Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

221

стереотипів політики і динаміки їх змін, з урахуванням неоднорі-

дності суспільства і модифікації масової свідомості, під впливом

політичних подій і діяльності владарюючих. В будь-якому суспі-

льстві в кожний конкретний період його розвитку існує система

цінностей, що частково збігаються, а частково суперечать реаль-

ностям політичного життя. Концепція подвійної свідомості має

важливе значення для політичної соціології, включаючи аналіз

конфліктів між офіційними політичними цінностями і реальною

політикою. Влада сама ж сприяє тому, що сфери ідей та ідеалів

входять у конфлікт зі сферою слів та дій. Політичні цінності і но-

рми виникають і функціонують в межах певного світогляду, що

вважається більш або менш істинним, обов’язковим і бажаним.

Система цінностей визначає спосіб сприйняття і оцінки політич-

них явищ і становить найсуттєвіший фактор символічного пласта

політичної культури. Звичайно ж, політична свідомість — це ро-

зуміння суспільством самого себе як політичної цілісності — в

реальності виступає сукупністю відповідних знань і оцінок.

Природно, одним з важливих елементів політичної системи

суспільства і є політична свідомість — сукупність політичних

ідей, поглядів, уявлень, звичаїв, традицій, що відображені в різ-

них політичних документах і які є в політичних і правових нор-

мах, що стала складовою частиною суспільної свідомості, а та-

кож практично буденних знань, досвіду мас та індивідів,

надбаних ними в результаті конкретного політичного життя. Бу-

дучи відображенням і формуючись, насамперед, під впливом

конкретної соціальної і політичної практики, ціннісні орієнтації і

настанови учасників політичного життя, їх емоції і забобони

впливають сильніше на їх поведінку і всю політичну динаміку

життя. Ще недавно спостерігалась висока політична активність

населення України, радували інтенсивні процеси демократизації,

але потім провали в політиці перетворень, нездійснені сподіван-

ня, надії і розчарування, зневір’я широких верств суспільства,

зростаюче недовір’я до політичних і управлінських структур, до

політичних лідерів породили в багатьох людей апатію, соціальну

стомленість.

Становище суспільної, в тому числі і політичної, свідомості, її

спрямованість, ступінь зрілості та динаміка відображаються

в громадській думці, взаємодія якої з соціальними та політични-

ми інститутами має подвійний характер. По-перше, ніяка політи-

ка і ніякі управлінські рішення не можуть розраховувати на сер-

йозний успіх, якщо не враховується думка громадськості.

Iсторичний досвід показує, що політику або конкретне рішення

222

можна і нав’язати, не беручи до уваги суспільні, громадські на-

строї, думки людей. Але тоді для їх здійснення потрібні примус,

насилля, використання каральних заходів і репресії. Такий спосіб

дії з неминучістю веде до поневолення особи, відчуження народу

від влади. Громадська суспільна думка є каналом зворотного

зв’язку між органами управління і суспільством. По-друге, при

всій високій оцінці громадської суспільної думки, її значимості в

політичному житті необхідно пам’ятати і про те, що громадська,

суспільна думка може відставати від динаміки подій, запізнюва-

тись із виявленням і оцінкою певних процесів і необхідних рішень,

особливо у зв’язку з відсутністю або недостатністю інформації.

Але соціальні політичні інститути не можуть і не повинні сліпо

йти у фарватері суспільної думки. Відомо чимало випадків, коли

виникла гостра потреба запобігання або корегування подій. I тут у

ставленні до суспільної думки виникає завдання впливати на її фо-

рмування. Практично такі дві сторони ставлення — облік і форму-

вання — не існують окремо, а взаємно доповнюють одна одну.

Значну роль в політичній системі відіграє політична культу-

ра. Політична культура — історичний досвід, пам’ять соціаль-

них спільностей і окремих людей у сфері політики, їх орієнтації,

звички, що впливають на політичну поведінку. Політична куль-

тура — особлива частина загальної культури суспільства, хоча і

має певну автономію, пов’язана з конкретною політичною систе-

мою, хоча і не зводиться до неї. Політична культура передбачає,

по-перше, пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про по-

літичну систему, її роль, носії ролей і її функціонування; по-

друге, емоційні орієнтації, що відображають почуття, які випро-

бовуються ставленням до політичної системи, її функцій, учас-

ників і їх діяльності; по-третє, оцінні орієнтації, що відобража-

ють особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їх

дій. Важливою характеристикою політичної культури конкретно-

го суспільства виступає ступінь її однорідності. Серед факторів,

що визначають однорідність політичної культури, виступають

об’єктивна соціальна полярність суспільства і неоднорідність по-

літичних структур, що породжують широкий розкид потреб та

інтересів груп, особистостей, які також по-різному формують

елементи їх політичної культури. Політична культура визначає і

якість політичних відносин, і діяльність в суспільстві, а також

розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини і міру

її активності в перетворюючій політичній діяльності. Політична

культура виступає і важливою складовою духовного життя сус-

пільства, знаходить відображення у політичній свідомості, в тому

223

числі і в її ідеології. Проте багато орієнтацій, що становлять по-

літичну культуру, йдуть від природи, інтуїтивно, і часто прояв-

ляються у них довільно, без попередніх роздумів. Збереження у

підсвідомості таких почуттів визначає поведінку громадян і зміст

політичної діяльності, сприяє формуванню глибших уявлень про

політику. Політична свідомість виступає лише однією з форм ре-

алізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями,

орієнтовними і імпульсивними актами поведінки. Поведінка —

це спосіб існування культури, без якої вона неможлива.

Політичне життя

Політичне життя — це сукупність духовних, чуттє-

вих, емоційних і практичних предметних форм політичного

буття людини і суспільства, що характеризує їх відношення до

політики і участь у ній. Поняття політичне життя аналогічне

поняттям суспільного, економічного, культурного, духовного,

матеріального, релігійного життя та іншим його видам. Поняття

політичне життя використовується для загальної оцінки полі-

тичної і соціальної обстановки конкретних епох, країн, суспіль-

ств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств,

груп, окремої людини. Характеристика ж самого політичного

життя дозволяє оцінювати умови, в яких воно існує, і його визна-

чальні соціальні, політичні, економічні і культурно-історичні фа-

ктори: тип держави, політичний лад суспільства, його політичну

організацію і культуру, структуру влади, форми спілкування і ба-

гато іншого. Звичайно ж, з’являються загальні уявлення про по-

літичне життя тієї або іншої епохи, країни, регіону, нації, класу

та інші (наприклад, про політичне життя сучасної Англії, Нью-

Йорка, Західної Європи або Південно-Східної Азії, арабських

країн Ближнього Сходу, України, Росії, Білорусі, країн Прибал-

тики та ін.).

Політичне життя визначає основні соціальні і політичні та ін-

ституціональні структури влади, її апарати і органи, тип політич-

ної системи, партійних систем, політичної організації суспільст-

ва, образ правління, тип державного устрою і політичного

режиму, становище суспільного порядку та інші формальні вимі-

ри політичних відносин, а також неформальні: характер асоціа-

тивних об’єднань, самоуправління, стан суспільного порядку, на-

явність та рівень розвитку громадянського суспільства, відно-

сини статей і поколінь, сімейні відносини. Неабиякий вплив на

умови і прояви політичного життя мають масові емоційні на-

224

строї — чекання, протести, тривоги, переконання, суспільні рухи,

символічні та ритуальні дії, політичні маніфестації, публічність

(доступність та зрозумілість) соціальної і політичної діяльності,

аудіовізуальна інформація про політичні події, преса, поведінка

лідерів, — вся сукупність чуттєвих та раціональних факторів, що

створюють політичну атмосферу, політичний клімат країни і

епохи.

Політичне життя формується культурно-історичними традиці-

ями, національними особливостями народу (наприклад, зберіган-

ня племінних, кровно родинних, общинних, земляцьких і сімей-

них відносин, що проникають у політичний побут державних,

суспільних структур або в самоуправління та ін.). Суспільним се-

редовищем, до якого входить політичне життя людини і суспіль-

ства, служать економічні, ідеологічні, культурні, правові, релі-

гійні форми суспільного життя людей і суспільних відносин.

Політичне життя безпосередньо обумовлене станом громадянсь-

ких та політичних прав і свобод (свободи слова, зборів, совісті та

ін.) і найістотніше впливає на їх формування та захист. Політичне

життя мінливе та динамічне, знає піднесення та падіння, періоди

апатії та бурхливих вибухів. Під впливом складної системи фак-

торів змінюється тонус життя.

Політичне життя суспільства, виступаючи одним з аспектів

суспільного життя, безпосередньо включене до рішення політич-

них і суспільних проблем, і його організація служить їх реаліза-

ції. Тому-то політичне життя стає своєрідною ареною, де змага-

ються найрізноманітніші політичні сили за вплив і лідерство.

Політичне життя диференціюється за найрізноманітнішими озна-

ками: політичним переконанням, соціальним і культурним укла-

дом, життям у центрі і на периферії та ін., а також за двома рів-

нями — індивідуальним і суспільним, за ознакою участі, тобто

ставлення до політики, — активним або пасивним. Професійно

залучені (ангажовані) в політичну діяльність верстви, що утво-

рюють основну частину політично активних громадян (так зва-

ний політичний клас або політична громада, община), звичайно

оточені підтримкою їх або протистоянням їм політично активної

частини суспільства. Центри політичної активності (політичні

партії, громадські рухи, ініціативні групи та ін.), які мають владу

або стоять в опозиції до влади, як правило, прагнуть поширити

свій вплив на частину суспільства, яка залишилася поза політи-

кою, в тому числі і політично нейтральну і пасивну.

Демократично політизоване суспільство привертає до актив-

ної і добровільної політичної участі (виборів представницьких

225

установ, роботи в асоціаціях, політичних партіях, органах само-

управління, масових або групових політичних акціях) значну ча-

стину політично самодіяльного населення, і таким чином його

пасивна частина може виявитися порівняно незначною. Політич-

не життя такого суспільства може бути стабільним або динаміч-

ним, його емоційний тонус може падати, знижуватися і підвищу-

ватися, зростати, але так або інакше політична культура його

досить висока, значна частина громадян швидко відгукується на

політичні мобілізації в періоди підвищеної політичної активності

(в періоди виборів, криз, конфліктів). Можлива і повніша безпо-

середня участь громадян у вирішенні місцевих або державних

проблем (пряма демократія), як у Швейцарії. Політизація життя в

суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного

типу формально веде до того, що поза політичною участю може

залишатися мінімальна частина суспільства, але й сама участь бі-

льшості населення, звичайно формально, зводиться до виконання

державних і партійних команд. В мобілізаціях значну роль віді-

грає дисципліна страху. Активне політичне життя окремої люди-

ни, на відміну від суспільної, не тільки пов’язане з рішенням за-

гальнозначимих проблем, але й може мати власну мету: перехід в

політичний клас зайнятих політикою професіоналів, державних

або партійних функціонерів, працівників управління різних рів-

нів або просто активну роль в соціальній спільності. Політичне

життя індивіда може складатися зі статичної політичної ролі і

приймати форму тієї або іншої політичної кар’єри, що завершу-

ється інколи у верхніх ешелонах влади, або теоретичною полі-

тичною діяльністю. Загальний напрям історичної еволюції полі-

тичного життя в сучасному суспільстві — демократизація, розши-

рення політичної участі і його якісний розвиток в загальній сис-

темі відносин громадянського суспільства з високим рівнем полі-

тичної, правової, культурної, громадянської свідомості: почуттям

обов’язку і політичної відповідальності.

Якщо політичне життя суспільства і людини визначено типом

суспільства і держави, то політичне життя показове і для оцінки

політичного ладу країни, і політичної зовнішності суспільства.

Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з центра-

лізованою владою, стійкою структурою політичних інститутів,

культурних зв’язків зі світом і впливів із зовні неминуче зводить

політичне життя до підкорення і виконання, формальної активно-

сті, по суті, політично нейтралізованого і не організованого

в громадянське суспільство населення. Політичне життя в суспі-

льствах з розвинутою системою демократичних структур, інсти-

226

тутів, системою декількох або багатьох політичних партій, сво-

бодою політичних або інших угруповувань, конкурсом політич-

них поглядів і рухів, розвинутим соціальним контролем дій влади

і активним самоуправлінням — обмежена і ефективна частина

політичного процесу. Соціальний простір, де можливе політичне

життя, також істотно відмінний в суспільствах і державах різних

типів. Політичне життя може бути зосереджене в кабінетах вла-

ди, і тоді відчужені від політики маси беруть участь в ній лише як

її виконавці. Політичне життя може виходити на вулиці і стає су-

спільною, народною дією. В демократичному суспільстві політи-

ка на вулиці — це необхідний елемент політичного життя, фак-

тор зворотного зв’язку у стосунках влади і народу, спосіб

волевиявлення.

Політичні відносини

Що таке політичні відносини? Політичні відносини —

взаємодія суб’єктів політики і влади, де відбувається їх

об’єднання або роз’єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресур-

сами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових

устремлінь від одного суб’єкта (активного) до другого (пасивно-

го). Політичні відносини — початковий, вихідний момент суспі-

льних відносин. Спілкування особисто-індивідуальне відрізня-

ється від дистанційного усною і, за допомогою документів,

письмовою формою. В процесі спілкування встановлюються,

здійснюються контакти між різними суб’єктами політики, від

окремих людей до держави, всередині суспільства і його частин

(малих груп, в суспільствах лідерів, між супротивниками, органі-

заціями та ін.), в різних ситуаціях — спонтанних (у натовпі, між

людьми, на мітингу), організованих (в ділових відносинах, у тру-

довій політичній діяльності), між лідерами і масами (на зборах,

маніфестаціях та ін.), а також у зовнішньополітичній діяльності

(міжнародне спілкування).

Спілкування — необхідний початковий акт влади. В будь-яких

формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами,

та ін.), узгодження або політичний потенціальний чи актуальний

конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує

політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і

громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і нефо-

рмального спілкування дозволяють судити про стан демократії в

суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про

важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її автори-

227

тет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і нефор-

мальних видів політичного спілкування свідчать про політичний

вигляд суспільства, який може варіюватися від відомостей спіл-

кування до легалізованих форм, а неформальні — забороненим,

підпільним або дисидентським (в тоталітарному суспільстві) спі-

лкуванням до вільного поєднання всіх видів, формальних і нефо-

рмальних, що і є найефективнішим. В історії політичних відно-

син спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань,

віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до

цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування

суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збо-

ри, про заборону з’являтись на народних зборах, в парламенті зі

зброєю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж зна-

чну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характери-

зують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, пану-

вання і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної

єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами

держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функ-

ціональної політичної диференціації), класів, груп і верств суспі-

льства, структурною соціально-політичною диференціацією сус-

пільства, і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивіду-

ального спілкування — ступенем розвитку суспільного процесу,

його демократизації, політичними свободами, доступністю інфо-

рмації і контактів, тобто також і матеріальними можливостями

людини, і особливо — рівнем політичної культури суспільства.

Iнтенсивність політичних відносин змінюється в залежності

від зміни загального тонусу політичного життя і може також хи-

татися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз,

в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть завми-

рати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, реп-

ресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, від-

критих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних

відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (уз-

годжувальні) — відносини, основані на взаєморозумінні та одно-

стайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відно-

син. Домовленість як принцип політичної організації суспіль-

ства — одна з універсальних, загальних форм політичних відно-

син. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в кон-

цепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (наро-

ду). Першою за часом ідея угоди (пакту) передачі народом

державі права встановлювати порядок висунута Томасом, а за

228

нею сформульована відома концепція суспільного договору Жан-

Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і дер-

жавної влади, про договірну природу політичних відносин, що

закріплена конституційними документами ряду країн того часу

(найвідоміші з них — конституція США кінця XVIII ст. і консти-

туція Французької революції) і згодом стала договірною основою

політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин — відносини політики

як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільст-

ва з іншими політичними організаційно-регулятивними система-

ми — економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін.

Відносини між ними існують через необхідність координувати

системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить полі-

тика. Нормальна форма відносин таких систем — взаємодія, хоча

вона можуть бути і опозиційною, і конфліктною. Відносини між

політикою та іншими системами, що формують суспільство,

утворюють нові, суміжні або складні, форми політичних відно-

син, які складаються в сфері економічної, культурної, наукової

політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами су-

спільства визначаються рядом загальних закономірностей:

— політичні відносини обмежуються допустимими межами,

за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлік-

ти, що завдають шкоди таким відносинам і одній або обом їх сто-

ронам (наприклад, уповільнення економічного зростання внаслі-

док надзвичайної політизації економіки — політичного диктату,

застосування командно-адміністративних методів управління, за-

надто великого державного втручання та ін.);

— відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх

(наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця

обставина відображена в утворенні співвідносин між парними

формами: політичної економіки і економічної політики, культур-

ної політики і політичної культури та ін.;

— двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не

тільки самими системами, але й іншими близькими сферами від-

носин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики

і економіки пов’язані з ідеологією, культурою, наукою, правови-

ми відносинами, і ці зв’язки можуть бути визначальними). Тому-

то аналіз конкретної політики і формулювання теорії політичних

відносин малопродуктивні, спрощують їх суть схеми і формули

(база, надбудова, форма і зміст), виступають в певному розумінні

вірними, між тим, не з’ясовують істинного змісту політичних

229

відносин. Політичні відносини не тільки об’єднують і зближують

сторони таких відносин, але й диференціюють їх. Саме тому їх

сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політич-

них сил або суб’єктів політики, які поділяються на правих, лівих,

центр, причому підстави такої диференціації звичайно бувають

найрізноманітнішими. Різні сторони політичних сил проявляють-

ся в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партія-

ми, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різноманіт-

ні. Є, проте, стійкі традиції, що розрізняють радикальні (праві та

ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також про-

гресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того,

що вважається прогресивним або реакційним.

Політичні інститути

Політичні інститути — політичні установи з органі-

заційною структурою, цілеспрямованими виконавчими структу-

рами та апаратом. Політичні інститути — спосіб організації по-

літичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні

норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами

політичного життя. Політичні інститути — це, по суті, певні по-

літичні установи (сукупність політичних партій, органів суспіль-

ного громадського самоуправління та ін.), що визначають спіль-

ність людей, які мають особливі повноваження і виконують

спеціальні функції в політичному житті суспільства (військові

комітети, комісії), певну діяльність (президентське правління).

Специфіка політичних інститутів, у порівнянні з багатьма яви-

щами політичного життя, полягає в тому, що вони майже завжди

узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами,

рішеннями й іншими юридичними актами. Кожний із політичних

інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає

соціальну спільність, шар, групу, спеціалізовану на її виконанні;

політичні норми, регулюючі відносини всередині політичної сис-

теми суспільства і між ними, а також між політичними і непо-

літичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для до-

сягнення поставленої мети. Політичні інститути: держава,

політичні і правові норми, політичні партії, групи інтересів та ін.

В політичній системі держава — основний політичний інсти-

тут, що організує, спрямовує і контролює спільну діяльність і

стосунки, відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій,

груп інтересів. Держава — політична форма організації суспіль-

ства, що здійснює управління суспільством, охорону його еконо-

230

мічної та соціальної сфер, культури. Держава — основне знаря-

ддя влади, основний інститут влади в суспільстві і концентроване

здійснення владою політики.

Держава — політична організація, такий суспільний механізм,

що покликаний захищати інтереси людей певної території і регу-

лювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними,

використовуючи за необхідністю спеціальні органи примусу. Ви-

ступаючи суб’єктом конституції, держава відображає публічний

характер людської діяльності, і чим більше розвинута держава,

тим більше відділена, відокремлена від суспільства, здобуває

якість громадянського на противагу суспільству політичному.

Держава опосередковує рух основної суперечності людської дія-

льності між її суспільним характером та індивідуальною формою

реалізації. Становлення державності завершується відокремлен-

ням держави від суспільства і від індивіда в ролі самостійного

суб’єкта. Дальший розвиток державності пов’язаний із наро-

дженням бюрократії. У внутрішній структурі держава поступово

створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здійснює

державні функції, світську політику. Пізніше розвиток державно-

сті зв’язаний із установленням суспільного громадянського конт-

ролю над бюрократією. В процесі обмеження всевладдя бюрок-

ратії відбувається формування нації. Такий суперечливий процес

здійснює подвійний вплив на становище індивіда і становище су-

спільства, індивід визначає себе часткою певної цілісності, що

складається з окремих індивідів, і обмежує свою свободу заради

цілісності. Iндивід стає особистістю і громадянином.

Політичний інститут політичної системи суспільства — полі-

тичні партії — представляють інтереси громадян і ставлять ме-

тою їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або

участі в її здійсненні.

Групи інтересів — найрізноманітніші організовані групи, спі-

льності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі сою-

зи і об’єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветера-

нів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і

регулювання політичної діяльності в суспільстві, збереження іде-

нтичності політичної спільності, незважаючи на зміну її складу,

посилюють соціальні зв’язки і внутрішньогрупову згуртованість,

здійснюють контроль за політичною поведінкою своїх членів, за-

охочуючи бажане і припиняючи відхилення від норм поведінки.

Політичні інститути — важливе джерело соціальних і політичних

змін — створюють багатоманітність каналів політичної активно-