права і політика ототожнювалися. Цим Гроцій надав самостійності філософії права як науці. А
от П. І. Новгородцев писав, що називати Гуго Гроція основоположником природничого права
і всієї нової філософії права не можна, бо це є наслідком перебільшеної оцінки заслуг ученого
з боку його німецьких учнів і прихильників. "Ті французькі та англійські вчені, з якими нам
довелося вже познайомитися, значно швидше можуть бути поставлені на чолі нової філософії
права, ніж доктрина Гуго Гроція. Своєрідність цього письменника полягає хіба що в тому, що
він відкриває так званий раціоналістичний напрямок у філософії права, який являє собою,
однак, радше новизну методу, ніж ідеї, та й то новизну відносну"
1
.
3.2. Філософсько-правові позиції Т. Гоббса
У ситуації, коли в Англії щойно відгриміли революційні баталії, затяжна громадянська війна
залила країну кров'ю, було вбито короля, проголошено нову мораль, а невдоволення новим
пуританським режимом зростало, Томас Гоббс (1588—1679) написав свій знаменитий твір
"Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської", який став не
лише настільною книгою кожної освіченої людини, а й підвалиною англійської політичної та
правової науки.
1
Новгородові! Й История философии права — М , 1897 — С 161 96
Уже на початку книжки Гоббс заявив про свій цілковитий матеріалізм. Життя — це тільки
рухи кінцівок, отже, автомати мають штучне життя. Держава, яку Гоббс називав
"Левіафаном", — витвір штучний та є, власне, штучною людиною.. Таке твердження — не
просто аналогія. Гоббс розглядав його докладніше. Сама людина — це штучна душа. Угоди й
договори, завдяки яким створено Левіафана, відповідають Божій волі, його словам: "Створімо
людину".
Воля — це не що інше, як залишки жадання або відрази, що зосталися в роздумах. Отже, вона
нічим не відрізняється від жадання або відрази, просто у конфліктній ситуації це ніби сильний
їх вияв. Таке твердження вочевидь пов'язане з Гоббсовим запереченням свободи волі.
На відміну від багатьох оборонців деспотичного вряду-вання, Гоббс уважав, що всі люди від
природи рівні. У природному стані, коли ще немає ніякої влади, кожна людина прагне
зберегти свою свободу і водночас запанувати над іншими; обидва ці прагнення продиктовані
інстинктом самозбереження. Внаслідок їхнього конфлікту виникає війна всіх проти всіх, що
робить життя "ницим, брутальним і коротким". У природному стані нема ні власності, ні спра-
ведливості чи несправедливості; є тільки війна, а "найважливіші чесноти на війні — сила й
підступність".
У другій частині розповідається, як людина рятується від тих лих, гуртуючись у громади,
кожна з яких має свою центральну владу. Це відбувається, твердив автор, унаслідок
суспільного договору. Нібито громада людей сходиться докупи і домовляється вибрати
володаря чи орган влади, що владарюватиме над ним і покладе край загальній війні. "Я не
думаю, що цей "заповіт" (так Гоббс часто називав його) подається як остаточна історична
подія, так думати про нього задля переконливішої аргументації не годиться. Це тільки
пояснювальний міф, потрібний, аби пояснити, чому люди терплять і повинні терпіти
обмеження особистої свободи, що з'являється внаслідок підкорення владі. Мета обмежень, що
їх накладає на себе людина, — самозахист від загальної війни, породженої нашою любов'ю до
свободи і потягом панування над іншими".
Гоббс аналізував питання, чому люди не можуть співпрацювати як бджоли або мурахи.
Бджоли, живучи в одному вулику, не змагаються між собою, в них немає поривань до слави,
вони не послуговуються розумом для кри-
4 0-58 97
тики влади, їхня згода природна; людська ж згода може бути тільки штучною, ставати
договором. Договір має покладати владу на одну людину або на один колективний орган, бо
інакше він не матиме сили. "Договір без меча — пусті слова". Договір укладається не між
громадянами і владою, як згодом у Локка й Руссо, а між самими громадянами, котрі
домовляються коритися такій владі, яку обере більшість. Коли цього досягнуто, політичні
права громадян зникають. Меншість так само зобов'язана коритись, як і більшість, оскільки за
договором мусять коритися владі, обраній більшістю. Коли владу обрано, громадяни втра-
чають усі права, крім тих, якими уряд вважатиме за потрібне наділити їх. Права на бунт немає,
оскільки володар, на відміну від громадян, не зв'язаний ніякою угодою.