Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

231

сті людей, соціальних спільностей, шарів і груп, індивідуумів,

формують альтернативи соціального і політичного розвитку сус-

пільства.

В демократичних суспільствах держава як провідний інсти-

тут політичної системи зосереджує максимальну політичну

владу. Держава, політичні партії і групи інтересів автономні і ус-

пішно реалізують свої функції. Політичні партії і групи інтересів

впливають на формування державних і владних структур, коре-

гують політичну мету, спрямовують політичний розвиток суспі-

льства. В авторитарних і тоталітарних суспільствах політичні ін-

ститути створені для відображення і репрезентації інтересів

людей, які входять до них. Політичні партії суворо підкорені

правлячій еліті та бюрократичному апарату, їх природні функції

деформовані. Виступаючи представником всього суспільства, во-

лодіючи сувереном, тобто верховенством влади в межах терито-

рії країни, держава діє самостійно. Iснування державної влади

знаходить вираження в чиновниках, армії, адміністрації, органах

правосуддя та ін. Держава — соціально орієнтована організація

політичного панування, об’єднуюча сила цивілізованого суспільс-

тва. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна по-

літична організація суспільства. Відповідно диференціюються

задачі і функції держави. З одного боку, держава — виразник ін-

тересів та волі економічно панівної верстви, оберігає її станови-

ще в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів,

людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспі-

льства, всіх його членів, утримує в узді непокірних, тих, хто чи-

нить опір і піклується про вчасне усунення соціальних протиріч,

а з другого, держава — офіційний представник громадянського

суспільства, здійснює реалізацію загальних справ, що виплива-

ють з природи будь-якого суспільства. Природно, держава вико-

нує дві групи функцій, їх співвідношення в діяльності держави не

залишається раз і назавжди заданим, статичним, а залежить від

природи суспільства і держави, від конкретно-історичних умов.

Багатоманітність політичних інститутів визначається дифере-

нціацією політичної діяльності і політичної влади на різноманітні

види. За характером мети виділяються політичні інститути зако-

нодавчої, виконавчої і судової влад, кожному з яких притаманна

багатофункціональність. Парламент, зокрема, вирішує завдання

виконавчої влади, уряд здійснює певні види законодавчої діяль-

ності та ін. За питомою вагою і значимістю політичної діяльності

виділяються власне політичні інститути, орієнтовані на здійснен-

ня політичної влади, вплив на неї, і соціально-політичні інститу-

232

ти (суспільно-політичні рухи), що задовольнять не тільки полі-

тичні, але і соціальні інтереси, а також духовні потреби —

в спілкуванні, самоутвердженні, активності та ін.

Політичний режим

Одна із сфер політичної системи — політичний ре-

жим — сукупність форм і методів здійснення політичної влади,

що відображає рівень політичної свободи в суспільстві. Францу-

зькі дослідники Анрі Оріу, Моріс Дюверже та ін. схильні отото-

жнювати поняття політичний режим з поняттям політичної сис-

теми, але інші політологи (Девід Iстон, Габріель Алмонд, Віктор

Пазенок, Тамара Лебедєва та ін.) тлумачать його як форму прав-

ління. Політичний режим відрізняється великою мобільністю в

порівнянні з відносно консервативними політичними інститута-

ми, і залежить від співвідношення соціально-політичних сил і

політичної ситуації. Політичний режим визначає характер зма-

гання за політичне лідерство, що може бути відкритим (вільна

конкуренція на виборах), закритим (опозиція заборонена, зміна

керівництва здійснюється шляхом кооптації, дотримання насиль-

ства) або проміжним (наявність приборканої і адаптованої до ре-

жиму опозиції), рівень політичної участі — вузький (правління

небагатьох і виключення мас із політики) або широкий (забезпе-

чення масам можливості впливати на політичні рішення; цінності

і пріоритети політичного керівництва, що розташовані в діапазо-

ні консерватизму, реформізму, адаптаційності зі збереженням

привілеїв правлячої еліти, до революційності та ін.) і складають

нормативно-регулятивну сферу в структурі політичної системи.

Норми — основні правила участі громадян в усіх типах політич-

ного процесу. Норми поділяються на два типи: норми — закони і

норми — звичаї.

Політичні і правові норми

В політичній системі важливим регулюючим елемен-

том виступають політичні і правові норми. Політичні і правові

норми і принципи становлять нормативну основу політичної вла-

ди і політичного життя. Норми регулюють політичні відносини,

надаючи їм упорядкованості, визначаючи бажане і небажане, до-

зволене і недозволене з позиції управління політичної системи.

Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді прин-

ципів та установ, що регулюють діяльність політичних інститутів

233

і громадян як суб’єктів політичного життя, то правові норми,

право — одна з нормативних систем, що регулює відносини в су-

спільстві, дії та поведінку людей, функціонування об’єднань і

державних органів. Право закріплюється в офіційних документах

держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визна-

чає і міру свободи людей, їх об’єднань, державних органів у вза-

ємовідносинах між ними і гарантії свободи. Право і правові нор-

ми спрямовані на забезпечення стійкості, організованості, опти-

мальних умов функціонування суспільного організму.

Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства

і його суб’єктів обумовлені тісним зв’язком з державою і харак-

тером зв’язку. Саме у цьому відмінність права від інших норма-

тивних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, ре-

лігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава

спроможна забезпечити через механізм влади управління, право-

суддя, розробку і реалізацію єдиних, загальнообов’язкових, чітко

визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки

в суспільстві, порушення яких невигідне, тягне за собою держав-

ні заходи впливу та покарання. Але, як і в кожному суспільстві, в

Україні є і такі соціальні сили, які дотримуються інших, аніж па-

нівні, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації

дестабілізують існуючу політичну систему. Через політичні і

правові норми та принципи одержують офіційне визнання і за-

кріплення певні соціальні інтереси та політичні устрої. За допо-

могою політичних та правових принципів та норм політико-

владні структури інформують суспільство, соціальні групи, окре-

мих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рі-

шення, що приймаються, і визначають своєрідну модель поведін-

ки всіх учасників політичного життя. Суб’єкти політичного жит-

тя, політичного керівництва і управління, закріплюючи в принци-

пах і нормах заборони і обмеження, погодженість інтересів і за-

охочення ініціативи, чинять регулюючий вплив на політичні від-

носини, а через них і на інші види суспільних відносин. Природ-

но, йде формування політичної свідомості і поведінки суб’єктів

політичної діяльності, вироблення у них настанов, відповідних

принципам політичної системи.

Встановлення зв’язку між інститутами політичної системи та

координацію їх дій здійснює в структурі політичної системи ін-

формаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Полі-

тичні комунікації — поняття, що відображає процес взаємодії

політичних суб’єктів на основі обміну інформацією і безпосеред-

нього спілкування людей, а також засоби та способи духовної

234

взаємодії. Та абсолютизація ролі комунікації спостерігається і в

ряді теорій технологічного визначення — концепція інформацій-

ного суспільства, комп’ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв

Бжезинський та ін.), де комунікації розглядаються як соціокуль-

турне джерело влади, суть людино-машинного діалогу та полі-

тичний розвиток. Iнформаційно-комунікативна сфера охоплює

канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слу-

хання справ на відкритих засіданнях Кабінету Міністрів, комісій

по розподілу, конфіденційні консультації із зацікавленими орга-

нізаціями, об’єднаннями та ін.), а також засоби масової інформа-

ції (преса, телебачення, радіо та ін.). Наявність певного обсягу

знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має ве-

личезне значення для оцінки громадянами дій і подій, що відбу-

ваються в політичній, економічній і соціальній сферах суспільства.

Функції політичної системи

Функції політичної системи, механізм її дії детально і

послідовно аналізував американський політолог Габріель Ал-

монд, підкреслюючи, що всі системи здійснюють два базових на-

бори функцій — функції входу і функції виходу. Визначаючи

зміст набору функцій входу, Габріель Алмонд виділяє з них чо-

тири: політична соціалізація і залучення людей до участі в полі-

тичному житті, процес, у ході якого індивіди і соціальні спільно-

сті, шари та групи формулюють свої вимоги, що відповідають їх

реальним або удаваним інтересам, і переносять вимоги до центру

політичної боротьби або до сфери прийняття політичних рішень

(артикуляція інтересів); агрегування інтересів, тобто процес, у

ході якого політичні партії висувають багато однорідних окремих

вимог, що пред’являються урядовим структурам, і політичні ко-

мунікації. Виділяється і три функції виходу: розробка норм-

законів, застосування норм і законів і контроль за дотриманням

норм. Але якщо функції входу реалізуються переважно неурядо-

вими структурами і сферами, то функції виходу — вже прерога-

тива уряду.

Функція політичної соціалізації та залучення людей до участі

в політичному житті суспільства властива всім сучасним полі-

тичним системам, сприяє поширенню серед всіх людей суспільс-

тва духу участі в політиці. На відміну від демократичних країн,

де функція соціалізації і залучення людей до участі в політично-

му і суспільному житті реалізується неурядовими, недержавними

структурами, хоча і там очевидний вплив державних структур на

235

процес соціалізації, в тоталітарних і авторитарних суспільст-

вах функція соціалізації та політизації, фактично, є прерогативою

держави, тому що всі органи і учасники політичної соціалізації

(школа, молодіжні об’єднання, засоби масової інформації та ін.)

контролюються державою та культивують «дух насильства».

Внаслідок розповсюдження «духу насильства» в політичному,

суспільному житті, в демократичних суспільствах індивідуум пе-

ретворюється з суб’єкта на громадянина, але процес політизації

і перетворення суб’єкта на громадянина в країнах тоталітарних,

авторитарних режимів буде відсутній. У сучасних умовах в

Україні процес політичної соціалізації і залучення людей до уча-

сті в політичному житті виходить з-під контролю держави. Пові-

льно, тяжко вирішується в сучасних умовах в Україні і основне

завдання процесу політичної соціалізації — створення нової по-

літичної культури.

Функція артикуляції інтересів у країнах з демократичним ре-

жимом, де існує офіційна повага громадянської думки і прихиль-

ність доктрині свободи асоціацій, об’єднань, організацій по інте-

ресах, розглядається як зв’язуюча ланка між громадянином та

державою. В середині 80-х років в Україні специфічно йшов про-

цес, в ході якого індивіди та соціальні спільності, верстви та гру-

пи формували свої вимоги, що відповідали їх реальним інтере-

сам. Люди виражали інтереси, не адекватні інтересам комуні-

стичної партії, хоча і вважалося, що комуністична партія — єди-

ний виразник всіх соціальних інтересів людей. Справжні соціа-

льні спільності, верстви зі своїми інтересами, що відповідають їх

реальному становищу, тоді були відсутні, а висування і форму-

вання інтересів, що відповідають реальному становищу в суспі-

льному житті соціальних спільностей, по суті, здійснювала прав-

ляча політична партія. В сучасних умовах в Україні формуються

групи інтересів, проявляється і артикуляція інтересів, що вихо-

дить з-під влади держави та політичних партій. I якщо політична

система спроможна артикулювати, тобто формувати реальні ін-

тереси соціальних спільностей, різних соціальних груп, то вона

здатна й агрегувати їх, тобто перетворювати вимоги на альтерна-

тиви державної політики, реалізувати практично.

Політичні комунікації — процес передачі інформації і переко-

нань. Встановлення зв’язків між інститутами політичної системи

та координацію їх дії здійснює в структурі політичної системи

інформаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). По-

літичні комунікації — поняття, що відображає процес взаємодії

політичних суб’єктів на основі обміну інформацією і безпосеред-

236

нього спілкування людей, а також засоби і способи духовної вза-

ємодії. Абсолютизація ролі комунікації є в ряді теорій технологі-

чного визначення — концепція інформаційного суспільства,

комп’ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський), де

комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади,

суть людино-машинного діалогу і політичного розвитку. Політо-

лог Карл Дойч подає політичну систему як специфічну комуніка-

тивну систему, розкриває не тільки самий процес формування і

внесення до свідомості політичної інформації, але і показує соці-

альні результати введення нової інформації в політичну систему.

Охоплює інформаційно-комунікативна сфера і канали передачі

відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на від-

критих засіданнях Кабінету Міністрів, комісій з розподілу, кон-

фіденційні консолідації з зацікавленими організаціями, об’єднан-

нями та ін., а також засоби масової інформації). Наявність певно-

го обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного жит-

тя, має величезне значення для оцінки громадянами дій та подій,

що відбуваються в економіці та соціальній сфері. В сучасних

умовах в Україні поведінка громадян в суспільстві визначає за-

кони, розроблені в процесі нормотворчості. Звичайно процес но-

рмотворчості включає ряд етапів: формування політики і вибір

спільної мети, розробку рішень і конкретних правил для досяг-

нення мети. Таку функцію виконують законодавчі, а також вико-

навчі і судові органи. Прийняттям законів не вичерпується дер-

жавна політика. В процесі прийняття рішень важливу роль грає

функція «застосування норм», яку виконують не тільки виконавчі

органи і адміністративні структури, але нерідко й законодавчі, а

також виконавчі і судові органи влади.

Засоби масової інформації

Специфічна і роль засобів масової інформації в полі-

тичній системі суспільства, тим більше, їх значення, авторитет і

вага в політичному житті суспільства помітно зросли, особливо в

сучасних умовах. Засоби масової інформації, що їх інколи буден-

но називають четвертою владою в суспільстві, забезпечують

суб’єктам політики великі можливості для реалізації мети полі-

тики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім

фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил,

базою, основою політичних відносин, пропаганди вироблених

політичних і правових норм, правил і принципів, внесення в ін-

дивідуальну і масову суспільну свідомість не тільки суті пропа-

237

гованих норм та правил, але й потрібного ставлення до суспіль-

ного договору з приводу політичної влади. Засоби масової інфо-

рмації виступають одним із важелів здійснення політичної соціа-

лізації особи: за допомогою різних методів і способів допомага-

ють особі формувати свою політичну орієнтацію і погляди на

явища навколишнього світу. Без особливої взаємодії громадян

держави неможливо уявити нормальне підтримання функціону-

ючої системи. На найранішіх етапах надбання особою через за-

соби масової інформації політичної соціалізації людина навіть не

усвідомлює, що їй дають сигнальний урок, з якого вона виносить

знання про те, хто повинен мати право здійснювати функції вла-

ди та управління над нею.

Процес політичної соціалізації особи триває постійно, протя-

гом життя людини. В демократичній політичній системі суспіль-

ства засоби масової інформації пропонують людині горизонталь-

ний вибір політичних альтернатив, багаточисленних форм і

типів політичної участі. Різні групи інтересів (політичні партії,

громадські та релігійні конфесії та ін.), зрозуміло, якщо діють в

межах консенсусу, що забезпечує державну і національну єд-

ність, формують ті чи інші пріоритети і погляди людини в полі-

тиці, забезпечуючи умови для динамічного і експериментально-

пошукового функціонування політичної культури суспільства.

Політика реалізується на міжнародній арені і у внутрішньому

житті суспільства, опосередковано залежить від становища еко-

номічної, індивідуально-особистої, соціальної сфер. Соціальне

середовище поділяється на економічне, культурне і суспільне.

Складові частини політичної системи частіше виділялись доціль-

но тим чи іншим теоретичним уявленням про її суть. Габріель

Алмонд підкреслював роль діючих осіб політичної системи, маю-

чи на увазі важливість взаємодії різних видів і зразків політичної

поведінки людей. Девід Iстон бачив у політичній системі дії су-

купності соціально-політичних спільностей та інститутів (інди-

відів, груп тиску, політичних партій, державних та громадських

установ). Але незалежно від конкретного змісту цінностей та

пріоритетів будь-якої політичної системи, всі вони передбачають

наявність у структурі інституційних, нормативних, функціональ-

них, комунікативних компонентів. Iнституціональні компонен-

ти — це сукупність політичних і неполітичних інститутів, фо-

рмувань суспільства (державних, партійних, громадських). Макси-

мальне навантаження в здійсненні влади і політики бере на себе,

звичайно ж, держава. Особлива роль у політичному процесі на-

лежить політичним партіям, групам інтересів, які формують по-

238

літичну інфраструктуру суспільства. Разом із тим на дієвість і

становище політичної системи звичайно впливають і інститути,

що діють переважно в неполітичній сфері. Особливо велика роль

соціальних інститутів неполітичної сфери: засобів масової інфо-

рмації, церкви та ін.

Типи політичних систем

В сучасній науці про політику існують різні класифі-

кації політичних систем, визначаються їх різні форми і типи в за-

лежності від критерію поділу. Багато політологів і соціологів ви-

діляють моделі правління, використовуючи два основних

критерії: ступінь централізації влади і владних структур (поділ в

залежності від числа учасників процесу прийняття рішень) і тип

цінностей. Політичні системи поділяються на тоталітарні і лі-

берально-демократичні, тоталітарні та авторитарні і демок-

ратичні; конституційні та тоталітарні, традиційні та сучасні.

В сучасному світі виділяється чотири основні типи політичних

систем: англо-американська, континентально-європейська, доін-

дустріальна та частково індустріальна політична система, то-

талітарна політична система.

Англо-американська політична система діє в Англії, США,

Австралії, Канаді, характеризується гомогенністю культури: по-

літичну мету і засоби її досягнення поділяють всі. Свобода осо-

бистості, масовий добробут та безпека більшості населення став-

ляться над усе. Глибоко диференційована в політичній системі

структура політичних інститутів і ланок: кожна політична партія,

соціальна спільність, прошарок мають конкретну мету і здійс-

нюють свої функції. Для англо-американської політичної системи

характерна висока стабільність, розподіл влади та ін.

Континентально-європейська політична система властива

Німеччині, Iталії, Франції, характеризується змішаною політич-

ною культурою, співіснуванням нових та старих політичних

культур. Франції, поруч з традицією представницької влади, вла-

стиві плебісцитарна традиція, схильність до популізму та ін., а

також введення форм прямої демократії (в періоди Наполеона, де

Голля). Характерна для континентально-європейського типу по-

літичної системи і багатопартійність: політичні партії виступа-

ють з різною ідеологією і стійкими національними традиціями,

що мають значний вплив у суспільстві. Багато елементів у струк-

турі і змісті континентально-європейської політичної системи

властиві і політичній системі сучасної України.

239

В багатьох доіндустріальних або частково індустріальних

країнах Азії, Африки та Латинської Америки існують і функціо-

нують різні політичні системи з властивою їм змішаною політич-

ною культурою: суміш західних цінностей, етнічних традицій,

релігійних. Суміш політичної культури в політичних системах

доіндустріальних і, окремо, індустріальних країн дуже відрізня-

ється від змішаної політичної культури політичних систем країн

Західної Європи, поєднуючи найнесподіваніші протилежності.

Тут же нечітко поділяються влади. Часто законодавчі функції ви-

користовують управлінські, владні структури і армія. Законодав-

чі органи втручаються в судові процеси та ін. Тут сильний і осо-

бистий авторитет, панування якоїсь однієї політичної партії, що

узурпує владу. Широко використовується насилля. Обмежена

участь населення в політичному житті країни.

Тип тоталітарних політичних систем властивий фашистсь-

кій Iталії, нацистській Німеччині, франкістській Iспанії, а та-

кож, до початку 90-х років XX ст., народно-демократичним

країнам Східної і Центральної Європи (Албанія, Румунія, Болга-

рія, Польща та ін.). В тоталітарних суспільствах будуть відсутні

незалежні соціальні спільності, верстви, що прагнуть різними за-

собами впливати на владні структури з метою задоволення їх ви-

мог та інтересів — економічних, соціальних, культурних, етніч-

них, територіальних, галузевих, релігійних та ін. Політичні

комунікації суворо контролюються центром. Характерна і над-

звичайна централізація влади, і високий ступінь насилля. Проте

багато політологів висловлюють думку, що побудована на абсо-

лютному примусі і насиллі політична система немислима. В су-

часному світі найбільш поширеними виділяються серед політич-

них систем демократичні, тоталітарні, авторитарні. За хара-

ктером політичного режиму виділяють традиційні і модернізова-

ні, консервативні політичні системи.

3. Ф

ОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

І ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ

Політична система в Україні — той необхідний меха-

нізм, за допомогою якого і здійснюється повновладдя та сувере-

нітет народу. В реальній політичній практиці часто окремі полі-

тичні партії, політичні лідери присвоювали і присвоюють функції

народного представництва, наслідок чого — відчуження полі-

тичної влади від тих, кому влада по праву повинна належати. Ось

240

чому визнання інститутів, відносин і норм, завдяки яким забезпе-

чується управління суспільством, відображає інтереси в політич-

ній свідомості та політичній культурі, їх виражають і утверджу-

ють політичні партії та ін. Політична система суспільства — це

система відносин і установ, що включають, по-перше, державу і

владні інститути та структури; по-друге, соціально-класову

структуру суспільства, тобто сукупність соціальних спільно-

стей і верств — суб’єктів політичної діяльності; по-третє, по-

літичні відносини всіх соціальних спільностей, класів, верств і

груп — рухомої, динамічної структури політичної системи; по-

четверте, виростаючу з політичних відносин політичну органі-

зацію суспільства, що охоплює всі стабільніші політичні уста-

нови суспільства, управлінську частину політичної системи.

Влада може здійснюватися від імені народу, може бути владою

для народу, але не може бути владою самого народу. I демократія

реалізовувалася лише поки як «уряд, схвалений народом», але не

як правління народу.

Особливості політичної системи сучасної

України

Специфіка або системні якості лежать в основі різних

типів політичних систем. Особливості системи політичних інсти-

тутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По-

перше, відносна стабільність (на поверхні) системи здатна легко

трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів

між основними політичними блоками, в тому числі і всередині

державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге,

система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недо-

статньою сприйнятністю соціальних новин.

Самостійна політична система сучасної України молода, фак-

тично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного

функціонування. Iсторичні традиції державної суверенності

України практично не пов’язані з процесом реалізації сучасних

проблем суспільства. По-третє, політичній системі України вла-

стиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та

децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функ-

цій, необхідних для забезпечення нормального функціонування

сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна по-

літична система України — перехід від неправового до правового

типу політичної системи, в якій методи нормативного правового

регулювання переважають над методами використання безпосе-