Калинина О.С., Паникар И.И., Скибицкий В.Г. Ветеринарная вирусология

Подождите немного. Документ загружается.

Противірусний імунітет

Імунні реакції організму щодо вірусів виявляються на трьох умовно

розділених лініях захисту: 1) біля вхідних воріт інфекції; 2) на шляху

просування вірусу до чутливих клітин; 3) усередині заражених клітин.

Віруси можуть проникати в організм через пошкоджену шкіру або

частіше — через слизові оболонки, насамперед дихальних шляхів і

травного каналу. Наявність у секретах слизових оболонок інгібіторів

та антитіл є першим бар’єром, який визначає резистентність до

зараження. Ефективність захисної дії антитіл та інгібіторів біля вхі-

дних воріт інфекції залежить від природи вірусу і передусім — від

його вірулентності й дози інфікування. За високої дози зараження

збільшується ймовірність подолання вірусом захисних факторів.

Противірусний імунітет залежить і від патогенезу захворювання. В

разі осередкових інфекцій важлива роль у захисті організму належить

секреторним антитілам класу IgA, які нейтралізують вірус у місці про-

никнення. За генералізованих інфекцій, що характеризуються вірусе-

мією, мають значення антитіла не тільки біля вхідних воріт інфекції, а

й у кров’яному руслі. Чим довший шлях потрібно пройти вірусу до чут-

ливих клітин, тим більше перешкод він зустріне. І навпаки, якщо вхі-

дні ворота інфекції та сприйнятливі клітини локалізовані в одному

місці, організму важче реалізувати фактори імунітету.

За певних умов вірус може подолати першу лінію захисту — ін-

гібітори й антитіла (якщо вони були) — і проникнути в найближчі

тканини, де утворюється первинний осередок інфекції. Однак чи

розвинеться захворювання, чи захисні фактори зможуть знешкоди-

ти вірус біля вхідних воріт, залежатиме як від природи збудника,

так і від імунологічної реактивності організму.

У первинному осередку можуть функціонувати антитіла, інгібі-

тори, комплемент, який надходить із крові й посилює вірусонейтра-

лізувальну дію антитіл. Розвивається місцева запальна реакція,

залучаються поліморфноядерні лейкоцити, макрофаги, лімфоцити.

Клітини первинного осередку внаслідок взаємодії з вірусом вироб-

ляють інтерферон, який зумовлює появу антивірусного стану в ба-

гатьох клітинах організму, навіть віддалених від вхідних воріт ін-

фекції. У первинному осередку підвищується температура,

розвиваються ацидоз і гіпоксія, що сприяє інактивації вірусів.

Віруси, яким вдалося подолати захисні механізми біля вхідних

воріт інфекції, просуваються в напрямку до чутливих клітин. На

цьому шляху (друга лінія захисту) продовжують діяти значно актив-

ніше антитіла, інгібітори і комплемент. Лімфатичні вузли, в яких

зосереджена значна кількість фагоцитувальних та антитілотвірних

клітин, часто створюють нездоланні перепони для вірусу, особливо

якщо він був нейтралізований антитілами. Проте бар’єрна функція

лімфатичних вузлів не завжди може призупинити розвиток інфек-

Розділ 9

ційного процесу. У такому разі віруси з кров’ю і лімфою досягають

чутливих клітин, де відбувається їхня основна репродукція.

Сприйнятливі клітини (третя лінія захисту) теж не залиша-

ються пасивними до вірусу. Вони починають виробляти інтерферон,

який зумовлює антивірусний стан у неінфікованих клітинах. Утво-

рення внутрішньоклітинних тілець-включень обмежує поширення

вірусу в організмі. Лізис заражених клітин цитотоксичними Т-лім-

фоцитами, антитілами в кооперації з комплементом і кілерами, а

також фагоцитоз призводить до деструкції інфікованих клітин, а

разом з ними і вірусу.

Отже, захист організму від вірусної інфекції реалізується на трьох

рівнях: молекулярному, клітинному і на рівні організму. Молекулярні

механізми лежать в основі взаємодії з вірусами антитіл, інгібіторів,

комплементу, інтерферону й ферментів. Завдяки кооперації Т- і В-

лімфоцитів та макрофагів відбувається розпізнавання вірусних анти-

генів, продукція антитіл, синтез різних медіаторів (цитокінів), які

координують функцію імунокомпетентних клітин, лізис і фагоцитоз

заражених вірусами клітин. Молекулярні та клітинні механізми іму-

ногенезу знаходяться під регулювальним впливом загальнофізіологі-

чних реакцій організму: підвищеної температури (місцевої й загаль-

ної), гормонів, секреторно-видільних процесів та ін.

Специфічні та неспецифічні імунні реакції спрямовані не тільки на

повну ліквідацію вірусу, тобто деструкцію вірусних білків і нуклеїно-

вих кислот, а й на відновлення гомеостазу. Нейтралізація токсичних

продуктів, які виникають у результаті взаємодії вірусу з клітинами,

потрібна організму так само, як і знешкодження самого збудника.

Вивчення взаємозв’язку між окремими факторами і механізмами

противірусного імунітету становить не тільки великий теоретичний

інтерес. Знання в цій галузі дають змогу впливати на різні ланки

імуногенезу, посилюючи їх у потрібному напрямку, і таким чином

сприяти підвищенню резистентності організму до вірусних інфекцій.

ІМУНОПАТОЛОГІЯ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ

Захисні реакції організму, спрямовані проти вірусів, у деяких

випадках можуть призводити до тяжких ускладнень і навіть лета-

льних наслідків. Це пов’язано із залученням в імуногенез різних

факторів і механізмів, надмірною активацією цього процесу та збі-

льшенням його інтенсивності. Внаслідок цьоготі розвиваються іму-

нопатологічні реакції. Це такі імунологічні феномени, які,

будучи спрямованими проти збудника, водночас спричинюють по-

шкодження клітин і тканин хазяїна.

У разі вірусних інфекцій можуть виникати такі імунопатологіч-

ні реакції організму:

Противірусний імунітет

1) імунокомплексна патологія;

2) імунна деструкція заражених клітин;

3) аутоімунні реакції;

4) гіперчутливість сповільненого типу;

5) імунологічна толерантність;

6) імунологічна недостатність (імунодефіцит).

Імунокомплексна патологія. Утворення імунних комплексів

при взаємодії вірусу з антитілами є важливим механізмом, який за-

безпечує знешкодження збудника, поступове видужання і формуван-

ня противірусного імунітету. Проте в процесі інфекції можуть вини-

кати імунні комплекси, в яких вірус зберігає інфекційну активність.

Зазвичай це явище спостерігається за недостатньої концентрації ан-

титіл. Проте їхній надлишок не завжди сприяє інактивації збудника.

Тривала циркуляція в організмі таких імунних комплексів

призводить, по-перше, до постійного інфікування чутливих клітин і,

по-друге, до антигенної стимуляції імуноцитів. У результаті

формуються нові імунні комплекси, що містять інфекційний вірус.

Яким чином вірус, асоційований з антитілами, здатний зара-

жати клітини? Імунні комплекси фіксуються на клітинах, які

мають рецептори до Fc-фрагмента імуноглобуліну, що забезпечує

адсорбцію та проникнення вірусу в клітину. Такий механізм інфі-

кування клітин через Fc-рецептори для деяких вірусів є навіть ефе-

ктивнішим, ніж традиційна взаємодія прикріпних білків віріона зі

специфічними клітинними рецепторами.

Феномен парадоксального посилення репродукції в присутності

антитіл властивий багатьом вірусам (тога-, флаві-, бунья-, рабдо-,

реовіруси). Особливо яскраво це виявляється при зараженні макро-

фагів. Вірус, асоційований з антитілами, краще розмножується в

макрофагах, ніж вільний. При цьому антитіла захищають фагоци-

тований вірус від деструкції лізосомальними ферментами.

Іноді антитіла можуть зв’язуватися на поверхні заражених клі-

тин із вірусними антигенами (глікопротеїнами). При відсутності лі-

тичної дії комплементу комплекси антиген – антитіло звільняються

з плазмолеми. Це призводить до зменшення виходу вірусних білків

на поверхню клітини, внаслідок чого може розвинутися внутріш-

ньоклітинна персистенція вірусних компонентів. Така картина спо-

стерігається, зокрема, при кору, а також підгострому склерозивному

паненцефаліті, коли внутрішньоклітинний вірус кору персистує в

головному мозку за наявності дуже високого титру антитіл.

Збереження інфекційної активності вірусу в складі імунних ком-

плексів є однією з основних причин виникнення хронічних вірусних

інфекцій. При цьому створюється замкнене коло: тривалий патоло-

гічний процес завдає шкоди репараційним системам гомеостазу ор-

Розділ 9

ганізму, що у свою чергу призводить до виникнення умов для пер-

систенції вірусу або його компонентів.

Імунні комплекси вірус – антитіло або вірус – антитіло – компле-

мент циркулюють у крові і міжтканинній рідині. За нормальних

умов вони поглинаються макрофагами лімфатичних вузлів, селезін-

ки, печінки, легень та інших органів, де здійснюється їхня деструк-

ція. Проте за надмірного утворення імунних комплексів, що часто

спостерігається при хронічних вірусних інфекціях, відбувається від-

кладення їх у різних тканинах, на стінках кровоносних судин, ба-

зальних мембранах ниркових клубочків, синовіальних порожнин

суглобів і хороїдальних сплетінь. Це спричинює пошкодження орга-

нів і тканин та виникнення імунопатологічних хвороб, при яких

імунокомплексна патологія лежить в основі патогенезу.

Так, у разі інфекційної анемії коней (ІАК) найхарактернішою

ознакою є анемія: різко зменшується кількість еритроцитів, що

супроводжується розрідженням крові, погіршенням її зсідання, си-

льним зниженням рівня гемоглобіну. При цьому 99 % інфекційного

вірусу циркулює в крові в комплексі з антитілами, але вони не ней-

тралізують вірус. Основний механізм формування анемії пов’яза-

ний з імунологічно опосередкованим гемолізом: еритроцити коня,

заражені вірусом ІАК, вкриваються специфічними антитілами і

комплементом, унаслідок чого знижується тривалість їхнього жит-

тя, підвищується осмотична крихкість, збільшується еритрофагоци-

тоз. Окрім анемії, спостерігається гломерулонефрит, гепатит, гіпер-

гаммаглобулінемія, лімфаденопатія, зниження С3-компонента ком-

плементу — всі ці патологічні явища імунологічно опосередковані.

Тяжкі ураження тканин, зумовлені відкладенням комплексів ві-

рус – антитіло – комплемент, виникають у разі африканської чуми

свиней, алеутської хворобі норок. За хронічної інфекції гепатиту В

із безперервним виділенням вірусного антигену (в основному

HВsAg) спостерігаються гломерулонефрит, васкуліти й артрити,

спричинені імунними комплексами антиген – антитіло.

Елементи імунокомплексної патології трапляються при більшості

вірусних інфекцій і відіграють значну роль в їхньому патогенезі. На-

приклад, у разі поліомієліту імунні комплекси фіксуються на стінках

кровоносних судин, що призводить до порушення їхньої проникності

та сприяє проходженню вірусу через гематоенцефалічний бар’єр.

Імунна деструкція заражених клітин. Основним механізмом

деструкції інфікованих вірусом клітин є цитотоксична дія Т-лім-

фоцитів (ЦТЛ), які з’являються через 1 – 3 доби після зараження.

Проте здатність ЦТЛ руйнувати клітини-мішені може призводити

не тільки до захисного ефекту і видужання, а й до уражень органів і

Противірусний імунітет

тканин. Різні ефекти дії ЦТЛ — захисна чи пошкоджувальна — за-

лежать від стадії інфекції, на якій вони активізуються. На ранніх

етапах патогенезу загибель нечисленних заражених клітин, що

знаходяться в основному біля вхідних воріт інфекції, не спричинює

порушення гомеостазу і сприяє видужанню. Проте на пізніх стадіях

інфекції, коли в результаті поширення вірусу в організмі пошко-

джено клітини багатьох органів і тканин, імунний цитоліз може

призвести до порушень життєво важливих фізіологічних функцій

організму й ускладнити інфекційний процес.

Яскравим прикладом імунопатологічних реакцій, зумовлених

ЦТЛ, слугує експериментальна інфекція в мишей, заражених ін-

трацеребрально вірусом лімфоцитарного хоріоменінгіту. Хоча сам

збудник має відносно слабку цитопатогенну дію, проте ЦТЛ атаку-

ють інфіковані клітини мозку, спричинюючи його пошкодження і

загибель тварин. У разі гепатиту В ураження печінки зумовлює не

сам вірус, який є нецитопатогенним, а ЦТЛ, що розпізнають вірус-

ний антиген (HВsAg) на клітинній поверхні.

Єдиний механізм, який лежить в основі захисної й пошкоджува-

льної дії ЦТЛ, свідчить про обов’язкову участь імунопатологічних

реакцій у патогенезі будь-якої вірусної інфекції. Імунопатологію

можна розглядати як неминучу плату за видужання. Співвідно-

шення між цілком протилежними ефектами дії ЦТЛ істотно

коливається за різних вірусних інфекцій.

Аутоімунні реакції. У разі вірусних інфекцій часто спостеріга-

ються ускладнення, спричинені аутоімунними реакціями, коли в

організмі з’являються антитіла або цитотоксичні Т-лімфоцити про-

ти власних антигенів. Деструкція заражених вірусом клітин у про-

цесі інфекції призводить до появи антигенно змінених клітинних

структур, які сприймаються організмом як чужорідні та зумовлюють

формування гуморальних і клітинних факторів імунітету. Змінені

під дією вірусу антигени називають аутоантигенами, а фактори

імунологічної реактивності щодо них — аутоантитілами та ауто-

Т-лімфоцитами.

Аутоімунні реакції організму спрямовані не лише проти власних

антигенів. Конформаційна перебудова молекули антитіла, яке вза-

ємодіє з антигеном, є причиною утворення аутоантитіл проти влас-

них імуноглобулінів.

У патогенезі аутоімунних реакцій важливу роль відіграє пору-

шення проникності судин під дією імунних комплексів. Унаслідок

цього відбувається антигенна стимуляція елементів лімфоїдної тка-

нини, синтез аутоантитіл і поява ауто-Т-лімфоцитів, які руйнують

клітинні антигени, що стали чужорідними.

З аутоімунними процесами пов’язане, наприклад, виникнення

орхіту як ускладнення при вірусному паротиті (свинці), що зумов-

лене підвищенням проникності кровоносних і лімфатичних судин

Розділ 9

тестикулярної тканини. При гепатиті В головну роль в ураженні

печінки відіграє Т-клітинна імунологічна реактивність не лише

проти вірусного HВsAg, а й стосовно поверхневих мембранних ліпо-

протеїнів гепатоцитів.

Гіперчутливість сповільненого типу. При деяких вірусних

інфекціях (наприклад, хворобі Ауєскі, африканській чумі свиней)

мають місце алергічні реакції у вигляді гіперчутливості сповіль-

неного типу (ГСТ). Це запальна реакція тканин, спрямована проти

вірусних антигенів, що характеризується інфільтрацією уражених

ділянок активованими макрофагами і Т-лімфоцитами. Головну

роль у ГСТ відіграють Тгст-клітини, які отримують інформацію про

антиген від макрофагів. За взаємодії з антигеном Тгст-клітини ви-

діляють різні медіатори, що притягують і активізують макрофаги.

Активовані макрофаги містять більше лізосом, проявляють підви-

щену фагоцитарну активність, секретують значну кількість біологіч-

но активних речовин (зокрема цитокіни), які спричинюють запа-

лення і знищують інфекційні агенти.

ГСТ розвивається в попередньо сенсибілізованому організмі.

Вона досягає максимального розвитку через 24 – 48 год після вве-

дення антигену, пов’язана з підвищеною проникністю судин і зрос-

таючим нагромадженням макрофагів і Т-лімфоцитів. Забезпечуючи

певний захист при вірусних інфекціях, ГСТ може спричинити по-

шкодження тканин. Наприклад, перенесення мишам Тгст-клітин,

специфічних до вірусу грипу, зумовлює швидшу їхню загибель від

інфекції порівняно з контрольними. Це свідчить про дуже чутливу

рівновагу між імунологічним захистом і пошкодженням тканин.

Імунологічна толерантність — це специфічна імунологічна

ареактивність стосовно конкретного антигену, що виникає в резуль-

таті попереднього контакту з ним. При цьому здатність до імунної

відповіді на інші антигени збережена. Імунологічна толерантність —

активний процес, за якого контакт з антигеном спричинює специфіч-

ну елімінацію чи інактивацію антигенореактивних клонів лімфоци-

тів або утворення Т-супресорів, що пригнічують імунокомпетентні

клітини. Імунологічна толерантність виникає в результаті контакту

антигену з незрілою імунною системою, наприклад, у період ембріо-

нального розвитку. Так, зараження корів на ранній стадії тільності

(1,5 – 4 міс) нецитопатогенним штамом вірусу діареї ВРХ може при-

звести до народження персистентно інфікованого потомства, в якого

відсутні специфічні антитіла до цього збудника внаслідок імунологіч-

ної толерантності. Такі телята виглядають клінічно здоровими, але

мають постійну віремію та виділяють вірус у навколишнє середовище

і є небезпечним джерелом збудника інфекції. У них різко знижена

імунологічна реактивність (унаслідок імунодепресивної дії вірусу),

що зумовлює високу чутливість до секундарної мікрофлори.

Противірусний імунітет

Імунологічна недостатність (імунодефіцит). Взаємодія вірусу

з організмом хазяїна може призвести до імунологічної недостат-

ності (імунодефіциту). Це порушення імунологічної реактивності,

пов’язане з дефектами клітинної та (або) гуморальної ланок імунної

системи. Класичним прикладом є ВІЛ-інфекція (СНІД). Вірус імуно-

дефіциту людини уражає основні імунокомпетентні клітини:

Т-гелпери, моноцити, макрофаги, деякі клони В-лімфоцитів. Незви-

чайним є патогенез ВІЛ-інфекції. Через 2 – 3 тижні після зараження

відбувається обмежена репродукція вірусу, що контролюється органі-

змом і призводить до утворення інтегрованого провірусу (внаслідок

інтеграції ДНК-копії вірусного геному з клітинним). Т-гелпери шви-

дко руйнуються, а макрофаги й моноцити не піддаються деструкції, а

стають основними факторами транспортування вірусу в різні органи і

тканини (зокрема у ЦНС) та головною причиною розвитку в організ-

мі латентної інфекції. Через 3 – 12 тижнів після зараження в сирова-

тці крові з’являються специфічні антитіла, які зберігаються на стабі-

льному рівні впродовж латентного періоду інфекції, що може тривати

від 6 міс до 10 – 15 років. Проте ці антитіла не мають вірусонейтралі-

зувальної активності, а виступають лише як маркер інфекції. У разі

активації провірусної ДНК відбувається вибухоподібне розмноження

вірусу, що знаменує перехід інфекції з латентної стадії в клінічну

(СНІД). За лічені хвилини утворюються тисячі віріонів потомства.

При цьому вірус спричинює злиття плазматичних мембран інфікова-

них і неінфікованих Т-гелперів з утворенням гігантських багатояде-

рних клітин — синцитіїв. Уражені Т-лімфоцити атакуються і знищу-

ються цитотоксичними Т-лімфоцитами. У результаті розвивається

імунодефіцит, на фоні якого виникають опортуністичні інфекції та

неопластичні процеси, що призводить до летального наслідку.

Багато вірусів мають імунодепресивну дію, що пов’язане з їхньою

здатністю розмножуватися в імунокомпетентних клітинах і спричи-

няти пошкодження лімфоїдної тканини. Так, вірус хвороби Марека

уражає фабрицієву бурсу, тимус і селезінку, внаслідок чого повністю

виключається лімфопоез. Головною мішенню для вірусу інфекційного

бурситу птиці є фабрицієва бурса, яка поступово атрофується внаслі-

док некрозу лімфоїдних фолікулів. Атрофію фабрицієвої бурси і ти-

мусу спричинює вірус інфекційної анемії курчат. Зміна імунологічної

реактивності організму внаслідок пригнічення гуморальної відповіді

на гетерологічні антигени спостерігається у разі вірусної діареї ВРХ,

чуми ВРХ, чуми м’ясоїдних, алеутськрї хвороби норок, ньюкаслської

хвороби. До вірусів особливо чутлива система мононуклеарних фаго-

цитів, яка першою зустрічається з інфекційним агентом.

Імунологічна недостатність поширена при вірусних інфекціях,

що слід враховувати фахівцям ветеринарної медицини під час вак-

Розділ 9

цинопрофілактики. Живі вакцини проти деяких вірусних хвороб

(зокрема інфекційного бурситу птиці, вірусної діареї ВРХ) можуть

мати імунодепресивну дію, що призведе до зниження імунореактив-

ності та активації персистувальних агентів. Контамінація живих

вакцин проти хвороби Марека і ньюкаслської хвороби вірусом рети-

кулоендотеліозу птиці зменшує ефективність препаратів.

Завершуючи розділ «Імунопатологія вірусних інфекцій», варто

зупинитися на двох захворюваннях — алеутській хворобі норок та

африканській чумі свиней, які є яскравим прикладом імунопатоло-

гічних реакцій організму.

Вірус алеутської хвороби норок, виявляючи виражений тропізм до

лімфоцитів, стимулює інтенсивну проліферацію плазматичних клі-

тин (плазмоцитоз) у кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вуз-

лах, печінці, нирках, сполучній тканині, навколо дрібних судин.

Плазматичні клітини виробляють антитіла, що призводить до різкого

підвищення в сироватці крові рівня імуноглобулінів (особливо IgG) —

гіпергаммаглобулінемії (гаммапатії). Титри антитіл у РЗК через

1,5 міс після зараження досягають фантастичних величин —

1 : 8000…1 : 260 000. У результаті нагромаджується значна кількість

імунних комплексів вірус – антитіло, в яких збудник зберігає інфек-

ційну активність. Для алеутської хвороби норок характерна постійна

персистенція вірусу в організмі й безперервне утворення імунних

комплексів. Чому антитіла не нейтралізують вірус? Існує гіпотеза,

що макрофаги в процесі фагоцитозу реактивують вірус, він розмно-

жується в макрофагах, потім потрапляє в кров, взаємодіє з гумораль-

ними антитілами, знову утворюються імунні комплекси, які захоп-

люються макрофагами, і таким чином виникає замкнене коло. Ком-

плекси вірус – антитіло – комплемент відкладаються в різних ткани-

нах, що є причиною тяжких уражень, зокрема гломерулонефриту і

периартеріїту. Внаслідок відкладення імунних комплексів пошко-

джуються лізосоми і звільняються цитофільні ферменти, які денату-

рують білки цитоплазми клітин, роблячи їх аутоантигенами. Змінені

антигени організму стимулюють подальшу проліферацію плазматич-

них клітин, виробляються аутоантитіла, утворюються нові імунні

комплекси аутоантиген – аутоантитіло, що призводить до

прогресуючого розвитку патологічних процесів і загибелі.

Імунопатологічні реакції за хронічного перебігу африканської

чуми свиней подібні до реакцій при інфекційній анемії коней та

алеутській хворобі норок. В організмі розвивається тривала персис-

тенція вірусу з утворенням високого титру преципітувальних, ком-

плементозв’язувальних і нейтралізувальних гемадсорбцію антитіл,

які не нейтралізують вірус. Відсутність вірусонейтралізувальних

антитіл зумовлена природою збудника, особливостями його анти-

генної структури. Можливо, причиною цього унікального явища є

Противірусний імунітет

антигенна мімікрія або гетерогенність (блокування або маскування

протективних вірусних антигенів клітинними ліпідами або видови-

ми антигенами вірусу чи хазяїна). Нагромадження антитіл, які не

здатні нейтралізувати вірус, призводить до гіпергаммаглобулінемії

та утворення імунних комплексів вірус – антитіло – комплемент, що

відкладаються в різних тканинах (особливо лімфоїдній), спричиню-

ючи запальні, дистрофічні й некротичні зміни. У результаті розви-

ваються алергічні (ГСТ) та аутоімунні реакції, ускладнюючи інфек-

ційний процес і зумовлюючи загибель.

? Контрольні запитання

1. У чому полягає кардинальна особливість противірусного імунітету?

2. Дайте характеристику вірусам як антигенам. 3. Схарактеризуйте клі-

тинні фактори противірусного імунітету. 4. У чому полягає клонально-

селекційна теорія імунітету Ф.М. Бернета? 5. Яка роль антитіл у противі-

русному імунітеті, їхня структура і механізм утворення? 6. Що таке моно-

клональні антитіла та яке їхнє значення в удосконаленні лабораторної діаг-

ностики вірусних інфекцій? 7. Яке значення інгібіторів і комплементу в

противірусному імунітеті? 8. Які медіатори імуногенезу ви знаєте? 9. Сха-

рактеризуйте інтерферон як важливий фактор противірусного імунітету.

10. Яка роль загальнофізіологічних факторів у противірусному імунітеті?

11. Схарактеризуйте імунітет як єдиний процес взаємодії клітинних, гумо-

ральних і загальнофізіологічних реакцій організму. 12. Що ви знаєте про

імунопатологічні реакції організму при вірусних інфекціях?

Специфічна профілактика та хіміотерапія вірусних інфекцій

СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА

ТА ХІМІОТЕРАПІЯ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ

Важливе місце в загальному комплексі заходів щодо боротьби з

вірусними хворобами тварин посідає специфічна профілактика

(імунопрофілактика), яка забезпечується застосуванням вакцин і

гіперімунних сироваток.

Розрізняють такі типи вірусних вакцин:

1) цільновіріонні (живі та інактивовані вакцини);

2) субодиничні (спліт- і синтетичні вакцини);

3) генно-інженерні вакцини (субодиничні, реасортантні, рекомбі-

нантні та ДНК-вакцини).

Вибір вакцини для профілактики тієї чи іншої вірусної хвороби

визначають такі фактори, як технологія ведення тваринництва, епі-

зоотологічна характеристика господарства, ступінь поширення ін-

фекції, практична зручність методу вакцинації з метою максималь-

ного охоплення поголів’я тварин, тривалість і напруженість поствак-

цинального імунітету. Розвиткові вірусних інфекцій можна запобіг-

ти також застосуванням гіперімунних сироваток або виділених із

них імуноглобулінів, сироваток реконвалесцентів та імунолактону

(сироватки молока імунних корів).

ЖИВІ ЦІЛЬНОВІРІОННІ ВАКЦИНИ

Цільновіріонні вакцини виготовляють з атенуйованих (ослабле-

них) штамів вірусів, які отримують різними шляхами. По-перше, це

селекція мутантів, що утворюються в процесі пасажування вірулент-

ного вірусу на лабораторних об’єктах. Наприклад, на кролях були

отримані вакцинні штами вірусів сказу, чуми свиней, чуми м’ясо-

їдних; на курячих ембріонах — атенуйовані штами вірусів інфекцій-

ного бронхіту птиці, інфекційного ларинготрахеїту птиці, нью-

каслської хвороби, чуми м’ясоїдних, хвороби Ауєскі; в культурах клі-

тин — атенуйовані штами вірусів чуми ВРХ, парагрипу-3 ВРХ, інфе-

кційного ринотрахеїту ВРХ, вірусної діареї ВРХ. По-друге, це селек-

ція спонтанних мутантів — ослаблених штамів вірусів, що виника-

ють при атипових і латентних формах перебігу хвороби, наприклад,

штами В

, Ла-Сота, F, FR і Бор/74/ВДНКІ вірусу ньюкаслської хворо-

би. По-третє, при деяких хворобах ефективним є використання в

ролі вакцин непатогенних штамів гетерологічних вірусів, антигенно

споріднених збуднику. Так, для профілактики хвороби Марека в ку-

Розділ 10