Буднік М.М., Мартюшева Л.С., Сабліна Н.В. Фінансовий ринок: Навч. пос

Подождите немного. Документ загружается.

101

торгівлі в середині XVI ст. мали біржі Антверпена і Ліона. Саме в

цей період були створені біржі в Тулузі, Гамбурзі, Франкфурті та

Лейпцигу. В основному це були товарні та вексельні біржі. На-

прикінці XVIII — початку XIX ст. на ринку з’явилися велика кі-

лькість державних позик. Першість тут утримувала Англія і від-

повідно Лондонська біржа. В Європі — Франкфуртська біржа.

Наприкінці XIX ст. на фондових біржах основне місце зайня-

ли операції з акціями (у зв’язку з широким поширенням акціоне-

рної форми власності) а торгівля державними цінними паперами

значною мірою перейшла на позабіржовий ринок.

У 1703 р. відкрилась Петербурзька фондова біржа, де котиру-

вались іноземні векселі та облігації державних позик, з 1827 р.

почали котируватися акції, а після затвердження статуту біржі в

1870 р. почалось щоденне котирування цінних паперів.

На території України в 1796 р. було відкрито біржу в Одесі, у

1869 — в Києві, в — 1876 р. в Харкові, в 1885 р. — у Миколаєві

та ін. На Київській біржі проводились операції з державними

цінними паперами, акціями цукрових заводів, облігаціями прива-

тних підприємств, векселями, заставними листами, золотом, срі-

блом. Специфічно київськими паперами, які постійно котирува-

лись на Київській біржі, були цінні папери міських кредитно-

фінансових закладів, місцевих машинобудівних та чавуноплави-

льних заводів. Протягом 90-х років у Києві сформувався вторин-

ний ринок паперів цукрових заводів, промислових товариств та

комерційних банків. У 1907 — 1908 р. у зв’язку зі зростанням

експорту цукру виникли специфічні цінні папери, пов’язані з

правами на вивіз цукру, які мали риси строкових угод.

У серпні 1914 р. під час Першої світової війни була закрита

Київська біржа. Але контракти укладались на біржі навіть в

1916—1917 рр. Після 1917 р. функціонування фондового ринку

практично припинилося.

Новий розвиток ринку цінних паперів в Україні веде свій від-

лік з 1995—1996 років. (Хоча Закони «Про господарчі товарист-

ва» і «Про цінні папери і фондовий ринок» були прийняті ще в

1991 році, але загальні кризові процеси у фінансовій сфері і від-

сутність послідовної державної політики в питаннях випуску і

обертання цінних паперів тривалий час стримували можливості

становлення фондового ринку [1,6]). Тоді в Україні виникли

об’єктивні передумови для активізації ринку цінних паперів —

поступово стабілізувалася грошова система, з’явилися реальні

товари і більш надійний засіб розрахунку (гривня), і почався етап

масової приватизації державних підприємств шляхом акціону-

102

вання. У 1995 р. Указом Президента була створена Державна ко-

місія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), а Верхов-

ною Радою України була розглянута і схвалена «Концепція фун-

кціонування і розвитку фондового ринку України» [19].

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — сукупність учас-

ників ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу

та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) [6].

Нині в Україні діють усі основні учасники фондового рин-

ку — емітенти, інвестори, саморегулівні організації і професійні

посередники, та сформувалася інфраструктура, що забезпечує їх

діяльність. Фондовий ринок є структурованим і містить у собі

ознаки й елементи первинного і вторинного ринку, організовано-

го і неорганізованого, біржового і позабіржового.

7.2. У

ЧАСНИКИ ФОНДОВОГО РИНКУ,

ЇХ ЦІЛІ Й ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

Фондовий ринок забезпечує розподіл коштів між учас-

никами економічних відносин через випуск цінних паперів, що

мають власну вартість і можуть купуватися, продаватися і пога-

шатися.

Основні функції фондового ринку полягають:

• у централізації тимчасово вільних коштів і заощаджень для

фінансування економіки;

• у переливі капіталу з метою його концентрації в технічно

або економічно прогресивних галузях і найбільш перспективних

регіонах;

• у ліквідації дефіциту державного бюджету, у його касовому

виконанні і згладжуванні нерівномірності надходження податко-

вих платежів;

• в інформації про стан економічної кон’юнктури, виходячи зі

стану ринку цінних паперів.

• У залежності від місця, що учасники займають на ринку

цінних паперів, їх можна класифікувати як показано на рис. 7.1.

Кожен з суб’єктів, виходячи на фондовий ринок переслідує

свої цілі.

1) споживачі — одержання додаткового джерела фінансування.

2) усі постачальники ринку, вкладаючи свої капітали в цінні

папери, намагаються досягти різноманітних цілей, які можна

об’єднати таким чином:

• прибутковість;

103

• безпека (зменшення ризику);

• ліквідність.

державні

недержавні

органи влади

підприємства

домогосподарства

інституційні

інвестори

підприємства

Суб’єкти фондового ринк

торговці

суб’єкти, що

обслугову-

ють ринок

органи, що

регулюють

діяльність

учасників

ринку

споживачі

поста-

чальники

Рис. 7.1. Суб’єкти фондового ринку

Безумовно, кожний з інвесторів має свої вимоги до цих показників

і відповідно вибирає власне поводження. «Золоте» правило інвесту-

вання в цінні папери складається в тім, що дохід завжди пропорцій-

ний ризику, на який готовий піти інвестор заради його одержання.

3) торговці — надання послуг на фондовому ринку як у від-

ношенні пошуку сторін зі складання відповідних угод, так і фор-

мування самого ринку цінних паперів, надання йому цінової ви-

значеності, ліквідності і прозорості.

4) організації, що обслуговують ринок — одержання прибут-

ку від надання платних послуг споживачам, постачальникам і то-

рговцям.

5) органи, що регулюють діяльність учасників, поділяються

на державні й органи самоврядування, тобто недержавні (фондо-

ва біржа, різноманітні професійні організації — суб’єкти ринку),

і виконують задачу регулювання порядку на ринку.

Суб’єкти ринку цінних паперів виконують такі види дія-

льності:

• андеррайтинг — розміщення (підписка, продаж) цінних па-

перів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за

рахунок емітента;

• брокерську діяльність — укладення торговцем цінними па-

перами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії,

доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої

особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

104

• дилерську діяльність — укладення торговцем цінними па-

перами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від

свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випад-

ків, передбачених законом;

• діяльність з управління цінними паперами — провадиться

торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду про-

тягом визначеного строку на підставі договору про управління

переданими йому цінними паперами та грошовими коштами,

призначеними для інвестування в цінні папери, а також отрима-

ними в процесі цього управління цінними паперами та грошови-

ми коштами, які належать на праві власності установнику управ-

ління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх

осіб. Сума договору про управління цінними паперами з одним

клієнтом — фізичною особою має становити не менше суми, ек-

вівалентної 100 мінімальним заробітним платам;

• інвестиційне консультування і управління (консалтинго-

ва діяльність) — надання послуг або консультацій щодо управ-

ління цінними паперами інших осіб і активами інвестиційних

фондів;

• аудиторську — перевірка правильності ведення бухгалтер-

ського обліку і реального фінансового стану емітента;

• депозитарну — надання послуг щодо збереження, передачі,

обліку цінних паперів;

• клірингову — здійснення операцій зі збору, перевірці і під-

готовці документів, визначення взаємних зобов’язань, що перед-

бачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків що-

до виконання угод по цінних паперах;

• реєстраторську — ведення реєстрів власників цінних папе-

рів;

• регулюючу — правове регулювання діяльності учасників

ринку ЦП [3, 6].

Основними постачальниками товарів фондового ринку є

емітенти, тобто особи, що випускають («емітують») від свого

імені цінні папери і зобов’язуються виконувати обов’язки, що

випливають з умов їх випуску (у даний час цінні папери в

Україні, крім векселів, можуть випускати тільки юридичні осо-

би). Притягнуті емітентом кошти або утворять його власний ка-

пітал (при випуску часткових (пайових) цінних паперів, або

приймають форму позикового поворотного капіталу, при випус-

ку боргових цінних паперів).

Загальна кількість емітентів акцій, облігацій, інвестиційних і

ощадних сертифікатів до кінця 2000 р. складала в Україні близь-

105

ко 36 тисяч. Кількість емітентів векселів і обсяги випуску даного

цінного папера не піддавалися точному обліку, тому що випуска-

ти векселя можуть будь-які суб’єкти підприємницької діяльності

в рахунок наявної заборгованості за продукцію, роботи і послуги,

а випуск векселів не підлягав реєстрації в державних органах.

У зв’язку зі вступом у силу в 2001 р. нового Закону «Про обер-

тання векселів в Україні», передбачено ведення спеціальних ре-

єстрів векселів, що полегшило облік обсягів їх емісій. Значна ча-

стина акцій, що обертаються, випущена в ході перетворення

державних підприємств в АТ [19].

За станом на 01.06.2007 р. в Україні зареєстровано як юриди-

чні особи 32 576 акціонерних товариств, з них відкритих —

10 830, закритих — 21 746.

За станом на 30.06.2007 р. Комісією зареєстровано випуски

опціонів на суму 498,45 млн грн. Протягом І півріччя 2007 року

Комісією зареєстровано випуски опціонів на суму 10,16 млн грн.

Комісією станом на 30.06.2007 р. зареєстровано 46 специфіка-

цій ф’ючерсних контрактів:

• 16 специфікацій в аграрному секторі;

• 22 специфікації у валютному секторі;

• 8 специфікацій у паливно-енергетичному секторі.

За станом на 30.06.2007 р. Комісією зареєстровано випуски

сертифікатів ФОН на суму 1,94 млрд грн. Протягом І півріччя

2007 року Комісією зареєстровано випуск сертифікатів ФОН

ТОВ «Житлобуд-Інвест» на загальну суму 1,7 млрд грн.

У січні 2007 року Комісією вперше зареєстровано випуск зви-

чайних іпотечних облігацій та проспект емісії ВАТ «Акціонер-

ний банк «Укргазбанк» на суму 50,0 млн грн.

Ситуація на ринку цінних паперів з кожним роком покращу-

ється, так вже станом на 01.07.2007 р. кількість професійних уча-

сників, які мали ліцензію на здійснення певних видів професійної

діяльності на ринку цінних паперів, становила 1648, в тому числі

Комісією видано:

• 815 ліцензій на здійснення діяльності з випуску та обігу цін-

них паперів (торгівля цінними паперами);

• 192 ліцензії на здійснення депозитарної діяльності зберігачів

цінних паперів;

• 367 ліцензій на здійснення діяльності щодо ведення реєстру

власників іменних цінних паперів;

• 262 ліцензії на здійснення діяльності з управління активами;

• 9 ліцензій на здійснення діяльності з організації торгівлі на ри-

нку цінних паперів (7 бірж та 2 торговельно-інформаційні системи);

106

• 1 ліцензію на здійснення розрахунково-клірингової діяльно-

сті за угодами щодо цінних паперів,

• 2 ліцензії на здійснення депозитарної діяльності депозита-

рію цінних паперів.

Провідну позицію на фондовому ринку України серед фінан-

сових інструментів за обсягами зареєстрованих випусків поки що

займають акції та облігації підприємств і банків [61].

Важливе місце у розвитку інвестиційних процесів в Україні

відігравали інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних

компаній, що були створені відповідно до Положення про інвес-

тиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом

Президента України від 19.02.94 № 55/94. У зв’язку з введенням

в дію Закону України «Про інститути спільного інвестування

(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» закриті інвестицій-

ні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які

були створені у встановленому законодавством порядку до на-

брання чинності цим Законом, здійснювали свою діяльність по-

ряд з пайовими та корпоративними інвестиційними фондами від-

повідно до вищезазначеного Положення, протягом строку, на

який вони були створені.

Інститут спільного інвестування (далі — ІСІ) — корпорати-

вний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який

здійснює діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) гро-

шових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкла-

дення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та

нерухомість [9].

Інститути спільного інвестування здатні суттєво прискорити

розвиток фондового ринку України, забезпечити збільшення надхо-

джень інвестицій від вітчизняних та іноземних інвесторів і стати

потужним джерелом інвестиційних ресурсів для економіки країни.

За станом на 31.03.2007 р. загальна сума активів інститутів

спільного інвестування (крім венчурних фондів) становила

2,14 млрд грн.

Загальна сума чистих активів інститутів спільного інвестуван-

ня (крім венчурних фондів) за станом на 31.03.2007 р. становила

1,91 млрд грн.

Найбільша частка активів інститутів спільного інвестування, за

станом на 31.03.2007 р., зосереджена в акціях (40,04 %), облігаціях

підприємств (21,49 %) та банківських депозитних активах (19,30 %).

За станом на 31.03.2007 р. 40 компаній з управління активами

надали адміністративні дані щодо управління активами 66 не-

державними пенсійними фондами [61].

107

Інвесторами на фондовому ринку вважаються будь-які юри-

дичні і фізичні особи, що вкладають свої кошти в цінні папери.

Основним мотивом участі інвесторів в операціях з цінними папе-

рами є бажання вигідно розмістити свої тимчасово вільні фінан-

сові ресурси, забезпечивши більш високу прибутковість у порів-

нянні з банківськими вкладами або іншими альтернативними

інвестиціями.

На жаль, в Україні внутрішні фінансові нагромадження гро-

мадян і підприємств обмежені, що змушує багатьох емітентів за-

йматися пошуком іноземних інвесторів. Хоча протягом 90-х ро-

ків власниками цінних паперів стали більш 32 млн громадян

України, але абсолютна більшість випущених за попереднє деся-

тиліття акцій було оплачено не коштами, а приватизаційними або

компенсаційними паперами. Тільки в 1999 і 2000 роках намітила-

ся поступова зміна ситуації до кращого. Так, у 2000 р. реальними

засобами було оплачено вже 33 % від загального обсягу емісій

акцій (на суму більш 5 млрд грн) а на 1.01.2005 року фізичні осо-

би стали власниками вже 23,3 % усіх випущених акцій на загаль-

ну суму 29,5 млрд грн [6, 61].

Пасивне поводження громадян і підприємств на ринку цінних

паперів пояснюється також їхньою непоінформованістю в цих

питаннях. Перебороти інертність дрібних інвесторів покликані

так звані «інституціональні інвестори» — банки, страхові компа-

нії, пенсійні й інвестиційні фонди. Ці структури залучають кошти

більш звичними і зрозумілими рядовому інвестору засобами (де-

позити, страхові поліси і інше), а потім вкладають їх у цінні па-

пери.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондо-

вому ринку провадиться торговцями цінними паперами — госпо-

дарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є

виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами

включає:

• брокерську діяльність;

• дилерську діяльність;

• андеррайтинг;

• діяльність з управління цінними паперами.

Торговець цінними паперами може провадити дилерську дія-

льність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмі-

рі не менш як 120 тисяч гривень, брокерську діяльність та діяль-

ність з управління цінними паперами — не менш як 300 тисяч

гривень, андеррайтинг — не менш як 600 тисяч гривень.

108

У статутному капіталі торговця цінними паперами частка ін-

шого торговця не може перевищувати 10 відсотків. Торговцю

цінними паперами забороняється перепродавати (обмінювати)

цінні папери власного випуску [6].

Торговці цінними паперами можуть здійснювати:

Комісійну діяльність — купівля-продаж цінних паперів, від

свого імені, з доручення і за рахунок інших осіб. Практика комі-

сійної діяльності торговців передбачає укладання угод із клієн-

тами, заснованими на «Правилах здійснення торговцями цінними

паперами комерційної і комісійної діяльності по цінних папе-

рах», затвердженими Наказом Комісії від 23.12.96 р. № 331. Від-

повідно до цих Правил, клієнтські договори торговців цінними

паперами можуть бути разові і на обслуговування; доручення і

комісії; одноразові і на термін;

Комерційну діяльність, тобто купівлю-продаж цінних папе-

рів від свого імені і за свій рахунок. Вона здійснюється за раху-

нок власних джерел торговця — коштів засновників і доходів,

отриманих від поточної господарської діяльності, а також креди-

тних ресурсів банків.

Торговцем цінними паперами можуть бути акціонерне това-

риство, статутний фонд якого сформований винятково за рахунок

іменних акцій, товариство з обмеженою відповідальністю, това-

риство з додатковою відповідальністю, повне або командитне то-

вариство, для яких операції з цінними паперами є винятковим

видом діяльності, що мають внесений коштами статутний фонд у

розмірі не менш 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-

мадян (а на здійснення тільки комісійної діяльності не менш

200 неоподатковуваних мінімумів). Ліцензія на торгівлю цінними

паперами видається Державною комісією з цінних паперів і фон-

дового ринку (ДКЦПФР).

Законодавством України встановлюються визначені вимоги до

торговців у відношенні їхнього фінансового стану і ліквідності.

Під ліквідністю торговця цінними паперами розуміється можли-

вість швидкої реалізації активів у разі потреби виконання взятих

на себе зобов’язань, виражена в розрахункових показниках, що

характеризує співвідношення закритих і відкритих позицій по

укладених договорів.

Успішне функціонування ринку цінних паперів залежить від

ступеня розвиненості його інфраструктури — тобто сукупності

організацій, що обслуговують основних учасників ринку при

здійсненні операцій з фондовими цінностями. До таких організа-

цій відносяться фондові біржі і торгово-інформаційні системи,

109

що займаються організацією торгів, а також депозитарні устано-

ви (депозитарії, розрахункові банки, хоронителі, реєстратори),

що забезпечують облік і переоформлення прав власності на цінні

папери, здійснення розрахунків та взаємозаліків (клірингу) за бі-

ржовими угодами з цінними паперами.

7.3. С

УТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) є сектором

фінансового ринку, на якому відбувається перерозподіл капіталів

за допомогою специфічних інструментів — цінних паперів. Це

найбільш динамічний сектор економіки, покликаний вирішувати

задачі акумулювання грошових ресурсів з метою їхнього вкла-

дення в перспективні проекти, обслуговування державного боргу

і покриття бюджетного дефіциту, перерозподіл права власності,

регулювання фінансових потоків, проведення спекулятивних

операцій, хеджування фінансових ризиків.

Подібно фінансовому ринку, ринок цінних паперів можна

умовно поділити на ряд частин — секторів, наведених у табл. 7.1.

Емітенти — це ті, хто випускає цінні папери.

Інвестори — це фізичні і юридичні особи України, іноземні

громадяни, фірми, держава, які вкладають кошти в цінні папери.

До посередників належать фінансові інститути, які сприяють

обігу та здійсненню фондових операцій з цінними паперами.

Особливості біржової торгівлі:

• угоди виконуються завжди в одному і тому самому місці,

• у чітко відведений час — під час проведення біржової сесії

(біржового дня),

• за чітко встановленими обов’язковими для всіх учасників

правилами.

Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма заснов-

никами — торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на

право провадження професійної діяльності на фондовому ринку,

або їх об’єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців

цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами у

цьому об’єднанні не може бути більшою, ніж 5 відсотків статут-

ного капіталу фондової біржі.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту

державної реєстрації. Державна реєстрація фондової біржі здійс-

нюється в порядку, встановленому Законом України «Про держа-

вну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприєм-

110

ців». Фондова біржа має право провадити діяльність з організації

торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Дер-

жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Таблиця 7.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

Критерії класифікації Складові

1 2

1. Структура учасників емітенти;

посередники

інвестори.

2. Засоби розміщення цін-

них паперів

первинний ринок;

вторинний ринок

3. Місце операцій з цінними

паперами

фондова біржа;

позасписочний біржовий ринок;

торгівля «із прилавка»;

«третій ярус»

4. Економічна природа цін-

них паперів

ринок пайових ЦП;

ринок боргових ЦП;

ринок похідних ЦП

5. С

б’єкти вип

ск

цінних

паперів

ринок державних позик;

ринок муніципальних позик;

ринок ЦП підприємств і організацій

6. Те

мін обе

тання цінних

паперів

ринок ЦП з установленим терміном обертання;

ринок ЦП без установленого терміну обер-

тання

7. Механізм виплати доходу ринок ЦП з фіксованим доходом;

ринок ЦП з доходом, що змінюється

8. Те

ито

ія обіг

цінних

паперів

місцевий ринок ЦП;

національний ринок ЦП;

міжнародний ринок ЦП

9. Поведінка суб’єктів ринку «ведмежий ринок»;

«бичачий ринок»