(правову аксіологію), який є складовою філософії права. Вивчення права в аксіологічному
ракурсі має важливе наукове, практичне та ідеологічне значення
2
, зазначав Н. Неновський.
У радянському правознавстві аксіологічний підхід визнання не набув. Однією з головних
причин такої ситуації було те, що панівним, мало не єдиним, критерієм визначення
цінності практично всіх без винятку явищ суспільного життя вважався класовий підхід,
спертий на соціологічну теорію в її марксистсько-ленінському трактуванні. Це фактично
не залишало можливостей для глибокого і різнобічного ціннісного дослідження явищ під
кутом зору інших критеріїв
3
.
За своєю природою аксіологічний метод найбільше відповідає, мабуть, такому об'єктові
дослідження, як культура. У найширшому розумінні культура "... завжди існує у вигляді
повного світу людини, людей, — писав В. І. Шин-карук. — По-друге, світ культури і світ
людини, її світогляд — це в певному розумінні той самий світ. По-третє, творчий
(діяльнісний в тому числі) потенціал людини залежить від її причетності до світу
культури, від вкоріненості її буття у світі культури"
4
. Право є однією з фундаментальних
складових культури. Справді, право виступає як "... основна ідеологічна і практична
ознака культурно-цивіліза-ційного процесу"
5
.
Див.: Алексєєв С. С. Теория права. — Харьков, 1994. — С. 125. Див.: Неновский Н. Право й ценности. — М., 1987. — С.
33—34.
Див.: Лисенков С. Л. Соціальна та особистісна цінність культурних прав і свобод громадян // Філос. проблеми права та
правоохоронної діяльності співробітників ОВС. - К., 1995. - С. 63.
Шипкарук В. І. Філософія і культура // Філос. і соціологічна думка. — 1995. - № 9-ю. ~ С. 224.
Ібрагімов М. М. Філософія права як самостійна наукова дисципліна // Філос. проблеми права та правоохоронної
діяльності співробітників ОВС. — С. 6.
15
Найвизначнішою цінністю, реалізувати яку покликане право і яка не може бути реалізована
без права, є існування суспільства і життя кожної окремої людини. Вони пов'язані між собою.
Повноцінне життя людини як духовної істоти поза суспільством неможливе. Саме соціальний
світ — це безпосередній світ буття людини. Суспільство визначає життя, поведінку окремих
осіб і колективів, спільнот, задає певний напрямок їх функціонування і розвитку, вводить його
у відповідні межі. На думку Б. О. Кіс-тяківського, якщо можна відцуратися від культурних
благ, заперечувати науку, не визнавати мистецтва, не мати ніяких релігійних переживань, то
"... щодо суспільності людина поставлена в цілком особливе становище. Тут особисте
заперечення, невизнання, самоізолювання незрідка нічого не важить. Суспільність нагло
входить в життя кожного сама (індивіда — Авт.), попри його волю і бажання"
1
.
Для особистості цінністю є не лише вона сама, а й інша особистість. Як індивід, оскільки він
виявляється у своїй людській якості, особистість постає поєднаною з іншими такими самими
людськими індивідами та обирає певну позицію щодо їхніх претензій і цінностей.
У вітчизняній культурі після 1917 р. було видалено повноправного і повноцінного "іншого" —
відмінного від нас і визнаного у своїй відмінності. Марксистсько-ленінське вчення,
передбачаючи швидкий кінець "передісторії", розглядало присутність "іншого" — соціальну
різноманітність, неоднорідність, незбіг інтересів — як хибу світу, що залишилася від
минулого і яку доведеться подолати в комуністичній перспективі. Одновимірна "нова
людина" не сприймає іншої: у минулому вона шукає лише власних попередників, а в
теперішньому — подібні до себе "прогресивні сили". Іншими словами, скрізь вона приречена
на уподібнення інших собі. Тих же, хто опирається такому уподібненню, вона зараховує до
"класово чужих" і прагне їх знищити.
Повноцінна ж особистість визнає інших як важливу складову власного життя, як цінність.
Відповідно для неї цінністю є і суспільство.
1
Кістятвспкий Б. О. Вибране. - К., 1996. - С. 97. 16
Для нормального існування суспільства потрібні стабільність, упорядкованість, певна
гармонія у стосунках між його членами. Це й є головною метою права.
Гармонізація соціального життя полягає в установленні рівноваги між домаганнями окремих
членів суспільства, їхніх спробах реалізувати свої цінності. Важливе місце серед них посідає
свобода. Поняття свободи характеризує спектр можливостей, сукупність різних варіантів
вибору мети, засобів, способів реалізації інтересів і намірів особи, часу та обставин
здійснення вчинку, який складається в кожній ланці генезису її поведінки
1
. Право на свободу є