-

ведливо страчена інша людина.

Дванадцять статей Військово-кримінального кодексу Туреччини, дві статті Закону

про зраду й одна стаття Закону про контрабанду також передбачали страту як

обов’язковий вид покарання.

Інші види покарання: суворе ув’язнення, звичайне ув’язнення, великі штрафи. Суво-

ре ув’язнення означає каторжні роботи на термін від одного року до довічних. Для ре-

цидивістів воно може починатися з одиночного ув’язнення. Звичайне ув’язнення при-

значається на термін до 20 років і також пов’язане із примусовою працею. У деяких

випадках осуд може тягти за собою заборону на обіймання публічних посад, а також

заняття деякими професіями або видами діяльності.

Закон про виконання покарань (1965 р.) мав на меті дещо пом’якшити суворість КК,

передбачивши альтернативні заходи карного впливу і штрафи, а також стимулювати

використання коротких тюремних термінів (до 6 місяців, нині — до одного року). Були

також уведені нові форми умовного звільнення, такі, як тюремні відпустки, домашній

арешт тощо. Усе це дозволило розвантажити перенаселені в’язниці на 50 %.

Антитерористичний закон 1991 р. анулював статті КК, котрі встановлювали відпо-

відальність за «ідеологічні злочини». Однак він увів широке й заплутане визначення

тероризму, надавши урядові право використовувати закон не тільки для боротьби з те-

рористами, а й накладати покарання на звичайних громадян за письмову й усну пропа-

ганду, мітинги та демонстрації, що мають на меті «завдати шкоди нерозривній єдності

держави».

Кримінальний процес у цілому побудований за німецьким зразком. КПК запози-

чений у Німеччині у період кемалістських реформ. Розгляд справ у суді (крім дріб-

них) — колегіальний. Конституція проголошує багато загальновизнаних демократич-

них принципів кримінального судочинства. Однак фактично в ході судового розгляду

змагальність сторін не забезпечується, захист не має рівних прав з обвинуваченням, ад-

вокат зобов’язаний поводитися на засіданні лояльно. Суду присяжних у Туреччині не

існує.

Постійна політична напруженість і нестабільність у країні здійснює украй негатив-

ний вплив на кримінальний процес. У справах про політичні та терористичні злочини

права обвинувачуваних суттєво обмежені законом і ще більше на практиці. Такі справи

розглядаються військовими або надзвичайними судами. Так, після військового перево-

роту 1980 р. більшість смертних вироків виносили військові суди, розглядаючи справи

про злочини, що «призвели до уведення воєнного стану». Адвокатам політичних

ув’язнених усіляко заважали й перешкоджали. Досить поширена була практика засто-

сування катувань у кримінальному процесі з будь-яких категорій справ.

У 1990-і рр. під тиском європейських держав і міжнародних правозахисних органі-

зацій у кримінально-процесуальному законодавстві Туреччини відбулися деякі позити-

вні зміни. Зокрема, у 1992 р. закон встановив, що обвинувачуваний у «групових злочи-

нах» не може бути затриманий поліцією без наказу судді на термін більше чотирьох діб

(раніше цей термін складав 15 діб). Обвинувачуваний тепер має право на неконтрольо-

ване спілкування з адвокатом у будь-який момент. Максимальний термін утримання

655

під вартою в період попереднього розслідування — шість місяців. За справами, переда-

ними до суду, максимальний термін утримання під вартою, включаючи досудове слід-

ство, не може перевищувати двох років. Одна лише тяжкість скоєного злочину відтепер

не є достатньою підставою для взяття особи під варту.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та те-

рмінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та тер-

мінів:

Поняття Терміни

«Загальне мусульманське право»

Право «мусульманських країн»

Гирі

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за пропо-

нованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи матеріал теми та додаткову літературу, підготуйте

коротку довідку про історичні обставини розробки й прийняття Кримінального коде-

ксу Японії 1907 року.

Завдання 6. Використовуючи текст Кримінального кодексу Японії 1907 року з

подальшими змінами, випишіть:

а) статті, в яких закріплені окремі види злочинів;

б) статті, які підтверджують тенденцію гуманізації японського кримінального зако-

нодавства.

Перевірте себе

Завдання 4. Продовжте думку:

1. Основними тенденціями розвитку японського права, починаючи з епохи Мейдзі,

є..............................., що означає.......................................

2. На цивільне законодавство Японії значний вплив здійснило право...................

........................................................................................

3. Особливістю кримінального законодавства епохи Мейдзі було те, що...................

.............................................................................................

4. Сутність системи інтенсивного судового розгляду в японському кримінально-

процесуальному праві полягає в тому, що..........................................................

......................................................

5. Спільне в китайському та японському праві полягає в тому, що............................

....................................................................................

6. Фундаментальні розходження між старим китайським правом і новим (періоду

правління Мао) полягає в тому, що...........................................

7. Основною особливістю права мусульманських країн є......................, про що свід-

чить..........................................................................................

8. Початок сучасному цивільному праву Туреччини було покладено..................

.................................................................................

9. «Вестернізація» трудового права Туреччини виявилася в тому,

що................................................................................................................

10. Збереження репресивних тенденцій у турецькому кримінальному праві обумов-

лено..............................і виявилося у..................................

Завдання 5. Схарактеризуйте:

1. Основні тенденції становлення й розвитку сучасного японського права.

2. Кримінальне законодавство Японії.

3. Основні тенденції розвитку китайського права в пореформений (80-ті рр. ХХ ст.)

період.

4. Основні риси права близькосхідних країн.

5. Загальні риси та особливості права Туреччини.

Джерела

Документ № 1

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС ЯПОНІЇ

(Закон № 45 від 24 квітня 1907 р. З подальшими змінами

за станом на 25 листопада 1997 р.)

(витяги)

ЧАСТИНА ПЕРША. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ОЗДІЛ 1. ПРАВИЛА ЗАСТОСУВАННЯ ЧИННОГО ЗАКОНУ

Стаття 1. Злочин у межах Японії

Чинний закон застосовується до кожної особи, що скоїла злочин у межах Японії.

Те ж саме стосується будь-якої особи, що скоїла злочин на японському судні чи

японському повітряному апараті, що знаходиться поза межами Японії....

ОЗДІЛ 2. ПОКАРАННЯ

Стаття 9. Види покарань

Основними покараннями встановлюються страта, позбавлення волі з примусовою

працею, позбавлення волі без примусової праці, штраф, кримінальний арешт і малий

штраф; додатковим покаранням встановлюється конфіскація.

Стаття 10. Тяжкість покарань

1. За своєю тяжкістю основні покарання розподіляються в тому порядку, в якому

вони зазначені в попередній статті; однак безстрокове позбавлення волі без примусової

праці є більш тяжким покаранням, ніж строкове позбавлення волі з примусовою пра-

цею, і строкове позбавлення волі без примусової праці є більш тяжким покаранням, ніж

строкове позбавлення волі з примусовою працею, якщо максимальний термін, передба-

чений для першого, удвічі перевищує максимальний термін, передбачений для остан-

нього.

2. При покараннях того самого виду більш тяжким є покарання з великим максималь-

ним терміном або з більшою максимальною сумою; якщо максимальні терміни чи мак-

симальні суми однакові, то більш тяжким вважається покарання з великим мінімальним

терміном або з більшою мінімальною сумою.

Стаття 11. Страта

1. Страта приводиться у виконання у в’язниці шляхом повішення.

2. Засуджений до страти до приведення покарання у виконання утримується у

в’язниці.

Стаття 12. Позбавлення волі з примусовою працею

1. Позбавлення волі з примусовою працею встановлюється безстрокове і строкове;

строкове позбавлення волі з примусовою працею встановлюється на термін від 1 місяця

до 15 років.

2. Позбавлення волі з примусовою працею полягає в утримуванні у в’язниці й вико-

нанні примусової праці.

Стаття 13. Позбавлення волі без примусової праці

1. Позбавлення волі без примусової праці встановлюється безстрокове і строкове;

строкове позбавлення волі без примусової праці встановлюється на термін від одного

місяця до 15 років.

Стаття 14. Межі посилення й пом’якшення

При посиленні покарання у вигляді термінового позбавлення волі з примусовою

працею або без неї термін покарання може бути подовжений до 20 років; у разі ж

пом’якшення він може бути скорочений до терміну менше одного місяця.

Стаття 15. Штраф

Штраф становить від 10 тисяч йєн і більше, однак у разі у пом’якшення покарання

він може бути скорочений до менш як 10 тисяч йєн.

Стаття 16. Кримінальний арешт

Кримінальний арешт встановлюється на термін від одного дня до 30 днів і полягає в

утримуванні в арештному будинку.

Стаття 17. Малий штраф

Малий штраф встановлюється в сумі від 1 тисячі йєн до 10 тисяч йєн.

Стаття 18. Утримування в робітному будинку нездатних повністю внести

штраф або малий штраф

1. Той, хто не може цілком сплатити штраф, піддається утримуванню в робітному

будинку на термін від одного дня до двох років.

2. Той, хто не може цілком сплатити малий штраф, піддається утримуванню в робіт-

ному будинку на термін від одного дня до 30 днів.

3. Якщо призначені разом кілька штрафів або разом штраф і малий штраф, то термін

утримування за несплату не повинен перевищувати трьох років. Якщо разом призначе-

ні кілька малих штрафів, то термін утримування не повинен перевищувати 60 днів.

6. Якщо особа, засуджена до штрафу або малого штрафу, сплачує його частково,

утримування в робітному будинку скорочується на число днів, що відповідає цій сумі, з

огляду на співвідношення між загальною сумою штрафу або малого штрафу й числом

днів утримування за вироком.

7. Якщо під час виконання утримування за несплату частина штрафу або малого

штрафу виплачується, число днів, що залишається, скорочується у співвідношенні, за-

значеному в попередній частині.

8. Не може стягуватися сума, менша, ніж відповідна одному дню утримування за

несплату.

Стаття 19. Конфіскація

1. Нижчепойменовані предмети можуть бути конфісковані:

1) предмет, що є елементом скоєння злочину;

2) предмет, що був використаний при скоєнні злочину чи призначався для цього;

3) предмет, що з’явився в результаті злочину або був отриманий на підставі злочи-

ну, або був отриманий як винагорода за злочин.

2. Конфіскація можлива, якщо предмет не належить іншій, крім злочинця, особі; од-

нак цей предмет може бути конфіскований, навіть якщо він належить іншій, крім зло-

чинця, особі, якщо інша, крім злочинця, особа одержала цей предмет після злочину, бу-

дучи поінформованою про його характер.

Стаття 20. Злочини, за які неможливе призначення конфіскації

Конфіскація не може призначатися за злочин, що тягне тільки кримінальний арешт

або малий штраф, якщо це не передбачено спеціальними положеннями; однак це не

відноситься до конфіскації предмета, названого в п. 1 ч. 1 ст. 19.

658

Стаття 21. Зарахування перебування в попередньому ув’язненні

Число днів, проведених у попередньому ув’язненні, може бути цілком або частково

зараховане в термін самого покарання.

ОЗДІЛ 5. УМОВНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ З В’ЯЗНИЦІ

Стаття 28. Умови умовного звільнення з в’язниці

Якщо особа, засуджена до позбавлення волі з примусовою працею або без неї, вияв-

ляє справжнє виправлення, адміністративна влада своїм рішенням може дозволити їй

умовне звільнення з в’язниці після того, як вона відбула третину терміну при терміно-

вому покаранні або 10 років — при безстроковому.

ОЗДІЛ 6. ДАВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ

Й ПОГАШЕННЯ ВІДБУТОГО ПОКАРАННЯ

Стаття 31. Дія давності

Особа, засуджена до покарання, залежно від давності може бути звільнена від його

виконання.

Стаття 32. Терміни давності

Давність минає повністю, коли покарання не виконане протягом будь якого з наве-

дених нижче термінів після того, як вирок став остаточним:

1. Страта — протягом 30 років.

2. Безстрокове позбавлення волі з примусовою працею або без неї — протягом

20 років.

3. Строкове позбавлення волі з примусовою працею або без неї — протягом 15 ро-

ків, якщо термін покарання становить від 10 років і більше; протягом 10 років, якщо тер-

мін покарання складає від трьох років і більше; і протягом п’яти років, якщо термін по-

карання складає менше трьох років.

4. Штраф — протягом трьох років.

5. Кримінальний арешт, малий штраф і конфіскація — протягом одного року.

Стаття 34-ІІ. Погашення відбутого покарання

1. Вирок до покарання втрачає силу, якщо особа відбула позбавлення волі без при-

мусової праці або більш тяжке покарання, або їй було надане звільнення від відбуття

покарання й після цього минуло 10 років, протягом яких ця особа не була засуджена до

штрафу або більш тяжкого покарання. Також якщо було цілком виконане призначене

особі покарання у вигляді штрафу чи більш м’яке покарання або їй було надане звіль-

нення від виконання покарання й після цього минуло п’ять років, протягом яких ця

особа не була засуджена до штрафу чи більш тяжкого покарання.

2. Вирок про визнання винною зі звільненням від покарання втрачає силу, якщо

особа була визнана винною у злочині зі звільненням від покарання й після того, як ви-

рок про це став остаточним, минуло два роки, протягом яких ця особа не була засудже-

на до штрафу або більш тяжкого покарання.

ОЗДІЛ 7. НЕУТВОРЕННЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ.

ОМ’ЯКШЕННЯ ПОКАРАННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ

Стаття 35. Дії відповідно до законодавства або у здійсненні правомірного за-

няття

Дія, виконана відповідно до законодавства або в здійснення правомірного заняття,

некарана.

Стаття 36. Правомірна оборона та перевищення її меж

1. Дія, що неминуче необхідна для того, або захистити себе або іншу особу від без-

посередньої загрози неправомірного нанесення збитку якому-небудь праву, некарана.

659

2. Покарання за дію, що перевищує межі оборони, залежно від обставин може бути

пом’якшене або ця особа може бути звільнена від покарання.

Стаття 37. Украй необхідні дії для запобігання небезпеки й перевищення її

меж (необхідна оборона)

1. Дія, неминуче необхідна для того, щоб відвернути від себе або іншої особи наяв-

ну небезпеку для життя, здоров’я, волі або майна, некарана лише тоді, коли якщо зби-

ток, котрий виник у результаті цієї дії, не перевищує ступінь збитку, що відвертається;

однак якщо ця межа була перевищена, то залежно від обставин покарання може бути

пом’якшене чи ця особа може бути звільнена від покарання.

2. Положення попередньої частини не застосовуються щодо тієї особи, на якій ле-

жить спеціальний борг у силу виду її занять.

Стаття 38. Умисел, необережність, помилка

1. Некарана дія, скоєна при відсутності умислу скоїти злочин; однак це не стосуєть-

ся випадків, коли закон містить спеціальні положення.

2. Якщо особа під час скоєння злочину не знала, що скоює злочин більш тяжкий,

ніж той, який вона, на її думку, скоює, до неї не можуть застосовуватися заходи, відпо-

відні скоєному нею в дійсності більш тяжкому злочину.

3. Відсутність умислу скоїти злочин не може утворюватися через незнання закону;

однак залежно від обставин можливе пом’якшення покарання.

Стаття 39. Психічна ненормальність і слабоумство

1. Дія, вчинена психічно ненормальним, некарана.

2. Покарання за дію, вчинену людиною, хворою на слабоумство, підлягає

пом’якшенню.

Стаття 41. Недосягнення віку, за який настає кримінальна відповідальність

Дія, вчинена особою, котра не досягла віку 14 років, некарана.

Стаття 42. Явка з повинною й зізнання у скоєному злочині

1. Покарання особи, яка, скоївши злочин, з’явилася з повинною до того, як була ви-

явлена владою, може бути пом’якшене.

ОЗДІЛ 12. ПОМ’ЯКШЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ПОМ’ЯКШУВАЛЬНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 66. Пом’якшення покарання за пом’якшувальними обставинами

Якщо в обставинах злочину наявні пом’якшувальні моменти, що потребують ураху-

вання та свідчать на користь особи, котра скоїла злочин, покарання може бути

пом’якшене з урахуванням пом’якшувальних обставин.

Стаття 67. Посилення або пом’якшення покарання в силу закону та

пом’якшення за пом’якшувальними обставинами

Навіть у тому випадку, коли покарання підлягає посиленню або пом’якшенню від-

повідно до закону, може мати місце пом’якшення покарання за пом’якшувальними об-

ставинами.

ОЗДІЛ 13. ПРАВИЛА ПОСИЛЕННЯ ТА ПОМ’ЯКШЕННЯ ПОКАРАНЬ

Стаття 68. Спосіб пом’якшення відповідно до закону

Якщо наявна одна чи більше передбачених законом підстав для пом’якшення пока-

рання, то підлягають застосуванню такі правила:

1. Якщо має бути пом’якшене покарання стратою, воно пом’якшується призначен-

ням позбавлення волі з примусовою працею чи без неї безстроково чи на термін не ко-

ротший 10 років.

2. Якщо має бути пом’якшене безстрокове позбавлення волі з примусовою працею

чи без неї, воно пом’якшується призначенням позбавлення волі з примусовою працею

чи без неї на термін не коротший семи років.

660

3. Якщо має бути пом’якшене строкове позбавлення волі з примусовою працею чи

без неї, термін призначення скорочується наполовину.

4. Якщо має бути пом’якшений штраф, сума його скорочується наполовину.

5. Якщо має бути пом’якшений кримінальний арешт, його максимальний термін

скорочується наполовину.

Примітка:

Документ № 1 використаний з: Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США,

Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И. Д. Козочкина. —

М.: Зерцало, 1999. — С. 327—346.

Тести для самоконтролю

1. Становий характер японського суспільства сер. ХІХ ст. був представлений

такими основними категоріями населення:

1) самураї, селяни, ремісники, торговці;

2) воїни, селяни;

3) селяни, ремісники, торговці.

2. Реставрацію Мейдзі та початок становлення буржуазної держави в Японії

пов’язують з подіями:

1) 1868 р., повалення влади сьогуна і початком правління імператора Муцухіто.

2) 1889 р., октроюванням першої японської конституції.

3) 1904—1905 рр., російсько-японською війною.

3. За Конституцією 1889 р., форма правління японської держави була:

1) республікою;

2) дуалістичною монархією;

3) парламентською монархією.

4. Становлення Японії як колоніальної імперії пов’язують з:

1) октроюванням Конституції 1889 р.;

2) анексією Кореї 1910 р., окупацією Маньчжурії 1931 р.;

3) наслідками російсько-японської війни 1904—1905 рр.

5. Встановлення в 1940 р., в Японії режиму диктатури фашистсько-нацист-

ського типу було здійснено:

1) шляхом державного перевороту;

2) шляхом створення «нової політичної структури»;

3) шляхом перебудови державного апарату.

6. За Конституцією 1947 р., Японія стала:

1) дуалістичною монархією;

2) державою з парламентсько-монархічною формою державного правління;

3) республікою.

7. Зразком для Основного закону Японії 1889 р. послужила:

1) Конституція Німеччини 1871 р.;

2) Конституція Прусії 1850 р.;

3) Конституція Франції 1791 р.

8. Конституційне закріплення утворення Китайської Народної республіки було

здійснено:

1) 1 жовтня 1949 р.;

2) 13 січня 1953 р.;

3) 20 вересня 1954 р.