Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

241

редньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості

населення політична система легітимна. Політична система су-

часної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуа-

ції — політичної та соціальної. Причому надзвичайність обста-

вин склалася в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізич-

ному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна

криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокори-

стування (в промисловості та сільському господарстві), загаль-

ний генофонд народу зазнає значних втрат; б) у господарюванні

прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших

структур життєдіяльності соціуму; в) в сфері культури (зокрема,

в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної

культури відповідно до передових, прогресивних стандартів та

потреб прискореного соціального розвитку, спостерігається да-

льша ерозія масової «практичної моралі», значна частина насе-

лення все ще перебуває під впливом «культурного шоку»,

пов’язаного зі швидкими змінами панівних офіційних міфів і від-

сутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефе-

ктивних відносин України з іншими державами і міжнародним

співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід

до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних кон-

фліктів, миролюбність і неагресивність, позбавлення власної

глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення націона-

льних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна

забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних

верств населення. Політична система є світська, на відміну від

атеїстичної або релігійної. I ще. Політична система України ета-

тизована (одержавлена), з не досить високим інтелектуальним рі-

внем політики, з переважанням певних соціальних прошарків ре-

формованої традиційної номенклатури, нової номенклатури —

сил, що включаються в контроль над «каналами розподілу» і

«нуворишів», здатних «стимулювати в необхідному для них на-

прямку діяльність політиків і бюрократичного апарату». Сучасну

політичну систему України можна назвати перехідною від соціа-

лістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (не-

демократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, допов-

неного деякими рисами неокапіталізму, але не перехідною до

демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфіч-

ний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки

всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демокра-

тичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталі-

242

тарного, анархічного, охлократичного. Передбачити напрям по-

дальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить

складно, тому що характер еволюції залежить від величезної кі-

лькості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

На початку розгортання процесу демократизації і реформу-

вання політичної системи і державності демократичні політичні

сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Під-

вищення цін набрало загрозливих меж, за якими — людський

гнів, зневір’я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна,

потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверен-

ність з достатньо пристойним становищем, перетворюється на

заштатну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли

демократи, а тому, що демократи виявилися непідготовленими до

державного управління. Згадаємо найпопулярніші мітингові гас-

ла, що виголошувались тоді: «Україна годує всіх росіян, казахів,

таджиків та ін.». Але тоді чомусь гасла, що їх кидали демократи,

«замовчували»: «Так, годує, але однаково, як і росіяни, казахи,

таджики Україну забезпечують нафтою, лісом, сировиною...»

На початку 90-х років експерти Світового банку, визначаючи

стан економіки України, робили висновок, що і Україні, і іншим

республікам колишнього Радянського Союзу сприятливіше вхо-

дити в ринкову стихію разом, тому що всі вони використовують

сировинну базу Росії й інших республік. I щоб нормально жити,

Україна щорічно мала купувати у Росії три найважливіші види

сировини: нафту, газ, ліс — на п’ятнадцять мільярдів доларів! I

тоді дві тонни нафти купували за тонну зерна, а за продане Росії

м’ясо купували бензин (цікава деталь: якщо за кілограм м’яса

Україна брала три долари по тодішнім цінам з коефіцієнтом 0,6,

то за один літр бензину платила Росії... 7 копійок). Але на це то-

ді не звернули уваги. А коли опам’ятались, то виявилося, що

Україна не спроможна купувати сировину в Росії за світовими

цінами. Можна, звичайно ж, платити за нафту і газ зерном, якого

Україна вирощує 40 мільйонів тонн щорічно. Але для харчування

власному народу Україні зерна потрібно понад 50 мільйонів

тонн — по тонні на душу населення. Можна платити ще цукром.

Але виробництво «білого золота» в Україні на початку 90-х років

різко падає. Можна ще платити російськими карбованцями, але

їх в Україні немає... I ніхто тоді з демократів не задумувався над

тим, що вихід України з економічної системи Союзу, а після — і

Співдружності Незалежних Держав, згубний для України. Коли

ж новоявлені політики спохватились, чим обійшовся вихід

України, то знову заспівали старі пісні, обвинувачуючи «моска-

243

ля»: не хоче, проклятущий, ділитися по-братерськи... I в сучасних

умовах в Україні немає людей, що не зрозуміли ситуації і не за-

кликали б до здорового розуму в відносинах із сусідами і партне-

рами — колись по Союзу, а тепер у Співдружності. Відразу ж

лжепатріоти заволали: той, хто виступає за широкі, рівноправні,

суверенні зв’язки з Росією, з іншими державами Співдружності,

мовляв, «проросійські настроєні» або «антиукраїнці». Так, хо-

четься Україні в «ту» Європу — ситу і благополучну. Але реалії

такі, що Україна з низькими технологіями, неконкурентною про-

дукцією, невідповідними запитами і потребами Європі не потріб-

на. Ось чому вкрай потрібні розширені зв’язки з Росією, країнами

Співдружності, зв’язки рівноправні, суверенні.

Звичайно ж, Україна, реформуючи політичну систему, фор-

муючи суверенну державність, має розширювати і економічні,

культурні зв’язки з Росією, Білоруссю та іншими державами

Співдружності на рівноправній, суверенній основі, удосконалюю-

чи і політичну організацію суспільства. Політична організація

суспільства — сукупність державно-правових органів, політич-

них партій і політичних рухів, масових суспільних організацій і

трудових колективів, об’єднань, призначена для реалізації волі

та інтересів керівного класу, нації, соціальної спільності або ко-

аліції соціальних груп і рухів на основі здійснення політичної вла-

ди. Структура політичної організації суспільства надзвичайно

складна, охоплює не тільки офіційні органи, установи і організа-

ції, а й неофіційні об’єднання та ін. Суверенність та соціальний

зміст політичної системи, політичної організації суспільства,

структура влади, способи та методи її реалізації і характеризують

сучасний політичний режим України.

Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення

політичної системи України обумовлюється рядом особливостей.

По-перше, Україна протягом багатьох століть розвивалась у

складі багатонаціональної Російської держави, і разом з утворен-

ням досконаліших економічних і соціальних основ об’єднання,

природно, йшов процес удосконалення політичної системи Ро-

сійської імперії.

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення

Україна позбавлена права і можливості формування своєї, націо-

нально-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спіль-

ність духовного життя, специфічні народні традиції росіян,

українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні істо-

ричні періоди, формували об’єктивну потребу до єднання на ос-

нові однотипних політичних структур.

244

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на

феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах

розвитку не могли не викликати до життя національно-

патріотичні ідеї самостійного економічного, політичного розвит-

ку. Тим більше, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не

є природно-об’єктивними формуваннями, а становили насильни-

цько створені, або вимушено вибрані об’єднання народів, в яких

суспільне життя регулювалося здебільшого не соціально-

економічними, базисними факторами, а переважно суб’єктивно-

політичною спрямованістю й амбіціями панівних націй, панівних

класів, еліт, династій. А це призводило до приниження народів,

подвійної системи експлуатації, і разом з тим, пробуджувало на-

ціональну самосвідомість, стимулювало передову політичну ду-

мку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше ви-

явилися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що

об’єктивно поставили під сумнів «справедливість» існування ім-

перії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажа-

дали глибокого реформування, принципового перетворення всієї

політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей про-

цес насувався навально, політична свідомість мас пробуджува-

лась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій

стала настільки очевидною, що, неспроможні до життя в умовах

зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури

володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабі-

льність здебільшого нових виробничих та суспільних відносин.

Зміна політичної надбудови стала неминучою. В Україні, де по-

ряд із сильними традиціями інтернаціональної єдності народів

існують історичні активні націоналістичні і сепаратистські сили,

процес становлення і розвитку політичної системи і політичного

режиму капіталістичної держави набуває ряду специфічних

особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур

і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані

політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Україні все

ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяль-

ність по створенню такої системи суспільних політичних відно-

син, що сприймалася б із розумінням народом і його посланцями

в представницьких органах влади. Всенародний референдум, що

відбувся 1 грудня 1991 року, підтвердив природне бажання наро-

ду України жити в суверенній і незалежній демократичній, соці-

альній, правовій державі. В сучасних умовах в Україні здійсню-

ється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а

245

всередині їх — розмежування законодавчих і виконавчих органів,

йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням досвіду

інших країн.

В структурі політичних інститутів політичної системи і полі-

тичної організації України провідне місце займає держава, що

виступає представником всього суспільства, яка є сувереном вла-

ди, тобто верховенством влади в межах державних кордонів і не-

залежністю іззовні. Iснування державної влади знаходить відо-

браження в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах

правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як все-

осяжна, універсальна політична організація суспільства. Держа-

ва оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови вико-

ристання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в

інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і

порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних

суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верхов-

на Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних, альтерна-

тивних виборів. До прерогатив Верховної Ради входить законо-

творча діяльність, затвердження державного бюджету,

ратифікація міжнародних договорів і угод, затвердження Кабіне-

ту Міністрів та ін. Iстотні зміни сталися в системі виконавчої

влади: новий її елемент — президентська влада. Президент

України — глава держави, виступає від її імені, є гарантом

державного суверенітету, територіальної цілісності України,

дотримання Конституції України, прав і свобод людини і грома-

дянина. За згодою Верховної Ради, Президент призначає Прем’єр-

міністра України. Йому підкоряється Кабінет Міністрів на чолі з

Прем’єр-міністром. Президент представляє Україну на міжнаро-

дній арені, веде переговори і підписує угоди і договори про взає-

мовідносини між державами та ін.

Формування державності України

У формуванні державності України важливі, по-перше,

демократичність і відкритість законодавчого процесу, повнота

нормотворчих функцій, надійність фінансової і матеріальної ба-

зи, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів,

суспільний контроль в межах закону за діяльністю виконавчої

влади; по-друге, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх

статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодав-

ства, точне дотримання презумпції невинності, норм правосуддя і

права на захист; дієвість виправно-трудової системи; відміна ак-

246

тів необґрунтованого позбавлення волі громадянства; по-третє,

створення динамічного, сучасного державного апарату, що фор-

мується на конкурсній основі, підконтрольність його в межах за-

кону представницьким органам і громадськості.

В процесі формування суверенної демократичної держави, що

розгорнувся в Україні, найважливіший принцип — верховенство

закону — має таку базу, як розподіл влади на законодавчу, вико-

навчу і судову. Прерогативою прийняття законів володіє тільки

Верховна Рада. Вже прийнятий ряд законодавчих актів, що об-

межують функції Кабінету Міністрів, Президента, регламент дія-

льності Верховної Ради та ін. В суспільстві діють норми загаль-

нолюдської моралі і моральних заповідей, що віддають пріоритет

добру, соціальній справедливості, співчуттю, милосердю, благо-

дійності. В процесі демократизації і законотворчості переборю-

ються штучні бар’єри між людьми різноманітних світоглядних

позицій, переконань, поглядів. Кожний прагне краще зрозуміти

один одного, захищає все те, що їх об’єднує. Розвиваються полі-

тичний плюралізм, змагальність різноманітних ідейних течій,

новизна ідей. Становище в Україні в політичному і суспільному

житті характеризується мітинговістю, сплесками емоцій, про-

явами екстремізму. Посилюється вплив корумпованих елементів

на управління, дедалі більше тиснуть деструктивні процеси. Ось

чому одним із важливих завдань на шляху становлення грома-

дянського суспільства і правової держави є забезпечення згоди в

ім’я досягнення політичної стабільності, підвищення автори-

тету закону. Економіка, соціальна і духовна сфера в Україні за-

знали немалих збитків від непродуманих, науково не обґрунтова-

них правових актів, що сковують ініціативу господарських

організацій, підприємців та ін. Розгортається упорядкування і

вдосконалення республіканського законодавства, діяльності Вер-

ховної Ради. Окрім структурних змін у вищому органі влади,

тривають зміни в процедурі прийняття законів. Процедура роз-

робки і вироблення законів стала більш тривалою: спочатку за-

кон готується в постійних комісіях, потім відбувається подвійне і

потрійне читання законопроекту на сесії Верховної Ради, всебіч-

но обговорюються всі думки і пропозиції, внесені в процесі обго-

ворення законопроекту та ін. Важливу роль у процесі розробки,

прийняття і реалізації закону має широка гласність.

У процесі формування державності України повніше забезпе-

чуються системні залежності між Конституцією і законами різ-

них видів, не припускаючи їх неузгодженості на основі оцінок

перспектив розвитку економічної, політичної і соціальної сфер,

247

техніки, стану навколишнього середовища, міжнародних відно-

син та ін. Завчасно готуються в комітетах і комісіях, наукових

установах концепції законів, що містили б оптимальні варіанти

рішення на основі їх зіставлення, розрахунку наслідків законів,

що реалізуються, та ін. Слабкість і неузгодженість концепцій за-

конів про власність, про землю, про приватизацію, про економіч-

ну реформу та ін. вже призвели до гострих суперечностей. Су-

часне суспільство хитається від порушень законності, що тягнуть

за собою найтяжчі економічні, політичні та інші наслідки. В чому

ж причина? По-перше, диктат у недалекому минулому адмініст-

ративних актів, що призвичаювали громадян до слухняності, до

покірного виконавства. В процесі демократизації в масовій сві-

домості і поведінці людей ейфорія законотворчості не привела,

на жаль, до перелому в співвідношенні правомірної і неправомір-

ної поведінки. Скорочення «минулих ідеалів» при низькій право-

вій культурі сприяло не тільки зростанню правопорушень, але й

масовому відчуженню громадян від нових законів. По-друге, ви-

никли конституційні конфлікти і курс на розширення самостій-

ності. В обстановці «краху» законності юридичних і фізичних

сил створюється нова ілюзія вседозволеності. В обстановці «кра-

ху» законності частина депутатів, громадян прагне до механізму

реалізації законів, який має охоплювати нормативно застосову-

ваний, соціально-психологічний, управлінський, інформаційний,

матеріально-фінансовий фактори. Працювати повинні всі ланки

законодавчої, виконавчої, судової влади і громадян в тісному вза-

ємозв’язку.

Одним із важливих принципів, що висловлюють моральні

джерела взаємодії держави, як носія політичної влади, і громадя-

нина, як учасника її здійснення, є взаємна відповідальність дер-

жави перед громадянином і громадянина перед державою. При-

ймаючи на себе шляхом видання законів конкретні зобов’язання

перед громадянами, всіма людьми суспільства, громадськими ор-

ганізаціями і об’єднаннями, іншими державами і всім світовим

співтовариством, держава визначає і правові заходи відповідаль-

ності своїх офіційних представників за дії, що здійснюються від

імені держави і її органів. Зв’язаність законом самої держави і її

органів полягає в тому, що держава, яка видавала закон, не має

права сама ж його порушити. Принцип взаємної відповідальності

держави перед громадянином і громадянина перед державою —

протистояти будь-яким формам свавілля, необґрунтованості і

вседозволеності. Держава, беручи більшу відповідальність перед

громадянами, має право очікувати від них високої свідомості ви-

248

конання громадянського обов’язку. Держава має ефективні фор-

ми контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормати-

вно-юридичних актів.

Одна з важливих сфер в діяльності держави — контроль над

державним управлінням, особливо в умовах конфлікту між дер-

жавою і особою. Сюди належить, мабуть, і процесуальний конт-

роль суду за законністю в діяльності органів дізнання, досудово-

го слідства і прокуратури та ін. Століттями закріплювалося у

свідомості народу уявлення про суд як репресивний орган, по-

кликаний застосовувати санкції, карати. Образ суду політичного,

суду-ката і тепер живе в свідомості людей. Між тим, у сучасних

умовах суду відводиться зовсім інша роль: він здійснює соціаль-

ний контроль за законністю засобів боротьби зі злочинністю, за-

хисту громадян від свавілля і беззаконня. Найбільш демократич-

на модель суду присяжних: колегія засідателів за відсутності

судді вирішує основне питання кримінальної справи — чи вину-

ватий підсудний. Завдяки цьому, суверенна воля народу знахо-

дить відображення в юрисдикційній діяльності суду: громадяни

самі здійснюють правосуддя.

ІТЕРАТУРА

Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

Громыко А. А. Политические режимы. — М., 1994.

Даль Р. Ф. Введение в теорию демократии. — М., 1992.

Ордещук П. К. Американская политическая система: поиск эф-

фективной демократии // Свободная мысль. — 1991. — № 14.

Токвиль А. Демократия в Америке. — М., 1992.

Гулиев В. Политическая система: предвидимое будущее //

Диалог. — 1990. — № 5.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

♦ Що таке політична система суспільства?

♦ У чому суть теорій політичної системи Девіда Iстона, Га-

бріеля Алмонда та ін.? У чому суть структурних елементів

політичної системи суспільства?

♦ Які особливості реформування політичної системи України?

♦ В чому особливості формування державності України?

249

ПОЛIТИЧНИЙ ПРОЦЕС

1. СУТЬ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Сучасна історична реальність показує, що зміни полі-

тичного ладу, реформування політичної системи, владних струк-

тур і управління, уряду, створення конституційних нормативів,

формування політичної культури, удосконалення діяльності пар-

ламенту, здійснення політичних реформ, прийняття законів та

ін. — дії, різноманітні за суттю і змістом. Всі ці дії не виплива-

ють одна з одної автоматично, а відрізняються за суб’єктами тво-

рення, за своїми масштабами і глибиною. Результат різних полі-

тичних подій, взаємодія політичних інститутів, розробка,

прийняття та реалізація політичних рішень, програм, законів і

нормативних актів становлять політичний процес, що відбиває

динаміку політичного життя, розвиток реально існуючих полі-

тичних явищ і подій суспільства.

Поняття політичний процес

Політичний процес — один із суспільних процесів, со-

ціально-політичних дій, що забезпечують відтворення політич-

них ресурсів і творення нової політики. Політичний процес — су-

купність різних видів діяльності суб’єктів політики, що включені

в динаміку практично політичних відносин, охоплюють всі ста-

дії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнен-

ня політичної мети. Передумовою, соціальною базою політично-

го процесу є процес соціальний. Соціальний процес — сукупність

дій соціальних спільностей, соціальних верств, різних груп, інди-

відів, що спрямовані на їх відтворення і забезпечення стабільно-

сті суспільної системи. Політичний процес характеризує певну

сторону, механізм дії політичної системи суспільства, політичну

свідомість, політичну культуру в найскладнішій сфері суспільно-

го життя — політичній. Відображаючи реальності суспільства,

реальності соціального, економічного, духовного життя, полі-

тичний процес виступає сукупністю результатів переплетіння

різноманітних типів політичної поведінки соціальних спільно-

стей, соціальних верств та громадян, діяльності владних органів

та структур, реальності, в якій взаємодіють різноманітні суб-

250

культури, взаємовиключаючi традиції та багато факторів, що

безупинно вносять у течію подій щось нове, нестандартне. В

політичному процесі діють живі люди з усіма своїми стереоти-

пами і забобонами, люди, які включаються у відносини з держа-

вою і не зрозуміло чому ігнорують свої політично значущі інте-

реси. У розвитку подій політичний процес як процес не вносить

якихось обумовленостей, а, розкриваючи зміст політики через

реальні форми, показує, що одні елементи, ланки політичної сис-

теми відтворюють її, а другі — руйнують, треті — розвивають і

творять, i завдяки такому процесу відбуваються глибинні зміни

політичної системи, а сама політична система переходить від од-

ного стану до іншого, тобто політичний процес розкриває рух,

динаміку, еволюцію політичного життя.

Політичний процес — сукупність дій, що здійснюються

суб’єктами, носіями та інститутами влади по реалізації своїх

прав та прерогатив у політичній сфері. Політичний процес роз-

криває дві фундаментальні форми політичного волевиявлення

громадян. По-перше, це різноманітні способи презентації рядо-

вими учасниками політичного процесу своїх інтересів у різнома-

нітних видах формулювання індивідами й соціальними спільно-

стями, соціальними верствами вимог, відповідних їх реальним

або уявним інтересам і перенесення вимог до центру політичної

боротьби або до сфери прийняття політичних рішень (участь у

виборах, референдумах, членство в політичних партіях та ін.), а,

по-друге, форми прийняття і реалізації управлінських рішень, що

здійснюються політичними лідерами та політичними елітами.

Структура, характер політичного процесу

В суспільстві відбувається розподіл та перерозподіл

засобів влади, здійснення політичної мобілізації громадян, при-

йняття рішень, контроль за політичними елітами, які керують, та

інші форми політичної активності соціальних спільностей, соціа-

льних верств та громадян, — все це відображення здійснення по-

літичними суб’єктами своїх функцій. Реалізація політичними

суб’єктами функцій розподілу та перерозподілу засобів влади не

лише визнається і заохочується політичним режимом, владними

структурами, але й засуджується як нелегітимна. Природно, полі-

тичний процес охоплює і нелегітимні дії політичних суб’єктів,

несистемні для суспільства форми політичної активності насе-

лення: заговори, терор, саботаж, діяльність нелегальних полі-

тичних партій тощо, що відображають політичний протест.