часткою відносності й недосконалості. Тільки об'єктивно-історичний погляд на критеріальну
юридичну діяльність розкриває її природу, знімає проблематичність об'єктивного критерію
істинності норми права. За такого погляду норми права співвідносяться з панівною в певний
час тенденцією прогресивного розвитку людства і людини.
Прогресивна юридична практика — діяльність суспільства, внаслідок якої демократично
змінюються і функціонують правові відносини та всебічно розвиваються суб'єкти права. Для
розкриття і подальшого застосування прогресивної юридичної практики як критерію
істинності норм права слід врахувати також її взаємодію з усією сус-
328
пільно-історичною практикою. Прогресивна юридична практика акумулює в собі у
перетвореному вигляді фактично всі види соціальної діяльності, виступаючи єдиним цілим як
граничний критерій істинності норм права.
За справедливим зауваженням В. С. Нерсесянца, деформоване ставлення теоретиків до
практичного життя, яке склалось і зміцніло в радянській державі, значною мірою зумовлене
тим, що теорія, відірвавшись од державно-правової практики, протягом довгих років мала
справу з певною заздалегідь заданою, ідеально-нормативною, належною "практикою"
1
.
Внаслідок цього, з одного боку, реальна практика була позбавлена справжнього теоретичного
усвідомлення та орієнтиру, з іншого — відбулося перетворення на критерій "істини" замість
дійсної історичної практики її апріорно "правильного", ідеалізованого двійника, який
позбавив теорію пізнавального потенціалу, а істину — її дійсного змісту.
Тому Л. С. Явич мав підстави для такого твердження: "Істинність висновків юриспруденції не
може встановлюватися на основі вузько прагматичного підходу, користі для даної хвилини і
гаданої вигоди. Це особливо стосується фундаментальних положень загальної теорії права, які
є результатом високого ступеня узагальнення і перевіряються у своїй істинності великими
масштабами і достатньо довгими строками суспільно-історичної практики"
2
. Така особливість
практики як критерію істини, певне, є наслідком діалектичного зв'язку її (практики) з теорією.
Конкретна перевірка істинності норми права неможлива без правозастосування як особливого
і в певному розумінні універсального способу реалізації юридичних норм. Безконфліктне,
швидке, високоефективне застосування норми права є важливим свідченням його істинності.
Якщо ж процес використання норми пов'язаний з різними труднощами, перешкодами,
зупинками, то її зміст або форма (або і те, й те) неадекватно відображає предмет регуляції. Тут
ідеться, насамперед, про перевірку істинності юридичних норм у розумінні забезпечення
життєдіяльності суспільства.
Див.. Нерсесянц В. С. Фшіософия права. — М., 1997. — С. 61—63. 2
Явич Л. С. Характер философских проблем правовой науки // Сов. государ-ство й право. - 1984. - № 7. - С. 18.
329
Якщо ж вести мову про роль норм права у розвитку потенціалу людини, то в цій площині їхня
істинність перевіряється не лише правозастосовною практикою, а й усім соціальним життям,
практикою функціонування самого суспільства та розвитку соціальних відносин. "Суспільні
відносини, — писав Й. Неновський, — розвиваються (а не просто змінюються) лише тоді,
коли в них дедалі повніше розгортається і здійснюється людська сутність"
1
. Суспільний
прогрес виражається в тому, якою мірою людина вирізняється як визначальна продуктивна
сила, чимраз повніше розкриваючи свої саме людські — духовні, творчі — властивості, якою
мірою вона опановує як господар процес виробництва, постає над ним, виступаючи вже не
стільки засобом, скільки метою виробництва.
Далі, істина відіграє надзвичайно важливу роль не лише у правотворчості, а й у
правозастосовній діяльності, зокрема в розслідуванні злочину. Можна сказати, що вона є
метою цієї діяльності. Критерієм тут також виступає юридична практика. Правопорушення
існують не ізольовано, не поза якоюсь практикою, а в ній самій, зачіпаючи різні її прояви,
різні сфери людської діяльності (промисловість, сільське господарство, торгівлю, транспорт,
зв'язок, управління, охорону здоров'я, науку, саме правосуддя тощо). Звісно, для розв'язання
пізнавальних задач і встановлення істини у кримінальній справі під час розслідування дово-
диться звертатися до конкретних форм суспільної практики. У вужчому розумінні критерієм
істини в розслідуванні є практика кримінально-процесуальної діяльності, що становить
елемент усієї суспільної практики, зокрема практика органів внутрішніх справ, прокуратури,