Мазуркевич А.Й., Данілов В.Б., Куц Н.В. Патофізіологія тварин

Подождите немного. Документ загружается.

4. Після звільнення від крові (можливі розриви vasa vаsоrиm

)

до стінки вени пришивають клаптик з канюлею за допомогою ат-

равматичних голок АККИ-40 з використанням голкотримача для

глибинних порожнин. Попередньо лавсановий клаптик обробля-

ють кров’ю, а потім антибіотиками для поліпшення приживлення

канюлі.

Периферичний кінець канюлі виводять через окремий надріз

в середині правої голодної ямки або трохи нижче, накладаючи

навколо місця виходу кисетний шов.

5. Звільняють краї розрізу від серветок, черевну порожнину —

від згустків крові, тампонів, інших можливих чужорідних тіл, об-

робляють порошком антибіотиків і зашивають рану пошарово

(спочатку очеревину — безперервним швом, бажано звичайною

голкою). На м’язи і шкіру накладають валиковий і поверхневий

вузлуватий шви після обробки рани присипкою із сульфаніламі-

дів та антибіотиків.

6. В канюлю вводять риванол для вимивання згустків крові,

вставляють інканюлю, кінець її запаюють на вогні і підв’язують

до марлі або пластиру, наклеєного в ділянці попереку.

У післяопераційний період проводять профілактику антибіо-

тиком, а також призначають дієту (на 3-й день доводять до по-

вних норми сіна і комбікормів, а на 10-й день — норму соковитих

кормів).

Поверхневі шви знімають на 7-й, валикові — на 14-й день.

На 15-й день беруть кров на аналіз. Для цього зрізають запая-

ний кінець канюлі, витягують інканюлю, вводять голку такої ж

довжини, з’єднану із шприцом (20 мл), і промивають канюлю фіз-

розчином. Потім у шприц і голку набирають потрібну кількість

розчину гепарину і повторно вводять голку в канюлю до опору в

стінку вени. Невеликим зусиллям роблять прокол стінки вени,

просунувши голку на 4 – 5 мм, і повільно набирають у шприц по-

трібну кількість крові. Слід пам’ятати, що через низький гідро-

статичний тиск крові у ворітній вені взяти її самопливом важко,

тому треба користуватись шприцом. Для порівняння результатів

в іншу пробірку одночасно набирають кров із яремної вени.

Теми рефератів

1. Роль експерименту в біологічному дослідженні.

2. Методи моделювання патологічних процесів.

3. Критика антинаукових тлумачень суті хвороби.

Література

Астратян Е.А.

Павлов І.П. — М.: Наука, 1981.

Зайчик А.Ш., Чурилов П.П.

Основы обшей патологии. — СПб: ЭЛБИ-

СПб, 1999. — С. 6 – 8.

Копнин П.В.

Теория и эксперимент в современной науке // Полит. самооб-

разование. — 1963. — № 10. — С. 60 – 67.

Сукманский О.И., Царегородцев Г.И.

К вопросу о сущности болезни // Би-

ология и медицина: философские и социальные проблемы взаимодействия:

Сб. науч. тр. — М., 1985. — С.176 – 184.

Слід використовувати також літературу до заняття 1.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення предмета патофізіології.

2. Яка мета вивчення патофізіології?

3. Назвіть основний метод патофізіології.

4. Які види експерименту ви знаєте?

5. Чим відрізняється гострий дослід (експеримент) від хронічного?

6. Якою є мета патофізіологічного експерименту?

7. Які основні експериментальні методи ви знаєте?

8. В чому суть порівняльного або еволюційного методу в патології?

9. Дайте визначення науки нозології.

10. Які питання розглядає загальна нозологія?

11. Які форми патологічних явищ ви знаєте?

12. Дайте визначення поняття патологічної реакції.

13. Назвіть приклади патологічної реакції.

14. Що таке патологічний процес?

15. Назвіть приклади патологічного процесу.

16. Що таке патологічний стан?

17. Назвіть приклади патологічного стану.

18. Що таке норма як показник здоров’я?

19. Що таке хвороба?

20. Які показники використовуються для контролю за станом

здоров’я?

21. Які принципи класифікації хвороб?

22. Які періоди розвитку хвороби ви знаєте?

23. Дайте характеристику латентного періоду хвороби.

24. Дайте характеристику продромального періоду.

25. Що характерно для періоду виражених клінічних ознак хвороби?

26. Що характерно для завершального періоду?

27. Чим може закінчитись хвороба?

28. Назвіть види видужування.

29. Дайте характеристику повного видужування.

30. Видужування буває повним в теоретичному чи практичному розумінні?

31. Чому повне видужування буває тільки в практичному розумінні?

32. Дайте характеристику неповного видужування.

33. Дайте характеристику смерті.

34. Назвіть основні періоди смерті.

35. В чому суть клінічної смерті?

36. Чим пояснюється тривалість клінічної смерті 5 – 6 хв?

37. Чим характеризується біологічна смерть?

38. Дайте характеристику термінального стану.

39. В чому суть преагонії?

40. Що таке агонія?

41. Що таке саногенез?

Тема 2

ЗАХИСНО-КОМПЕНСАТОРНІ

РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМУ

Теоретичні положення

Найпоширенішими причинами виникнення хвороб є ушко-

джувальні чинники навколишнього середовища. У процесі філо-

генезу виживали ті організми, адаптаційно-компенсаторні мож-

ливості яких були найбільш сильними і гнучкими. Рівень і хара-

ктер цих можливостей з розвитком організмів постійно вдоскона-

лювався. Існує низка пристосовних реакцій, спрямованих на збе-

реження здоров’я або видужання: нейрогуморальні, ендокринні,

імунобіологічні та ін. Всі вони є функціональним вираженням

структурних утворень організму. Це наочний приклад єдності

структури і функції.

Біологічна доцільність таких захисно-рефлекторних реакцій у

відповідь на неадекватну дію різноманітних чинників полягає в

тому, щоб забезпечити захист організму від ушкоджень і зберегти

нормальні умови для функціонування його органів і систем. У

разі пошкодження починають діяти інші, більш пізні і стійкі за-

хисні механізми, які забезпечують розвиток структурних і гумо-

ральних змін, спрямованих на створення і забезпечення вихідно-

го рівня гомеостазу організму. Рефлекторні механізми більш рух-

ливі, лабільні і дають ефект на перших порах адаптації. Це за-

тримка дихання (апное), блювота, прискорення пульсу, кашель,

відсмикування кінцівки та ін.

Найважливішим пристосуванням організму, яке забезпечує

сталість його внутрішнього середовища, є бар’єрні системи. Саме

вони забезпечують затримку і знешкодження чужорідних хіміч-

них речовин і корпускулярних частинок (ксенобіотиків). Розріз-

няють зовнішні і внутрішні бар’єри. До зо

внішніх бар’єрів

відно-

сять шкіру, слизові оболонки, до

внутрішніх —

бар’єрну функцію

нирок, гістогематичні бар’єри різних органів. Деякі гістогематич-

ні бар’єри через складність їх будови та особливе функціонування

виділяють окремо (гематоенцефалічний, офтальмічний, плацен-

тарний). Зовнішні бар’єри перешкоджають потраплянню чужо-

рідних речовин в організм іззовні, внутрішні витягують їх із рі-

дин організму і знешкоджують.

Природні захисні реакції організму мають свої межі, за якими

можливі порушення його функцій. Життєдіяльність ушкодженого

організму здійснюється вже у стані хвороби із зміненим рівнем і

характером регуляції захисно-пристосувальних реакцій.

Заняття 2. РЕФЛЕКТОРНІ РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМУ

НА ДІЮ ПАТОГЕННИХ ПОДРАЗНИКІВ

Мета: в експерименті на лабораторних тваринах вивчити роль

захисно-рефлекторних механізмів у забезпеченні оптимальних

умов для життєдіяльності організму; показати залежність діапа-

зону цих реакцій від індивідуальних особливостей організму і

умов навколишнього середовища, від виду і сили ушкоджуваль-

ного агента; навчитись аналізувати отримані результати, робити

висновки.

Під час підготовки до заняття студенти повинні засвоїти: суть

цілісності організму і його зв’язок з навколишнім середовищем

при оцінці хворобливого стану; роль структури і функції у патоло-

гії; механізм виникнення рефлекторних реакцій і їх роль в пато-

логії; морфо-функціональну характеристику рефлекторної дуги,

зміни її під час хвороби; суть регуляції при патології та її відмін-

ність від фізіологічної; особливості реакцій ізольованих органів

на патогенний вплив; суть адаптації і компенсації при фізіологі-

чних станах і в патології.

Студент повинен уміти: реєструвати дихання у кроля; поводи-

тись з їдкими хімічними речовинами; аналізувати роботу рефлек-

торної дуги.

Література

Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж.

Патофізіологія тварин: Під-

ручник.

― К.: Вища шк., 2000. ― С. 7 – 40.

Мазуркевич А.І.

Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных. Практикум. ― К.: Вища шк., 1991. ― С. 3 – 29.

Патологическая

физиология

/ Под ред. А. Д. Адо и М.А.Адо. — М.: Три-

ада-Х, 2000. — С. 1 – 14.

Лютинский С.И.

Патологическая физиология сельскохозяйственных

животных

— М.: Колос, 2001. — С. 52 – 54.

Бляхер Л.Я.

Проблемы морфологии животных. — М.: Наука, 1976 —

С. 385.

Гомеостаз

Под ред. П.Д. Горизонтова. — М.: Медицина, 1981.

Дослід 1. Вивчення механізму рефлекторної

зупинки дихання кроля під впливом аміаку

на рецептори слизової оболонки органів дихання,

а також роль апное в життєдіяльності організму

Оснащення: кріль, стіл для фіксації, кімограф з капсулою Ма-

рея, гумова трубочка з пластмасовим наконечником діаметром

2 – 3 мм, секундомір, 25 % розчин аміаку, вата, 20 % анестезинова

мазь, вірьовки для фіксації.

Хід досліду. 1. Кроля фіксують на столику спинкою догори.

2. В одну з ніздрів по середньому носовому ходу вводять плас-

тмасовий наконечник, змащений 20 % анестезиновою маззю і

з’єднаний з капсулою Марея для реєстрації дихання на барабані

кімографа. Наконечник вводять обережно, щоб не ушкодити сли-

зову оболонку, на глибину 2 – 3 см.

3. Реєструють дихання на барабані кімографа у вихідному стані.

4. Продовжуючи реєстрацію дихання, підносять до ніздрів тва-

рини ватку, зволожену розчином аміаку.

5. Відмічають за секундоміром час виникнення і припинення

апное.

6. Дослід повторюють 2 – 3 рази з проміжками 3 – 4 хв.

7. Останній раз підносять ватку до ніздрів кроля і тримають її

до появи рухової реакції тварини, відмічаючи час виникнення

реакції у відповідь (апное, збудження та ін.), її тривалість.

8. Результати досліду заносять до протоколу заняття, одночас-

но замальовуючи схему установки для проведення досліду, аналі-

зують отримані дані і роблять висновки. Аналізують механізм

походження реакції у відповідь, залежність діапазону пристосов-

ної реакції від різних зовнішніх і внутрішніх чинників; звертають

увагу на характер реакції у відповідь, вид і значення експеримен-

ту для патофізіологічного дослідження.

9. Дані реєстрації дихання заносять до таблиці такої форми:

Стан

Частота

дихання

за 1 хв

Глибина ди-

хання, мм

Характер пневмограми

(дію аміаку показати

стрілкою)

Вихідний

Після дії аміаку

1-ї

2-ї

3-ї тривалої

Заняття 3. АКТИВНІСТЬ БАР’ЄРНИХ СИСТЕМ

ОРГАНІЗМУ І ЇХ РОЛЬ У ПАТОЛОГІЇ

Мета: вивчити в експерименті на тваринах роль бар’єрних

пристосувань для підтримки сталості внутрішнього середовища

організму (гомеостаз); показати залежність активності цих систем

від сили і виду ушкоджувального чинника, а також від індивіду-

альних особливостей організму.

Під час підготовки до заняття студенти повинні засвоїти такі

теоретичні положення: морфо-функціональну характеристику

бар’єрних систем організму; особливості гематоенцефалітного,

офтальмічного і плацентарного бар’єрів; бар’єрну функцію шкіри,

слизових оболонок, печінки, нирок, легень; механізм знешко-

дження ксенобіотиків бар’єрними системами організму; роль гі-

стогематичних бар’єрів у патології; особливості макрофагів у за-

безпеченні гомеостазу; анатомо-топографічні особливості тіла жа-

би; суть піноцитозу і фагоцитозу.

Студент повинен уміти: правильно знерухомлювати жаб уко-

лом у потиличний отвір; вводити зонд у шлунок кроля; виконува-

ти ін’єкції внутрішньовенні і в порожнину серця з дотриманням

правил асептики й антисептики.

Література

Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж.

Патофізіологія тварин: Під-

ручник

― К.: Вища шк., 2000. ― С. 7 – 40.

Мазуркевич А.І.

Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных. Практикум. ― К.: Вища шк., 1991. ― С. 3 – 29.

Лютинский С.И.

Патологическая физиология сельскохозяйственных

животных.

— М.: Колос, 2001. — С. 66 – 69.

Патологічна фізіологія:

Підручник / За ред. М.Н. Зайка, Ю.В. Биця. — К.:

Вища шк., 1995. — С. 37 – 45.

Иванов М.М.

Барьеры на пути инфекции. — М.: Знание, 1985.

Маянский А.Н., Маянский Д.Н.

Часовые здоровья. — Новосибирск: Нау-

ка, 1987.

Оснащення: два кролі, жаби (по одній на робоче місце); шприц,

голки, вата, спирт, інструменти для анатомування, фіксаційне

приладдя; операційні столики, 20 % розчин магнію сульфату для

ін’єкцій, 10 % розчин кальцію хлориду для ін’єкцій, 0,1 % розчин

хлорного заліза, 5 % розчин жовтої кров’яної солі, 5 % розчин со-

ляної кислоти, зонд для введення рідин у шлунок, чашки Петрі,

скляні палички, фільтрувальний папір.

Дослід 1. Вивчення бар’єрної ролі печінки

і слизових оболонок травного каналу

Хід досліду. 1. Використовують двох кролів однакової маси,

однієї статі і віку. Протягом 10 хв спостерігають за загальною по-

ведінкою тварин, фіксуючи результати у протоколі.

2. Одному із кролів повільно вводять внутрішньовенно 2 – 3 мл

стерильного 20 % розчину магнію сульфату з дотриманням усіх

правил асептики. Вищі дози не посилюють анестезії, але можуть

привести до зупинки дихання. Антагоністом слугує 10 % розчин

кальцію хлориду в такій самій дозі.

Другому кролеві рівноцінну дозу магнію сульфату вводять

всередину за допомогою зонда, запобігаючи потраплянню його в

трахею.

3. Спостерігають за загальним станом тварин, звертаючи увагу

на стан рефлексів, дихання, роботу серця.

4. Результати досліду заносять у протокол заняття, роблять

висновки. Звертають увагу на різницю в ефективності дії однако-

вих доз магнію сульфату, на бар’єрну роль печінки і слизових

оболонок травного каналу у знешкодженні ксенобіотиків.

Дослід 2. Вивчення активності поглинання

заліза хлориду елементами

ретикулоендотеліальної системи

Принцип досліду: хлорне залізо, введене в кров, через визна-

чений час витягується морфофункціональними одиницями гісто-

гематичних бар’єрів (ендотелієм судин, фіксованими макрофага-

ми тканин та ін.). У кислому середовищі хлорне залізо дає з жов-

тою кров’яною сіллю реакцію з утворенням берлінського лазуру:

4FеСl + 3K

[Fе(CN)

] → Fе

[Fе(СN)

]

+ 12КСl,

який забарвлює тканини в голубуватий колір. За інтенсивністю

забарвлення тканин, яке дає берлінський лазур, можна судити

про активність елементів гістогематичних бар’єрів, що піноциту-

вали хлорне залізо.

Хід досліду. 1. Для досліду беруть жабу середніх розмірів, нар-

котизують її ефіром і знерухомлюють руйнуванням спинного моз-

ку.

2. Відкривають доступ до серця, розрізавши шкіру і видалив-

ши грудну кістку, частину ключиці та знявши перикард. У порож-

нину серця через прокол верхівки повільно вводять 0,2 – 0,5 мл

0,1 % розчину хлорного заліза. Швидке введення розчину може

викликати незворотну зупинку серця. Під час ін’єкції верхівку

серця злегка фіксують пінцетом, бранші якого обгортають ваткою,

змоченою 0,65 % розчином натрію хлориду.

3. Жабу залишають у спокої на 10 – 15 хв, накривши серце

серветкою, що змочена 0,65 % розчином натрію хлориду. Це по-

трібно для здійснення піноцитозу хлорного заліза — чужорідного

елемента для організму елементами гістогематичних бар’єрів.

4. Жабу анатомують, беруть по дві невеликі проби кожного ор-

гану і переносять на фільтрувальний папір для видалення крові.

Потім одну пробу (контроль) залишають на чистому листку філь-

трувального паперу, а другу (дослідну) проводять послідовно (по

10 – 15 с) через розчини соляної кислоти і жовтої кров’яної солі,

розлиті у чашки Петрі. Проби переносять з розчину в розчин

скляними паличками, щоб уникнути псування пінцетів.

5. Дослідні проби витягують і вміщують на фільтрувальний

папір проти контрольних проб. Оцінюють інтенсивність забарв-

лення проб берлінським лазуром, порівнюючи їх між собою, а та-

кож з контрольними зразками. Інтенсивність забарвлення оці-

нюють так:

+++ сильне забарвлення; ++ середнє; + слабе; – забарвлення

відсутнє.

6. Результати досліду записують у протокол заняття у вигляді

таблиця такої форми:

Органи, з яких

взято зразки

Інтенсивність за-

барвлення

Органи, з яких

взято зразки

Інтенсивність

забарвлення

Серце

Печінка

Нирки

Селезінка

Легені

М’язи

Шкіра

Кишки

Нерв

Роблять висновки про роль гістогематичних бар’єрів та їх актив-

ність у забезпеченні сталості внутрішнього середовища організму.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке адаптація?

2. Що таке компенсаторні процеси?

3. Що таке акліматизація?

4. Назвіть стадії адаптаційно-компенсаторного процесу.

5. Назвіть основні механізми розвитку захворювань.

6. Назвіть шляхи поширення хвороботворних агентів в організмі.

7. Яку роль відіграють структурні і функціональні зміни в патології?

8. Яка роль специфічного і неспецифічного під час хвороби?

9. Вкажіть провідну ланку і ланки порочного кола при тимпанії.

10. Які є дві групи бар’єрних систем організму?

11. Що належить до зовнішніх бар’єрних систем?

12. Що належить до внутрішніх бар’єрних систем?

Тема 3

РОЛЬ ЗОВНІШНІХ І ВНУТРІШНІХ

ЧИННИКІВ У ПАТОЛОГІЇ

Теоретичні положення

Наука, що вивчає причини та умови виникнення хвороб, нази-

вається

патологією

. Кінцева її мета — розкриття різних причин

та умов виникнення захворювань з метою їх ефективного ліку-

вання і профілактики. Цьому значною мірою сприяє і знання

па-

тогенезу

(механізмів розвитку і закінчення хвороби), а також

са-

ногенезу

(механізмів, що ведуть до видужання).

Вчення про причини і умови виникнення хвороб формува-

лось у міру поглиблення знань у галузі біології і медицини, а

також відповідно до світогляду вчених на різних етапах розви-

тку науки.

Сучасне уявлення про причини та умови виникнення хвороб

ґрунтується на новітніх досягненнях науки і положеннях діалек-

тичного матеріалізму. За цими уявленнями хвороба виникає вна-

слідок не однієї причини, як стверджують монокаузалісти, і не

одних умов, як гадають кондиціоналісти. Причиною хвороби мо-

же стати етіологічний чинник в сукупності з умовами зовнішньо-

го і внутрішнього середовищ. Усі етіологічні чинники поділяють

на основні й другорядні. Останні сприяють виникненню хвороби

або викликають схильність до неї організму. Причому в кожному

конкретному випадку спостерігається поєднання причини і умов.

Зазвичай провідну роль відіграє причина, а умови сприяють ви-

никненню хвороби. Частіше причина буває одна, а умов багато. В

деяких випадках можна виділити кілька причин — поліетіологіч-

них чинників (наприклад, в етіології пухлин), хоч це уявлення

може бути і помилковим, зумовленим браком даних про природу

таких хвороб.

Розрізняють три основні групи етіологічних чинників: фізичні,

хімічні та біологічні. Серед умов виділяють зовнішні (годівля,

утримання тварин) і внутрішні — властивості організму (реактив-

ність, резистетність, рівень регуляції життєвих процесів, стан гі-

стогематичних бар’єрів тощо). Останні можуть бути сприятливи-

ми і несприятливими.

До фізичних чинників

відносять фізичні явища (удар, здавлю-

вання, розтяг, поріз, укол), вплив високої і низької температур,

зміни атмосферного тиску, дія електрики, акустичної і променевої

енергії та ін., які, діючи на організм тварини, можуть викликати

порушення цілісності тканин та їх функцій (табл. 3).

Таблиця 3.

Характеристика ушкоджувальної дії фізичних чинників

Фізичні

чинники

Характер дії

Основні

ушкодження

Наслідки для

організму

Механічні

(тверді предме-

ти, вибухова

хвиля)

Здушування,

розтягнення,

скручування,

комбінована

Порушення

цілісності

Місцеві: крово-

теча, ушиби, роз-

риви тканин, роз-

тяги, переломи,

розриви. Загаль-

ні: травматичний

шок, вібраційна

хвороба, контузія

Термічні (висо-

ка і низька

температури)

Гостра, сповіль-

нена

Порушення

цілісності тка-

нин

Місцеві: опіки,

відмороження.

Загальні: гіпер-

термія, тепловий

удар, гіпотермія,

простуда

Променеві

(промені види-

мого спектра,

інфрачервоні,

ультрафіолето-

ві, лазерні,

радіація)

Термічна, спе-

цифічна фотохі-

мічна, іонізуюча

Порушення

цілісності тка-

нин, хімічні

перетворення,

іонізація моле-

кул і атомів

Місцеві: опіки,

фотохімічні ре-

акції, променеві

пошкодження.

Загальні: соняч-

ний удар, проме-

нева хвороба

Електрострум

(постійний і

змінний)

Електротерміч-

на, електроме-

ханічна, елект-

рохімічна

Порушення

цілісності тка-

нин, їх хімічно-

го складу

Місцеві: електро-

травми. Загальні:

електрошок

Акустична ене-

ргія (звук, шу-

ми, ультразвук)

Теплова, меха-

нічна, хімічна,

електрофізіоло-

гічна

Порушення ці-

лісності тканин,

проникності

мембран, каві-

тація, вібрація,

деполяризація

мембран

Місцеві: підви-

щення температу-

ри, зміни тонусу

судин Загальні:

нервово-рефлек-

торні розлади, за-

гальне підвищен-

ня температури

Змінений атмо-

сферний тиск:

гіпобарія

гіпербарія

Декомпресія:

зниження рО

вдихуваному по-

вітрі, зниження

розчинності газів

у крові та інших

рідинах ор-

ганізму, розши-

рення газів у за-

критих порожни-

нах. Компресія

Гіпоксемія, гі-

поксія, пору-

шення ціліснос-

ті тканин

Місцеві; розриви

судин, кровотеча,

газова емболія.

Загальні: асфік-

сія (залежить від

ступеня розладів

місцевого

кровообігу