Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

330

Розділ 10

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з викорис-

танням векселів передбачає чотири етапи: оформлення та облік

платіжних документів; проведення заліку взаємної заборгованос-

ті; вексельне оформлення прострочених заборгованостей; подаль-

ші операції з векселями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов’язанням.

Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попе-

реднім виконанням будь-яких договірних зобов’язань, як напри-

клад, акредитив. Боржник зобов’язаний оплатити виданий (акцеп-

тований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання

договірних зобов’язань, пов’язаних з видачею (акцептом) цього

векселя.

Векселі, які застосовують у господарському обороті як в Украї-

ні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні.

За угодами, що обслуговуються, векселі бувають фінансові і то-

варні або комерційні.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Як-

що класичний вексель видають за реальної товарної угоди, то фі-

нансовий в основному використовують для мобілізації грошових

ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовують для кредиту-

вання торговельних операцій. Він визначає умови погашення век-

селедавцем-боржником своїх зобов’язань перед постачальником-

кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані

роботи.

За суб’єктами, що здійснюють оплату, розрізняють векселі про-

сті й переказні.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником

(векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням сплатити креди-

тору вказану суму в установлений час. Тобто, оформлюючи прос-

тий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий век-

сель, він стає на певний термін боржником особи, вказаної у век-

селі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити

за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбу-

тньому або в час, визначений власником векселя.

Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор

(трасант). Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій

платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ траса-

ту — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений

термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або

пред’явнику тратти.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або

банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу —

комісійну винагороду за надану банком послугу щодо перераху-

вання вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку

векселедавця на рахунок власника векселя.

331

сфері Податêова та êредитна системи ó малоãо і середньоãо бізнесó АПК

За наявністю застави векселі поділяють на забезпечені і неза-

безпечені. Забезпечений — це вексель, гарантований заставою,

яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг

не буде сплачено. Заставою можуть бути дебіторська заборгова-

ність, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, об-

ладнання. Незабезпечений вексель немає застави.

За порядком платежу векселі класифікують на пред’явника і

термінові.

Вексель на пред’явника — це такий вексель, що оплачується

негайно після прийняття його дебітором. Вексель, що оплачується

в термін, указаний у документі, називають терміновим.

За можливістю передавання іншій особі розрізняють вексель,

що індосується, і такий, що не

індосується, тобто має передатний

надпис.

Векселі можуть виписувати як платники, так і постачальники.

Якщо вексель виписує постачальник, то платник має обов’язково

акцептувати такий вексель, і тільки після цього він став виконав-

чим платіжним документом. Для гарантії оплати векселя в зазна-

чений у ньому термін за проханням постачальника або платника

за встановлену плату банк може акцептувати його.

З настанням терміну платежу за векселем він оплачується за

рахунок коштів платника з його поточного рахунку. Якщо на цьо-

му рахунку кошти відсутні або їх недостатньо, то акцептований

вексель може оплачуватися за рахунок кредиту, який може нада-

ватися постачальнику банком під вексель.

Застосування векселів сприяє розвитку комерційного кредиту,

дотриманню платіжної дисципліни, спрощенню безготівкових

розрахунків і скороченню потреби в банківських кредитних ресур-

сах.

10.2.2. Лізинãове êредитóвання

З переходом до ринкової економіки виникає об’єктивна потреба

у розвитку нетрадиційних джерел фінансування і кредитування,

які дають змогу залучити інвестиції для фінансової підтримки

агропромислового виробництва. Одним із таких джерел є лізинг.

Під

лізингом розуміють довготермінову оренду машин і облад-

нання або договір оренди машин і обладнання, куплених лізинго-

давцем для лізингоодержувача з метою виробничого використан-

ня за збереження права власності на них за лізингодавцем на

весь термін договору. Лізинг можна розглядати як специфічну

форму фінансування вкладень в основні фонди за посередництва

спеціалізованої лізингової компанії, котра здійснює придбання

майна для третьої особи і віддає йому в оренду на довготерміно-

вий період. У такому разі лізингова компанія фактично кредитує

лізингоодержувача. Тому лізинг розглядають як кредит, який на-

332

Розділ 10

дається у товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу.

Суб’єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредито-

ра — лізингодавець, позичальника — лізингоодержувач.

Об’єктами лізингу можуть бути: машини та обладнання; засоби

обчислювальної техніки; транспортні засоби; виробничі будівлі і

споруди та інші основні фонди. До об’єктів лізингу не належать:

об’єкти оренди державного майна; земельні ділянки та інші при-

родні об’єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер від-

носин між лізингодавцем, лізингоодержувачем і постачальником.

Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності, який

передає об’єкт лізингу згідно з договором.

Лізингодавцями можуть бути лізингові компанії; комерційні

банки; виробники машин, обладнання; державні і місцеві органи

влади.

Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької діяльності,

який отримує об’єкт лізингу за договором.

Лізингоодержувачами можуть бути юридичні і фізичні особи.

Постачальник лізингового майна — це суб’єкт підприємниць-

кої діяльності, який виготовляє машини і обладнання та передає

власне майно, яке є об’єктом лізингу.

До категорії продавців майна належать: виробники машин та

обладнання; оптово-збутові організації; торгові фірми; власники

майна та інші учасники лізингової угоди.

Розрізняють два види лізингу: оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, за якої витрати

лізингодавця, пов’язані з придбанням та утриманням об’єктів, що

здають у лізинг, не покриваються орендними платежами впро-

довж одного лізингового контракту.

Фінансовий лізинг — це лізингова угода, яка передбачає

впродовж періоду своєї дії виплату лізингових платежів, що по-

кривають повну вартість обладнання або більшу її частину, додат-

кові витрати та прибуток лізингодавця.

Лізингові відносини ґрунтуються на лізинговій угоді. Механізм

укладання та реалізації лізингової угоди такий. Агропромислове

підприємство з метою отримання необхідних машин чи обладнан-

ня в лізинговій компанії або банку подає останнім заявку на лі-

зинг, де вказує найменування обладнання, постачальника (під-

приємства-виробника), тип, марку, ціну, термін користування об-

ладнанням або іншим майном, в якому орендар має потребу. В

заявці також мають бути дані, що характеризують виробничу і

фінансову діяльність лізингоодержувача. До них належать: зага-

льні відомості про підприємство (найменування, адреса, обсяг ос-

новних і оборотних коштів тощо); характер основної діяльності

(вид продукції, що виробляють, дані про експортну діяльність);

наявність використовуваного на підприємстві обладнання, у тому

333

си Податêова та êредитна стеми ó сфері малоãо і середньоãо бізнесó АПК

числі власного та орендованого; призначення обладнання, в яко-

му лізингоодержувач має потребу.

До заяви додають: бізнес-план (економічне обґрунтування), но-

таріально засвідчений; копії установчих документів; бухгалтерсь-

кий баланс; звіт про використання прибутку; інші документи на

вимогу лізингодавця.

Лізингодавець має оцінити платоспроможність агропромисло-

вого підприємства. Після позитивного висновку лізингодавець до-

водить до відома лізингоодержувача загальні умови лізингового

контракту, а постачальника обладнання інформують про намір

лізингоодержувача придбати обладнання. Далі лізингоодержувач

узгоджує ціну з постачальником обладнання, а в разі потреби пе-

ревіряє надійність та ефективність об’єкта угоди. Лізингоодержу-

вач, ознайомившись із загальними умовами лізингової угоди, над-

силає листа лізингодавцю з підтвердженням — зобов’язанням з

підписаним примірником загальних умов контракту, додавши до

нього бланк замовлення на обладнання. Цей документ заповнює

фірма-постачальник і візує лізингоодержувач.

Після отримання перелічених документів лізингоодержувач

підписує замовлення і надсилає його постачальнику обладнання.

Замість бланка замовлення можна використовувати договір

купівлі-продажу обладнання, який укладається постачальником і

лізинговою фірмою, або наряд на постачання, де вказують загаль-

ні умови поставки. Постачальник обладнання відвантажує його

лізингоодержувачу, який приймає на себе обов’язки з приймання

обладнання. Постачальник зазвичай здійснює монтаж і введення

в експлуатацію об’єкта угоди. Після закінчення роботи складають

протокол приймання, який засвідчує фактичну поставку облад-

нання, його монтаж і введення в дію без претензій до постачаль-

ника. Протокол приймання підписують усі учасники лізингової

операції, і лізингодавець сплачує вартість об’єкта угоди постача-

льнику.

Отже, для оформлення лізингової угоди використовують такі

документами:

 акт приймання-передавання об’єкта лізингу в експлуатацію;

 лізинговий договір між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

 договір купівлі-продажу або наряд на постачання об’єкта уго-

ди;

 договір на технічне обслуговування майна, якщо воно здійс-

нюється лізингодавцем.

Важливою позицією лізингової угоди є лізингова плата, яка є

ціною користування об’єктом лізингу. До лізингової плати вклю-

чають: амортизаційні відрахування; суму відсотків; винагороду

лізингодавця; страхові платежі та інші витрати лізингодавця, пе-

редбачені договором лізингу.

334

Розділ 10

Останнім часом лізингові відносини набувають подальшого

розвитку. Створено державний лізинговий фонд, кошти якого

спрямовують переважно в сільськогосподарське машинобудуван-

ня. Вироблена техніка передається на умовах лізингу машино-

технологічним станціям і аграрним підприємствам. Створюються

лізингові компанії при деяких комерційних банках. Практика свід-

чить, що значна частина підприємств має потребу у залученні

машин, обладнання та іншої техніки на умовах лізингу. Це особ-

ливо важливо для сільськогосподарських підприємств, котрі ма-

ють відчутний дефіцит коштів для фінансування капітальних

вкладень, а лізинг може значно поліпшити оновлення основних

фондів. Надання лізингових послуг необхідне селянським (фер-

мерським) господарствам у зв’язку з їх невеликими розмірами та

обмеженими фінансовими можливостями.

10.3. Отримання і поãашення êредитів

10.3.1. Види êредитів

Кредит — це позика у грошовій або натуральній формі, яка

надається на умовах повернення із сплатою відсотків за користу-

вання однією юридичною чи фізичною особою іншій.

Об’єктивна необхідність кредиту в умовах ринкової економіки

зумовлена закономірностями обороту основного й оборотного капі-

талу у процесі розширеного відтворення. На одних ділянках гос-

подарювання вивільняються тимчасово вільні грошові капітали,

які виступають джерелами кредиту, а на інших виникає тимчасо-

ва потреба у кредитах.

В умовах ринку розрізняють такі види кредиту: банківський,

комерційний, іпотечний, податковий, споживчий (товарний), дер-

жавний, міжнародний (зовнішньоекономічний).

Кредит може надаватися у грошовій або натуральній формі.

Банківський кредит — грошова позика, що надається бан-

ками та іншими кредитними установами функціонуючим підпри-

ємствам і підприємцям. Це найпоширеніша форма кредиту у пері-

од переходу до ринкової економіки.

За призначенням і характером використання серед банківсь-

ких кредитів виділяють: позики торгово-промисловим підприємст-

вам; позики під нерухомість; сільськогосподарські позики; конку-

рентний кредит; кредит під цінні папери; кредит під вексельні

зобов’язання; міжбанківський кредит; позики органам.

Комерційний кредит надається споживачу постачальником

продукції у вигляді грошей або товарів з відстроченням платежу.

В останньому випадку оформляють вексель як заставне зо-

бов’язання покупця, де вказують суму позичених коштів, плату за

кредит, терміни платежу та інші умови, погоджені сторонами.

335

системи і Податêова та êредитна ó сфері малоãо середньоãо бізнесó АПК

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відно-

син з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні

іпотечні компанії, а також комерційні банки, позичальниками —

юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки

або поручителів, що надають під заставу об’єкти іпотеки на ко-

ристь позичальника. Як іпотеки під час надання кредиту доцільно

використовувати житлові будинки, квартири, виробничі будівлі,

споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальни-

ка і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Податковий кредит надається фінансовим органам на основі

кредитної угоди, укладеної підприємством з податковою адмініст-

рацією, за місцем реєстрації підприємства для сплати податків на

дохід (прибуток).

Споживчий кредит надається населенню у вигляді відстро-

чення платежу за товари довготермінового користування, на ку-

півлю худоби, будівництво житла, садових будиночків та інші ви-

ди послуг.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин

між позичальником, в особі держави та підприємцями і населен-

ням, як його кредиторами. Основними формами державного кре-

диту є державні ощадні сертифікати, казначейські зобов’язання,

облігації, позики та грошово-речові лотереї. Через ці форми дер-

жава мобілізує грошові кошти юридичних і фізичних осіб на

умовах повернення і платності та використовує їх на покриття

державних витрат.

Міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит — це по-

зики, що отримують держава, банки, підприємці тощо від інозем-

них кредиторів або надають іноземним позичальникам.

Серед названих вище видів кредиту розрізняють кредити на

окремі види залежно від їхнього характеру, цільового спрямуван-

ня, об’єкта кредитування та інших ознак і критеріїв.

10.3.2. Кредитний доãовір

Кредитні відносини агропромислових підприємств з комерцій-

ними банками, які передбачають планування, видачу і погашен-

ня позики, зменшення чи збільшення відсоткових ставок, буду-

ються на основі кредитних договорів.

Кредитний договір визначає взаємні зобов’язання й еконо-

мічну відповідальність за дотримання принципів кредитування

двох сторін: підприємства та обслуговуючого його банку. Термін дії

кредитного договору зумовлюється особливостями обороту оборот-

них коштів агропромислових підприємств. Він може укладатися

на рік чи на більш короткий період.

336

Розділ 10

У кредитному договорі вказують мету кредитування, умови,

порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення креди-

ту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та

інші умови. Кредитний договір зазвичай містить такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Права та обов’язки позичальника.

3. Права та обов’язки банку.

4. Відповідальність сторін.

5. Порядок вирішення спорів.

6. Термін дії договору.

7. Юридичні адреси сторін.

1. Загальні положення включають: найменування сторін,

предмет договору — вид кредиту, суму і розмір відсоткової ставки,

умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом (застава,

гарантія, поручительство), порядок надання та погашення креди-

ту, порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.

2. Права та обов’язки позичальника.

2.1. Права підприємства-позичальника: вимагати від банку

кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі; достроково по-

гасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей); ро-

зірвати договір у разі невиконання банком умов.

2.2. Обов’язки підприємства-позичальника: використовувати

отриманий кредит на цілі, обумовлені договором; повернути на-

даний кредит в обумовлені терміни; своєчасно сплачувати банку

відсотки за користування кредитом; своєчасно надавати банку ба-

ланс та інші документи для здійснення контролю за позикою; за-

безпечити достовірність відомостей, наданих для отримання кре-

диту, і можливість контролю за його використанням; інформувати

банк про зміни організаційно-правової форм підприємства; інше

(згідно з договором).

3. Права та обов’язки банку.

3.1. Права банку: проводити перевірку забезпеченості наданого

кредиту і його цільового використання; припиняти видачу нових

позик і пред’являти претензії щодо раніше наданих у разі пору-

шення підприємством умов кредитного договору, а також вияв-

лення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського

обліку, затримання сплати відсотків за кредит; стягувати з під-

приємств за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагоро-

ду; переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у ра-

зі зміни рівня облікової ставки НБУ; здійснювати нарахування і

стягнення компенсації за невикористаний кредит (за офіційної

відмови підприємства від кредиту чи його частини впродовж тер-

міну дії договору).

3.2. Обов’язки банку: надавати підприємству кредит в обсягах і

у терміни, обумовлені договором; інформувати підприємство про

факти і причини дострокового стягнення банком кредиту; інфор-

337

ã Податêова та êредитна системи ó сфері малоãо і середньо о бізнесó АПК

мувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань

кредитування і розрахунків, унесених рішенням Національного

банку.

4. Відповідальність сторін. У разі порушення підприємством

узятих на себе зобов’язань банк може: припинити подальшу вида-

чу кредиту; вимагати його дострокового повернення; зменшувати

суму кредиту, обумовлену договором; збільшувати відсоткову став-

ку за кредит; за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стя-

гувати пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше від

двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків,

що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит або

надання його не в повному обсязі.

10.3.3. Умови отримання êредитó

Процедура отримання фінансового кредиту підприємством пе-

редбачає: попередні переговори, подання в банк заяви та інших

документів на отримання кредиту, оцінювання банком ефектив-

ності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства,

підписання кредитного договору між підприємством і банком, на-

дання кредиту і контроль банку за виконанням підприємством

умов кредитування.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на

предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних

переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для

розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк із заявою,

яка містить такі дані: мета отримання, сума і термін кредиту; еко-

номічне обґрунтування необхідності кредиту; джерела погашення.

На вимогу банку підприємство надає йому необхідні докумен-

ти, до яких належать: заява про надання кредиту; статут підпри-

ємства (нотаріально засвідчений); установчий договір (нотаріаль-

но засвідчений); реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент

(нотаріально засвідчені); договір оренди або інші документи щодо

права власності на землю або права тимчасового користування

земельною ділянкою (нотаріально засвідчені); контракти (догово-

ри) між продавцем і покупцем, замовником і підрядником на ви-

конання будівельно-монтажних робіт; довідка з банку про розмір

сплаченого статутного фонду, а також витяги з розрахункового і

валютного рахунку підприємства (позичальника), фінансова звіт-

ність: форма № 1 «Баланс підприємства»; форма № 2 «Звіт про фі-

нансові результати та їх використання»; форма № 5 «Звіт про стан

майна підприємства»; висновок аудиторської фірми щодо фінансо-

вого стану підприємства; техніко-економічне обґрунтування угоди

або проекту; ліцензія на проект, який кредитується (якщо така

338

Розділ 10

потрібна); підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних

зв’язків України про наявність квоти; підтвердження наявності

складських приміщень, виробничих площ і потужностей; договір

застави; поручительство; гарантія; договір страхування (один із

цих документів); клопотання місцевих і державних органів влади

про надання підприємству кредиту; розрахунок наявних грошових

надходжень.

На підставі поданих клієнтом документів установа банку оці-

нює кредитоспроможність та фінансовий стан підприємства.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами бан-

ку, перелік документів може бути дещо меншим.

На третьому етапі банк вивчає формальну і неформальну ін-

формацію про підприємство; оцінює його ділову репутації та

імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить

поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає ступінь

ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє

наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

У разі прийняття позитивного рішення банк підписує кредит-

ний договір з позичальником, надає кредит і здійснює контроль за

виконанням ним умов кредитування.

10.3.4. Способи поãашення êредитó

Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної

його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю

після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частина-

ми. Відсоток нараховують на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути: до запитання; з

погашенням у відповідний термін; з довготерміновим погашенням.

За позиками до запитання термін повного повернення конкрет-

но не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно

до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або

за бажанням підприємства).

За характером погашення кредити поділяють на такі види:

 дисконтні;

 позики, які погашають поступово — щомісяця, щокварталу,

раз на півроку, щороку;

 позики, які погашають одноразовим платежем, після закін-

чення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує бан-

ку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

 амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного бор-

гу та відсотків рівномірними внесками).

Можуть бути й інші способи погашення, які визначають у кре-

дитному договорі (наприклад, надання підприємству пільгового

339

е н АПК Податêова та êр дитна системи ó сфері малоãо і серед ьоãо бізнесó

періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

На відміну від звичайних, надання дисконтних позик передба-

чає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі

кредиту.

Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

За погашення періодичними внесками деяка частка основної

суми кредиту сплачується однаковими внесками впродовж термі-

ну дії кредитної угоди, а більша частина його — після закінчення

терміну кредиту.

За «амортизаційного» погашення основну суму кредиту підпри-

ємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими

сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного

боргу і відсотків. Разом з останнім внеском погашають залишкову

суму кредиту.

Погашення однаковими внесками передбачає, що кожний на-

ступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові ви-

плати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

 порядок погашення може бути пов’язаний з доходами від за-

ходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з

пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійсню-

ється тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

 внески для погашення основної суми кредиту здійснюються

нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредиту підприємством можуть бути:

виручка від реалізації продукції, отримана підприємством у про-

цесі реалізації проекту кредитування; виручка від реалізації про-

дукції власного виробництва, не пов’язаного з проектом кредиту-

вання; інші кошти від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання

договору підприємства з банком, виходячи з: цільового спряму-

вання кредиту; обсягів та терміну позики; порядку та термінів

надходження коштів на рахунок підприємства; сезонності та цик-

лічності виробництва; рівня платоспроможності та надійності ма-

теріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховують щомісяця в

розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків

здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Підприємство може звернутися до банківської установи з про-

ханням переглянути графік погашення заборгованості та нараху-

вання відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підпри-

ємство доведе об’єктивну неможливість отримання передбаченого

бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення пози-

ки. За згоди банку підприємство укладає з ним або додаткову кре-

дитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових

платежів.