Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

241

2. Яка метафора найбільш поширена в козацьких піснях?

А) смерть як одруження,

Б) змій і вода,

В) обраність героя,

Г) розмова тварин.

3. Які два типи громадського життя українців відобрази-

лися в соціально-побутовій ліриці, на думку М.Костомарова?

А) козак і чумак,

Б) козак і селянин,

В) воїн і кріпак

Г) рекрут і солдат.

4. Яка тварина найчастіше згадується в чумацьких піснях?

А) кінь,

Б) віл,

Г) собака,

д) кіт.

5. Хто з названих вчених досліджував чумацькі пісні і ви-

дав їх збірку з передмовою?

А) І. Франко,

Б) І. Рудченко,

В) М. Грушевський,

Г) П. Чубинський.

6. Який стиль характерний для козацьких і чумацьких пісень?

А) суворий реалізм,

Б) метафоричний,

В) розважливо-епічний,

Г) фантастичний.

7. Які символи характерні для козацьких пісень?

А) червона китайка, ворон, кінь,

Б) чорна сорочка, віл,

В) кіт, Сон, Дрімота, гулі,

Г) калина, барвінок, вінок.

8. Які заспіви характерні для бурлацьких і наймитських

пісень?

А) «Немає горя так нікому»,

Б) «Чи дома пан-господар»,

В) «Чим я тобі, батенько, не вгодила?»,

Г) «Засвистали козаченьки».

242

9. Яка народна назва жанру емігрантських пісень?

А) канадійські,

Б) гамерицькі,

В) некрутські,

Г) поважні пісні.

10. Який з названих жанрів виник найпізніше?

А) козацькі пісні,

Б) чумацькі пісні,

В) бурлацькі пісні,

Г) заробітчанські пісні.

ТЕМА

«ТАНЦЮВАЛЬНІ

ПІСНІ.

КОЛОМИЙКИ»

План

1. Загальна характеристика танцювальних пісень, їх різновиди.

2. Коломийка як фольклорний жанр, її походження і побуту-

вання.

3. Тематичні групи коломийок, їх мотиви й образи:

• коломийки про кохання, дозвілля молоді;

• жартівливі коломийки;

• коломийки про родинне життя;

• суспільно-побутові коломийки.

4. Художні особливості коломийок. Формули

зачинів. Прийом

психологічного паралелізму.

5. Дослідження коломийок та їх зв’язки з художньою літера-

турою, іншими жанрами фольклору.

Основна література

1. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості:

Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.:

Веселка, 1989. — С. 405—412.

2. Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К.: Му-

зична Україна, 1990. — С. 230—243.

3. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-

ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — С. 374—382.

243

4. Українська народна поетична творчість / За ред. М. Рильсько-

го. — К.: Радянська школа, 1965. — С. 280—296.

5. Франко І. До історії коломийкового розміру // Вступ до літерату-

рознавства: Хрестоматія / Упоряд. Н. І. Бернадська. — К.: Либідь,

1994. — С. 133—134.

Додаткова література

1. Дей О. Поетична панорама народного життя // Коломийки в запи-

сах Івана Франка / Упор. О.Дей. — К.: Музична Україна, 1970. —

С. 5—11.

2. Коломийки // Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як,

Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 363—364.

3. Матвіїшин С. М. Ой співанко-коломийко, як тебе не знати... //

Українська

мова і література в школі. — 1991. — № 4. — С. 30—34.

4. Шумада Н. Коломийка в дослідженнях В. Гнатюка // Народна

творчість та етнографія. — 1992. — № 2. — С. 21—26.

5. Шумада Н. Коломийки у взаємозв’язках зі східнослов’янською

пісенністю // Народна творчість та етнографія. — 1991. — № 2. —

С. 3—13.

Питання для перевірки знань

1. Назвіть жанри українських танцювальних пісень. У яких

етнографічних регіонах України вони розповсюджені?

2. Які гіпотези походження назви «коломийка» вам відомі?

3. Дайте визначення коломийкового розміру. Яке його похо-

дження?

4. Схарактеризуйте форму виконання коломийок?

5. Назвіть жанрові ознаки коломийок.

6. Схарактеризуйте тематику коломийок. У чому її

специфіч-

ність порівняно з іншими пісенними жанрами?

7. Які тематичні групи коломийок вам відомі? У чому склад-

ність їх класифікації?

8. Які композиційні моделі коломийок вам відомі?

9. Назвіть українських фольклористів, які збирали і досліджу-

вали коломийки, та їх провідні праці.

10. Хто з українських письменників використовував коломийки

у своїх

творах?

Матеріали до заняття

«…Танцювальні пісні — це розділ фольклору, основне при-

значення якого полягає у співах під час виконання побутових

танців. При цьому здійснюється єднання слова, наспіву і танцю-

244

вального руху. Головним об’єднуючим елементом виступає тан-

цювальний рух…

В народі танцювальні пісні називаються по-різному: «пісні до

скоку», «скочні», «шумки», «триндички» тощо, а також за видом

танцю: «Горлиця», «Катерина», «Шевчик». Або ж пісні не виді-

ляються ніяк і в народній свідомості приєднуються до широкого

класу «жартовних» чи «шуточних» (народні назви жартівливих

пісень)» (Анатолій Іваницький) [29, с. 231].

«У фольклористиці прийнято групувати танцювальні пісні за

характером танців:

1. Пісні до побутових танців. Центральну групу складають

тут приспівування до гопаків, козаків, метелиць. Це — власне

танцювальні пісні. Танцюристи час від часу, виконуючи танцю-

вальні рухи, співають різні жартівливі

куплети. Серед найпоши-

реніших танців такі:

Гопак — у минулому був чоловічим танцем. Зараз нерідко

танцюється у парі. Танець імпровізаційний, з стрибками, присяд-

ками. Близький до гопака — тропак.

Козачок (або козак) — провідна партія жіноча. Показові «дрі-

бушки», вихиляси, притупування. Близький — чабарашки.

Метелиця — імпровізаційний танець, зберігає близькість до

хороводів (утворює коло), використовуються

також елементи го-

пака (в колі танцює пара)…

2. Коломийки — переважно однокуплетні (монострофічні)

пісеньки. Раніше коломийки танцювали колом, зараз головні

танцювальні рухи — мережка, ножнички, прийом «хрещик» (дів-

чата і хлопці міняються місцями). Гуцулка і верховина — близькі

до коломийки танці, але верховина починається повільним ліри-

чним вступом, після якого йде коломийка…

3. Частушки

та пісні з пртанцівками — жартівливі куплети,

супроводжувані імпровізаційними танцювальними рухами. Інші

поширені назви — триндички, шумки, телепеньки. За особливос-

тями змісту усі вони зближуються з коломийкою…

4. Пісні до танців, запозичених з фольклору сусідніх наро-

дів (так звані «напливові», тобто міграційні танці). Тут виділя-

ється дві групи: польки, краков’яки

, кадрилі, що загалом близькі

до гопакові-козачкових танців, та вальси і мазурки…

Полька — танець чеського походження. Виконується групами

або парами. Використовується змінний крок, кружляння.

Кадриль — як і полька, широко розповсюджена. Відрізняється

від польки не так по музиці… як за танцювальними рухами.

245

Складається із кількох танцювальних фігур, що чергуються між

собою.

Вальс — поширений по всьому світу. Близький до нього —

мазурка» (Анатолій Іваницький) [29, с. 231—232].

«Коломийки і частушки (частівки) — це найпоширеніші

види коротеньких пісень, на які багата українська народна пісен-

на творчість (козачки, гопачки, шумки, чабарашки, приспівки

тощо). Вони відзначаються особливою оперативністю у

відобра-

женні дійсності і винятковим тематичним багатством» (В. Хоме-

нко) [75, с. 280].

«Поряд з назвою «частушка» на Україні відомі були й інші

назви: часті, витребеньки. Дрібушки, ріденька або коротенька

пісня, коротушка, триндичка і т.п. Але серед всіх цих назв під

впливом російської термінології найбільш популярною стала на-

зва «частушка» («частівка»), вона широко увійшла в ужиток на-

родних мас, міцно закріпилася» (В. Хоменко) [75, с. 283].

«Бадьорим ритмом, прискореним темпом виконання частуш-

ки і коломийки близькі до козачків, але на відміну від козачків

(які виконуються лише до танцю) можуть виконуватися і незале-

жно від танцю. Крім того, зміст козачків завжди

гумористичний,

іронічний, сатиричний. Частушки ж, як і коломийки, крім сати-

рично-гумористичного, можуть мати і глибокий ліричний зміст, в

них зустрічаються і елементи епічної розповіді, чого не спостері-

гається в козачках» (В. Хоменко) [75, с. 281].

«Частівка — жанр народної лірики, чотирирядкова, іноді —

шестирядкова римована пісня швидкого темпу виконання. Розмір

переважно хореїчний.

Частівка — імпровізація, адресована конк-

ретній особі чи аудиторії, оформлена як моментальний влучний

відгук на злобу дня» [48, с. 736].

«Коломийки — жанр української пісенної лірики, яка генети-

чно і ритмомелодійно пов’язана з однойменним народним тан-

цем. За деякими версіями назва коломийок походить від міста

Коломия — адміністративного та культурного центру Гуцульщи-

ни» [48, с

. 363].

«Коломийками називають короткі (переважно моно строфіч-

ні) пісеньки-куплети, що складаються із двох віршів:

246

Коломийко моя люба, тебе не забуду:

Співатиму, шептатиму, доки живий буду!

Коломийкові тексти виконуються під моторні або речитати-

вно-декламаційні наспіви. Найбільш типова коломийка нале-

жить до розряду танцювальних пісень, поширених в регіоні

Карпат. За складочисловою структурою коломийки відзнача-

ються надзвичайною стабільністю форми (4 + 4 + 6). Вона на-

стільки постійна і характерні для коломийок

, що і сам 14-

складовий вірш такої будови дістав назву коломийкового. Не в

останню чергу саме завдяки стабільності і характерності скла-

дочислової структури вірша погляди вчених на коломийку ро-

зходяться: одні вважають, що коломийка — це жанр українсь-

кого фольклору, інші розглядають коломийку як форму»

(Анатолій Іваницький) [29, с. 238].

«Назва «коломийка»

певніш за все походить від основної

танцювальної фігури — кола: коломийка виникла і довгий час

побутувала як круговий танець. Можливо також, що друга части-

на назви «коломийка» походить від дієслова «микати» (микати-

ся) — тобто, ганяти, гасати, носитися» (Анатолій Іваницький)

[29, с. 239].

«Коломийки — коротенькі пісеньки, що можуть виступати як

приспівки до

танцю або існувати незалежно від нього. Часто во-

ни об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту,

а залежать від уподобань співака та обставин виконання» (Шу-

мада Наталія) [26, с. 398].

«В районі їх найбільшого поширення (в Карпатах і Прикар-

патті) самі співаки поділяють коломийки на два різновиди:

до танцю» (типова функція) і «до співу» (різновид ліричної

пісні)…

Коломийки «до танцю» співають переважно чоловіки…

Жіночі коломийки до «співу» відрізняються більшим мелоди-

змом і ліричністю» (Анатолій Іваницький) [29, с. 239].

«Коломийка — вузькорегіональний народнопісенний жанр,

який має усталену мелодію, виконується як приспівки до танцю

чи якихось свят або обрядів. Коломийка властива для

Карпат і

Прикарпаття і поруч з співанкою є провідним жанром у місцево-

му пісенному фольклорі» (Анатолій Волков, Юрій Гречанюк)

[45, с. 257].

247

«Коломийки різняться від усіх інших народних пісень сво-

єю уривчастою, фрагментарною формою: два вірші, сполучені

в строфу, замикають закінчений образ, обрисовують коротко,

але ясно душевний настрій і творять собою замкнену цілість.

Часто дві-три і більше коломийкових строф лучаться змістом в

одну пісню. Та в лученні коломийкових строф співакові ли-

шається широка, майже необмежена свобода» (Філарет Колес-

са) [78, с. 258].

«Коломийка — це танкова пісня, і такий характер заховала

вона ще й досі, поєднуючи в сої поетичне слово, музику і танець

в одну цілість» (Філарет Колесса) [78, с. 258].

«Для коломийки характерна висока сконденсованість змісту і

форми, бо кожна строфа наповнена цілком завершеною думкою

а об’єднуючись у в’язанки, складає більш широкий твір з певною

логічною цілістю. При лаконізмі коломийки одночасно в ній за-

кладено глибокий зміст, широку гаму народно-філософських по-

глядів та психології.

Коломийка композиційно будується за принципом синтаксич-

ного повторення чи запитання. Він народної пісні вона взяла за-

сіб діалогу,

хоча в коломийці він зустрічається рідше ніж в піс-

нях. Характерні традиційні для народної поетики зачини або

заспіви Закувала зозуленька, Ой попід гай зелененький та ін. Бага-

та палітра художньо-виражальних засобів, характерною ознакою

яких є сталість і стабільність. Порівняно з іншими пісенними жа-

нрами фольклору коломийка досить рідко послуговується епіте

тами. Позаяк коломийка дуже лаконічна, то всі описувані карти-

ни звужені до мінімуму, отож епітети вживаються тільки

найбільш художньо досконалі. Характерне швидке реагування на

різноманітні суспільно-політичні події та соціально-економічні

умови життя; при цьому змінюючи тематику, коломийка все ж

залишається традиційною за своєю структурою» (Анатолій Вол-

ков, Юрій Гречанюк) [45,

с. 257].

«У типовій коломийковій строфі перший вірш подає звичай-

но образок з природи, другий зображує настрій людини, причому

між обома паралельними членами є тісний зв’язок» (Філарет Ко-

лесса) [78, с. 259].

«Найбільша маса коломийок оспівує любов у всяких її стаді-

ях і перипетіях» (Філарет Колесса) [78, с. 259].

248

«Незвичайне багатство і різнорідність мови, висловів, образів,

порівнянь, римів, короткий і ядерний стиль — се такі прикмети,

яких не можна ігнорувати. Хто хоче писати гарно, хто хоче на-

вчитися вислову, з якого не можна ні слова випустити і до якого

не треба ні слова додавати, той мусить учитися коломийок на-

пам’

ять» (Володимир Гнатюк) [78, с. 257].

«Слухаючи їх одну за одною, співані безладно, принагідно се-

лянами, нам певно і в голову не приходить, що се перед нами пе-

рекочуються розрізнені перлини великого намиста, частки вели-

кої епопеї сучасного народного життя.

Зведені докупи в систему, що групує їх відповідно до змісту,

вони

складаються на широкий образ нашого сучасного народного

життя, безмірно багатий деталями і кольорами, де бачимо сльо-

зи й радощі, працю і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі й

жарти нашого народа в різних його розверствованнях, його сусі-

дів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне

від колиски до могили, його

традицію і вірування, його громад-

ські й етичні ідеали…» (Іван Франко) [78, с. 220].

«…Коломийка… огортає собою всі прояви життя чоловіка у

всіх порах; вона втискається всюди за чоловіком, для неї нема ні-

чого тайного; звідти в ній висловлене і радість, і горе, і утіха, і

жаль; звідти вона дихає і повагою

і жартом; звідти в ній і гумор і

сатира та іронія і т. ін.» (Володимир Гнатюк) [78, с. 254].

«Треба дивуватися, як коломийкова мелодія, не змінюючи ні

в чому свого основного строю, приймає то сумний, то веселий

характер: раз навіває безмежний сум і меланхолію, другий раз

дише силою, енергією і веселістю молодого

життя. Тим-то коло-

мийкова форма надається однаково до передачі трагічних і весе-

лих моментів народного життя» (Філарет Колесса) [78, с. 259].

«Коломийки — се коротенькі пісеньки, що складаються пе-

реважно з одного або двох куплетів найрізноріднішого змісту: ні

одна поява народного життя не поминена в них, кожда находить

у них свій відголос

. Тому й ціна їх для характеристики народного

життя незвичайно велика, хоч дотепер майже не використувана»

(Володимир Гнатюк) [78, с. 254].

«…Коломийки се така форма поезії, в якій проявлялися… ві-

дгуки народного життя так само, як у інших формах народної по-

249

езії. Коломийки належить …вважати зовсім самостійним витво-

ром народного генія, паралельним до інших самостійних родів

народної поезії» (Володимир Гнатюк) [78, с. 255].

Завдання

1. Законспектуйте уривки з праць В. Гнатюка, І. Франка,

Ф. Колесси за джерелом: Український фольклор: Критичні мате-

ріали / С. К. Бисикало, Ф. М. Борщевський. — К.: Вища школа,

1978. — С. 252—260. Які

жанрові особливості коломийок відзна-

чили ці вчені?

2. Прочитайте уривок із повісті М. Коцюбинського «Тіні забу-

тих предків», в якому розповідається про складання коломийок

Марічкою. Які особливості творення цього жанру відзначив пи-

сьменник?

«Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого го-

луба, — співанками. Вона їх знала безліч. Звідки

вони

з’являлись — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з

нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як

сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по го-

рах. На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала

овечка, полюбив леґінь

, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла

смерека — все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх

давнім, первіснім житті.

Марічка і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з

Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її

круглі литки, опалені сонцем і од колін

голі до червоних онучів,

чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли

вона починала:

Зозулька ми закувала сива та маленька.

На все село іскладена пісенька новенька...

Маріччина пісня оповідала всім добре знайому подію, ще сві-

жу: як зчарувала Андрія Параска, як він вмирав од того та навчав

не любити

чужі молодиці. Або про горе матері, якої син загинув

у лісі, придушений деревом. Пісні були сумні, прості і ревні, аж

краяли серце. Вона їх звичайно кінчала:

Ой кувала ми зозулька та й коло потічка.

А хто ісклав співаночку? Йванкова Марічка.

<…>

Жура гризла Івана.

— Мушу йти в полонину, Марічко, — сумував, він

заздале-

гідь.

250

— Шо ж, йди, Іванку, — покірно обзивалась Марічка. — Така

нам доля судилась...

І вона співанками косичила їх розлучення, Їй було жалко, що

надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі. Обіймала за шию

Івана та, тулячи до його лиця біляву головку, стиха співала йому

над вухом:

Ізгадай мні, мій миленький, два рази

на днину,

А я тебе ізгадаю сім раз на годину.

— Ізгадаєш?

— Ізгадаю, Марічко.

— Нічьо! — потішала вона його. — Ти меш, сарако, вівчари-

ти, я му сіно робити. Вилізу на копицу та й си подивлю в гори на

полонинку, а ти мені затрембітай... Може, почую. Як муть мряки

сідати на гори,

я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває

милий. А як в погожу нічку зазоріє небо, я му дивитись, котра

зірка над полонинков — тоту бачить Іванко...

Тільки співати залишу....

— Чьому? Співай, Марічко, не втрачай веселості свої, я си ху-

тко поверну.

Але вона тільки сумно головою хитала.

Співаночки мої милі,

Де я вас подію?

Хіба я вас, співаночки,

Горами посію, —

стиха обізвалась до нього Марічка.

Гой ви мете, співаночки,

Горами співати,

Я си буду, молоденька,

Сльозами вмивати.

Марічка зітхнула і ще сумніше додала:

Ой як буде добра доля,

Я вас позбираю,

А як буде лиха доля,

Я вас

занехаю...

— Отак і мені... Може, і занехаю...

Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно

вже засіяла гори співанками своїми, що їх співають ліси й сіно-

жаті, груні й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце... Але

прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки,

щоб

було одбуть чим весілля...» [38, с. 212—215].