боротьба класів. Звідси специфічне, хоч і сперте на глибинні історичні традиції (софіст
Фрасимах із "Держави" Платона, Т. Мор, Ж.-Ж. Руссо та ін.), розуміння держави як знаряддя
класового панування. Для лібералів держава — єдино можливий спосіб організації влади в
суспільстві, здійснення загального блага. Для анархістів держава — абсолютне зло, апарат
панування й підкорення; його необхідно знищити. Маркс і Енгельс також виступали в ідеалі
за бездержавне суспільство. Але вони дали чітку соціальну характеристику цій машині
придушення: вона захищає інтереси панівного класу. Щоб прийти до бездержавного
суспільства, на їхню думку, необхідно передовсім замінити панування буржуазії диктатурою
пролетаріату. Пролетарська держава, виконавши місію знищення експлуатації через
усуспільнення основних засобів виробництва, стане непотрібною і відімре.
Проте "висновки" Маркса про одночасність революції в основних розвинених європейських
країнах, про абсолютне і відносне зубожіння пролетаріату, який з розвитком промислового
виробництва стане більшістю нації (!), про "загнивання капіталізму" і неможливість
забезпечити в ньому соціальні гарантії життя, про ліквідацію "власницького свинства", про
подолання різнорідності праці, про перенесення в аграрну сферу методів організації праці на
великих промислових підприємствах, про долю закону вартості та безтоварну утопію, про
існування сім'ї, приватної власності, громадянського суспільства тощо не знайшли
підтвердження. Історія спростувала основне економічне "відкриття" Маркса, що його він
називав "законом тенденції норми прибутку до зменшення", з яким пов'язувалася загибель
капіталізму. О. Яковлєв зазначив, що "... помилковість стількох прогнозів не могла бути
наслідком істинності вихідних посилань, бездоганності сформульованих економічних
законів".
Однією з причин, що зумовили катастрофічну поразку передбачень Маркса, були трактування
ним категорії суперечності й діалектичного закону заперечення. Для Маркса всі суперечності
були антагонізмами, яким властиві, з одного боку, перехід сторін у свою протилежність, а з
148
іншого — їхнє взаємопроникнення. На прикладі суперечності між пролетаріатом і приватною
власністю він протиставляв приватного власника як консервативну сторону пролетареві як
руйнівній силі, бо перший намагається зберегти антагонізм, а другий — знищити його.
Знову, як спостеріг О. Яковлєв, "історія не погодилася з Марксом". Про якусь випадковість
годі й казати. Адже за часів Маркса існували, крім робітників і селян, дрібні буржуа,
ремісники, торгівці, люди вільних професій. "Основоположник наукового соціалізму" їх не
помічав, як і того, що господар і трудівник можуть поєднуватись в одній особі. Він просто
відкидав усе, що не відповідало його постулатам.
Тільки на тлі загальної філософської системи К. Маркса стають зрозумілими причини його
розмежування з попередньою правовою філософією. Він досить критично ставився до своїх
учителів із юридичного факультету в Берліні, незалежно від того, належали вони до
історичної школи чи були прихильниками вчення Регеля, пропагували ліберальний
індивідуалізм, суспільний договір чи правову власність.
К. Маркс піддав критиці прихильників протилежних шкіл — соціалізму, соціал-утопізму,
прудонізму. На його думку, всі теорії права " прикрашали" державний лад, "обслуговували"
владу. Право — це не "буття в собі", закритий світ норм, воно може бути зрозуміле тільки як
функція суспільства; помилково розглядати право незалежно від соціальних сил, які
виповнюють право змістом; право не може бути зрозумілим у відриві від соціальних відносин,
від боротьби людей з природою і, відповідно, від економічних відносин; для К. Маркса
економіка — ключ до розуміння анатомії суспільства, а соціологія, історія, філософія права —
зовсім не самостійні дисципліни, а елементи єдиної науки. На думку К. Маркса, право —
частина історії економіки; економіка — причина розвитку права. Так само, як змінюється
природа людини, суспільство, принцип справедливості, право теж змінюється. У своїх
дослідженнях первісного суспільства К. Маркс і Ф. Енгельс зверталися до примітивних
спільностей, де право не існувало; вони зв'язували появу права з поділом праці, сімейною і
приватною власністю, з необхідністю закріплення права рабовласницької власності, його
змінами за феодалізму.
149
Сучасне право Маркс досліджував у зв'язку з відносинами товарообміну, які виходили за межі