Москаленко В.В. Соціальна психологія
Подождите немного. Документ загружается.
381
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
бітництво. Як рольове, так і міжособистісне спілкування займає
певні “соціально?економічні” ніші в житті сучасної людини. Їх
співвідношення залежить від культурних особливостей суспільства.
Є культури, яким більш притаманне рольове спілкування, і культу?
ри, яким притаманне міжособистісне, емоційне спілкування.
В культурах першого типу легше будуються ділові, офіційні
відносини, однак є ризик переносу дистанційного спілкування в
інтимно?особистісну сферу. В культурах другого типу більше людсь?
кої теплоти, емоційності, але виникають складнощі з побудовою
субординаційних, нерівноправних в соціальному плані відносин:
“начальник – підлеглий”, “лідер – виконувач”, “законодавча влада
– виконавча влада”. Наша вітчизняна культура належить до друго?
го типу. І це потрібно враховувати у створенні соціально?економіч?
них систем управління, а також у спробах використовувати інокуль?
турний соціальний досвід в наших психологічних умовах.
В соціальній психології існує також класифікація видів
спілкування, згідно з якою виділяються ритуальне, монолігне і
діалогічне спілкування.
Ритуальне – це, по суті, рольове, людина підтверджує в ньому
свої соціальні ролі. Особливість його – в його безособистісності, бо
в ньому партнери сприймають себе формально, як носія ролі, як
елемент ритуалу (ритуали привітання, вибачення, ритуали, що по?
в’язані зі святом і т.ін.) В міжособистісному спілкуванні ритуалам
приділяється небагато місця, хоча вони є. Значення ритуалів стає
очевидним, коли вони не виконуються (людина, з якою перестали
вітатись). По суті ритуальне спілкування є об’єкт?об’єктним.
Монологічне – передбачає позиційну нерівноправність парт?
нерів. Один партнер – автор впливу, носій цілей і права їх реалізу?
вати. Реалізація його цілей пов’язана з іншим партнером, який роз?
глядається як об’єкт цілеспрямованого впливу. Тут ми маємо спра?
ву з “суб’єкт?об’єктним” спілкуванням.
Виділяють два різновиди монологічного спілкування: імпе?
ратив і маніпуляція.
Імперативне спілкування – це авторитарна, директивна фор?
ма дії на партнера. Особливість її в тім, що кінцева ціль спілкування
– тиск на партнера – не завуальована. Засоби – накази, вимоги, по?
382
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
карання. Є ряд діяльностей і ситуацій, в яких імперативність цілком
правомірна як з позицій цілі, так і з етичного боку (військові ста?
тутні відносини, відносини “начальник – підлеглий”). Можна та?
кож визначити ті сфери міжособистісного спілкування, де застосу?
вання імператива несумісне і неетичне (батьківські стосунки, діти
– батьки, інтимно?особистісні, виховний процес).
Маніпулятивне спілкування відрізняється від імперативно?
го тим, що партнер не інформується про справжні цілі спілку?
вання, вони приховані від нього. Маніпулятивне спілкування –
це теж суб’єкт?об’єктний варіант спілкування. Це приховане уп?
равління особистістю. Сила маніпуляції полягає в прихованому
характері факту впливу.
Існують цілі галузі соціальних відносин, де маніпуляції, так би
мовити, цілком законні. Символом такого типу відносин давно ста?
ла концепція спілкування Карнегі.
Поширеним є маніпулятивний стиль впливу на партнерів
спілкування в галузі пропаганди. Елементи маніпуляції є в діяль?
ності педагога і взагалі в будь?якому навчанні. Часто це приводить
до формування у професійних педагогів стійкої особистісної уста?
новки пояснювати, навіювати, навчати. Ця установка є позитивною
в галузі навчання, але вона може виявитись негативною у міжосо?
бистісних стосунках учителя з іншими людьми.
Імператив і маніпуляція об’єднані як різновиди монологіч?
ного спілкування на тій підставі, що в них людина, розглядаючи
іншу як об’єкт впливу, по суті, спілкується сама з собою, ігнору?
ючи співрозмовника. Людина, за словами Ухтомського, бачить
навколо себе не людей, а своїх двійників, проектуючи на них свої
погляди, установки, тобто саму себе, веде монолог з самою со?
бою. Для цього виду спілкування особистість є пасивним об’єктом
різноманітних маніпуляцій.
Монологічному спілкуванню протиставляється інший його
вид, в якому особистість сприймається як цінність, як унікальна
індивідуальність, як творець власного життя і спілкування. Таке
спілкування у вітчизняній науці отримало назву “діалог” (М.М.
Бахтін), а у західній традиції – гуманістичний тип спілкування
(К. Роджерс „Діалогічне спілкування”) – це новий рівень спілку?
383
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
вання, суб’єкт?суб’єктне” спілкування. На думку М.М. Бахтіна
“одиницею” діалогу є “двоголосне слово”. В діалозі сходяться два
розуміння, дві точки зору, два рівноцінних голоси в дещо ціле. Ре?
альною одиницею мови є не ізольоване монологічне висловлюван?
ня, а взаємодія, принаймні, двох висловлювань, тобто діалог.
У визначенні А.У.Хараша діалог – це стан контакту “Я” з конк?
ретним іншим, це “слухати і чути”, “дивитись і бачити”. Діалогічне
спілкування знаходить виявлення, по?перше, у можливості індиві?
да через відношення до інших індивідів об’єктувати свою суб’єк?
тивність (самосвідомість, самооцінку, потребу зовнішнього вира?
ження свого духовного світу і т.п.), що є такою ж необхідною умо?
вою розвитку особистості, як і зумовленість його зовнішніми умо?
вами життєдіяльності.
По?друге, діалогічне спілкування впливає на виявлення і фор?
мування здібностей індивідів, посилюючи чи послаблюючи їх пси?
хічну і фізичну енергію, що особливо є помітним в ситуації сукуп?
ного суб’єкта сумісної діяльності.
По?третє, діалогічне спілкування є важливим джерелом твор?
чості індивіда. Це зумовлено тим, по?перше, що в акті взаємодії ви?
никає щось нове у порівнянні з дією кожного окремого індивіда,
розкриваються психічні якості, внутрішній, духовний світ особис?
тості, по?друге, тим, що в процесі спілкування виявляються нові
сторони предметів культури, які є посередником спілкування. Роз?
предметнення цих нових сторін предмета в результаті включення
його в суспільні зв’язки стає джерелом творчості особистостей.
В діалогічному спілкуванні відбувається відкриття людиною
іншої реальності , яка відрізняється від самої себе і своїх проекцій.
Перш за все – це відкриття реальності іншої людини, її думок, по?
чуттів, уявлень про світ і як наслідок – відкриття нових горизонтів
навколишнього світу. Оскільки ставлення людини до світу завжди
опосередковується спілкуванням з іншими людьми, остільки сфор?
мована особистість є результатом того, що саме їй передається ззовні
оточуючими. Тому діалогічне спілкування – це спілкування, що
виводить індивіда на рівень єдності з родом, колективом, соціумом.
В діалогічному спілкуванні взаємодіяльність є завжди діяльністю
по залученню до загальних цілей і загальних цінностей. В цьому
384
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
якраз виявляється зміст діалогічного спілкування, його направ?
леність, його культурно?виховний ефект. Звідси випливає важ?
ливість практичної організації форм і засобів діалогічного спілку?
вання, завдяки яким передаються культурні цінності, способи діяль?
ності, моральні норми від покоління до покоління.
Функції спілкування
Оскільки спілкування з його формами і способами існуван?
ня суспільства та окремої людини є всією характеристикою світу
людей, то спілкування є поліфункціональним явищем. В літера?
турі виділяються і аналізуються різні функції спілкування.
Б.Ф. Ломов, наприклад, за однією системою основ виділяє три
класи функцій (інформаційно?комунікативну; регулятивно?ко?
мунікативну; афективно?комунікативну), а за другою системою
основ – такі функції, як організація сумісної діяльності, пізнан?
ня людьми одне одного, формування і розвиток міжособистісних
відносин. Неважко помітити, що вся ця багатоманітність функцій
є свідченням того, що спілкування всіма своїми сторонами по?
в’язано з різноманітною діяльністю людини.
Існують дослідження, в яких розглядаються такі функції
спілкування (А.А. Брудний): 1) інструментальна функція, яка по?
лягає в тому, щоб організувати діяльність шляхом передачі інфор?
мації, суттєвої для виконання дії; 2) синдикативна – функція
об’єднання. Завдяки цій функції спілкування має на меті укріп?
лення спільності між людьми в рамках певних груп. Об’єднання
людей в цьому випадку виступає як передумова для вирішення
різних задач; 3) функція самовираження, котра зорієнтована на
контакт індивідів, на їх взаєморозуміння; 4) трансляційна функ?
ція – функція передачі конкретних способів діяльності, оціноч?
них критеріїв і програм. Ця функція лежить в основі як направ?
леної соціалізації (через спілкування відбувається інституціо?
нальне навчання, організоване державою), так і стихійної (через
спілкування відбувається включення індивідів в різні форми
діяльності, в процесі контактів з людьми відбувається передача
даному індивідові вмінь, способів діяльності).
385
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
Серед чисельності функцій спілкування звернемо увагу на ті, в яких
найбільше розкривається його соціальна сутність. Спілкування вико?
нує в колективній діяльності людей комунікативнозв’язуючу роль.
Генетичні коріння спілкування, передусім знакові, речові його фор?
ми, – у сумісній практичній діяльності людей. Спілкування – це най?
важливіша умова успіху такої діяльності. Про значення спілкування
як комунікативно?зв’язуючої сторони практичної діяльності красно?
мовно розказується в міфі про Вавілонську башту. В ньому йдеться
про те, що люди, володіючи однією мовою, спілкуючись на тому ж са?
мому наріччі, вирішили зробити серйозну загальну справу – побуду?
вати місто Вавілон і башту в місті Вавілоні. Рухала ними гординя: по?
будувати собі місто і башту висотою до неба, і зробити собі ім’я. Але за
цю гординю їх покарав Бог. Він зійшов з небес і змішав всі людські
мови. Вранці прокинулись будівельники, їх жінки і діти. І виявилось,
що вони не розуміють один одного. Немає можливості домовитись –
немає загальної діяльності, замість цього у них з’явився страх, вони по?
чали боятись один одного і гуртуватись у невеличкі групи уже незалеж?
но від мови, а в залежності від душевної близькості. Розкидав господь ці
маленькі групки по всій землі, і вони перестали будувати башту.
Отже, предметно?перетворююча діяльність людини, що забезпе?
чує її життя, здійснюється через зв’язок з іншими людьми. В цих взає?
мозв’язках і взаємодіях людей створюється весь “світ людини”, в яко?
му проявляється її сутність. Причому слід мати на увазі універ?
сальність цих зв’язків, тобто розглядати взаємозв’язок не лише в тому
смислі, що людина зв’язана з тими людьми, які її оточують, але і в
тому смислі, що вона зв’язана з усіма іншими людьми на світі опосе?
редковано і цей її взаємозв’язок є всезагальним, універсальним.
Спілкування як форма існування
і виявлення людської сутності
Істинно людське виявляється в індивідові в процесі спілкування.
Становлення людини відбувається не завдяки пристосуванню генетич?
но успадкованої видової поведінки до зміни середовища, як це спосте?
рігається у тварини, а в результаті передачі людям досвіду попередніх
поколінь на основі спілкування. Індивід може реалізуватись як со?
386
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
ціальна істота лише в спілкуванні з іншими людьми. Людина, з’являю?
чись на світ, не має ніяких навичок, ні здібностей для існування. Ті
якості, які забезпечують її життєдіяльність в даному соціумі, вона на?
буває в процесі спілкування. Як іноді говорять, якби раптово на землі
зникли всі люди старші двох років, то малюки, які вижили б, виросли б
дикунами. Вони не змогли б скористатися досягненнями прогресу
людства. Більш того, вони не змогли б розмовляти один з одним, бо не
знали б мови. Все це виникло в процесі спілкування в далекій давнині
людства, і всього цього навчається кожна людина з моменту народження
від інших людей теж в процесі спілкування з ними.
Свідомість і мова, саме мислення є продуктом взаємодіяльності
людей. Функцію спілкування як спосіб формування людської психіки
добре ілюструє унікальний науковий педагогічний експеримент, який
проводився в Загорській школі?інтернаті під керівництвом видатного
вітчизняного психолога А.І. Мещерякова. Особливості експерименту
Загорської школи в тім, що в процесі виховання і навчання, яке було
побудовано на основі спілкування дітей і вчителів через предмети, у
сліпоглухонімих дітей сформувались психічні властивості, які дали
змогу дітям не тільки навчитись говорити і потім навчатись в загаль?
ноосвітній школі, а деяким – у вищих навчальних закладах.
Коли говорять про роль спілкування у формуванні людської пси?
хіки, то наводять приклади дітей?мауглі. Ці класичні приклади пока?
зують, що поза спілкування з людьми дитина не стане людиною в по?
вному розумінні цього слова. Але відносно “мауглі” існує цікава нау?
кова гіпотеза, яка дає можливість подивитись на цю проблему з іншого
боку. Згідно з цією гіпотезою, всі “мауглі” – діти розумово неповноцінні.
Знижені інтелектуальні здібності сприяють пробудженню інстинктів і
архаїчних адаптивних механізмів, що й дозволяє таким дітям вижити
в природному середовищі. Психічно повноцінна дитина в подібній си?
туації не змогла б вижити, бо її інстинкти пропали заради того, щоб
дати життя новим адаптивним силам, тобто тим силам, які дозволяють
дитині ввібрати в себе багатства символічного світу людей.
Людський світ – це поле смислів і значень. Ці смисли і значення ство?
рюються і підтримуються різними формами людських стосунків, соціаль?
них взаємодій, вони закріплені в мові. Без цього світу немає людини, зав?
дяки входженню в цей світ, завдяки спілкуванню формується особистість.
387
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
Розвиток спілкування в онтогенезі
На ранніх етапах онтогенезу спілкування має особливо ве?
лике значення для розвитку особистості дитини. Поведінка,
діяльність і ставлення дитини до світу і самого себе значною
мірою визначається її спілкуванням з дорослими. Як відмічав
Д.Б. Ельконін, дитина – це завжди дві людини – вона і дорослий.
Сучасні дослідження поведінки немовлят (О.В. Запорожець,
М.І. Лісіна, Д.Б. Ельконін) показали, що в перші дні після народ?
ження діти не виявляють потреби у спілкуванні з дорослими. Це
свідчить про те, що потреба у спілкуванні не природжена, а фор?
мується в процесі взаємодії з дорослим.
Спілкування з оточуючими людьми складається в онтогенезі
поступово. Його передумовою є реакції зосередження, які вини?
кають у малюка в перші дні життя у контакті з дорослими. Од?
нією з перших ознак цих контактів є посмішка дитини у відповідь
на ласку дорослого (на 4?ому тижні життя). Вже на другому місяці
життя виникає специфічно людська соціальна за своєю приро?
дою потреба – потреба у дорослій людині, у спілкуванні з дорос?
лими, що доглядають дитину. Первинною формою вияву цієї по?
треби є реакція пожвавлення. Це є безпосередньо?емоційне
спілкування з партнером. В такому спілкуванні, виражаючи своє
ставлення до партнера, діти використовують різні експресивно?
мімічні засоби (погляд, посмішка, виразні рухи, вокалізація). На
грунті потреби у спілкуванні – першої соціальної потреби дити?
ни – виникають усі інші соціальні потреби. На кінець першого
півріччя спілкування з дорослими набуває у дитини вибіркового
характеру. Маля починає відрізняти своїх від чужих. Експери?
ментальні дослідження, проведені М.І. Лісіною, дають змогу ви?
окремити 4 головні рівні в розвитку змісту потреби у спілкуванні
дитини дошкільного віку з дорослим.
Перший рівень (перше півріччя життя) характеризується як
потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослого.
Другий рівень – це розвиток потреби у співробітництві з до?
рослим. До кінця 1?го року у дітей формується ще одна форма кон?
тактів з оточуючими – предметно?діяльнісне спілкування, включе?
388
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
не в сумісну ігрову і маніпулятивну діяльність дитини і дорослого.
Для цього діти використовують практичні дії, наділяючи її функці?
ями виразного руху (наближення, протягування предмету та ін.).
Третій рівень – це потреба у повазі. На цьому рівні виникає
самосвідомість, провідним засобом спілкування стає мова, яка дає
можливість вийти за межі конкретної ситуації.
Четвертий рівень – рівень розвитку змісту потреби у спілку?
ванні – характеризується як потреба у розумінні людей, які оточу?
ють дитину та співпереживають їй, що розглядається як емоційний
аналог взаєморозуміння. Це дає можливість дітям якоюсь мірою
оволодіти нормами соціальної поведінки, засвоїти певні моральні
норми суспільства. Спілкування на цьому рівні допомагає форму?
ванню адекватної самооцінки особистості, розвитку “Я?концепції”.
В дошкільному віці зберігається типова для предметно?діяльні?
сного спілкування “прив’язаність” дитини до конкретної ситуації,
зв’язок з діяльністю партнерів. Слово лише спочатку обслуговує цю
форму спілкування. Поступово, оволодіваючи чисельними функція?
ми мови, дитина все частіше виходить за межі безпосередніх ситу?
ацій і буденних інтересів. До кінця дошкільного віку у дітей з’являєть?
ся позаситуативне інтимно?особистісне спілкування, основні форми
якого розвиваються вже у підлітковому віці, хоча спілкування дити?
ни з однолітками виникає ще на другому півріччі 1?го року життя.
Спілкування з дорослими є одним з головних факторів психіч?
ного розвитку дитини. Воно забезпечує приєднання дитини до істо?
ричного досвіду людства, а також відіграє терапевтичну функцію.
Життєво важливе значення спілкування дитини з дорослим вияв?
ляється на такому прикладі. В 30?х рр. ХХ ст. в США було проведе?
но експеримент у двох клініках, де діти лікувались від важких хво?
роб. Умови в обох клініках були майже однакові, але в одній – до
дітей не пускали родичів, бо боялись інфекції, а в другій – встано?
вили часи побачень. Через декілька місяців порівняли ефективність
лікування. В першій клініці коефіцієнт смертності наблизився до
однієї третини, не дивлячись на зусилля лікарів. В другій же, де ма?
люків лікували тими ж самими засобами і методами, за цей час не
померла жодна дитина. Спілкування з рідними стало тими ліками і
профілактичним засобом, який підтримував імунітет.
389
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
Особливо інтенсивно розвивається спілкування у дитини в
підлітковому віці, набуваючи нового змісту і нових форм. Саме спілку?
вання будується у підлітка на основі багатопланової суспільно ко?
рисної діяльності, яка включає трудові, учбові, спортивні, художні та
ін. його види. Завдяки спілкуванню, що відбувається в цих видах
діяльності, у дітей підліткового віку свідомість досягає якісно нового
рівня розвитку, змінюється вся організація їх духовного світу.
Тісний зв’язок між структурами особистості і процесом спілку?
вання, як в онтогенезі, так і в процесі функціонування дорослої осо?
бистості, приводить до того, що порушення спілкування неухильно
викликають зміни особистості, і, навпаки, патологія особистості не
може не вплинути на комунікативні можливості суб’єкта.
Спілкування як потреба людини
Спілкування являє собою найважливішу потребу людини, умо?
ву її нормального індивідуального існування.
Особистість як діяльний суб’єкт завжди відчуває потребу в оцінці
її діяльності з боку іншої людини, щоб співвіднести цю оцінку з само?
оцінкою. Б.Г. Ананьєв цю потребу характеризує як вияв особистістю
потреби у спілкуванні й соціальній стимуляції свого розвитку. Ця
постійна потреба в іншій людині, значення “іншого” є найважливі?
шим в житті людини будь?якого віку. Ще на початку ХХ ст. англійсь?
кий філософ, психолог і педагог У. Джеймс казав, що для людини
немає більш жорсткішого покарання, ніж бути в суспільстві і бути
непомітним для інших людей. Людині важливо, щоб її помічали. В
спілкуванні людина підтверджує значення свого ”Я”.
Психологічне непідтвердження – це покарання, яке дуже важ?
ко перенести людині. Воно виявляється в насмішці, осудженні, не?
прийнятті і руйнує особистість, бо інша людина в нашому житті грає
першу скрипку. Інша людина через підтвердження або непідтверд?
ження нашого психологічного існування управляє нашою самооці?
нкою, емоційним самопочуттям і навіть психічним здоров’ям. Не?
підтвердження – це трагедія, яка не знає вікових меж. І більш за все
від нього страждають діти. Наприклад, самим жорстким покаран?
ням у підлітків вважається “бойкот”, який розбуджує у жертви страх
390
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
і приниження, випробування, які руйнують психіку. Відомий англ?
ійський психіатр Р.Д. Лейнч вбачав причину підліткової шизофренії
в хронічному непідтвердженні матір’ю своєї дитини. Прохолодність
і відстороненість дорослих може вплинути на несформування са?
мооцінки, психологічну залежність, слабкість “его”. Діти ненавидять
ті форми покарань, які пов’язані з психологічною ізоляцією.
Потреба людини бути підтвердженим іншими, існувати для них,
мати в їх очах самостійну цінність і значення не є відкриттям ос?
танніх років. Культура народів передбачає існування обов’язкового
для виконання мінімуму, підтвердження. Цей мінімум є в мові, пра?
вилах, манерах поведінки (“Добридень”, “Здравствуйте”, “Bon Jour”).
В сучасній практичній психології широко розповсюдженим є
поняття “підтверджуюча психотерапія”. Як правило , це є першим
кроком на шляху встановлення контакту психолога з людиною, яка
потребує допомоги. А іноді це є і достойним фіналом психотерапії,
бо проблема може існувати якраз у відсутності підтвердження. Не
тільки психотерапія, але й вся орієнтована на людину психологія за
своєю сутністю повинна бути підтверджуючою. Зрозуміло, що в такі
інструменти як діагностика, корекція, консультування, психологіч?
не навчання ще потрібно втілити особистісний підтверджуючий
потенціал самого психолога. Людей потрібно вміти підтверджувати
(володіти засобами, інструментами) і хотіти підтверджувати (а це
вже про позицію). Підтверджуюча позиція – це позиція самороз?
криття, яка забезпечує партнеру у спілкуванні почуття співпережи?
вання, розуміння і тим самим підтвердження.
Афіліація як потреба в спілкуванні
Афіліація (від англ. affiliation – з’єднання, зв’язок) – потреба
(мотивація) у спілкуванні, в емоційному контакті, дружбі, любові.
Афіліація виявляється у прагненні бути в спілкуванні з іншими
людьми, взаємодіяти з оточуючими, давати комусь допомогу і
підтримку і приймати її від іншого.
Вперше термін афіліація було введено в психологію відомим
американським психологом Генрі Мюрреєм, який вважав основ?
ною потребою людини потребу в афіліації. В західній психології