Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

141

Загальна частина

Екологічну безпеку належить розглядати в рамках на-

ціональної безпеки в цілому, оскільки остання служить

єдиній меті – забезпеченню безпеки життєво важливих

інтересів всього населення країни. Оскільки українське за-

конодавство є цілісною соціальною системою, то необхідно

виходити з того, що носієм інтегрованих потреб громадян

та соціальних груп є нація. Саме тому, на думку О. Хіміч,

термін «національна безпека» точніше відображає сутність

питання екологічної безпеки людини, суспільства та дер-

жави

. У Законі України «Про основи національної без-

пеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV

одним

із важливих національних інтересів в Україні визначено

забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов

життєдіяльності громадян і суспільства, збереження на-

вколишнього природного середовища та раціональне вико-

ристання природних ресурсів (ст. 6).

Об’єктами національної безпеки (ст. 3 Закону України

«Про основи національної безпеки України») є: по-перше,

людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;

по-друге, суспільство – його духовні, морально-етичні,

культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні ціннос-

ті, інформаційне і навколишнє природне середовище і при-

родні ресурси; по-третє, держава – її конституційний лад,

суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єкти забезпечення національної безпеки визначені

у ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки

України»: Президент України; Верховна Рада України; Ка-

бінет Міністрів України; Рада національної безпеки і обо-

рони України; міністерства та інші центральні органи вико-

навчої влади; Національний банк України; суди загальної

юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміні-

Хіміч О. Екологічна безпека як елемент національної безпеки

// Право України. – 2002. – № 11. – С. 11.

Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

142

Екологічне право України

страції та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили

України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої роз-

відки України, Державна прикордонна служба України та

інші військові формування, утворені відповідно до законів

України; громадяни України, об’єднання громадян.

На сучасному етапі основними реальними та потенцій-

ними загрозами екологічної безпеки є: значне антропогенне

порушення і техногенна перевантаженість території Украї-

ни, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій

техногенного та природного характерів; нераціональне, ви-

снажливе використання мінерально-сировинних природ-

них ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних; не-

подоланність негативних соціально-екологічних наслідків

Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного ста-

ну водних басейнів, загострення проблеми транскордонних

забруднень та зниження якості води; загострення техноген-

ного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на

р. Дніпро; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно

небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних

рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин,

рослин і організмів, екологічно необґрунтоване викорис-

тання генетично змінених рослин, організмів, речовин та

похідних продуктів; неефективність заходів щодо подолан-

ня негативних наслідків військової та іншої екологічно не-

безпечної діяльності; небезпека техногенного, у тому чис-

лі ядерного та біологічного, тероризму; посилення впливу

шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих орга-

нізмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехно-

логій; застарілість та недостатня ефективність комплексів

з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів

(ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки

України»).

Згідно із п. 17 Основних напрямів державної полі-

тики України у галузі охорони довкілля, використання

143

Загальна частина

природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки по-

требує: здійснення перебудови техногенного середовища,

технічного переозброєння виробничого комплексу на осно-

ві впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ре-

сурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно

безпечних технологічних процесів, застосування відновлю-

ваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження

і використання всіх видів відходів; налагодження ефектив-

ного екологічного контролю за науково-дослідними робо-

тами із створення об’єктів штучного походження, їх про-

ектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою

управління техногенними навантаженнями, раціональним

використанням природних ресурсів і розміщенням продук-

тивних сил; проведення класифікації регіонів України за

рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення

карт техногенно-екологічних навантажень; розробки ме-

тодології визначення ступеня екологічного ризику для до-

вкілля, обумовленого техногенними об’єктами; проведення

досліджень з метою створення системи моделей моніто-

рингового контролю за об’єктами спостережень у промис-

ловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільському

господарстві

§ 2. Правове регулювання ядерної та радіаційної

безпеки

Значний вплив на створення національної нормативно-

правової бази регулювання ядерної та радіаційної безпеки

створила надзвичайна техногенна аварія на Чорнобиль-

ській АЕС. Вибух з руйнуванням атомного реактора на

четвертому енергоблоці 26 квітня 1986 року спричинив

значні екологічні, медичні та моральні наслідки в Україні,

Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст.

248.

144

Екологічне право України

Білорусі, Росії. Враховуючи надзвичайний характер того,

що сталося, всю роботу з організації щодо ліквідації аварії

та обмеження її наслідків взяло в свої руки союзне керівни-

цтво. Тому основні її напрями визначалися рішеннями спе-

ціально утвореної оперативної групи, постановами і розпо-

рядженнями ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий ре-

жим території, що зазнала радіоактивного забруднення

внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991

року залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей

ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного

рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому серед-

овищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативно-

го впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення

радіаційного захисту населення та інших спеціальних за-

ходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-

побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного

забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поді-

ляється на зони, а саме:

1) зона відчуження – це територія, з якої проведено ева-

куацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов’язкового) відселення – це терито-

рія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживу-

чими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту

понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/

км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або

плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефек-

тивна еквівалентна доза опромінення людини з ураху-

ванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини

та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер)

за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний

період;

3) зона гарантованого добровільного відселення – це тери-

торія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварій-

145

Загальна частина

ний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або

стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01

до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалент-

на доза опромінення людини з урахуванням коефіцієн-

тів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів

може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу,

яку вона одержувала у доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю – це тери-

торія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварій-

ний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або

стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005

до 0,01 Кі/км2 за умови, що розрахункова ефективна

еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням

коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших

факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад

дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Поняття радіаційної та ядерної безпеки визначені у ст. 1

Закону України «Про використання ядерної енергії та ра-

діаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року:

радіаційна безпека - – це дотримання допустимих меж

радіаційного впливу на персонал, населення та навко-

лишнє природне середовище, встановлених нормами,

правилами та стандартами з безпеки;

ядерна безпека - – це дотримання норм, правил, стан-

дартів та умов використання ядерних матеріалів, що

забезпечують радіаційну безпеку.

Основними завданнями ядерного законодавства є: пра-

вове регулювання суспільних відносин під час здійснення

всіх видів діяльності у сфері використання ядерної енергії;

створення правових засад системи управління у сфері ви-

користання ядерної енергії і системи регулювання безпеки

під час використання ядерної енергії; встановлення прав,

обов’язків і відповідальності органів державної влади, під-

приємств, установ і організацій, посадових осіб і персоналу,

146

Екологічне право України

а також громадян стосовно їх діяльності, пов’язаної з вико-

ристанням ядерної енергії; визначення основних принципів

радіаційного захисту людей та навколишнього природного

середовища; забезпечення участі громадян та їх об’єднань

у формуванні державної політики у сфері використання

ядерної енергії; сприяння подальшому зміцненню міжна-

родного режиму безпечного використання ядерної енергії

(ст. 3 Закону України «Про використання ядерної енергії

та радіаційну безпеку»).

Радіаційна безпека під час поводження з радіоак-

тивними відходами – це неперевищення допустимих меж

радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє

природне середовище, встановлених нормами, правилами,

стандартами з безпеки, а також обмеження міграції раді-

онуклідів у навколишнє природне середовище (ст. 1 Закону

України «Про поводження з радіоактивними відходами»

від 30 червня 1995 року № 255/95-ВР

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про дозвільну діяльність

у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000

року № 1370-XIV

метою дозвільної діяльності у сфері ви-

користання ядерної енергії є: забезпечення використання

тільки тих ядерних установок, джерел іонізуючого випро-

мінювання, об’єктів, призначених для поводження з радіо-

активними відходами, рівень безпеки яких визнано таким,

що відповідає міжнародно визнаним вимогам на основі

всебічної оцінки усіх факторів, які впливають на безпеку,

включаючи забезпечення фізичного захисту; забезпечення

здійснення діяльності у сфері використання ядерної енер-

гії тільки тими фізичними та юридичними особами, які мо-

жуть гарантувати виконання вимог законодавства, норм,

правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.

Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 27. – Ст. 198.

Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 9. – Ст. 68.

147

Загальна частина

На підставі п. 18 Основних напрямів державної по-

літики України у галузі охорони довкілля, використання

природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки,

затверджених постановою Верховної Ради України від 5

березня 1998 року № 188/98-ВР, пріоритетними завдання-

ми радіаційної безпеки є:

а) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного за-

хисту населення України, які передбачають:

встановлення дозових рівнів втручання, спрямованих -

на запобігання виникненню детермінованих ефектів

шляхом обмеження опромінення до рівнів, значно

нижчих від порога виникнення цих ефектів (норму-

вання річної дози), та вжиття необхідних заходів до

зниження імовірності виникнення віддалених стохас-

тичних медичних наслідків з урахуванням економіч-

них та соціальних факторів;

проведення оперативної оцінки радіаційного ста- -

ну території України, зокрема мінімізації сукупного

впливу іонізуючого випромінювання та екологічних,

соціально-психологічних і економічних наслідків ре-

алізації заходів щодо переселення, обмеження спожи-

вання продуктів харчування місцевого виробництва,

зміни традиційного способу життя тощо на здоров’я

населення;

оптимізацію комплексу заходів щодо радіологічного -

захисту населення;

забезпечення соціальної захищеності населення, яке -

проживає на територіях радіаційного забруднення та

пов’язаних з ним шкідливих чинників;

б) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного за-

хисту населення України у зв’язку з Чорнобильською

катастрофою. Вплив наслідків Чорнобильської ката-

строфи на здоров’я населення і нині є однією з нагаль-

них проблем в Україні у зв’язку із суттєвими змінами

148

Екологічне право України

соціально-психологічного стану людей, які прожива-

ють на забруднених територіях або були переселені

із зон радіоактивного забруднення, та погіршенням їх

здоров’я, особливо дітей.

Результати наукових досліджень усього комплексу про-

блем, які виникли у зв’язку з аварією на Чорнобильській

АЕС, набутий за останні роки досвід ліквідації її наслідків,

зміна пріоритетних напрямів розв’язання цієї проблеми, а

також необхідність удосконалення законодавства в частині

захисту прав громадян України, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи, та наступних поколінь вима-

гають розробки нової Концепції захисту населення Украї-

ни у зв’язку з Чорнобильською катастрофою.

Екологічна безпека підприємств ядерної галузі має оціню-

ватися на всіх етапах проектування, будівництва, експлуата-

ції та зняття їх з експлуатації. Наслідки впливу таких підпри-

ємств слід визначати на весь життєвий цикл та з урахуванням

усіх видів небезпечних викидів (радіаційних, хімічних, тепло-

вих), а також синергетичних ефектів. Необхідно також врахо-

вувати вплив наслідків Чорнобильської аварії.

Підприємства, установи та організації, що здійснюють

господарську чи іншу діяльність, пов’язану з використан-

ням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою

метою, зобов’язані забезпечувати екологічну безпеку цієї

діяльності, що виключала б можливість радіоактивного за-

бруднення навколишнього природного середовища та не-

гативного впливу на здоров’я людей у процесі видобутку,

збагачення, транспортування, переробки, використання

та захоронення радіоактивних речовин (ч. 2 ст. 54 Закону

України «Про охорону навколишнього природного серед-

овища»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про використання ядер-

ної енергії та радіаційну безпеку» норми, правила і стан-

дарти з ядерної та радіаційної безпеки – це критерії,

149

Загальна частина

вимоги і умови забезпечення безпеки під час використання

ядерної енергії.

Дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та раді-

аційної безпеки є обов’язковим при здійсненні будь-якого

виду діяльності у сфері використання ядерної енергії. Ви-

моги зазначених норм, правил та стандартів приймаються

з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у

сфері використання ядерної енергії. Норми, правила і стан-

дарти з ядерної та радіаційної безпеки затверджуються у

порядку, що визначається законодавством України, підля-

гають опублікуванню і є обов’язковими на території Укра-

їни.

Права громадян та їх об’єднань на одержання інформації

у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки

закріплені у Законі України «Про використання ядерної

енергії та радіаційну безпеку» (ч. 1-3 ст. 10), а саме:

По-перше, громадяни та їх об’єднання мають право на

запит та одержання від відповідних підприємств, установ

та організацій у межах їх компетенції повної та достовір-

ної інформації щодо безпеки ядерної установки чи об’єкта,

призначеного для поводження з радіоактивними відхода-

ми, будівництво яких планується або здійснюється, та тих,

що експлуатуються або знімаються з експлуатації, за ви-

нятком відомостей, що становлять державну таємницю.

По-друге, громадяни мають право отримувати інфор-

мацію від установ державної системи контролю за радіа-

ційною обстановкою на території України про рівні радіа-

ційного випромінювання на території України, в місцях їх

проживання чи роботи. За відмову в наданні такої інфор-

мації, умисне перекручення або приховування об’єктивних

даних з питань, пов’язаних з безпекою під час використан-

ня ядерної енергії, посадові особи підприємств, установ та

організацій, об’єднань громадян і засобів масової інформа-

ції несуть відповідальність згідно з законодавством.

150

Екологічне право України

По-третє, громадяни України з пізнавальною метою

мають право на відвідування у встановленому порядку

ядерних установок, а також об’єктів, призначених для по-

водження з радіоактивними відходами.

Для реалізації прав громадян органи державної влади,

установи державної системи контролю за радіаційною об-

становкою, підприємства, установи та організації, діяль-

ність яких пов’язана з використанням ядерної енергії, їх по-

садові особи зобов’язані:

По-перше, періодично поширювати через засоби масової

інформації офіційні відомості про радіаційну обстановку

на території, де знаходяться, експлуатуються підприємства

по видобуванню уранової руди, ядерні установки, об’єкти,

призначені для поводження з радіоактивними відходами,

джерела іонізуючого випромінювання, а також відомості

щодо безпеки ядерної установки чи об’єкта, призначеного

для поводження з радіоактивними відходами, будівництво

яких планується або здійснюється, та тих, що експлуату-

ються або знімаються з експлуатації, за винятком відомос-

тей, що становлять державну таємницю.

По-друге, надавати можливість громадянам України на

їх вимогу безпосередньо відвідувати з пізнавальною метою

у встановленому порядку ядерні установки та об’єкти, при-

значені для поводження з радіоактивними відходами (ч. 4

ст. 10 Закону України «Про використання ядерної енергії

та радіаційну безпеку»).

§ 3. Правова охорона довкілля від забруднення

відходами

Розрив між обсягами накопичення відходів та обсяга-

ми їх утилізації і знешкодження поглиблює екологічну

кризу. Водночас відбувається невпинне зростання витрат

на одержання первинної сировини для промислового ви-

робництва. Останнім часом до цих факторів додається про-