Прелюбодейчиш – незаконнонароджена дитина.
Привенчивати – запозичений від греків звичай у Давній Русі офіційно
узаконювати дітей, народжених до шлюбу. Під час вінчання дітей обводили
разом із батьком і матір’ю навколо налою, тим самим вони офіційно
визнавались спільнотою. Найдавніший приклад зустрічається в Київському
літописі 1187 р.
Призріти, призрю – подивитись, поглянути; приділити увагу, надати
милість, приласкати. Даніїл Заточник: „Аще кто человека въ печали
призритъ, как студеною водою напоитъ во зноиныи день”.
Приймацтво – найдавніший громадський звичай у східних і південних
слов’ян (проіснував до ХІХ ст.). Полягав у прийомі до сімейного кола осіб,
які не мали можливості самостійно розв’язувати питання свого
життєзабезпечення. До них відносились діти, які залишились у силу різних
причин без піклування батьків („годованці”, „вихованці”), старі, які не мали
родичів, робітні люди, у яких немає землі.
Прикази суспільної опіки – територіально-адміністративний орган
управління закладами державної допомоги. П.с.п. утворені 7 листопада 1775
р. Катериною ІІ. До їх складу входили: народні школи, сирітські будинки,
лікарні, аптеки, богадельні, будинки для невиліковних хворих і божевільних,
робітні будинки, смирильні будинки. Капітали П.с.п. на 1857 р. складали
133056662 карбованці 37 копійок. Основні категорії нужденних: убогі, які не
мають можливостей за своїми фізичними або психічними даними отримувати
роботу й харчування; діти, які опікуються й виховуються в цих закладах.
Прихід – земська й церковна одиниця суспільного управління; церковна
община, яка належить до однієї церкви.
Прихідська благодійність – система територіальної підтримки
нужденних на основі конфесіонального і громадянського благоустрою.
Основні форми підтримки нужденних: милостиня, безвідсоткове
кредитування, матеріальна допомога, просвітницька діяльність. П.б. у ХІХ ст.
здійснювалась на кошти від кружечних зборів, пожертвувань, членських
внесків, подушного збору, відсотків з капіталу тощо. Прихідський
благоустрій включав у себе такі заходи: будування храму, приходської школи
та інших об’єктів конфесіонального й життєвого забезпечення.
Проскурниця – просвирня (та, що пече просвіри). Стара жінка, вдова
або дівчина, яка зобов’язана пекти просфори. П. – визначення цих особливих
осіб починається зі Стоглавого Собору, 1551 р., до цієї посади допускаються
вдовиці або незаймана дівчина не раніше 50 років.
Професійні убогі – професійним убогим є суб’єкт, за своїм станом
здоров’я здатний трудитися, але у вигляді промислу займається прошенням
подаяння в тій чи іншій формі. Основні типи П.у. у ХІХ ст. – христорадники:
богомоли, могильщики, горбачі, єрусалимці, залізничники, севастопольці,
барабанщики, безрідні, складчики, погорільці, переселенці; охотники: творці,
протекціоністи; убогі-каліки; убогі-діти; церковні зборщики. Як соціальне
явище П.у. існують у Росії з 20-х рр. ХХ ст. Новий виток П.у. спостерігається
в Росії на початку 90-х років, чому багато в чому сприяло рішення Верховної