Лютий І.О., Савич В.І., Калівошко О.М. Іпотека: сучасні концепції, тенденції суперечності розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

371

Розділ 7. Іпотечні ризики та проблеми їх мінімізації

МОКА – Модель Оцінки Капітальних Активів. Це модель, що

пов’язує прогнозований ризик із сподіваними доходами від проек-

ту, оцінює сприятливість співвідношення ризику і доходу від різних

інвестицій та активів на рівні підприємства. МОКА розроблена аме-

риканським економістом Уільямом Шарпом і в англомовному (ори-

гінальному) варіанті відома під абревіатурою CAMP (Capital Asset

Pricing Model [170, с.185]) і призначається для допомоги інвесторам

в оцінці альтернативи «ризик – доходність» [42, с.36-37; 66, с.238].

Обчислюють ризикованість операцій порівняно із загальною дохід-

ністю ринку за допомогою коефіцієнта β, за такою формулою:

β = Rs/Rm,

де Rs – дохідність проекту, акцій, операцій…;

Rm – дохідність ринку.

Коефіцієнт β у середньому на ринку має величину 1,0, тобто

проекти, що мають ринкову дохідність матимуть коефіцієнт бета 1,0

і їх дохідність змінюватиметься разом з ринком. При β<1 проекти

матимуть мінливість меншу ніж ринкова. Отже, вони менш ризико-

ві, а при β>1, ризиковість вища за середню ринкову, як і мінливість.

Коефіцієнт β використовують для визначення потрібної норми до-

хідності:

Потрібна дохідність = Дохідність без ризикових активів +

+[β×(Ринкова дохідність – Дохідність без ризикових активів)].

Наприклад, цінний папір з коефіцієнтом β 1,5 розглядається

при дохідності без ризикових активів (в основному це державні цін-

ні папери) 7%, а ринкова дохідність (середня дохідність всіх цінних

паперів) 12%, підставляємо ці данні у вищезазначену формулу: по-

трібна дохідність = 7% + [1,5×(12% – 7%)] = 14%. Отже, інвестору

слід чекати на таких умовах дохідності інвестицій на рівні 14,5%,

в якості компенсації за ризик якого доводиться припускатися при

значенні коефіцієнта β 1,5. Зрозуміло, що при вищому β буде і ви-

щою дохідність у відсотках і навпаки [66, с.238-239]. Отже, МОКА

дає можливість порівняти ризиковість різних проектів. Слід також

зазначити, що МОКА поділяє ризик на диверсифікований та неди-

версифікований, і призначається для оцінки тільки систематичного

(недиверсифікованого) ризику [236, с.73-76], тобто дана модель по-

казує якою повинна бути величина доходу, для компенсації певного

рівня ризику.

372

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

Існують також і інші, менше розповсюджені, аналогічні чи поді-

бні, моделі якісно-рейтингового характеру, які поширені в інозем-

них країнах.

Вітчизняні та російські вчені, також розробили моделі, але їх

основне завдання оцінити не ризик, що занадто складно в сучас-

ній економічній ситуації, а кредитоспроможність потенційного по-

зичальника чи/або його фінансовий стан, і тільки побічно, в другу

чергу, оцінити і певні прояви ризику, в досліджених моделях зару-

біжних вчених і практиків оцінка кредитоспроможності чи/або фі-

нансового стану може бути одним з елементів, скоріше підготовчого

етапу перед оцінкою безпосередньо ризиків. Назвемо декілька з цих

моделей та їх авторів.

О.Д.Заруба зазначає, що кредитоспроможність і в цілому фінан-

совий стан потенційного клієнта можна визначити на основі розра-

хунку чотирьох груп показників і коефіцієнтів:

• ліквідності;

• активності;

• заборгованості;

• прибутковості [138, с.32].

В.І.Колеснікова та Л.П.Кроливнецька наголошують, що методи

оцінки можуть бути різними, але всі вони складаються з певної сис-

теми фінансових коефіцієнтів, включаючи такі [26, с.228]:

• коефіцієнт абсолютної ліквідності;

• проміжний коефіцієнт покриття;

• загальний коефіцієнт покриття;

• коефіцієнт незалежності.

Н.С.Кручок розробила рейтингово-бальну модель оцінки фі-

нансового стану на основі таких груп коефіцієнтів [187, с.10]:

1. Майнового стану:

• залишкова вартість основного капіталу;

• ліквідність оборотного капіталу.

2. Ділової активності та прибутковості:

• оборотність капіталу;

• норма прибутку;

• рівень рентабельності.

3. Ліквідності та стійкості:

• покриття короткострокових зобов’язань;

• покриття довгострокових зобов’язань;

• забезпечення власним капіталом.

373

Розділ 7. Іпотечні ризики та проблеми їх мінімізації

Значення коефіцієнтів наведених показників після їх обраху-

вання переводять у бали, які сумують, і на їх основі визначають один

з шести класів та рівнів рейтингу фінансового стану підприємства

[187, с.9-12].

Наступні три моделі за своєю суттю, та підходом до оцінки ризи-

ку наближаються до світових аналогів, вони вже більше призначені

для оцінки ризиків ніж кредитоспроможності.

А.М.Мороз пропонує модель, яка грунтується на аналізі фінан-

сового стану, який складається з таких компонентів: коефіцієнта

оперативної ліквідності, коефіцієнта покриття балансу, коефіцієн-

та ліквідності балансу, забезпеченості власними коштами, співвід-

ношення позичкових і власних коштів, співвідношення основного

капіталу та власного коефіцієнта загальної ліквідності, а також на

аналізах рентабельності, прибутковості та забезпечення повернен-

ня кредиту [139, с.121, 129-131]. На основі названих аналізів оціню-

ють кредитний, кадровий, транспортний ризики і ризик неплатежів

[139, с.131-133].

Н.Меджибовська розробила модель оцінки ризику, в основі якої

лежить експертна система «Expert». Вона складається з таких еле-

ментів:

• дієздатності;

• репутації;

• капіталу;

• наявності забезпечення позики;

• стану економічної кон’юктури.

Потім аналізують кредитоспроможність позичальника, оціню-

ють фактори, що можуть впливати на зміну ситуації, а також розви-

ток ситуації без впливу форс-мажорних обставин, і на основі отри-

маних результатів, після проведення названих операцій оцінюють

ризик [216].

В роботі [252, с.212-214] зазначається, що ризик – це функція

параметрів позички та позичальника, а оцінка кредитної пропозиції,

наданої потенційним позичальником, є оцінкою різних видів мож-

ливого ризику, які виникають під час надання бажаного для банку,

який кредитує, кредиту. Таку оцінку, в свою чергу, треба проводити

за такими критеріями:

• репутація;

• можливості позичальника на одержання коштів за всіма його

операціями та здатність до управління своїми коштами;

374

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

• капітал – оцінка бази капіталу позичальника та його готовність

використовувати власний капітал у проекті, для якого звернуто

за кредитом, тобто готовність розділити з банком ризик;

• умови – оцінка поточного стану та прогнозу розвитку економіки

і галузі господарювання в якій функціонує позичальник;

• застава – забезпечення кредиту у формі застави або поруки.

Подібну методику використовують у Франції, вона грунтується

на аналізі таких компонентів [113]:

• трудові ресурси;

• виробничі ресурси;

• фінансові ресурси;

• економічне середовище в якому здійснює свою діяльність під-

приємство.

Національний банк України для аналізу та оцінки ризиків та-

кож рекомендує використовувати рейтингово-бальну модель, яка

полягає в тому, що спочатку треба оцінити фінансовий стан пози-

чальника за такими групами показників [257; 461]:

4. Показники платоспроможності:

• коефіцієнт миттєвої ліквідності;

• коефіцієнт поточної ліквідності;

• коефіцієнт загальної ліквідності.

5. Показники фінансової стійкості:

• коефіцієнт маневреності власних коштів;

• коефіцієнт незалежності.

6. Показники рентабельності:

• рентабельність активів;

• рентабельність продажу.

4. Показник співвідношення чистих надходжень на всі рахунки

позичальника до суми основного боргу за кредитною операцією

та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди.

За результатами оцінки фінансового стану позичальників кла-

сифікують за класами: «А», «Б», «В», «Г» і «Д». Потім визначають

групи кредитних операцій за станом погашення позичальником

боргу за ними, вони поділяються на три групи: «добру», «слабку» і

«незадовільну». І нарешті визначають категорію кредитної операції,

класифікують кредитний портфель за ступенем ризику та розрахо-

вують резерв під кредитні ризики [257, с.6-18; 461].

У Російській Федерації широкого розповсюдження набула мето-

дика Асоціації російських банків, яка складається з таких елементів:

375

Розділ 7. Іпотечні ризики та проблеми їх мінімізації

• дохідність;

• забезпеченість;

• здібності;

• обґрунтованість;

• повернення;

• реальність;

• солідність [113].

Статистичні методи ґрунтуються на проведенні аналізу

економіко-статистичної інформації за необхідний проміжок часу,

якщо обсяг такої інформації достатній, то частоту виникнення дано-

го рівня втрат, прирівнюють в прогнозованому варіанті до ймовір-

ності їх виникнення і будують криву вірогідності втрат, яка в свою

чергу є кривою ризику. Розглядаючи криву встановлюють області

високого, помірного і допустимого рівнів ризику. Головними ін-

струментами статистичних методів розрахунку ризику є: варіація,

дисперсія і середньоквадратичне відхилення. Величина ризику або

ступінь ризику може бути виміряна двома критеріями: середнім очі-

куваним значенням та мінливістю можливого результату. Середнє

очікуване значення – це те значення величини події, яке пов’язане з

невизначеною ситуацією [392, с.249]. Якість показників статистич-

них методів залежить від повноти та достовірності вихідної інфор-

мації. Найпопулярніші із статистичних методів такі:

• метод «Монте-Карло»;

• модель Z-показника Альтмана;

• модель нагляду за кредитами Чессера;

• модель CART.

Перевага статистичних методів – їх простота обчислення та збір

необхідної інформації, а недоліки – необхідність великого обсягу ін-

формації щодо предмету дослідження або йому аналогічному.

Суть методу «Монте-Карло» полягає у моделюванні власних

випадкових подій за їх ймовірностями та на підставі конкретних

значень обчислюють стан системи в цілому. Після проведення до-

сліду шукану ймовірність оцінюють як відношення числа сприят-

ливих (несприятливих) результатів, у яких система виконала свою

функцію, до загального числа випробувань. Недолік методу Монте-

Карло при оцінці ризику – неспроможність враховувати особли-

вості конкретного позичальника [184, с.92]. Плюсом цього методу є

можливість аналізу різних варіантів розвитку подій [440].

376

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

Z-модель оцінки ризику Едварда Альтмана з’явилася у 1968р.

[434], та дістала подальший розвиток і удосконалення у 1977р. [435].

Модель грунтується на дискримінативному аналізі з багатьма змін-

ними та визначає ймовірність настання банкрутства підприємства.

Альтман виділив п’ять груп економічних показників – ліквідності,

прибутковості, заборгованості, платоспроможності та ділової актив-

ності, і на їх основі вивів формулу граничних значень коефіцієнта Z

[434, 435]. Вона має такий вигляд [392, с.304]:

Z = [(Оборотні капітали / Всі активи) × 1,2] + [(Нерозподілений прибуток /

/ Всі активи) × 1,4] + [(Доход від основної діяльності / Всі активи) ×

× 3,3] + [(Ринкова вартість звичайних і привілейованих акцій /

/ Всі активи) × 0,6] + [(Обсяг продаж / Всі активи) × 1,0].

Якщо Z-показник рівний чи менший 1,8, імовірність банкрутства

дуже висока; 1,8-2,7 – висока; 2,8-2,9 – можлива; 3,0 і більше – низька

[392, с.304; 435, с.114].

Удосконалена модель Z-показника 1977р. складалася не з п’яти

груп показників, а з семи. Новими стали показники рівня обслуго-

вування боргу та стабільності прибутків фірми [435].

Модель нагляду за кредитами Чессера призначена для про-

гнозування випадків невиконання умов договору [184, с.95]. Вона

складається з шести груп показників і заключається в такій формулі

[184, с.96]:

P = 1 / 1+e־ⁿ,

де e = 2,718828;

n = -2,0434 + (-5,24) × [ (Готівка + Високоліквідні цінні папери) /

Сукупні активи ] + 0,053 × [ Нетто продаж / (Готівка +

+ Високоліквідні цінні папери) ] – 6,6507 × [Брутто-доходи /

/ Сукупні активи ] + 4,4009 × [ Сукупна заборгованість /

/ Сукупні активи ] – 0,0791 × [ Основний капітал / Чисті активи ] –

- 0,1020 × [ Оборотний капітал / Нетто-продаж ].

Клієнта відносять до групи ненадійних позичальників, при

P>0,5, а при P<0,5 до надійних.

Модель CART (Classification and Regression Trees) грунтується

на регресійних методах, що дає змогу отримати бінарне класифіка-

ційне дерево, на основі якого проводять аналіз кредитного портфе-

377

Розділ 7. Іпотечні ризики та проблеми їх мінімізації

лю банку, для класифікації кредитів за ступенем ризику непогашен-

ня [184, с.92-93].

Експертні методи застосовують для оцінки ризиків тоді, коли

недостатність та недостовірність інформації не дають змоги вико-

ристати статистичні, різноманітні математичні та аналітичні ме-

тоди, для виміру й обчислення результату. Характерними рисами

експертних методів є те, що кількісні та якісні оцінки отримують на

основі суджень досвідчених експертів. У ролі експертів виступають

суб’єкти з певним особистим досвідом та уявленням про ситуацію

(чи явище), що склалася (чи виникла), і які в змозі здійснити логіко-

інтуїтивний аналіз та формально обробити результати дослідження.

Кінцевий результат отримують на основі узагальнення думок екс-

пертів. Прикладом експертних методів аналізу ризиків, що застосо-

вують у країнах з розвинутими економіками є методики «Дельфі»,

BERI та методика Швейцарської банківської корпорації..

Метод «Дельфі» розробила фірма «Ренд Корпорейшн» (США).

Полягає він у наступному:

• по-перше, кожен експерт працює ізольовано та анонімно, для

того щоб не приймалося загальне рішення на основі думки ліде-

ра чи/або лідерів;

• по-друге, опитування проводять в декілька етапів, під час кож-

ного з них учасники при збереженні анонімності обмінюються

думками, за допомогою різноманітних керованих форм зв’язку,

та оцінюють ситуацію;

• по-третє, після узагальнення кінцевого результату кожен екс-

перт, також анонімно дізнається погляду інших учасників, після

чого опитування може повторитися, як з першого, так і з n-го

етапів [30].

У Німеччині для оцінки ступеня ризику економіки країни була

розроблена експертна методика індексу BERI за факторним аналі-

зом таких складових: темпи економічного росту; конвертованість

національної валюти; продуктивність праці; умови одержання ко-

ротко- та довгострокових кредитів; відношення до іноземних інвес-

тицій; ступінь націоналізації економіки; величина девальвації на-

ціональної грошової одиниці; платіжний баланс країни; загальний

стан дотримання зобов’язань за договорами; рівень бюрократизації;

ступінь розвитку комунікацій; взаємовідносини між державою та

підприємцями; політична ситуація в державі; можливість викорис-

тання послуг різноманітних експертів [178, 388, 436, 437].

378

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

Методика Швейцарської банківської корпорації складається з

чотирьох етапів:

• визначення основних напрямів аналізу;

• збір початкової(базової) інформації її попереднє групування та

обробка;

• процес безпосереднього прогнозування і визначення ступеня

ризику окремих досліджуваних елементів;

• визначення сукупного ступеня ризику [178, стр.49; 388, с.106].

Дана методика використовує статистико-економічну інформа-

цію за попередні чотири роки, для того щоб спрогнозувати ступінь

ризику в прогнозованому році, яка відноситься до однієї з трьох

груп факторів ризику, кожна з яких в свою чергу складається з 7-10

компонентів [178, с.49-50; 388, с.106-107].

Методом аналізу доцільності витрат ідентифікуються потен-

ційні зони ризику з урахуванням показників фінансової стійкості

підприємства. В основному обходяться стандартними прийомами

фінансового аналізу діяльності підприємства і його контрагентів

[178, с.44; 388, с.102; 392, с.252]. Метод аналізу доцільності витрат

застосовують тоді, коли потрібно мінімізувати ризик фінансування

певного проекту, в такому випадку для забезпечення коштами ви-

користовують кредитну лінію, що дає змогу перед наданням черго-

вого траншу проаналізувати ситуацію і при потребі внести зміни в

управління ризиками.

Метод аналогій застосовують тоді, коли є інформація про об-

ширний досвід аналогічної ситуації. Даний метод полягає в розра-

хунку ймовірної величини ризику на основі баз даних всіх попере-

дніх аналогічних випадків. В іпотечному кредитуванні, особливо

житловому, цей метод, на нашу думку, займе гідне місце, в зв’язку

із схожістю та великою кількістю повторень багатьох будівельних

контрактів, але покладатися тільки на метод аналогій, навіть при

достатньому обсягу і достовірності інформації, небезпечно, бо ситу-

ація може змінитися в будь-який момент з виникненням факторів,

яких не було в попередніх аналогічних проектах. Хоча ми і вважає-

мо, що даний метод має високу ступінь корисності [178, с.55-56; 388,

с.113; 392, с.254-255].

Сутність методів імітаційного моделювання полягає у моделю-

ванні поведінки досліджуваного процесу, на основі найсучасніших

обчислювальних приладів, з імітацією та формалізованим описом.

Імітаційна модель за своїм характером є логічно-математичною,

379

Розділ 7. Іпотечні ризики та проблеми їх мінімізації

тому при складанні відповідної моделі зазвичай дотримуються ло-

гічної структури, послідовності плину часу і знаходження в просто-

рі. Імітаційна модель може складатися з багатьох систем, підсистем

та об’єктів взаємопов'язаних між собою. Для аналізу цих моделей

використовують математичні методи.

Недоліки методів імітаційного моделювання такі:

• по-перше, як і у випадку з методом аналогій, у будь-який момент

можуть виникнути нові фактори, що впливатимуть на досліджу-

ваний процес і які не були враховані при складанні моделі;

• по-друге, імітаційні моделі можуть бути занадто об’ємні, тобто

незручні для застосування;

• по-третє, як і для статистичних методів тут також потрібна вели-

ка маса даних.

До переваг імітаційних методів слід віднести те, що у консер-

вативних випадках, тобто у відносно стабільних ситуаціях чи/або

галузях економіки з передбаченою кількістю факторів та об’єктів,

можна з великою часткою вірогідності оцінити ризики проекту.

Аналітичний метод є найскладнішим, оскільки в його основі зна-

ходяться елементи теорії ігор доступні тільки дуже вузькому колу

спеціалістів. Частіше використовують підвид аналітичного методу –

аналіз чутливості моделі [392, с.254].

Аналіз чутливості здійснюють при послідовній зміні кожної

змінної, тільки одна з них змінює своє значення на певний відсоток.

Після цього оцінюють відсоткову зміну вибраного критерію щодо

базисного випадку і розраховують показник чутливості. Він визна-

чається як відношення відсоткової зміни досліджуваного критерію

до зміни значення змінної на один відсоток. В результаті отримують

еластичність зміни показника. Аналогічно розраховують показники

чутливості по кожній з решти змінних, після чого їх ранжують за

ступенем важливості й при потребі будують «матрицю чутливості»

[149, с.214]. Недоліком цього методу є те, що за його допомогою не-

можна простежити зв’язки між змінюваними змінними [149, с.214].

Крім того він не враховує ймовірності здійснення альтернативних

варіантів розвитку ситуації та не є всеохоплюючим [392, с.254].

Слід зазначити, також, про евристичні методи аналізу ризиків.

Їх застосовують тоді, коли неможливо формалізувати завдання, не

вистачає інформації щодо предмету дослідження, та часу для засто-

сування більш трудомісткого методу аналізу та оцінки ризику. Ев-

ристичні методи ґрунтуються на досвіді, інтуїції і логіці спеціалістів

380

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

досліджуваного питання. Їх застосовують при складанні прогнозів і

планів. Часто евристичні методи використовують в поєднанні з екс-

пертними. Звичайно, що точність і якість прогнозів зроблених ев-

ристичними методами невисокі.

Кожен з вищеназваних методів кількісного аналізу ризику

не є загальновживаним, тобто таким, який би застосовували всі

фінансово-кредитні установи у ста відсотках ситуацій. Моделі

CART, Z-показника Альтмана, нагляду за кредитами Чессера, ме-

тодики «Дельфі» та BERI тощо, розроблялися на прикладах інозем-

них, розвинутих ринкових економік і в таких формах в яких їх вико-

ристовують там, в українській економіці їх застосовувати, на нашу

думку, недоцільно. Крім зазначених існують також інші моделі та

методи оцінки ризику, і залежно від ситуації використовують певну

методику чи/або їх комплекс. Комплекс який складається з декіль-

кох методів чи/або моделей, чи/або їх окремих частин (елементів) є

комбінованим методом аналізу ризику. Комбінації методик аналізу

ризиків можуть бути різноманітними залежно від завдання яке ви-

значене для конкретного випадку, комплексу інформації який є в

наявності та цілей які необхідно досягти. Комбінації перевірені ча-

сом утворюють нові методи чи/або моделі, так, наприклад, виник

метод Монте-Карло, який є поєднанням методу аналізу чутливості

й аналізу сценаріїв [149, с.214].

Аналіз сценаріїв продовжує аналіз чутливості. Коли його засто-

совують, то одночасно змінюють всю групу змінних, та розрахову-

ють три варіанти можливої зміни змінних. На основі розрахунків

визначають нові значення показників ефективності проекту, порів-

нюють їх з базовим варіантом та розробляють рекомендації щодо

подальших дій [149, с.214].

Г.Б.Поляк, в свою чергу зазначає, що своєрідна комбінація екс-

пертного і статистичного методів – це кореляція. Кореляція – вста-

новлення зв’язку між факторами, полягає в зміні середньої вели-

чини одного з них залежно від зміни значення іншого. Ці тенденції

вимірюються коефіцієнтом кореляції [392, с.253].

Названі методи кількісного аналізу ризиків допомагають одержа-

ти результат лише певного рівня вірогідності, що дає можливість мати

певну перевагу порівняно з тими ситуаціями, коли ризики не аналізу-

ють взагалі. Підвищує вірогідність кількісного аналізу – якісний.

За допомогою якісного і кількісного аналізів, якщо їх викорис-

товувати комбіновано, та мати вдосталь економіко-математико-