Готфріду Лейбніцу, а точніше його теоретичному спадку, не пощастило як і самому XVII сто-
літтю (у вітчизняній традиції). Історик філософії періоду, який нас цікавить, В. В. Соколов у
1996 р. зауважував, що "спеціальних досліджень філософії Лейбніца у вітчизняній літературі
поки що мало"
1
. Не дивлячись на велетенську творчу спадщину, ми судимо про філософські,
природничі, математичні дослідження Лейбніца на основі невеликої кількості перекладів
оригінальних праць. Що і говорити, адже тільки епістолярний жанр представлений 15 000
одиниць, зібрання творів славетного німця, впорядковане Гер-хардом, налічує 27 томів. На
перший погляд, коли знайомишся з роботами Лейбніца, здається, що вони фрагментарні, ніяк
не пов'язані між собою, і не відразу усвідомлюєш те, що перед нами завершена і цілісна
концепція, своєрідний, притаманний тільки Готфріду Вільгельму світогляд і особливе
світорозуміння. Здається не було жодної галузі науки, якою б не цікавився Лейбніц:
математика, біологія, механіка, філософія і, звичайно ж, проблеми права та юриспруденції.
Але саме філософсько-правовому спадку не пощастило найбільше. Не дивлячись на те, що
Лейбніц створив оригінальну концепцію юриспруденції, займався як теоретичними
проблемами, так і проблемами "практичного" права, на сьогодні ми майже не маємо пере-
кладів його творів у цій галузі. Філософсько-правовий доробок великого мислителя ще не
досліджений повною мірою, а тому є невичерпним джерелом творчого натхнення та наукових
досліджень.
Проблеми наукової методології та правознавча тематика в контексті нової картини світу.
Нові часи в історії Європи — це справді саме нові часи. В цей період формується нова наукова
картина світу, яка знаходить своє відображення в свідомості сучасників. Поняття схо-
ластизованого Арістотеля, які використовувалися попередньою натурфілософією, — форма,
властивості та ін. — відкидаються і їм на зміну приходять — матерія, переміщення речовин,
закономірно діючі сили. Природа розглядається як система закономірного руху частинок.
Нові часи є родоначальниками нової трактовки поняття "універ-
1
Соколов В. В. Европейская философия ХУ-ХУП вв. - М., 1996. - С. 356.
сальне". Для схоласта універсальне — це, насамперед, існування самосущих іпостасей —
флогістон, топлород; для гуманістів — універсальне асоціювалося з енциклопедичною
ерудицією; в Нові часи універсальне — спроба пізнати світ з боку його єдності і простоти.
Цей ідейний настрій епохи знайшов відображення в теорії класицизму — Буало пише свій
знаменитий трактат "Про поезію", а академія живопису Франції 1664 р. утверджує вимоги до
робіт художників: заради загального, універсального — з мистецтва виганяється
індивідуальне і конкретне.
В XVII та XVIII ст. суспільство розглядається як взаємодія фізичних та юридичних осіб, які
діють через посередництво договору, тоді як у XIX ст. суспільство ототожнюється із
біологічним організмом, трактується як маса соціальної матерії, і індивід поступово
поглинається суспільством. О. Конт не відніс юридичні науки до позитивних наук, оскільки
законами суспільного життя тепер є не юридичні, а соціологічні закони, а тому наука про
суспільство перестала бути юридичною.
Відповідно до загальної тенденції раціоналізму XVII ст. методологічні питання ставились і
вирішувались в тісному зв'язку з позитивним знанням. Методологія не стільки приписувала,
скільки носила описовий характер. У своїх "Міркуваннях про метод" Р. Декарт зауважує, що
він не мав на увазі приписувати загальнообов'язкових шляхів, а тому обмежився описом того
методу, яким він сам досліджував — "Я не маю наміру тут навчати методу, якому повинен
слідувати кожний для хорошого управління своїм розумом, а тільки показати, яким чином я
сам намагався управляти своїм власним"
1
. Методологія XVII ст. вибудовувалася на
узгодженій доказовості знання з реальною дійсністю. Вся своєрідність раціоналізму того часу
полягає в позитивному раціоналізмі, який визнавав — істина думки є істиною буття, а тому
демонструвати означало і доводити, і показувати.
Особливо вдало світоглядну обстановку того часу охарактеризував Е. Спекторський як
прагнення створити науки природні, в троякому розумінні природного: "по-перше, як вільного
від усього надприродного, по-друге, як раціо-
Декарт Р. Рассуждения о методе // Р. Декарт. Избранньїе произведения. — М., 1950. - С. 261.
115
пального, заснованого на чистому розумі, або, як тоді висловлювалися, природному світлі;