Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

211

літико-владні відносини. Предметом дослідження є уособлені,

організаційно оформлені центри влади: держава, політичні партії,

суспільні громадські об’єднання і підпорядковані їм структури,

а також норми, що регулюють діяльність таких інститутів і їх

взаємодії. Iнституціональний підхід дає можливість детально ви-

вчати окремі компоненти — організації, їх виникнення, розвиток,

функціонування. Політична поведінка аналізується у тісному вза-

ємозв’язку з існуючими політичними інститутами — установами

і різними закладами. Основними елементами структури політич-

ної системи у прихильників інституціоналізму є держава, полі-

тичні партії, суспільні, громадські організації і рухи. Проте не

розглядались, не аналізувались неінституційні форми взаємодії

(діяльність особи, малі соціальні групи, різноманітні об’єднання

і групи інтересів, групи тиску та ін.). За таких умов політична си-

стема як цілісність втрачає своє значення.

З середини ХХ ст. з метою подолання правової й інституціо-

нальної обмеженості у визначенні суті і змісту політичної систе-

ми, всебічного розкриття змісту і механізму політичної діяльнос-

ті, функціонування всіх компонентів і ланок політичної сфери в

науці про політику стали застосовувати системний і структурно-

функціональний методи. Вперше системний метод для вивчення

суспільства, політичної сфери застосував американський політо-

лог і соціолог Толкотт Парсонс. запозичуючи ідею системи з біо-

логії, теоретично обґрунтовує концепцію соціальної системи, ви-

значає чотири основні функціональні компоненти соціальної

системи, які забезпечують збереження і виживання будь-якої си-

стеми. Основним предметом аналізу соціальної системи є не ін-

ститут, а соціальна взаємодія між індивідами і групами, які здій-

снюють певні політичні ролі. Політична взаємодія орієнтована на

авторитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб

досягти балансу інтересів і зберегти системи як єдину цілісність.

Основні функціональні елементи політичної системи є: адапта-

ція, досягнення мети, інтеграція, дотримання збереження моде-

лі. По-перше, адаптація — специфічний різновид взаємодії полі-

тичних суб’єктів із середовищем, внаслідок і в ході якого

відбувається пристосування вимог і потреб суб’єктів до навко-

лишнього середовища відповідно до умов здійснення його полі-

тичних функцій. Функцію адаптації в соціальній системі забезпе-

чують і економічні відносини. По-друге, досягнення мети.

Функцію досягнення мети забезпечує політика, політичні відно-

сини. По-третє, інтеграція, тобто з’єднання окремих різноманіт-

них, розрізнених компонентів, наявність упорядкованості, безко-

212

нфліктності відносин між соціальними діячами — індивідами,

соціальними спільностями, організаціями, об’єднаннями, держа-

вами та ін. В межах функції інтеграції здійснюється діяльність

правових інститутів, владних структур, реалізуються норми, пра-

ва і звичаї. По-четверте, дотримання моделі соціальної системи.

Функція дотримання моделі соціальної системи сприяє утвер-

дженню і реалізації системи вірувань, моралі, соціалізації (дії

сім’ї, інститутів освіти, духовної і матеріальної культур та ін.).

Звичайно, функція дотримання моделі соціальної системи діє і

взаємодіє відповідно до дій інших функцій соціальної системи.

Системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка си-

стема, в тому числі і політична, визначається тим, що, по-перше,

поділяється окремо на багато елементів, ланок, компонентів,

сфер; по-друге, елементи, компоненти, сфери становлять єдине

ціле; і, по-третє, система має межі. Головне при системному ана-

лізі є не інститут і його функції, а соціальна взаємодія між інди-

відами і верствами, які здійснюють певні політичні ролі. Полі-

тичне життя є функціонуюча система, тобто між багатоманіт-

ними аспектами політики і політичними явищами існує відносно

стабільний взаємозв’язок. Політична система орієнтована на ав-

торитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб

досягти балансу інтересів і зберегти систему як єдину цілісність.

Кожний суб’єкт політичної системи прагне реалізувати свої інте-

реси за допомогою механізму політичної влади, але робить це в

контексті системної інтеграції. Тому-то суть політичної взаємодії

між індивідами, соціальними спільностями, організаційними

структурами полягає в забезпеченні досягнення спільної мети.

Досягнення спільної мети політичною системою відбувається в

умовах, коли різні політичні суб’єкти переслідують протилежну

мету, коли існує реальна нерівність контролю за політичними ре-

сурсами, засобами і в розподілі політичного впливу. Взаємодія

політичних впливів, складність компромісів між вимогами різних

соціальних спільностей і обумовлює спільну мету, а спільний ін-

терес, усуває можливість довільного, стихійного формування

спільної мети.

Системна теорія ділить процеси взаємодії суб’єктів політич-

них відносин на три цикли або стадії: введення (вхід), конверсія

(перетворення) і вихід (виведення). Аналіз політичних дій ставить

за мету з’ясувати обмін, дію політичних подій, явищ, що відбу-

ваються в межах політичної системи, в політичній сфері, встано-

влює дію механізму, що забезпечує реалізацію суспільних про-

блем, задоволення потреб людей, уникає соціальних конфліктів і

213

забезпечує динамізм і постійність самої політичної системи, ста-

більність суспільства. Вхід (введення) — це практично будь-яка

подія, явище, що стосується політичної системи, є зовнішнім,

впливає на систему і здатне її змінити. Конверсія (перетворен-

ня) — це процес підготовки і реалізації політичних проблем, по-

треб і інтересів людей, а на вихід (виведення) подаються імпульси

різного роду. Це вимоги. Вимоги, що направляються в адрес вла-

дних структур і служать сигналом про наявність в суспільстві пе-

вних потреб. Вимоги є не що інше, як відображення думки про

правомірність або неправомірність, справедливість або несправе-

дливість рішень владних структур, пов’язаних із розподілом сус-

пільних благ і використанням суспільних ресурсів та ін. Крім ви-

мог, в політичну систему входить багато різноманітної інфор-

мації: сподівання, надання переваг тим чи іншим потребам, поді-

ям, ціннісні настанови, настрої тощо. Межі системи рухомі: то

розширюються, то звужуються. В суспільстві індивіди, соціальні

спільності — суб’єкти ряду систем, їх елементів, сфер. Тому-то

суб’єкти фактично реалізують різні ролі в багатоманітності сис-

тем, з якими пов’язані: політичній, економічній, соціальній, ду-

ховній, релігійній та ін. В політичній системі індивідууми, соціа-

льні спільності і верстви — це, насамперед, громадяни, класи,

піддані, обрані та ін. В періоди виборів межі політичної системи

розсуваються, тому що люди втягуються в політичні події, беруть

участь в різних формах політичної діяльності.

Модель політичної системи Девіда Iстона

Для характеристики та формування моделі політичної

системи суспільства канадський політолог Девід Iстон вперше

застосовує системний аналіз і досить переконливо розкриває мо-

жливість існування загальної теорії політичної системи в соціа-

льній філософії, в науці про політику, розробляє концептуальну

структуру теорії політичного життя суспільства, виділяє ос-

новні категорії і поняття теорії, що панує, методи і способи ре-

алізації структури, концепції політичного життя.

Метод політичного аналізу, запропонований Девідом

Iстоном, має дві переваги. По-перше, показує, що політична си-

стема — не просто система взаємодії її структур, що постій-

но змінюється, функціонує, динамічно розвивається. Девід

Iстон аналізує процеси, що відбуваються в політичному житті

суспільства, розкриває, по-друге, роль структури політичної

системи в підтриманні безперервного її функціонування. Девід

214

Iстон визначає політичну систему як взаємодію владних струк-

тур, політичних інститутів, за допомогою яких в суспільстві ав-

торитетно розподіляються цінності (матеріальні, духовні), і на

такій основі попереджаються конфлікти між соціальними спіль-

ностями та індивідуумами — членами суспільства. Розглядаючи

будь-яку політичну систему з позиції функціонування, Девід

Iстон виділяє дві основні функції політичної системи: політична

система має бути спроможною розподіляти цінності

в суспільстві; політична система має переконати членів суспіль-

ства прийняти розподіл цінностей матеріальних і духовних як

необхідний, обов’язковий.

Відштовхуючись від схеми фундаментального процесу дії

будь-якої системи, Девід Iстон пропонує модель політичної сис-

теми: вхід, конверсія і вихід. На вході політичної системи зосе-

реджуються запити і потреби, тобто вимоги громадян суспільст-

ва, а на виході політичної системи — конкретні політичні дії та

рішення, що мають статус обов’язкових. Це і є призначенням по-

літичної системи: обов’язковість надання, розподілу і забезпе-

чення цінностей та пріоритетів (відображених через тривогу та

підтримку). Вимоги — форма відображення думки про правомір-

ність обов’язковості розподілу матеріальних і духовних ціннос-

тей суб’єктами влади. Вимоги поділяються на зовнішні, що йдуть

з навколишнього середовища індивіда, соціальної спільності, та

внутрішні, що йдуть від самої політичної системи. Вимоги бува-

ють специфічно прості, по суті, прямо відображають обурення,

образу, незадоволення конкретними діями або явищами. Iноді ви-

хідні фактори політичних рішень або зміст конкретної політики

підмінюються оцінкою і сприйняттям їх наслідків і результатів.

Тоді вірніше говорити про формування нових вимог і змін ситуа-

ції з підтримкою, що постійно корегуються, оновлюються і знову

надходять на вхід політичної системи, надаючи їй циклічного і

безперервного процесу. Девід Iстон поділяє можливі вимоги, що

ставляться перед політичною системою, на розподільчі (питання

організації та оплати праці, проблеми охорони здоров’я, освіти та

соціального забезпечення), регулятивні (громадська безпека, бо-

ротьба зі злочинністю, контроль за виробництвом і розподілом) і

комунікативні (володіння інформацією, реалізація політичних

прав і свобод та ін.). Різні політичні системи по-різному став-

ляться уже до самої природи вимог і підтримки як умов функціо-

нування політичної системи. Тоталітарні режими схильні приду-

шувати вихідні імпульси, свідомо маніпулюючи ними. Але

ефективність дій залишається обов’язковою умовою існування і

215

такої системи; досягається вона, як правило, політикою максима-

льно рівного розподілу благ та послуг, що спроможна забезпечи-

ти хоча і невисокий рівень добробуту, але стабільну підтримку

населення.

Основний імпульс на вході в політичну систему є реалізація

вимог і підтримка. Зріст та інтенсивність вхідних вимог вказує не

тільки на реальні потреби та інтереси людей, які одночасно ви-

ступають і індикатором того, наскільки система спроможна реа-

лізувати потреби суспільства, урахувати можливе незадоволення

і незгоду людей та ін. Підтримка системи з боку громадян поси-

люється, якщо система спроможна адекватно урахувати вхідні

імпульси. Iнакше політична система послаблюється і може при-

вести до послаблення сили механізму політичної системи і навіть

до повного її краху. Так, зростання злочинності або корупції

в країні може викликати вимоги громадян посилення з боку вла-

ди держави боротьби зі злочинністю, корупцією та ін. Вимоги

поділяються на такі, що стосуються розподілу благ та послуг;

вимоги, пов’язані з регулюванням поведінки та ін., і вимоги в

сфері комунікації та інформації. Ось чому для збереження полі-

тичної системи і постійної дії, крім вимог, необхідна саме під-

тримка її з боку суб’єктів і об’єктів політичного життя, політич-

ного процесу. Підтримка пов’язує маси з політичною системою,

її структурами і інститутами влади. Форма підтримки людьми

політичних процесів і дій владних структур різноманітна: матері-

альна і регулярна сплата податків, участь в інформації і владі та

ін. Виділяється три об’єкти підтримки: по-перше, єдність і згур-

тованість політичного суспільства — соціальні спільності лю-

дей, зв’язаних один з одним в одній структурі; по-друге, через рі-

зні інтереси в політиці діють відповідно законам, що вста-

новлені в суспільстві політичним режимом; по-третє, основні

компоненти — цінності, мета, принципи — поділяються більші-

стю суспільства, норми і структури владних органів правління

діють в інтересах членів суспільства, соціальні інститути і вла-

дні структури ділять потреби і вимоги членів суспільства. Не-

достатність зворотнього зв’язку за допомогою вимог і підтримки

веде до порушення нормального функціонування політичної сис-

теми, відірваності від реальних процесів у суспільстві. I надмірна

перевантаженість вимогами і скаргами призводить політичну си-

стему до кризи і стагнації. Перетворюючи вхідні і вихідні факто-

ри, політична система забезпечує спрямованість засобів мобілі-

зації суспільних ресурсів на досягнення мети та координації

зусиль членів суспільства в реалізації мети і вирішенні політич-

216

них, соціально-економічних та культурних проблем. Перетво-

рення запитів, потреб, вимог членів суспільства за допомогою

владних структур та соціальних, політичних інститутів політич-

ної системи в реальність, вирішення і дії, здійснення мети — це

не особливість політичної системи або навіть іншого типу систе-

ми, а постійний фактор, властивий всім системам, в тому числі і

політичній.

В моделі політичної системи Девіда Iстона способами реагу-

вання на навколишнє середовище виступають вихідні фактори:

запити, потреби, вимоги та ін., впливаючи побічно на саму під-

тримку мас, перетворюючи запити і потреби на реальні дії. Тим-

то вихідні фактори — не остаточний результат перетворення за-

питів, потреб на реальні дії, а лише фрагмент безперервного цик-

лу дій, названий Девідом Iстоном петлею зворотного зв’язку. По-

няття петля зворотного зв’язку означає повернення інформації та

способів використання її переваг. Тут Девід Iстон має на увазі

два процеси, що утворюють замкнений цикл: пристосування вла-

ди соціальних інститутів до певних ситуацій і пошук зворотних

зв’язків політичної системи, політичного режиму, процесів, що

відбуваються в суспільстві, і наслідки реагування владних струк-

тур. Саме основним механізмом усунення напруженості, нестабі-

льності в суспільстві і є зворотний зв’язок (потік зібраних відо-

мостей про становище системи та ін.) Але виконує цю функцію

зворотний зв’язок лише завдяки здатності своєчасно і розумно

реагувати на імпульси, що надходять до системи. Якщо ж влада

байдужа, індиферентна до запитів і потреб членів суспільства і

надає увагу тільки своїм власним вимогам та ідеям, то її рішення

і дії ніколи не знайдуть підтримки громадськості. Якщо ж влада

прагне не тільки зберігати свої позиції, але і шукає нову базу під-

тримки або намагається створити інший політичний режим, то

важливо урахувати і потреби населення, своєчасно реагувати на

їх громадську думку. Зміни, пристосування, самозбереження, пе-

реорієнтація зусиль, зміна мети, — все це засоби, за допомогою

яких можна впоратись з напруженістю або стресами в політичній

системі.

Особливості

структурно-функціонального методу

Структурно-функціональний аналіз дає можливість

розглядати політику як деяку цінність, систему, що має складну

структуру, кожний елемент якої має певне призначення і здійс-

217

нює специфічні функції, спрямовані на задоволення відповідних

потреб системи. Суть структурно-функціонального підходу поля-

гає у виділенні елементів соціальної взаємодії, що належить до-

сліджувати, і визначенні їх місця і значення, функцій. В усіх со-

ціальних концепціях, де суспільство розглядається системно, в

тому чи іншому вигляді присутній і структурно-функціональний

підхід. Елементи структурно-функціонального підходу до явищ,

подій політичного життя суспільства є в працях Платона і Аріс-

тотеля, Гоббса, Спінози, Руссо, а також Дюркгейма, Малиновсь-

кого, Радкліфф-Брауна. В сучасній системній формі структурно-

функціональний метод використовується соціологічною школою

(Парсонс, Мертон та ін.) Якщо ж структурний елемент підходу

належить до будь-якої організації людського співжиття: сім’ї,

громадським об’єднанням, суду, різноманітним комісіям, законо-

давчим органам та ін., то функціональний співвідноситься з дія-

льністю організацій і зовнішнім ефектом її впливу.

Для структурно-функціонального підходу визначення полі-

тичної системи суспільства важливим, фундаментальним є

встановлення місця та значення функціональних вимог до полі-

тичної системи. Iснує певна мета, вибрана з обмеженої кількості

альтернатив, необхідних для життя суспільства. Привести мету

до конкретних дій, реалізувати її, можливо тільки за здійсненням

політичною системою певних функцій, тобто діяльність має

бути доцільною. Якщо ж у філософії діяльність — специфічно

людський спосіб ставлення до світу — стає процесом, в ході яко-

го людина відтворює і творчо перетворює природу, стає тим са-

мим діяльним суб’єктом, а освоювані нею явища природи —

об’єктом своєї діяльності, то в соціальній філософії поняття дія-

льність характеризує функцію індивіда в процесі його взаємодії з

навколишнім світом. Специфічною особливістю вищої діяльності

людини є свідоме перетворення навколишнього. Діяльність лю-

дини має суспільний характер і визначається суспільними фор-

мами, умовами життя. Доцільність політичної діяльності визна-

чається межами політичної системи. Функції, що спрямовані і

мають мету, називаються явними. Iнші функції не є явними, а на-

зиваються прихованими, і також ураховуються при з’ясуванні дій

та структур. Саме усвідомленню важливості функцій, особливо

прихованих, що реалізуються політичними лідерами і управлін-

ськими верствами і групами, сприяє структурно-функціональний

метод. Вхідні і вихідні фактори політичної системи аналізуються

Габріелем Алмондом з метою з’ясування їх місця і значимості,

закладених в надрах політичної системи.

218

Модель політичної системи Габріеля Алмонда

Американський соціолог Габріель Алмонд одним з пе-

рших застосував функціональний метод дослідження політики.

Політичну систему Габріель Алмонд визначає як існуючу в усіх

самостійних суспільствах систему взаємодії, що виконує функції

інтеграції і пристосування (всередині суспільства, поза ним і між

суспільствами) за допомогою застосування або загрози застосу-

вання більш або менш законних фізичних примусів. Політична

система є законною, що підтримує порядок і багатоманітність

перетворень в суспільстві.

Політична система — узаконена сила, що пронизує всі вхідні

і вихідні фактори суспільства і надає йому особливі властивості

і зміст, забезпечуючи його згуртованість. Всі системи виконують

два базових набори функцій: функцію входу і функцію виходу.

Функція входу здійснює політичну соціалізацію і залучення до

участі в політичному житті більшості населення; реалізує ар-

тикуляцію інтересів, тобто формування вимог, що сприяють реа-

льним або фіктивним інтересам; агрегування інтересів, тобто

об’єднання інтересів, політичні комунікації. Функція виходу

сприяє формуванню норм, застосуванню норм, здійснює конт-

роль за додержанням норм. Функція входу реалізується неурядо-

вими формуваннями: гра та тиск, політичні партії, незалежна

преса та ін. Функція виходу — прерогатива урядова. Функція

входу — політична соціалізація і політична комунікація — перед-

бачають наявність і ефективність сфери політичної діяльності, у

якій беруть участь погляди та ідеї . Але Габріеля Алмонда, на

відміну від Девіда Iстона, цікавить не стільки аналіз процесів, що

відбуваються, скільки визначальне значення стійких структур

політичної системи. Поняття структури Габріель Алмонд визна-

чає як доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну

систему. Конкретна частина діяльності людей, які беруть

участь у політичному процесі, називається роллю. Роль — оди-

ниця, з якої комплектуються всі соціальні, в тому числі і полі-

тична, системи. Одним же з основних компонентів політичної

системи є політична роль. Сукупність взаємозв’язуючих ролей і

становить структуру (суддя — роль, а суд — структура ролей,

міліціонер — роль, а міліція — структура ролей та ін.).

Наукова значимість і користь розроблених Девідом Iстоном

і Габріелем Алмондом моделей систем, в тому числі і політичних

систем суспільства, полягає в тому, що їх можна використати як

джерело концепцій і робочих моделей різних систем та ін. При-

219

родно, у визначеності політичної системи виділяється два підхо-

ди: теоретичний і реально-функціональний. Якщо теоретичний

підхід визначає політичну систему як теоретичний, ідеальний

компонент політичної сфери суспільства, що дає можливість

з’ясувати і розкрити суть системних особливостей різних полі-

тичних явищ, подій, то реально-функціональний підхід визначає

політичну систему як реальний складний механізм формування і

функціонування владних відносин в суспільстві. Якщо політична

система розглядається не як відображення політичної дійсності, а

як засіб системного аналізу політики, то механізм формування

і функціонування владних відносин в суспільстві розкриває суть

політичної діяльності і політичних відносин між різними полі-

тичними суб’єктами, політичною організацією суспільства.

2. С

ТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ ТА ТИПИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Політична система суспільства — складна, розгалу-

жена сукупність різних політичних інститутів, соціально-

політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між

ними, в яких реалізується політичне життя, політична і держа-

вна влада. Політична система суспільства існує як цілісність, об-

межена кордонами від навколишнього її середовища (внутріш-

нього і міжнародного), екологічного, особистого та соціального.

Звичайно ж, політична система суспільства — сукупність взає-

модіючих сфер: інституційної (політичні та соціальні інститу-

ти), нормативно-регулятивної (політичний режим, устрій суспі-

льства, держави), інформаційно-комунікативної (політичні комуні-

кації, зв’язки та ін.) і культурної.

Політична система суспільства має певні компоненти, без

яких неможливе її існування. По-перше, політичне співтоварис-

тво — сукупність людей, які стоять на різних ступенях політич-

ної ієрархії, але пов’язаних певною політичною культурою, знан-

нями про політику, історію країни, традиціями і ціннісними

орієнтаціями, а також почуттями і ставленням до політичної сис-

теми і меж управління. По-друге, посадові особи, рішення яких

визначаються політичним співтовариством як обов’язкові. Поса-

дові особи становлять основу політичної влади, управляють і ді-

ють від імені і на користь системи. Це і посадові особи, які за-

ймають різні посади загально-системної ієрархії, і ті, що

працюють в різних ланках управління. По-третє, правові норми і

норми політичної етики, що регулюють функціонування системи,

220

методи, способи здійснення політичної влади (політичний ре-

жим). По-четверте, територія, що виконує роль зв’язку і має пе-

вні межі. Територія як компонент політичної системи не

обов’язково рівнозначна державі.

Політична система має певну структуру — стійкі елементи,

що тісно зв’язані між собою. Складність і простота структури

політичної системи залежить від інститутів, що входять до полі-

тичної системи, від ступеня диференціації і спеціалізації компо-

нентів системи, глибини політичного поділу праці. Сучасні полі-

тичні системи відрізняються складним розподілом, мають

широку базу структур, що вирішують різні політичні проблеми,

розгалужений державний апарат, групи інтересів, політичні пар-

тії, засоби масової інформації тощо. Політичні структури охоп-

люють різні об’єднання: державу, політичні партії, різноманітні

групи інтересів (профспілки, об’єднання підприємств, церков та

ін.). Політичні структури включають і законодавчі органи: пар-

ламент та ін. Політична підтримка має важливе значення і віді-

грає важливу роль в дотриманні стійкості і стабільності політич-

ної системи. Без підтримки можна владарювати, спираючись на

голу владу, на силу, але неможливо спокійно управляти. Полі-

тична підтримка і забезпечує необхідні умови для управління,

нормального функціонування політичної співдружності.

Важливим у функціонуванні політичної системи виступає се-

редовище. Це, насамперед, політичні відносини між індивідами,

соціальними і етнічними спільностями, націями, державами,

державою і громадянами, громадянами і їх об’єднаннями у став-

ленні до влади, розробці, формуванні політики і її реалізації. Тут-

то формою функціонування політичних відносин і виступає по-

літична діяльність. Зміст та суть політичної діяльності є діяль-

ність, що починається з виникнення того або іншого інтересу, по-

треб соціальної спільності, всього суспільства і завершується їх

реалізацією, тобто практичним результатом. Політична діяль-

ність — усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних спі-

льностей, суб’єктів політики в реалізації політичних інтересів та

потреб, конкретної політичної діяльності людей і їх об’єднань:

громадсько-політичних, соціальних та ін. Одним із важливих

компонентів політичної системи є політична свідомість — не-

від’ємний елемент політичної діяльності. Політична свідо-

мість — це відображення політичного життя суспільства в

ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних по-

чуттях людини, соціальної спільності людей та ін. Завжди важ-

ливе виявлення і аналіз існуючих в масовій політичній свідомості