Хоменко Н.В., Мірошник В.О. Історія України-конспект лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

ТЕМА 2: Найдавніша історія України

ПЛАН

1. Походження слов’янських народів.

2. Стародавні слов’яни в період великого переселення народів.

3. Розселення східних слов’ян.

4. Заняття, побут і звичаї, суспільний устрій.

На думку вчених слов’яни індоєвропейського походження

індоєвропейці, широко розселившись на Європі, Азії, дали початок багатьом

народам, у тому числі і слов’янам. Існують різні теорії походження слов’ян:

- вісло-дніпровська (чеський славіст А.Нодерла, російський

історик Н.Шахматов, В.Петров та ін.);

- вісло-одерська (польські вчені Ю.Косташевський,

Я.Чекановський);

- дніпро-одерська (польський археолог В.Чензель), російські

вчені (П.Третяков, М.Артамолов).

Перші згадки в писемних джерелах про ранньославянські племена

зустрічаються в творах римських вчених І-ІІ ст. н.е. – Плінія, Птоломея.

В період великого переселення народів (ІІ-VII ст. н.е.) слов’янський

етнос розпався на три гілки: західних слов’ян, південних слов’ян, східних

слов’ян. У VII-VIII ст. слов’яни заселяли значну частину Східної Європи. З ІІ

ст. н.е. по VII ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем

розселилися племена антів. В IV ст. н.е. анти створили державне об’єднання

(Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю

населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової

демократії. В VII ст. розпався під ударами аварців. Після розпаду Антського

союзу в писемних джерелах вживається тільки назва слов’яни.

Літопис „Повісті минулих літ” розповідає про розселення східних

слов’ян: поляни жили біля Києва, їх сусідами були сіверяни, в глухих лісах

жили древляни. Між Прип’яттю та Західною Двіною – дреговичі, у Прикарпатті

– білі хорвати, вздовж ріки Західний Буг були землі волинян та дулібів.

Північну групу слов’янських племен складала кривичі, половчани, словени. У

межиріччі Дністра і Дунаю і у західному Причорномор’ї жили тиверці, їхніми

сусідами були уличі.

В VI-VIII ст. у слов’ян відбувається розпад первіснообщинних відносин.

З’являється сусідська община. Хоч землею володіли спільно всім плем’м,

виникає приватна власність. Виділяється знать (старійшини родів) (вожді з

дружинами). На чолі племен стояв князь. Всі важливі справи вони вирішували

на народних зборах – вічі. Розклад первіснообщинних відносин, поява

приватної власності вимагали особливої організації суспільства – держави.

У VIII-XI ст. виникають племінні союзи. З арабських джерел відомі три

таких союзи: Куявія (землі навколо Києва), Славія (землі словен з центром у

Новгороді), Артанія (можливо, територія північно-Східної Русі).

З середини ХІ ст. навколо полян постає стабільне державне об’єднання,

яке в арабських писемних джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики

називають його Руською землею або Київським князівством. Київське

князівство стало ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

Головним заняттям слов’ян було землеробство. Землю обробляли

плугом із залізними лемешами, але частіше дерев’яною сохою. Слов’яни

займаються скотарством: розводили коней, корів, свиней, займалися збором

меду диких бджіл, полюванням, рибальством. Високого рівня досягли ремесла:

ковальське, ювелірне, обробка каменя, пекарство, гончарство.

Розвивалася торгівля. Торгували слов’яни зі своїми сусідами, з містами

Північного Причорномор’я, з арабськими країнами. Головним торговим

шляхом був „шлях із варяг у греки”, із Скандинавії до Дніпра, по Дніпру далі на

південь, через Чорне море до Константинополя. Торгували слов’яни хлібом,

худобою, хутром, медом, воском.

Слов’яни були язичниками, тобто обожнювали сили природи.

Головними богами були: Перун – бог грому, Ярило – бог Сонця (Дажбог),

Велес – бог худоби, Маноша – богиня родючості, Берегиня – богиня краси.

Опорний конспект

Перші згадки про слов’ян – в писемних джерелах римських вчених

Плінія, Птоломея в І-ІІ ст. н.е.

Теорії походження

Вісло-дніпровська

Чеський славіст А.Нодерле,

російський історик

Н.Шахматов

Дніпро-одерська

Польський археолог В.Гензель, російські

вчені П.Третяков, М.Артемонов

Вісло-одерська

Польські вчені Ю.Косташевський,

Я.Чекановський

Слов’яни в період Великого переселення народів ІІ-VII ст. розподіляються на:

Східних Західних Південних

Антський союз

IV ст. н.е. – VII ст. н.е.

Територія



«Над луком Чорного моря від річки Дністра до річки Дніпра.»

Устрій



Демократичний. Найважливіші питання вирішували на віче. На час воєн

обирали царя (Боня, Пірогост).

Основним заняттям було:

Землеробство

Вирощували: пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох.

Ремесло

У поселеннях знайдено залишки

залізо- та бронзо плавильних

майстерень. Виявлено близько 100

найменувань виробів із заліза і

сталі.

Торгівля

Анти підтримували торгівельні зв’язки з

скіфами, сарматами, готами.

Полювання

Рибальство

землеробство

Про розселення східних слов’ян відомо з літопису «Повість минулих

літ» Нестора.

Заняття східних слов’ян

Основну роль відігравало:  

Допоміжну:

Землеробство

* Землю обробляли: залізними наральниками, плугами, серпами, мотиками.

* Застосовували двопільну систему.

* Вирощували: жито, пшеницю, ячмінь, овес.

Ремесло

* Найбільш розвинутими були ремесла – залізообробне, ювелірне,

косторізне, гончарне.

* В VII ст. металургія відокремилась від ковальства, удосконалюється

технологія, підвищується якість продукції.

Торгівля

* Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного

виробництва сприяло розвиткові обміну й розширенню зовнішньої торгівлі

з Болгарією, Хозарією, Візантією.

* Торгували слов’яни хлібом, худобою, хутром, медом, воском.

Історик М.Грушевський антів вважає предками українського

народу

На думку вчених пращурами українців були етнічні

угруповування, які створили культуру Луки Райковецької. Ця

культура сформувалася на базі празької (склавини) і

неньківської (анти) культур (Бойко О.Д.)

З культурою Луки Райковецької фахівці пов’язують племена:

древлян, полян, бужан, волинян, уличів, тиверців, дулібів.

ремесло

торгівля

Скотарство, сільські

промисли

Побут, культура

* Поселення мали площу в 25 га, розташовувалися на південних схилах

річок. Жили в напівземлянках або землянках з вогнищем, а з V ст. – з

пічкою.

* Слов’яни були язичниками. Головними богами були Перун, Ярило, Велес,

Берегиня та ін.

Політична сфера

* Підвищення продуктивності праці і появи додаткового продукту привели

до змін у соціальній і політичній сферах: відбувалося розшарування,

розпад родових патріархальних зв’язків і появи сусідської общини.

* Військова і племінна знать концентрує в своїх руках гроші, цінності,

багатства і використовує працю збіднілих смердів.

* Відбувається об’єднання племен і створюються союзи і державні

утворення. В VIII – ІХ ст. виникають осередки східнослов’янської

державності: Куяня, Славія, Артанія.

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть теорії походження слов’ян.

2. В творах яких авторів зустрічаються згадки про слов’ян?

3. В період Великого переселення народів слов’яни розпалися на

три гілки. Назвіть їх.

4. В яких роках існував Антський союз?

5. Назвіть племена східних слов’ян, що проживали на території

сучасної України в VII-IX ст.

6. Охарактеризуйте суспільний лад слов’ян.

7. Які ви знаєте союзи племен?

8. Охарактеризуйте основні види занять слов’ян.

ЗАВДАННЯ 1

Прочитавши документ дайте відповідь на такі питання:

1. Які відомості дає автор про суспільний лад слов’ян: про їхні

вірування, зовнішній вигляд, звичаї, озброєння та військове

мистецтво?

2. Як ставиться автор опису до слов’ян? З чого це видно?

Прокопій Кесарійський про життя слов’янських племен у VI ст.

„Ці племена, слов’яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх-

давен живуть у демократії; тому про все, що для них корисне чи шкідливе,

вони міркують спільно... Єдиного бога, громовержця, визначають вони

владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду

священних тварин...

Живуть вони в убогих хатинах, далеко розташованих одна від одної, і

часто міняють місце проживання. Вирушаючи на війну, багато хто з них іде

на ворога піший, тримаючи в руках невеликий щит і дротики; панцирів вони не

носять, деякі виходять у бій без хітона і без трибонік (без верхнього і

нижнього одягу), в дуже коротких штанях, що закривають лише частину

тіла.

У тих і других варварів одна мова, проста і варварська; не

відрізняються вони одні від одних і зовнішнім виглядом. Усі ці люди високі на

зріст і надзвичайно сильні. Колір обличчя в них не зовсім білий, волосся не русе і

не переходить у чорне, а рудувате і до того ж – в усіх.”

ЗАВДАННЯ 2

Під час розкопок слов’янського поховання в селі Глодоси на

Кіровоградщині археологи знайшли могили, в яких було багато прикрас і

виробів із золота, багатий посуд, колись наповнений різноманітною стравою, а

також поховання, в яких поряд з обпаленим кістяком стояв один єдиний

горщик із залишками зотлілого зерна.

Які висновки можна зробити на основі цих знахідок?

ЗАВДАННЯ 3

Поясніть значення наведених слів, знайшовши правильну відповідь у

колонці праворуч.

1. Язичники 1. Озброєний загін воїнів князя

2. Жито 2. народні збори у слов’ян

3. Вервь 3. Назва общини у ільменських слов’ян

4. Мир 4. Поминки над могилою померлого

5.Віче 5. Люди, які вірили в сили природи і поклонялися їм.

6. Тризна 6. Збір князем данини у підлеглих

7. Князь 7. Природні та видовбані дупла для диких бджіл

8. Дружина 8. Назва хліба і злакової культури у слов’ян

9. Полюддя 9. назва общини у поляк

10. Повіз 10. Військовий вождь, згодом правитель у слов’ян

11. Піддані 11. Сплата данини князеві

12. Борть 12. Населення, яке платило данину

ТЕСТИ

1. Який період розвитку суспільства історики називають Великим

переселенням народів?

а) ІІ ст. – VII ст.;

б) ІІ ст. – VIII ст.;

в) ІІІ ст. – VII ст.;

г) ІІІ ст. – VIII ст.

2. Державне об’єднання Антський союз було створено:

а) в IV ст. – VII ст.;

б) в IVст. – ІХ ст.;

в) в V ст. – VI ст.;

г) в V ст. – VII ст.

3. Київ був заснований:

а) в V ст.;

б) в VI ст.;

в) в VII ст.;

г) в VIII ст.

4. Перші письмові згадки про слов’ян (венедів) зустрічаються у

римських авторів Плінія, Тацита, Птоломея:

а) в І ст. – ІІ ст.;

б) в ІІ ст. – ІІІ ст.;

в) в ІІІ ст. – IV ст.;

г) в IV ст. – V ст.

5. Яка територія, на думку більшості вчених, є батьківщиною слов’ян?

а) між Віслою і Дніпром;

б) між Віслою і Одером;

в) по Дунаю;

г) між Одером і Дніпром.

6. В якому літописі розповідається про розселення східних слов’ян на

території України?

а) „Повісті минулих літ”;

б) „Київському літописі;

в) Галицько-Волинському літописі;

г) Новгородському літописі.

7. Державне утворення слов’ян, яке виникло на землях полян, арабські

автори називали:

а) Куявією;

б) Славією;

в) Артанією;

г) Антським союзом.

Рекомендована література

1. Бойко О.Д. Історія України. – Видавничий центр „Академія”, 1999, с.

25-30.

2. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела, 2002, с. 21-27.

ТЕМА 5: Українські землі під владою Литви та

Польщі (XІV – перша половина XVII століття)

План

1. Включення українських земель до складу Литовської держави.

2. Політика литовських князів на українських землях. Кревська та

Городельська унія.

3. Люблінська унія та її наслідки для України.

4. Політичний, соціально-економічний розвиток українських земель в

XVI – першій половині XVII ст.

5. Посилення національно-релігійного гноблення. Берестейська

церковна унія.

Конспективний виклад матеріалу

Феодальна роздрібненість та золотоординське ярмо призвели до того,

що українські землі в ХІІІ – XV ст. були захоплені іноземними державами.

Литовська держава, яка виникла в ХІІІ ст., протистояла просуванню

золотоординських завойовників на північний захід. Водночас князівство

Литовське почало здійснювати захоплення українських та білоруських земель:

розпочав Міндовг (засновник Литовської держави), продовжили Гедимін та

Ольгерд. Політику приєднання українських земель до Литви проводив князь

Ольгерд (1345-1377 рр.). Він завоював велику частину українських та частину

білоруських земель. В 1363 р. Ольгердом був взятий Київ. Південноукраїнські

степи аж до Чорного моря та Одеси захопив князь Вітовт (1392-1430 рр.).

Причини швидкого захоплення:

- Русь була послаблена золотоординським ярмом;

- чимало князів добровільно входили до складу Литви,

намагаючись союзом з нею зберегти свої землі від натиску

Тевтонського ордену та монголо-татарського ярма.

2. Політика литовських князів на українських землях

Приєднавши землі Білорусі, України та частини Московської держави

(Смоленщину), Литва перетворилася на багатонаціональну державу, де

переважало не литовське, а слов’янське населення з традиційною культурою та

правом. Князівство стало називатися Великим князівством Литовським.

Зазначені обставини вносили специфіку в його життя. Руська мова визнавалася

в Литві державною, закони були складені на основі „Руської правди”.

Православна церква також залишалася пануючою в духовному житті

литовського суспільства. Великі міста, такі як Київ та Луцьк, отримали

привілеї, що забезпечили розвиток ремесел і торгівлі. Міське управління

складалося з місцевих людей. Таке становище відбите в збірниках державних

законів, Литовських статутів 1529 та 1566 рр.

У XIV ст. почалося зближення Литви і Польщі. В 1385 р. вони

підписали Кревську унію. Це була шлюбна унія – литовський князь Ягайло

одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським

королем; внаслідок цього припинялися сутички між Польщею і Великим

князівством Литовським, а їх збройні сили об’єднувалися. Унією передбачалося

приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. Проте, у результаті

прагнення литовської верхівки до політичної самостійності, Литва фактично

залишалася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену

Ягайла - князю Вітовту (1392-1430 рр.).

У роки „Великої війни” (1409-1411 рр.) Польща і Литва виступили

союзниками у боротьбі проти Тевтонського ордену. Кульмінаційним моментом

цієї війни стала Грюнвальдська битва (15 липня 1410 р.). Союзне військо, у

складі якого були і полки з українських земель, розгромило хрестоносців. Після

Грюнвальдської битви посилилося прагнення Литви до державної незалежності

від Польщі. У 1413 р. Було підписано Городельську унію, за якою Велике

князівство Литовське визнавалося незалежною державою, хоча зверхність

Польщі над ним зберігалося: обрання великого князя контролювалося і

затверджувалося польським королем. Литовська католицька знать урівнювалася

у правах з польською шляхтою.

Зміцнивши свої позиції, Вітовт відновив успішну боротьбу з

ординцями. За його підтримки до влади в Золотій Орді прийшли династій

Тохтамиша, що дало можливість Литві розширити свої володіння на півдня

України. Вздовж узбережжя Чорного моря між Дністром і Дніпром були

зведені укріплені містечка, серед яких – Хаджибей (нині Одеса, 1415 р.) та

Дашів (нині Очаків, 1430-ті рр..).

На вересень 1430 р. планувалася коронація Вітовта, яка, внаслідок

протидії з боку Ягайла, так і не відбулася.

Втрата українськими землями в другій половині XV ст. автономії

Після смерті Вітовта у жовтні 1430 р. наступником став молодший брат

Ягайла – Свидригайло Ольгердович, сіверський князь. Він знову повів боротьбу

проти населення Польщі, за незалежність Великого князівства Литовського. У

своїй політиці князь Свидригайло спирався на українську знать, що зумовило

невдоволення литовських феодалів-католиків. Феодали-католики проголосили

Великим князем литовським Стародубського князя Сигізмунда Кейстутовича

(брата Вітовта). І наступні 4 роки в межах Великого князівства Литовського

існувало дві держави – власне Литва і „Велике князівство Руське”. Перше

очолював Сигізмунд, друге – Свидригайло. Вирішальна битва між руськими та

польсько-литовськими військами відбулася у 1435 р. під Вількомиром. Цю

битву за масштабністю історики порівнюють з Грюнвальдською. Війська

Свидригайла були вщент розбиті, самому князеві довелося рятуватися втечею.

Свидригайло зрікся титулу князя Великого князівства Руського, однак

перманентна війна тривала до 1440 р., коли від рук змовників, очолюваних

волинськими князями Іваном і Олександром Чарторийськими, Сигізмунд

загинув.

Великим князем Литовським було обрано сина короля Ягайла – 13-

річного Казимири Ягайловича (1440-1492 рр.), який у 1444 р. став і королем

Польщі. Таким чином, об’єднання Литви і Польщі було відновлене у формі

персональної унії.

Казимир, бажаючи забезпечити внутрішній спокій, визнав за

Свидригайлом номінальний по життєвий титул великого князя і можливість

володіти відновленим Волинським князівством. Казимир мусив визнати і

відновлення удільності Київського князівства, до влади в якому повернулася

династія Олельковичів, заснована Володимиром Ольгердовичем; Олександр

(Олелько) Володимирович (1440-1455 рр.), згодом Семен Олелькович (1455-

1470 рр.).

Та з часом намагання Казимири ліквідувати автономію українських

князівств увінчалися успіхом. Скориставшись із смерті Свидригайла та Семена

Олельковича, він ліквідував Волинське (у 1452 р.) та Київське (у 1471 р.)

князівства. На українські землі поширюється воєводський устрій.

3. Люблінська унія, її наслідки для українських земель

Починаючи з XV ст. формувалися умови для підписання унії між

Польщею та Великим князівством Литовським. Польща сподівалася на

приєднання українських земель внаслідок злиття з Литвою. До кінця XV –

початок XVІ ст. Польща була країною, що забезпечувала пшеницею та

сільськогосподарськими продуктами країни Європи. Власних земель їй не

вистачало, тому вона намагалася прискорити підписання союзу. Українські,

білоруські та литовські феодали (шляхтичі) прагнули мати рівні права з

крупними польськими землевласниками (магнатами). Литовські магнати

підтримували ідею унії, але за умови збереження політичної самостійності обох

держав. Українські та білоруські магнати не бажали йти на зближення з

Польщею. Лівонська війна (1558-1583 рр.) з Московською державою змусила

Литву піти на зближення з Польщею.

За ініціативою польського короля Сигізмунда ІІ в січні 1569 р. в Люблін

з’їхалися литовські та польські феодали на загальний сейм. Відразу ж

виявилися великі розбіжності. Литовські феодали, боячись втратити привілеї,

висунули вимогу зберегти сейм (парламент), але дістали відмову. Частина з них

покинула з’їзд. Сигізмунд ІІ погрозами примусив литовців підкоритися, а

українській та білоруській шляхті він пообіцяв привілеї польської, і тому вони

підтримали польського короля.

1 липня 1569 р. Польща та Велике князівство Литовське об’єдналися в

єдину державу – Річ Посполиту. Були введені єдина грошова система, єдиний

сейм, суд, закони за польським зразком. Всі українські землі, що належали

Литві, переходили під владу Польщі.