утворення нового знання (соціальна робота) у цій логіці не уявляються вже у
вигляді деякої суми існуючих наукових істин, а дозволяють знайти природу
нових смислоутворень у парадигмі соціальної роботи як самостійного знання,
але генетичними когнітивними “коренями” пов'язаних не тільки з
парадигмою науки, але й тими дисциплінами, що дали їй “життя” й принципи
для самоорганізації. При такому підході вибудовується інша логіка
номінацій. Не філософія в соціальній роботі, а філософія соціальної роботи;
не психологія в соціальній роботі, а психологія соціальної роботи; не
педагогіка в соціальній роботі, а педагогіка соціальної роботи тощо.
Педагогіка соціальної роботи
Особливе значення в системі зв'язків соціальної роботи з іншими
суспільними дисциплінами мають питання співвідношення знання соціальної
роботи й соціальної педагогіки.
Історично склалося так, що соціальна робота – це не тільки робота з
надання допомоги, але й робота з формування соціально необхідних
стереотипів у різних категорій населення. Така постановка питання дозволяє
висунути припущення, що соціальна робота – це не тільки соціальна
педагогіка; соціальна робота – це й соціальна педагогіка в тому числі.
Перше твердження припускає існування самостійного шляху розвитку
соціальної роботи не тільки як виду суспільної практики, але і як галузі
знання. У галузі соціальної роботи людина виступає як людина, „яка
потребує”. Але людина виступає стосовно реального світу не як “людина ,
яка потребує”, а як “людина, яка навчається”. З цього погляду суб'єкт
характеризує собою певний рівень культурно-історичного процесу, який
можна охарактеризувати як освіту (цілісний процес навчання й виховання). З
часом процес виховання самоорганізувався в різноманітні моделі пізнання,
однією з яких стає соціальна педагогіка. Таким чином, соціальна педагогіка
має свої системні риси і властивості, свою історію соціокультурного процесу,
авторитетів. У процесі розвитку два напрямки – соціальна робота й соціальна
педагогіка – починають у межах практики знаходити точки перетину, і
сьогодні спостерігається збіг процесів у сфері наукового знання. Соціальна
робота й соціальна педагогіка у ХХ столітті не тільки знаходять спільні точки
перетину, але й утворюють єдину понятійну й науково-практичну сферу.
Виявляється, що соціальна робота має системні риси соціальної педагогіки.
Найбільш чітко це видно в роботі із соціалізації й ресоціалізації молоді, що
доводить твердження про те, що соціальна робота – це соціальна педагогіка в
тому числі.
Таким чином, соціальна педагогіка вивчає проблеми суспільного
виховання. Її предмет – закономірності впливу соціального середовища на
формування особистості. Зокрема, досліджується вплив сім'ї, неформальних
об'єднань, засобів масової інформації, церкви. У полі зору соціальної
педагогіки знаходяться й так звані “групи ризику”, що складають люди, які
опинилися в складних і критичних умовах. Соціальна педагогіка вивчає
також особливості процесів виховання в зрілому й літньому віці, в умовах
трансформації людських стосунків. Цікавлять її і проблеми ділової кар'єри,