функціонування й розвитку соціальних об'єктів і процесів.
Життя, рівень життя – поняття, що характеризує ступінь
задоволення матеріальних і культурних потреб людей, що виражається в
кількості і якості споживаних людиною благ і послуг, починаючи з їжі,
житла, одягу, предметів тривалого користування, засобів пересування, аж до
найскладніших “піднесених потребах”, пов'язаних із задоволенням духовних,
естетичних та інших подібних запитів. Наскільки більш економічно
розвинуте суспільство, тим більш високий рівень його життя, і тим більш
сприятливі можливості для розвитку людини.
Здоров'я – повне фізичне, духовне й соціальне благополуччя.
Ідентифікація – рівень соціалізації, результатом якої є включеність
індивіда або соціальної групи до системи суспільних відносин, усвідомлення
або приналежність до тієї або іншої спільності, соціальної спрямованості,
свого статусу соціального збігу.
Імператив – повеління, вимога, наказ, безумовний принцип поведінки.
Індивідуалізація – рівень соціалізації, результатом якої є можливість
індивіда або соціальної групи втілити власні здатності, соціальні інтереси й
цілі в життя.
Індивідуалізм – тип світогляду, в основі якого лежить абсолютизація
позиції індивіда в його протилежності суспільству як такому, світу в цілому.
Відповідно до принципів І., щастя окремої особистості, її свобода й
необмежений розвиток розглядається як висока мета, а функціонування
соціальних інститутів і груп – як основа для досягнення цієї мети.
Інновації – зміни всередині системи, що покращують її
функціонування.
Клімат соціальний – переважна в даній групі соціальна атмосфера, що
виявляється у вигляді сукупності соціальних умов, які сприяють або
перешкоджають продуктивній спільній діяльності й розвитку особистості в
групі.
Конфлікт – вид спілкування, в основі якого лежать реальні або
ілюзорні, об'єктивні або суб'єктивні й різною мірою усвідомлені протиріччя з
метою особистостей, що спілкуються (соціальних груп) при спробах їхньої
руйнації на фоні гострих емоційних (соціально-психологічних) станів.
Метод (від грецьк. – шлях дослідження або пізнання, теорія, навчання)
– сукупність відносно однорідних прийомів, операцій практичного або
теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретних
завдань.
Методологія – учення про найбільш загальні принципи, структуру,
логічну організацію, методи й засоби пізнання й перетворення
навколишнього світу.
Мова науки – сукупність термінів, що включає систему не тільки понять
даної конкретної науки, але й категорії і поняття, суміжні з даною наукою,
необхідні для пізнання й оптимізації її явищ.
Ноосфера, тобто сфера розуму – поняття, що відбиває таку стадію
розвитку біосфери, на якій свідома діяльність людини впливає на появу й