Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

351

Глава 15. Статеворольова соціалізація особистості

сім’я. Як відомо, сім’я є носієм більш консервативних цінностей

у порівнянні з іншими соціальними групами. У старших підлітків

стереотипи фемінності і маскулінності включають нові гендерні

риси, які обумовлені сучасним станом суспільства. Це пояснюєть?

ся тим, що в старшому підлітковому віці вплив сім’ї на форму?

вання гендерно?рольових стереотипів значно послаблюється. Ви?

рішальну роль в цьому процесі починають відігравати інші фак?

тори, пов’язані зі включенням підлітків в більш широке коло соц?

іальних груп. В молодшому віці на формування особистих рис

домінуючий вплив здійснюють охоронні фактори, тобто такі, що

сприяють збереженню у людини рис, притаманних духовному ук?

ладові групи, яка характеризується “типовою психологією” (пси?

хологія, що склалась за законом пристосування до суспільно?еко?

номічних умов та потреб). В старшому віці на формування осо?

бистості більший вплив починають здійснювати руйнівні чинни?

ки, тобто такі, які прагнуть послабити або знищити дію охорон?

них факторів і привнести в психіку підростаючої особистості нові

риси, чужі, або навіть ворожі світоглядові рідної її групи. Образи

чоловіка і жінки у хлопчиків виявились більш стереотипними

порівняно з уявленнями дівчаток. Може це пов’язано з тим, вста?

новленим дослідниками фактором, що прагнення хлопчиків

відповідати гендерній ролі виявляється у більшій стереотипізації

їх поведінки. В підлітковому віці нормативні уявлення виявля?

ються особливо жорсткими і стереотипними саме у хлопчиків.

Бажаючи укріпитись в своїй чоловічій ролі, хлопчик всіляко

підкреслює свою відмінність від жінки, намагаючись подолати

все, що може бути сприйнятим як виявлення жіночності.

Зміни в статеворольових стереотипах відображають соціально?

економічні зміни в суспільстві, нові, більш високі вимоги як до чо?

ловіків, так і до жінок. Сьогодні не можна уявляти маскулінність і

фемінність як ортогональні виміри особистості. З’являється новий

статеворольовий тип – андрогінний, тобто такий, який має риси як

маскулінного, так і фемінного типу.

Проте це не означає, що ідеали жіночності і чоловічності вже не

мають значення. Ніжність, м’якість, врода і сьогодні високо оцінюють?

ся як жіночі властивості, а сила, енергійність і мужність – як чоловічі.

352

РОЗДІЛ IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Незважаючи на незмінність властивостей, які складають ядро іде?

алів чоловіка і жінки, з’явилось багато нового в характеристиці чоловіч?

ності і жіночності. Нормативні набори соціально?позитивних рис чоло?

віка і жінки перестають здаватися полярними, взаємовиключними. Ви?

являється також, що не всі особистісні якості поляризуються на “чоловічі”

і “жіночі”. Крім того, індивід може виявляти високу маскулінність в од?

них обставинах і може бути фемінним в інших. Наприклад, змагальні

види спорту здавна вважались чоловічими. Жінки?спортсменки вияв?

ляли, як правило, низькі показники за традиційними вимірами фемін?

ності, вчені були схильні вважати їх характер маскулінним. Однак, як

виявилось, ці дівчата поєднують цілий ряд маскулінних якостей (зма?

гальність, напористість, безкомпромісність) з високим рівнем фемінності.

Маскулінність і фемінність як полярні приписи соціостатевої по?

ведінки слугували провідним, жорстким орієнтиром, диктатом засвоєн?

ня статевої ролі у більшості етнокультур протягом століть. Проте з роз?

витком суспільства жіноцтво дедалі більш включалося у процес сус?

пільного виробництва, який в свою чергу, вимагав від жінки якостей,

раніше притаманних тільки сильній статі. У свою чергу зміцнення парт?

нерських стосунків чоловіків з жінками розвивало жіноче начало в пси?

хології чоловіків, ослаблюючи їхнє домінування над слабкою статтю. Із

зміною ситуації, в якій жінка зіткнулась з необхідністю брати участь у

суспільній праці, жінка почала імітувати маскулінну рольову поведінку,

відмовляючись від традиційної фемінної. Проте здебільшого вирівнювання

соціальних позицій жінки позитивно позначилося на зміні її психології,

на збагаченні статеворольових її якостей тим, що було властивим сильній

статі. В той же час і особистість чоловіка теж набувала нетрадиційних для

нього таких якостей, як дбайливість, турботливість, співчутливість,

ніжність. Процес набуття нових соціальних ролей чоловіками і жінками,

розширення спектра їхньої діяльності йшов паралельно з їхнім особистіс?

ним зростанням, набуттям індивідами тих психологічних властивостей,

які допомагали їм краще адаптуватись до сучасних умов суспільства. Так

було покладено початок розвитку нових моделей статеворольової пове?

дінки, яку в 70?х роках ХХ століття назвали андрогінною. Модель анд?

рогінної поведінки виявилась найефективнішою не тільки у виявленні

індивідуальних можливостей особистості, але й у функціонуванні ега?

літарної сім’ї та забезпеченні партнерських міжстатевих взаємин.

353

Глава 15. Статеворольова соціалізація особистості

Психологічне поняття “андрогінія” було введено в психологічні

дослідження американським психологом Сандрою Бем. Вона прове?

ла серію досліджень, в яких показала, як андрогінні індивіди обох

статей демонструють “маскулінну” незалежність, коли на них

здійснюється тиск, і “фемінну” турботливість, граючись з кошеням.

На відміну від андрогінів, у індивідів, які відносяться до одного з тра?

диційних статевих типів, форми поведінки, які є характерними для

протилежного типу, були представлені недостатньо. Андрогінні інди?

віди могли демонструвати як фемінні, так і маскулінні якості, в за?

лежності від того, яка саме реакція відповідала ситуації. Ці результа?

ти виявили те, що андрогінія дає людині більше свободи. С. Бем зро?

била висновок, що високофемінні жінки і високомаскулінні чолові?

ки гірше справляються з діяльністю, яка не відповідає традиційним

нормам статевої диференціації. Вона висунула тезу про те, що люди

знімають цю статеворольову стереотипізацію, стаючи більш “андрог?

інними”. Вона вважає, що слід всіляко сприяти тому, щоб і чоловіки,

і жінки проявляли як інструментальність, так і експресивність, як

напористість, так і лагідність, як маскулінність, так і фемінність, в

залежності від того, який з цих різних типів поведінки в даний мо?

мент більш підходить до конкретної ситуації.

Сандра Бем вказала на те, що чоловічність і жіночність не про?

тиставлені одне одному, а людина може мати одночасно як чоловічі,

так і жіночі риси, тобто увібрати в себе найкраще з обох статей. Було

виявлено зв’язок андрогінії з ситуативною гнучкістю (тобто здатність

бути наполегливим або центрованим на інтересах інших в залежності

від ситуації); з високою самоповагою; з мотивацією досягнень; доб?

рим виконанням батьківської ролі; суб’єктивним відчуттям благопо?

луччя. Було також визначено, що у сім’ях, де обидва подружжя були

андрогінними, виявився більш високий рівень задоволення шлюбом,

ніж у сім’ях, де один з партнерів або обидва були статево?типізовани?

ми. Існують дослідження, які показують, що стосунки, в яких хоча б

один з партнерів є андрогінним, краще задовольняють обох.

Отже, андрогінна гендерна роль більш відповідає потребам і

очікуванням сучасного суспільства, а тому статеворольову соціалі?

зацію важливо спрямувати, спираючись на засвоєння молоддю анд?

рогінних гендерних ролей.

354

РОЗДІЛ IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Гендерна ідентичність особистості

Статеворольова соціалізація як засвоєння гендерної культури сус?

пільства не зумовлюється прямо і безпосередньо наявністю соціаль?

них експектацій, гендерних стереотипів, уявлень, гендерних ролей. Ці

елементи гендерної культури повинні стати засобом усвідомлення влас?

ної статевої належності, її осмисленням. Усвідомлення того, що люди?

на є чоловіком або жінкою, як переживання своєї позиції “Я” по відно?

шенню до певних еталонів статі, відбувається уже в зрілому віці, і ха?

рактеризується як гендерна ідентичність особистості.

Гендерна ідентичність має велике значення для особистості,

поза неї не може бути повноцінної особистості ні в психологічному,

ні в соціальному плані. Ввійти у суспільство індивід може лише за

умови придбання статевої належності, відносячи себе до чоловічої

або жіночої статі і намагаючись переконати в цьому оточуючих.

Гендерна ідентичність має декілька аспектів, а саме: 1) адап?

таційна статева ідентичність – це усвідомлення особистістю

співвідношення своєї реальної поведінки з поведінкою інших чо?

ловіків і жінок; 2) цільова концепція “Я”– це набір індивідуаль?

них установок чоловіка або жінки на те, якими вони повинні бути;

3) персональна ідентичність – це особистісне співвідношення себе

з іншими людьми; 4) его?ідентичність – це глибинне психологіч?

не ядро того, що саме особистість людини як представника пев?

ної статі означає для самої себе.

Головним механізмом формування гендерної ідентичності є

ідентифікація.

Поняття ідентифікація (від лат. identificare – отожнювати) є

одне з основних, яке вживається в теорії особистості. Вперше в пси?

хологію це поняття введено З. Фрейдом, в теорії якого воно має два

значення: 1) в першому – як становлення тотожності між образами,

які народжуються в галюцинації незадоволеними інстинктами, з

одного боку, і образами реальних об’єктів, які реально задовольня?

ють потреби людини, з другого; 2) в другому значенні ідентифіка?

ція розуміється як один із суттєвих механізмів формування особис?

тості – моральної інстанції супер?Его: щоб побороти інстинкти і тим

самим уникнути покарання, дитина частково ототожнює себе з бать?

355

Глава 15. Статеворольова соціалізація особистості

ками, з авторитетними людьми, і цим шляхом інтерналізує їх

цінності, моральні норми і заборони, а також відповідні форми по?

ведінки. Отже, в психоаналізі ідентифікація інтерпретується як не?

усвідомлений процес наслідування поведінці або певним якостям

тієї особистості, з якою індивід себе ототожнює.

Нині термін “ідентифікації” набув значного поширення і вжи?

вається в таких основних значеннях:

– уподібнення себе значимому іншому як зразку, на основі

емоційного зв’язку з ним;

– ототожнення себе з персонажем художнього твору, завдяки

якому відбувається проникнення в смисловий зміст твору, його ес?

тетичне переживання;

– механізм психологічного захисту, який відбувається як не?

свідоме уподібнення об’єкту, який викликає страх або тривогу;

– один із комплексних механізмів захисту свого “Я” (роботи

Анни Фрейд). Цей механізм включає інтроекцію і проекцію. Про?

екція – це процес приписування суб’єктом іншій людині своїх рис,

мотивів, думок і почуттів, які викликають у самого суб’єкта почут?

тя провини і тривоги. Інтроекція – це втілення у власній індивіду?

альній формі особистісних властивостей іншої людини;

– розпізнання, опізнання яких?небудь об’єктів у тому числі

людей), віднесення їх до певного класу або упізнання на основі відо?

мих ознак (в інженерній і юридичній психології);

– ототожнення себе з якою?небудь групою (великою чи малою)

або спільнотою, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе

членом цієї групи або спільності (групова ідентифікація).

В соціальній психології особистості ідентифікація – це один

із суттєвіших механізмів формування ідентичності особистості,

зокрема, – гендерної ідентичності. Завдяки механізмові іденти?

фікації з раннього дитинства у дитини починають формуватись

статеві риси особистості і поведінкові стереотипи, статеворольо?

ва ідентичність і ціннісні орієнтації.

Аналізові механізму ідентифікації приділяється багато уваги

психологами різних напрямків дослідження. Кожна з окремих тео?

рій відображає якусь одну сторону складного процесу ідентифі?

кації. Ці теорії описують процес гендерної ідентифікації з різних

356

РОЗДІЛ IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

точок зору: теорія традиційної ідентифікації наголошує на емо?

ційному факторі, когнітивна – на значенні категоризації, теорія

научіння аналізує процеси навчання, тренування. Співвідношен?

ня цих сторін ідентифікації на різних етапах неоднакове. В раннь?

ому дитинстві домінують емоційні зв’язки і відносини, потім до

емоційних підключаються когнітивні, процеси навчання і трену?

вання – на більш пізніх стадіях. Якщо спробувати уявити процес

ідентифікації в його цілісності, то можна накреслити таку схему.

Дитина входить в життя з певними вродженими програмами роз?

витку і психофізіологічними статевими відмінностями, з ними

пов’язано сприймання ранньої інформації, яка сприяє формуван?

ню первинної гендерної ідентичності, яка потім направляє моде?

лювання, впливає на сприйняття научіння. В динаміці цього роз?

витку засвоюються і інтеріоризуються гендерні ролі. В подальшо?

му гендерні ролі і гендерні ідентичності функціонують в системі

зворотніх зв’язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

Механізм ідентифікації забезпечує передачу “особистого”

досвіду опосередковано – через особистий приклад, наслідуван?

ня, навіювання. На більш пізніх стадіях соціалізації розширюєть?

ся коло осіб, з яких вибирається зразок?об’єкт ідентифікації. Се?

ред таких можуть бути не тільки реальні люди, але й літературні

герої. Проте раніше або пізніше настає час, коли зразок втрачає

суб’єктивне значення. Дезактуалізація “зразка” знаменує завер?

шення певного етапу в розвиткові особистості, її піднесення на

новий щабель, коли складаються нові відносини, нові мотиви, що

заставляє ставити нові цілі і шукати нові ідеали. Так відбуваєть?

ся формування гендерної ідентичності.

У психологічній літературі виділяються декілька етапів фор?

мування гендерної ідентичності. Перший етап – це первинна стате?

ва ідентичність, яка відбувається до двох?трирічного віку. Це ті знан?

ня, яких дитина набуває про стать у спілкуванні з дорослими. В роз?

виткові статевої ідентичності виділяються такі процеси:

– дитина узнає, що існує дві статі;

– вона включає себе в одну з цих двох категорій;

– на основі самовизначення дитина керує своєю поведінкою,

вибираючи нові форми поведінки.

357

Глава 15. Статеворольова соціалізація особистості

Вже у 6?8 місяців малюки розрізняють чоловіків і жінок, які

їх доглядають. У півтора року у більшості дітей помічається пер?

винна ідентифікація себе з певною статтю. До двох років діти зас?

воюють перші ігрові ролі, що відповідають їхній статі. Хлопчики

прагнуть до незалежності: вони підтверджують свою індивіду?

альність, намагаючись відокремитись від вихователя, від матері.

Для дівчаток більш характерна взаємозалежність: вони набувають

особистої індивідуальності у своїх соціальних зв’язках. Для ігор

хлопчиків більш характерна групова діяльність. Ігри дівчаток

відбуваються в менших за розміром групах. В цих іграх менше аг?

ресивності, більше взаємності, тут частіше наслідують взаємовід?

носини дорослих, а розмови ведуться більш довірливі й інтимні. У

віці 2,5 років більшість дітей здатні вже розділити людство на чо?

ловічу і жіночу половини, хоча вони ще можуть не знати, в чому ці

відмінності. Як показують психологічні дослідження, до віку 2?3

років майже кожен має тверду впевненість, що “Я – мужчина” або

“Я – жінка”. Навіть, якщо чоловіче і жіноче начало розвивається

нормально, особистість ще має адаптивну задачу розвитку свідо?

мості маскулінності або фемінності.

Другий етап – це формування гендерної ідентичності з трьох

до семи?восьми років. В три роки відбувається чітка поляризація

типових для певної статі характеристик, а з другого боку – у свідо?

мості трирічних малюків стать не сприймається як щось дане лю?

дині назавжди. До 4?5 років діти вже уявляють типові заняття до?

рослих. До 5?6 років постійність статі не усвідомлюється остаточно,

дитині здається, що можна перетворитися у майбутньому в дівчин?

ку із хлопчика, і навпаки.

Протягом раннього дитинства діти поступово осмислюють

значення, яке лежить в основі статевих стереотипів. Коли в ек?

спериментальному дослідженні 4?річним дітям надали мож?

ливість грати в „крамницю”, то, перетворившись у „продавців”,

вони пропонували хлопчикам купити лютих ведмедів, а дівчат?

кам – пухнастих кошенят. Така поведінка доводить, що прита?

манний будь?якій культурі зв’язок предметів і властивостей з

тією або іншою статтю, залежить не тільки від научіння через

спостереження або заучування певних асоціацій типу „ляльки

358

РОЗДІЛ IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

для дівчаток, машинки для хлопчиків”. Згідно з висновками

дослідників, діти навіть в такому ранньому віці, напевно, поча?

ли ставити одні властивості в причинний зв’язок з чоловічою

статтю, а інші – з жіночою.

Деякі спеціалісти в галузі вікової психології вважають, що

діти внутрішньо мотивовані до надбання цінностей, інтересів і

моделей поведінки, які відповідають їх статі. Цей процес отри?

мав назву самосоціалізації. Діти можуть розвивати у собі досить

жорсткі і стереотипні уявлення про те, „що роблять хлопчики” і

„що роблять дівчатка”. Наприклад, хлопчики грають машинками

і ніколи не плачуть, а дівчатка граються в ляльки і люблять гар?

но вбиратися. Дитина здебільше звертає увагу на особливості

поведінки, яка відповідає її статі і не виявляє зацікавленості до

поведінки, яка несумісна з поведінкою її статі.

Деякі дослідження підтверджують, що діти більш запам’ятову?

ють те, що відповідає їх гендерним схемам. Наприклад, в тестах па?

м’яті хлопчики виявляють тенденцію краще запам’ятовувати пунк?

ти з поміткою „для хлопчиків”, а дівчатка – пункти з поміткою „для

дівчаток”. Крім того, діти допускають помилки у відтворенні опові?

дання по пам’яті, коли в ньому порушуються статеві стереотипи. Ці

дані свідчать про великий вплив на увагу дітей і процеси їх научін?

ня гендерних схем, які в них розвиваються.

Третій етап – 6?8 років. На цьому етапі відбувається прак?

тично повна диференціація статевих ролей, вибираються певні

форми ігор і компаній. У дітей формується уявлення про те, на?

скільки їх індивідуальні властивості і соціальна поведінка відпо?

відає нормативам і очікуванням певної статевої ролі. Характер?

ною ознакою цього етапу є те, що дитина усвідомлює немож?

ливість зворотного розвитку своєї статі.

У 6?7 років діти розуміють, що їх стать стійка і зберігається

протягом всього життя, не дивлячись на зміни зовнішності. Вони

розуміють, що хлопчики обов’язково стають чоловіками, а дівчатка

– жінками, і що стать є стійкою у будь?якій ситуації і часі. Такий

рівень розуміння називається сталістю (незмінністю) статі. В пері?

од, коли розвиваються уявлення про сталість статі і її незмінність в

часі, діти схильні до особливо жорстких, стереотипних уявлень про

359

Глава 15. Статеворольова соціалізація особистості

допустимість для тієї або іншої статі поведінки. Ці уявлення і нор?

ми стають засобом організації поведінки й емоцій дитини. Якщо вони

порушуються, це може викликати у них тривогу, почуття занепо?

коєності. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціалізації і зас?

воюють поведінкові паттерни, які вважаються дотепними відносно

їх статі. В процесі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона

починає реагувати на вплив на неї з боку оточуючих її людей і стає

носієм розпізнавальної Я?концепції, що включає уявлення про себе

як про хлопчика або дівчинку. Поступово дитина все ясніше усві?

домлює стать свого тіла, наявність в себе чоловічих або жіночих ста?

тевих органів, і визначає їх як частину своєї сексуальної природи.

Всі ці фактори ведуть до розвитку первинної гендерної ідентич

ності, тобто усвідомлення своєї належності до певної статі. Схема?

тично це можна представити так:

Розпізнавальні жіночі і

чоловічі статеві органи

Визначення статі

при народженні

Образ власного

тіла у дитини

Виховання дитини як

дівчинки або як хлопчика

Первинна гендерна

ідентичність дитини

На цій схемі показані культурні фактори і фактори навколиш?

нього середовища, що здійснюють вплив на формування гендерної

ідентичності дитини. Ця ідентичність встановлюється дуже рано.

360

РОЗДІЛ IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Четвертий етап – підлітковий період. Це етап статевого дозрі?

вання, або пубертатний період, коли відбувається становлення не

тільки зрілої гендерної ідентичності, але й сексуальної ролі. Про?

блеми, які виникають перед індивідом протягом пубертатного пе?

ріоду дуже важливі і гострі. Від їх вирішення залежить подальший

напрямок соціалізації особистості.

Відомо, що лише з гендерною зрілістю встановлюється різка

відмінність чоловічого і жіночого характеру – протилежність,

що завдає великого впливу на весь склад життя людини. Такі

якості особистості, як жіночність і мужність (фемінність і мас?

кулінність) є дуже важливими для нормальної життєдіяльності

людини. Джерелом формування психічних статевих відміннос?

тей і статевої поведінки є, передусім, люди, що несуть в собі ті

властивості, які для індивіда є бажаними і цінними формами.

Для дітей раннього віку цими людьми є батьки. В подальшому

до батьків приєднуються однолітки, діти більш старшого віку,

дорослі. Процес статеворольової ідентифікації не припиняєть?

ся протягом всього життя людини, однак на кожному віковому

етапі цей процес має свої особливості.

Психологи вважають, що статева ідентифікація є результатом

майже безперервної серії реплік, натяків, отриманих від переживань,

набутих з членами сім’ї, вчителями, друзями, а також із культурних

джерел. Фізичні характеристики, отримані від своєї біологічної статі,

такі, як загальний фізичний розвиток, фігура і фізичні параметри,

взаємно співвідносяться зі складною системою стимулів, що вклю?

чають заохочення, покарання, статеві ознаки батьків, що і встанов?

лює статеве ототожнення.

Формування гендерної ідентичності базується на трьох факто?

рах: відносинах батьків і культурній позиції, зовнішніх статевих

органах дитини і генетичному впливі, який стає фізіологічно актив?

ним на 6?му тижні життя зародку.

Поза формуванням у індивіда гендерної ідентичності не може

бути повноцінної особистості як в психологічному, так і в соціаль?

ному плані. Саме тому трагічною є доля людей з порушеннями ген?

дерної ідентичності. Порушення гендерної ідентичності – це ви?

раження гендерної ідентичності способами, які суперечать ана?