Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

121

Загальна частина

Природні ресурси відіграють провідну роль в соціально-

економічному розвитку України на сучасному етапі. При-

родокористування – це використання корисних влас-

тивостей природних об’єктів (ресурсів), навколишнього

природного середовища в цілому з метою задоволення різно-

манітних потреб людини та забезпечення її життєдіяль-

ності. Використання природних ресурсів регламентується

правовими нормами.

Природокористування є об’єктом правового регулюван-

ня в першу чергу природоресурсового права – земельного,

водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосферного.

Низка положень щодо використання природних ресурсів

законодавчо закріплена в законах України: «Про охорону

навколишнього природного середовища», «Про екологічну

експертизу», «Про природно-заповідний фонд України», а

також у кримінальному, адміністративному, цивільному та

інших галузях законодавства.

В основі диференціації норм природоресурсового права

лежить існування в природі інтеграційного ресурсу, окре-

мих видів природних ресурсів і об’єктів. Різні природні ре-

сурси та об’єкти є складовою частиною єдиної і неподіль-

ної природи. Внаслідок зазначеного правове регулювання,

наприклад, надрокористування, водокористування, лісо-

користування тощо, має у своїй основі ідентичні правові

принципи та підходи.

Властивості деяких природних ресурсів обумовлюють

однотипність підходів до правового регулювання відносин

з їхнього використання. Тому законодавець регулює такі

відносини подібним чином.

Право природокористування поширюється не на усі

форми, види та різновиди використання об’єктів навколиш-

нього природного середовища, а лише на ті, що підлягають

правовому врегулюванню. У предмет права природокорис-

тування не входить, наприклад, використання атмосферно-

122

Екологічне право України

го повітря для дихання, використання сонячної енергії для

задоволення фізіологічних потреб людини.

Система юридичних норм, які регулюють природо-

ресурсові відносини, виникла та розвивалася на основі

державної власності на природні ресурси. Вона стала під-

ґрунтям утворення особливого інституту – права природо-

користування.

Використання природних ресурсів громадянами, під-

приємствами, установами та організаціями повинно здій-

снюватися з додержанням обов’язкових екологічних ви-

мог:

а) раціонального і економного використання природних

ресурсів на основі широкого застосування новітніх ре-

сурсозберігаючих технологій;

б) здійснення заходів щодо попередження псування, за-

бруднення, виснаження природних ресурсів та нега-

тивного впливу на стан навколишнього природного

середовища;

в) здійснення науково-обґрунтованих заходів щодо від-

творення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів

поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечу-

ють охорону навколишнього природного середовища,

ресурсозбереження і безпеку здоров’я населення;

д) збереження територій та об’єктів природно-заповідного

фонду, а також інших територій, що підлягають осо-

бливій охороні;

е) здійснення підприємницької діяльності без порушен-

ня екологічних прав інших осіб (ст. 40 Закону України

«Про охорону навколишнього природного середови-

ща»).

Єдиної думки щодо визначення інституту права при-

родокористування у науці не існує. Наведемо декілька

прикладів: як інститут екологічного права право природо-

123

Загальна частина

користування є сукупністю норм закріплених в нормативно-

правових актах, з приводу регулювання відносин, що ви-

никають при використанні природних ресурсів

; інститут

права природокористування – це сукупність правових норм

різних галузей природноресурсового законодавства, що ре-

гулюють суспільні відносини щодо використання корис-

них властивостей природних об’єктів

; під правом приро-

докористування слід розуміти інститут Загальної частини

екологічного права, в якому об’єднані норми, що визнача-

ють спільні положення для права користування всіма вида-

ми природних об’єктів, включаючи і норми, які регулюють

їхнє комплексне використання

; право природокористуван-

ня – система юридичних норм і засобів, спрямованих на

врегулювання відносин щодо ефективного використання,

відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення

багатогранних матеріальних, економічних і соціальних ін-

тересів та законних прав суб’єктів природокористування

тощо.

Право природокористування необхідно розглядати в

об’єктивному і суб’єктивному змісті, а також як різновид

правовідносин.

Об’єктивне право природокористування представляє

собою сукупність правових норм, що регулюють відносини з

приводу використання природних ресурсів.

Тищенко Г.В. Екологічне право: Навч. посібник для студентів

юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – С. 47.

Природноресурсове право: Навч. посіб. / За ред. І.І. Карака-

ша. – К.: Істина, 2005. – С. 113.

Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ.

навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; За ред.

А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2006. – С. 113.

Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник

для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 67.

124

Екологічне право України

Суб’єктивне право природокористування – це сукуп-

ність прав та обов’язків суб’єктів права природокористу-

вання.

Право природокористування як різновид правовід-

носин можна визначити як правовідносини з природу ви-

користання природних ресурсів, які є механізмом реалізації

об’єктивного і суб’єктивного права природокористування.

В загальному розумінні: право природокористуван-

ня – це інститут екологічного права, який складається із

сукупності правових норм, що регулюють підстави та по-

рядок використання природних ресурсів, права і обов’язки

природокористувачів, а також охорону їх прав та законних

інтересів.

§ 2. Види права природокористування

Право природокористування класифікується залежно

від підстав виникнення, об’єктів, строків, способів виник-

нення (рис. 6.1).

Використання природних ресурсів в Україні відповідно

до підстав виникнення здійснюється в порядку загального

і спеціального використання природних ресурсів (ст. 38 За-

кону України «Про охорону навколишнього природного

середовища»).

Право на використання природних ресурсів обумовле-

не нерозривним зв’язком людини та природи називають

правом загального природокористування. В його основі

лежить природне право людини на задоволення своїх жит-

тєво необхідних потреб та на здорове і безпечне довкілля.

Тому реалізація такого права не вимагає дозволу держави,

чи уповноважених її органів. Крім зазначеного, особли-

вістю права загального природокористування є його без-

оплатність.

125

Загальна частина

Види права природокористування залежно від

критеріїв поділу

за об’єктами

право зем-

лекористу-

вання

право лісо-

користу-

вання

право ко-

ристуван-

ня рослин-

ним світом

(нелісово-

го похо-

дження)

право надрокористування

право водокористування

право користування тва-

ринним світом

право користування ат-

мосферним повітрям

право користування

об’єктами природно-

заповідного фонду

за строками

постійне

тимчасове

коротко-

строкове

(до 5

років)

довго-

строкове

(до 50

років)

за підставами

виникнення

за способами

виникнення

право пер-

винного

природо-

користу-

вання

право вто-

ринного

природо-

користу-

вання

право

загального

природо-

користу-

вання

право спе-

ціального

природо-

користу-

вання

Рис. 6.1. Види права природокористування залежно від крите-

ріїв поділу

126

Екологічне право України

Право спеціального природокористування передбачає

дозвільний порядок використання природних ресурсів та

виділення в натурі (на місцевості) визначеної частини при-

родного ресурсу. У порядку спеціального використання

природних ресурсів громадянам, підприємствам, устано-

вам і організаціям надаються у володіння, користування

або оренду природні ресурси на підставі спеціальних до-

зволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату

для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Класифікація права природокористування залежно

від об’єкта обумовлена специфікою використання відпо-

відного природного ресурсу: землі, лісу, рослинного світу

(нелісового походження), надр, води, фауни, атмосферного

повітря тощо.

Строки права природокористування залежать від

виду природного ресурсу та визначені правовими нормами

природоресурсового законодавства.

Відповідно до способів виникнення право природоко-

ристування поділяється на первинне та вторинне. Напри-

клад, на підставі ст. 42 Водного кодексу України водоко-

ристувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водо-

забірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не ма-

ють власних водозабірних споруд і отримують воду з водо-

забірних споруд первинних водокористувачів та скидають

стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між

ними.

§ 3. Принципи права природокористування

Праву природокористування характерна низка важли-

вих принципів (рис. 6.2).

127

Загальна частина

Принципи права природокористування

похідність права користування природними ресурсами від

права власності на них

цільове і раціональне природокористування

платність спеціального природокористування

відтворення природних ресурсів

лімітування природокористування

ліцензування природокористування

Рис. 6.2. Принципи права природокористування

Похідність права користування природними ресур-

сами від права власності на них є одним з головних прин-

ципів права природокористування. Зміст даного принципу

полягає в тому, що поряд з інститутом права власності ви-

никає та існує інститут права природокористування, похід-

ний від права власності, оскільки створюється з ініціативи

власника.

Принцип цільового і раціонального природокористу-

вання закріплений нормами екологічного законодавства.

Надання у користування природного ресурсу завжди

обумовлене цільовим призначенням. Наприклад, з цією ме-

тою згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України всі землі

України поділено на категорії. Переведення земель з однієї

категорії до іншої здійснюється лише у встановленому по-

рядку спеціально уповноваженими на те органами держав-

ної влади.

128

Екологічне право України

Раціональне використання природних ресурсів – це су-

купність заходів щодо розумно обґрунтованого доцільного

використання природних ресурсів з метою задоволення по-

треб суспільства

. Прикладом законодавчого закріплення

зазначеного є ст. 2 Кодексу України про надра, в якій ви-

значено завданням Кодексу України про надра регулюван-

ня гірничих відносин з метою забезпечення раціонального,

комплексного використання надр для задоволення потреб у

мінеральній сировині та інших потреб суспільного вироб-

ництва та ін. Правовими критеріями раціонального вико-

ристання відповідного природного ресурсу є додержання

вимог щодо забезпечення його невичерпності та екологічне

обґрунтування експлуатації природних багатств.

Принцип платності спеціального природокористу-

вання полягає в обов’язку суб’єкта спеціального природо-

користування оплачувати використання певного природ-

ного ресурсу.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про охорону навко-

лишнього природного середовища» збір за спеціальне ви-

користання природних ресурсів встановлюється на основі

нормативів зборів і лімітів їх використання.

На підставі ст. 30 Водного кодексу України збір за спе-

ціальне водокористування справляється з метою стимулю-

вання раціонального використання і охорони вод та відтво-

рення водних ресурсів і включає збір за використання води

водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Розмір збору за використання води визначається на основі

нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та

встановлених лімітів використання води.

Закон України «Про плату за землю» регламентував ви-

користання землі в Україні платним. Плата за землю справ-

Рябець К.А. Адміністративно-правове регулювання екологіч-

ної діяльності: Дис. … к.ю.н.: 12.00.07. – К., 2007. – С. 51.

129

Загальна частина

ляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що

визначається залежно від грошової оцінки земель (ст. 2).

В Кодексі України про надра (ст. 28) зазначено, що

користування надрами є платним, крім випадків, перед-

бачених статтею 29 цього Кодексу. Плата справляється за

користування надрами в межах території України, її кон-

тинентального шельфу і виключної (морської) економічної

зони у вигляді:

1) платежів за користування надрами;

2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані

за рахунок державного бюджету;

3) збору за видачу спеціальних дозволів;

4) акцизного збору.

Відповідно до ст. 77 Лісового кодексу України спеціаль-

не використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є

платним. Розподіл зборів за використання лісових ресурсів

на землях державної та комунальної власності визначаєть-

ся законом.

Принцип платності має важливе значення, оскільки є

засобом забезпечення підвищення зацікавленості приро-

докористувачів щодо ефективного та раціонального вико-

ристання природних ресурсів, збереження та відновлення

навколишнього природного середовища.

Принцип відтворення природних ресурсів передбачає

безперервне поновлення ресурсів природи. Ігнорування

його може привести до виснаження або деградації природ-

них ресурсів. Їх недостатньо лише охороняти та раціональ-

но використовувати, потрібно ще проводити заходи щодо

їхнього відновлення.

Принцип лімітування природокористування пов’язаний

з тим, що запаси природних ресурсів обмежені і їх необхідно

раціонально використовувати. Система визначених екологіч-

них обмежень у використанні природних ресурсів – це ліміт

природокористування.

130

Екологічне право України

Прикладом законодавчого закріплення змісту понять

лімітів на природні ресурси є положення ст. 1 Водного ко-

дексу України, які визначають: ліміт забору води як гра-

ничний обсяг забору води з водних об’єктів, який встанов-

люється в дозволі на спеціальне водокористування; ліміт

скиду забруднюючих речовин як граничний обсяг скиду

забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти, який

встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування;

ліміт використання води як граничний обсяг використан-

ня води, який встановлюється дозволом на спеціальне во-

докористування.

Ліміти на природні ресурси встановлюються на підставі

норм законодавства спеціально уповноваженими на те ор-

ганами державного екологічного управління.

Принцип ліцензування природокористування має в своїй

основі один із способів, за допомогою якого держава здійснює

регулювання та контроль у галузі природокористування.

Природноресурсова ліцензія (дозвіл) є правовою фор-

мою передачі державою та іншими суб’єктами, власникам

природних ресурсів права користування визначеною части-

ною природного об’єкта, механізмом встановлення, фіксації

права природокористування. За своєю правовою природою

вона відрізняється від ліцензій на здійснення господарської

діяльності, як механізмів владного контролю з боку держа-

ви, яка в таких відносинах виступає в зовсім іншій ролі

У кожній сфері природокористування застосовуються

свої види ліцензій чи прирівняні до них дозвільні докумен-

ти: при використанні лісів – лісовий квиток, лісорубний кви-

ток; вод – ліцензії на водокористування та дозвільні ліцен-

зії; надр – ліцензії на користування надрами; атмосферного

повітря – дозвіл на викид забруднюючих речовин тощо. У

Кобецька Н.Р. Співвідношення ліцензування господарської ді-

яльності та природноресурсового ліцензування // Підприємництво,

господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 32.