Москаленко В.В. Соціальна психологія
Подождите немного. Документ загружается.
371
РОЗДІЛ V.
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ
ЗАКОНОМІРНОСТІ
СПІЛКУВАННЯ
І ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Спілкування – це надзвичайно важлива характеристика світу
людей. Воно є не просто складовою життя людини, а всією її життє?
діяльністю з безперервністю взаємодій і взаємозв’язків особистос?
тей в соціумі.
372
Глава 16. Загальні питання
проблеми спілкування
Людське буття являє собою багатоякісну і багаторівневу сис?
тему відношень людини до світу. Воно включає не лише відношен?
ня людини до предметного світу, а й до інших людей, з якими вона
вступає в прямі і опосередковані контакти, тобто спілкування.
Спілкування – це найважливіша категорія соціально?психо?
логічної науки. В певному розумінні соціальну психологію мож?
на розглядати повністю через призму спілкування, бо всі сторо?
ни соціальних процесів опосередковано спілкуванням. Явища
спілкування породжують такі феномени як сприйняття і розумі?
ння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість,
конфліктність та ін.
Від народження до смерті людина перебуває у просторі відно?
син і різноманітних взаємодій з іншими людьми. Ці взаємодії над?
звичайно багатоликі за своїми цілями, формами і умовами протікан?
ня. Так, люди можуть взаємодіяти в парах або малих групах, безпо?
середньо або опосередковано – через засоби зв’язку, масової кому?
нікації, різні види мистецтва. Вступати в соціальний контакт мо?
жуть окремі люди і цілі народи, зв’язок між партнерами може бути
емоційним, діловим, соціально?формальним.
Спілкування є багатомірним явищем. Про це свідчить хоч би
різноманіття характеристик, які використовуються при його описі:
пряме, безпосереднє, опосередковане, особистісне, міжособистісне,
ділове, офіційне, рапортне, резонансне, масове та ін.
Різні види та форми спілкування, доповнюючи один одного,
створюють в сукупності цілісну систему спілкування, яка є одним
із найскладніших соціальних феноменів.
В буденності, яка функціонує за законами здорового глузду,
кожен більш?менш уявляє, що таке спілкування, проте в науці не
кожен автор, що аналізує це поняття, дає йому конкретне визначен?
ня, виявляє його сутність.
373
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
Визначення поняття “спілкування”
Поняття “спілкування” за своїм походженням і змістом – про?
дукт вітчизняної філософії і психології. В англомовній психологічній
літературі розповсюджено поняття „комунікація”. Семантично
„спілкування” і „комунікація” майже збігаються, бо означають
„спільність”, „з’єднання”, „повідомлення”. Більшість вітчизняних
дослідників розмежовують поняття „спілкування” і „комунікація”,
підкреслюючи, що на відміну від комунікації, у спілкуванні відоб?
ражена вся складність реального світу людських відносин з його
цінностями і суб’єктивними смислами. Крім того, якщо у понятті
„спілкування” наголос робиться на взаємному обміні інформацією
(діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті „комунікація” наго?
лошується на передачі інформації. В найбільш загальному визна?
ченні спілкування – це універсальна реальність людського бут
тя, яка породжується і підтримується різноманітними фор
мами людських стосунків. В цій реальності формуються і роз
виваються як різні види соціальних відносин, так і психологічні
особливості окремої людини.
У вітчизняній науці склалась традиція пов’язувати поняття
„спілкування” з категорією „діяльність”. В 70?80?х рр. у вітчиз?
няній психології відбулась широка дискусія з приводу співвідно?
шення понять „спілкування” і „діяльність”. Результатом цієї дис?
кусії було не тільки уточнення змісту цих понять, але й формулю?
вання нового принципу психології, на основі якого сучасна наука
розглядає сутність спілкування: спілкування як засіб організації
діяльності, і спілкування як задоволення потреби людини в іншій
людині, тобто в живому контакті. В дискусії визначились такі на?
прямки, в яких розглядалось спілкування і діяльність. Один напря?
мок (О.М. Леонтьєв) розглядав спілкування як певну сторону діяль?
ності: воно є включеним в будь?яку діяльність, є її елементом, в той
час, як сама діяльність розглядалась як умова спілкування. Другий
напрямок (Б.Ф. Ломов) розглядав спілкування поряд з діяльністю
як сторону однієї єдності – людського буття. О.М. Леонтьєв вис?
374
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
ловлював також точку зору на те, що спілкування може розгляда?
тись і як один із видів діяльності (словесна діяльність), і відносно
неї віднаходяться всі елементи, властиві діяльності взагалі (дії, опе?
рації, мотиви). Врешті, спілкування інтерпретувалось також як ко?
мунікативна діяльність чи діяльність спілкування, яка виступає са?
мостійно на певному етапі онтогенезу, наприклад, у дошкільників, і
особливо у підлітковому віці (Ельконін Д.Б.).
В аналізі сутності спілкування слід враховувати те, що у бага?
томірній людській життєдіяльності спілкування пов’язано з діяль?
ністю різними сторонами, в яких виявляються різні характеристи?
ки спілкування, що зобов’язує у його аналізі враховувати певний
аспект. Якщо розглядати спілкування в психологічному аспекті, тоб?
то з точки зору індивіда як одного із учасників спілкування, то
діяльність в цьому випадку буде родовим поняттям стосовно спілку?
вання, бо індивід (учасник спілкування), роблячи що?небудь, може
спілкуватись, а може і не спілкуватись, тобто безпосередньо не взає?
модіяти ні з ким, і це заняття він буде сприймати як діяльність (пра?
цю), а не спілкування. Якщо ж розглядати спілкування в загально?
соціологічному плані, то діяльність вже постає як частина спілку?
вання, як конкретний прояв суспільних відносин, спілкування.
В цілісній системі людського буття діяльність і спілкування є
двома сторонами діалектичної єдності, які не можуть існувати ок?
ремо. Діяльність і спілкування є відношенням людини не лише до
предметного світу, але і до інших людей. З одного боку, людська
діяльність – це завжди сумісна суспільна діяльність, а з другого,
спілкування – це завжди взаємодія людей. Людська діяльність, яка
розглядається як взаємодія багатьох людей, зв’язаних в єдину
спільність, виступає як спілкування.
Розглядаючи діяльність і спілкування як сторони єдиного
людського буття, не можна не бачити їх відмінності. В категорії
„діяльність” розкривається переважно відношення „суб’єкт – об’єкт”,
„суб’єкт – предмет”, а в категорії „спілкування” – відношення
„суб’єкт – суб’єкт”, „суб’єкт – суб’єкти”.
Спілкування – це особливий клас відношень „суб’єкт – суб?
’єкт(и)”, в яких виявляються не просто дії суб’єктів чи їх взаємовплив
один на одного. Спілкування – це не складання паралельних діяль?
375
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
ностей, а саме взаємодія, в якій дії осіб, що спілкуються, об’єднані в
одне ціле, що володіє деякими новими якостями у порівнянні з діями
кожного окремого учасника. Результат спілкування не відноситься
лише до одного з індивідів, він є результатом сумісної дії.
Спілкування в сумісній діяльності виконує функцію взаємооб?
міну інформацією між індивідами, причому кожний учасник суміс?
ної діяльності вносить в неї свій унікальний досвід, завдяки чому ут?
ворюється загальний фонд інформації, який акумулює унікальний
досвід кожного учасника сумісної діяльності. Цей загальний фонд
інформації є важливим засобом інформаційного збагачення індивідів.
В сукупній діяльності завдяки спілкуванню індивід отримує
можливість регулювати не лише свою власну поведінку, але й пове?
дінку інших людей, а разом з тим зазнавати регулюючого впливу з
їх боку. В цьому процесі здійснюється також взаємна стимуляція і
взаємна кореляція поведінки.
В умовах спілкування виникає і розвивається весь спектр
людських емоцій, від емоційної напруженості до емоційної розряд?
ки, які, як відомо, є фактором, що підсилює, примножує і в декілька
разів „розганяє” енергію сукупного суб’єкта або опускає індивіду?
альну дієздатність до рівня, нижчого за природний.
В зв’язку з аналізом змісту спілкування Б.Ф. Ломов звертає
увагу на характеристику такого соціально?психологічного феноме?
на як сукупний суб’єкт, показуючи особливості його формування і
розвитку, роль в соціалізації особистості.
Проблема сукупного суб’єкту є дуже важливою для соціальної
психології, проте і сьогодні вона залишається недостатньо розроб?
леною в нашій літературі. Тому те, що зроблено Б.Ф. Ломовим з
цього питання, зокрема, аналіз загальної цілі як системоформуючо?
го фактора сумісної діяльності, що об’єднує людей, які спілкують?
ся, в єдиний сукупний суб’єкт, є вагомим внеском в розвиток вітчиз?
няної соціальної психології.
Евристичні потенції, закладені в самому механізмові спілкуван?
ня, можуть по?різному виявлятись в різних суспільних зв’язках, тому
про спілкування не можна говорити абстрактно.
Механізм спілкування по?різному спрацьовує в спільностях
різних рівнів, які відрізняються соціальними суб’єктами. Якщо ви?
376
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
ходити з того, що в кожному суспільстві діють три типи соціаль?
них суб’єктів (індивід, соціальна група, соціум), то відповідно мож?
на виявити соціальні рівні спілкування („індивід – індивід”,
„індивід – група”, „група – соціум”). Особливості спілкування не?
обхідно розглядати в залежності від цих рівнів. Соцієтальний
рівень (макрорівень) – це спілкування на рівні соціальних інсти?
туцій суспільства. Щоб виявити фактори, які впливають на зміст і
динаміку спілкування цього рівня, слід звертатись до аналізу со?
ціальної структури суспільства. Суспільні інститути, класові,
сімейні, національно?етнічні традиції, норми і т.д. визначають, хто
з ким, з якого приводу вступає в спілкування. Другий рівень (ме?
зорівень) – це спілкування на рівні контактів між людьми, які
здійснюються з метою вирішення яких?небудь задач. Третій рівень
(мікрорівень) передбачає розглядати зв’язані акти спілкування, які
виступають в ролі його своєрідних елементарних одиниць. „Спілку?
вання, – пише Б.Ф. Ломов, – є свого роду цикли, в яких виражаєть?
ся взаємовідношення позицій, установок, точок зору кожного із
партнерів, досить своєрідно переплітаються прямі і зворотні зв’яз?
ки в потоці циркулюючої інформації”.
Різні рівні людського буття зумовлюють різні форми спілку?
вання, його багатомірність. Багатомірність і багаторівневість – це
характеристики спілкування, які залежать не тільки від особливос?
тей природи самих суб’єктів спілкування, але й від характеру взає?
мозв’язків рівнів цього спілкування. Спілкування на рівні „індивід
– індивід” опосередковується більш широкими соціальними проце?
сами. Сфера, способи, динаміка спілкування визначаються соціаль?
ними функціями людей, які спілкуються, їх становищем в соціальній
структурі суспільства, регулюється факторами, пов’язаними з про?
цесами виробництва і споживання, а також наявною в суспільстві
сферою духовного життя. Загалом, суспільні відносини вплітають?
ся в тканину спілкування.
Тип суспільних відносин задає спілкуванню зміст і направ?
леність. В психологічній літературі одностайно визначається тісний
зв’язок спілкування з суспільними відносинами. Більшість авторів
вважають, що спілкування є конкретизацією, персоніфікацією, осо?
бистою формою суспільних відносин.
377
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
Суспільні відносини і спілкування – це сторони єдиних со?
ціальних зв’язків. Тому у поясненні змісту спілкування потрібно ви?
ходити з характеристики історичного типу суспільних відносин,
системи його суспільної діяльності. Суспільні відносини слугують
каркасом соціальної форми, яка компонує процеси спілкування
людей в соціально визначений і історично змінюваний ансамбль. В
свою чергу, спілкування знаходиться ніби в точці перетинання сус?
пільних відносин і діяльності і виступає механізмом їх взаємозв’яз?
ку, який здійснюється в процесі соціальної взаємодії.
Діяльність, спілкування, суспільні відносини сходяться в одній
точці і представляють три сторони єдиного, цілісного процесу жит?
тєдіяльності людини, суспільства. Вони настільки зв’язані і злиті,
що їх розмежування, розділення можливе лише в теорії.
Життєдіяльність людини, її діяльність за своїм характером є
взаємодіяльністю, яка здійснюється в конкретно?історичних сус?
пільних відносинах. Тобто пануючі суспільні відносини визначають
історичноконкретні форми, способи і ступінь залучення індивіда до
роду (через акумульований в культурі історичний досвід людства),
а значить і можливості самореалізації індивіда в предметно?пере?
творювальній діяльності суспільства.
Структура спілкування
Різноманітність прояву спілкування з точки зору його видів,
форм, стратегій, тактик, стилів, засобів, чисельність його функціо?
нальних характеристик зумовило існування в психологічній літе?
ратурі багатьох різних його класифікацій. Ці класифікації побудо?
вані на основі певного рівня або аспекту, в якому розглядається
спілкування. Існують класифікації, в яких, наприклад, виділяються
компоненти спілкування, коли воно розглядається, так би мовити,
зсередини. Інші класифікації ґрунтуються на основі розглядання
його зумовленості зовнішніми факторами.
Так, розглядаючи спілкування як складну систему різноманіт?
них зв’язків між індивідами, Я.Л. Коломінський і М.М. Обозов вид?
іляють три такі його складові: когнітивну (пізнавальну), афективну
(емоційну) і конативну (поведінкову). Тут виділено компоненти
378
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
спілкування з точки зору розглядання його зсередини. На тому ж
рівні розглядається структура спілкування О.О. Бодальовим, який
виділяє гностичний, афективний і праксичний компоненти.
А.О. Реан використовує чотирьохелементну модель, виділяючи ког?
нітивно?інформаційний, регулятивно?поведінковий, афективно?ем?
патійний, соціально?перцептивний компоненти. Г.М. Андрєєва про?
понує характеризувати структуру спілкування через виділення в
ньому трьох взаємопов’язаних сторін: комунікативної, інтерактив?
ної і перцептивної. Схематично це може виглядати так.
спілкування
(інтерактивна
сторона)
(перцептивна
сторона)
(комунікативна
сторона)
комунікація інтеракція
Соціальна
перцепція
Комунікативна сторона характеризується тим, що між партне?
рами спілкування відбувається обмін інформацією. Інтерактивна
сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілку?
ються, тобто, що вони обмінюються не тільки знаннями, ідеями, але
й діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприй?
няття і пізнання один одного партнерами зі спілкування і встанов?
лення на цій основі взаєморозуміння.
В соціальній психології існує багато класифікацій структури
спілкування, які побудовані на основі розглядання його з точки зору
зовнішніх впливів. Виділимо ті з них, які отримали поширення у
вітчизняній психологічній літературі.
Розглядаючи спілкування з точки зору його соціально?культур?
ницької заданості (система суспільно?історичних, соціально?еконо?
мічних і культурних особливостей середовища, в якому воно відбу?
вається), можна виокремити такі його види як міжособистісне і
379
Глава 16. Загальні питання проблеми спілкування
рольове. Дійсно, ступінь соціальної заданості спілкування є різною,
вона може коливатись від досить низького (міжособистісне) до дуже
високого ступеня (рольове) і навіть до повного підпорядкування
форм і змісту соціальним канонам.
Міжособистісне – це спілкування, яке утворюється на основі
тих відносин, на які соціальні норми і правила здійснюють неви?
разний, опосередкований вплив. В терміні “міжособистісне” ак?
центується увага на емоційному характері спілкування. Вступа?
ючи в міжособистісне спілкування, люди орієнтуються на свої
внутрішні цілі і цінності. Відносини до партнера формуються “тут
і тепер”, в ході безпосереднього контакту, на основі поведінки,
яка ним демонструється. Міжособистісне спілкування надає своїм
партнерам значну свободу у виборі “режиму” спілкування, у прий?
нятті рішення про його тривалість.
В рольовому спілкуванні людина не вільна у виборі стратегії
своєї поведінки, сприйнятті партнера і самосприйнятті. Це за?
дається їй соціальною позицією, яку вона займає, виконуючи ту
чи іншу соціальну роль. В поняттях “соціальна позиція” і “со?
ціальна роль” відбивається вибіркове ставлення людей один до
одного в процесі спілкування. Соціальна роль виникає разом з
конкретною соціальною позицією.
Поняття “позиція” в соціальній психології і соціології означає
місце особистості в системі соціальних зв’язків. Це значення
збігається зі значенням поняття “статус” в тому розумінні, що со?
ціальна позиція “тягне” за собою “соціальні ролі”, тобто соціальна
позиція має тенденцію підкреслювати обов’язкові моделі поведін?
ки людини з певним статусом. Соціальний статус – це чітко визна?
чене соціальне місце особистості в соціальній ієрархії суспільних
відносин. Цей статус зобов’язує особистостей виконувати певні со?
ціальні ролі, які є сукупністю вимог (норм), що пред’являються осо?
бистості суспільством. Отже, соціальна роль – це практична реалі?
зація статусу і позиції особистості в процесі спілкування.
Поняття “позиція” є також загальнопсихологічним поняттям.
В цьому аспекті воно означає систему ставлень особистості, що
виражає її активну вибірковість у взаємовідношеннях. В аналізі
спілкування поняття позиція, з одного боку, відображає відно?
380
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
шення особистості в системі соціально?психологічного спілкуван?
ня, а з іншого – є відображенням міжособистісних відносин у
внутрішній структурі особистості. Ця двоїстісь поняття “пози?
ція” означає зовнішню і внутрішню зумовленість вибору стратегії
спілкування особистостей. В такому розумінні вперше запропо?
нував поняття “позиція особистості” А. Адлер в своїй індивіду?
альній психології, яку він визначив як “позиційна психологія”.
Згідно з його теорією, позиція особистості визначає готовність
людини до співробітництва з іншими у досягненні спільних цілей.
Спільні цілі реалізуються через соціальну роль, яка означає со?
ціально очікувані паттерни поведінки.
Рольове спілкування допомагає людям створювати і підтри?
мувати стосунки, які побудовані на ділових, формально?соціаль?
них контактах. Воно забезпечує комунікацію в таких соціальних
тандемах, як “керівник – підлеглий”, “покупець – продавець” та
ін. В таких стосунках саме роль, рольові очікування партнерів ви?
значають, як буде сприйматись партнер (які якості і характерис?
тики в ньому будуть відміченими і прийнятними), як буде розум?
ітись його поведінка і будуватись власна. Роль визначає також оці?
нку людиною самої себе в даній ситуації. Дуже мало ролей, які б
повністю визначали поведінку її виконувача. Багато залежатиме
від розуміння людиною своєї ролі і ролей інших учасників спілку?
вання, від його ставлення до виконання ролі, від особистого дос?
віду, від творчих можливостей. Кожна людина вносить в свої со?
ціальні ролі унікальність. В рольовому спілкуванні людина реалі?
зує себе як член суспільства, групи, як виразник інтересів певних
соціальних верств. В рольовому спілкуванні людина набуває по?
чуття належності, соціального захисту, включеності в групу і відно?
сини. За цими почуттями стоять важливі соціальні потреби конк?
ретного індивідуума, задоволення яких частково, зате гарантова?
но здійснюється в рольовому спілкуванні.
Рольова поведінка – істотний і необхідний компонент спілку?
вання. Вихідний компонент будь?якої комунікації і взаємодії – взає?
мне визначення статусу та позиції людей, що спілкуються. Перетин
позицій, статусів, ролей людей, які взаємодіють, регулює і спрямо?
вує спілкування в певне русло, забезпечує взаєморозуміння, співро?