Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

151

Загальна частина

блема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел

багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість

вторинного використання ресурсів.

Тому проблему відходів слід розглядати у рамках

єдиного підходу до соціально-екологічних та ресурсно-

технологічних і ресурсозберігаючих аспектів як сукупність

трьох складових (проблемних аспектів):

ресурсного (розвиток вторинного ресурсокористування); -

екологічного (досягнення екологічної безпеки); -

методико-організаційного (науково-методичне, інфор- -

маційно- аналітичне, організаційно-правове забезпе-

чення вирішення та регулювання).

Ресурсний та екологічний аспекти проблеми відходів

мають як незалежні, так і спільні, інтегральні цілі. Окре-

мим напрямом є розробка засобів та методів розв’язання

зазначеної проблеми. Як сировинний потенціал відходи

значною мірою можуть замінити первинні ресурсні джере-

ла, зменшуючи таким чином загальне ресурсоспоживання.

На сьогодні переважна більшість відходів або взагалі не ви-

користовується, або використовується за найпростішими

технологічними схемами, які не забезпечують повної реалі-

зації їхнього ресурсного потенціалу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відходи» від 5 бе-

резня 1998 року № 187/98-ВР

відходи – це будь-які ре-

човини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі

людської діяльності і не мають подальшого використання за

місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен

позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні від-

ходи – це відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні

чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть

створити значну небезпеку для навколишнього природного

Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36-37. – Ст.

242.

152

Екологічне право України

середовища і здоров’я людини та які потребують спеціаль-

них методів і засобів поводження з ними.

Правова охорона довкілля від забруднення відходами

забезпечується законами України «Про охорону навко-

лишнього природного середовища», «Про забезпечення са-

нітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про

поводження з радіоактивними відходами», «Про метало-

брухт», «Про відходи», Кодексом України про надра, та ін-

шими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про відходи»

суб’єктами права власності на відходи є громадяни Укра-

їни, іноземці, особи без громадянства, підприємства, уста-

нови та організації усіх форм власності, територіальні гро-

мади, Автономна Республіка Крим і держава.

Територіальні громади є власниками відходів, що утво-

рюються на об’єктах комунальної власності чи знаходяться

на їх території і не мають власника або власник яких неві-

домий (безхазяйні відходи).

Держава є власником відходів, що утворюються на

об’єктах державної власності чи знаходяться на території

України і не мають власника або власник яких невідомий,

а також в інших випадках, передбачених законом. Від імені

держави управління відходами, що є державною власністю,

здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до

закону.

Суб’єкти права власності володіють, користуються і

розпоряджаються відходами в межах, визначених законом.

На підставі ст. 55 Закону України «Про охорону навко-

лишнього природного середовища» суб’єкти права влас-

ності на відходи повинні вживати ефективних заходів для

зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх ути-

лізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявнос-

ті спеціального дозволу на визначених місцевими радами

153

Загальна частина

територіях у межах установлених лімітів з додержанням

санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує

можливість їх подальшого використання як вторинної си-

ровини і безпеку для навколишнього природного середови-

ща та здоров’я людей.

Державному регулюванню безпеки у сфері поводжен-

ня з радіоактивними відходами підлягають такі види ді-

яльності: ведення державного обліку радіоактивних відхо-

дів, Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів,

місць їх захоронення, а також місць їх тимчасового збері-

гання; проектно-пошукові роботи по вибору майданчиків

для розміщення об’єктів, призначених для поводження з

радіоактивними відходами; проектування об’єктів та тран-

спортних засобів, призначених для поводження з радіоак-

тивними відходами, їх випробування, виготовлення або бу-

дівництво; введення в експлуатацію, експлуатація, зняття з

експлуатації об’єктів, призначених для поводження з раді-

оактивними відходами, закриття сховищ для захоронення

та проведення регламентних робіт по забезпеченню безпе-

ки на сховищах для захоронення після їх закриття; переве-

зення та складування радіоактивних відходів (ст. 9 Закону

України «Про поводження з радіоактивними відходами»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про поводження

з радіоактивними відходами» зберігання та захоронення

радіоактивних відходів дозволяється тільки у спеціально

призначених для цього сховищах радіоактивних відходів.

Під час зберігання або захоронення радіоактивних від-

ходів забезпечується надійність їх ізоляції від навколиш-

нього природного середовища системою природних та

штучних бар’єрів.

Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів у

звичайних умовах забезпечується дотриманням норм, пра-

вил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.

154

Екологічне право України

Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів при

екстремальних природних явищах (землетруси, повені,

урагани тощо) чи аварійних ситуаціях забезпечується на-

уково обґрунтованими проектними рішеннями щодо мож-

ливих сценаріїв подій, якими буде доведено неперевищен-

ня меж, встановлених нормами, правилами і стандартами

ядерної та радіаційної безпеки.

Довгоіснуючі радіоактивні відходи підлягають захо-

роненню лише в твердому стані, у стабільних геологічних

формаціях, з обов’язковим переведенням їх у вибухо-, по-

жежо-, ядернобезпечну форму, що гарантує локалізацію

відходів у межах гірничого відводу надр.

Захоронення короткоіснуючих радіоактивних відходів

в твердому стані може здійснюватись у приповерхневих і

наземних сховищах радіоактивних відходів.

Відпрацьоване ядерне паливо, що не підлягає перероб-

ці, після відповідної витримки зберігається у спеціальних

сховищах відпрацьованого ядерного палива, забезпечених

багатобар’єрною системою ізоляції і захисту та обладнаних

технічними засобами вилучення палива із цього сховища.

Протягом усього часу зберігання або захоронення раді-

оактивних відходів регулярно здійснюється контроль за їх

станом, радіаційною обстановкою у сховищах радіоактив-

них відходів та навколишньому природному середовищі.

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про відходи» особи,

винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дис-

циплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну

відповідальність за:

1) порушення встановленого порядку поводження з від-

ходами, що призвело або може призвести до забруд-

нення навколишнього природного середовища, прямо-

го чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров’я

людини та економічних збитків;

2) самовільне розміщення чи видалення відходів;

155

Загальна частина

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і

транзиту через її територію відходів як вторинної си-

ровини;

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здій-

снюють державний контроль та нагляд за операціями

поводження з відходами та за місцями їх видалення;

5) приховування, перекручення або відмову від надання

повної та достовірної інформації за запитами посадо-

вих осіб і громадян та їх об’єднань стосовно безпеки

утворення відходів та поводження з ними, в тому числі

про їх аварійні скиди та відповідні наслідки;

6) приховування перевищення встановлених лімітів на

обсяги утворення та розміщення відходів;

7) змішування чи захоронення відходів, для утилізації

яких в Україні існує відповідна технологія, без спеці-

ального дозволу спеціально уповноваженого органу

виконавчої влади в галузі охорони навколишнього

природного середовища;

8) порушення правил ведення первинного обліку та здій-

снення контролю за операціями поводження з відходами;

9) порушення строків подання і порядку звітності щодо

утворення, використання, знешкодження та видален-

ня відходів;

10) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час

їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилі-

зації, знешкодження, видалення та захоронення), що при-

звело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних

наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди;

11) передачу відходів з порушенням установлених правил

на зберігання, оброблення або видалення підприєм-

ствам чи організаціям, що не мають відповідного до-

зволу на проведення цих операцій;

12) порушення встановлених правил і режиму експлуа-

тації установок і виробництв з оброблення та утилі-

156

Екологічне право України

зації відходів, а також полігонів для зберігання чи за-

хоронення промислових, побутових та інших відходів

(сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо);

13) виробництво продукції з відходів чи з їх використан-

ням без відповідної нормативно-технічної та техноло-

гічної документації, погодженої в установленому по-

рядку;

14) недотримання умов ввезення відходів як вторинної си-

ровини на територію України;

15) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів;

16) порушення вимог безпечного перевезення небезпеч-

них відходів.

Законами України може бути встановлено відповідаль-

ність і за інші порушення законодавства про відходи.

§ 4. Особливості правового регулювання

біологічної, генетичної та харчової безпеки

Перші генетично модифіковані організми з’явилися по-

над 20 років тому у США. Для зручності транспортування

томатів ці організми застосували виробники сільськогос-

подарської продукції. Далі генетично модифіковані орга-

нізми поширилися на сою, кукурудзу, горох, картоплю. Па-

ралельно розширилася і територія їх розповсюдження.

31 травня 2007 року Верховна Рада України прийня-

ла Закон України «Про державну систему біобезпеки при

створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні

генетично модифікованих організмів» № 1103-V

, в якому

законодавчо закріпила визначення наступних понять:

біологічна безпека - – це стан середовища життє-

діяльності людини, при якому відсутній негативний

вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на

біологічну структуру і функцію людської особи в те-

перішньому і майбутніх поколіннях, а також відсут-

Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 35. – Ст. 484.

157

Загальна частина

ній незворотній негативний вплив на біологічні об’єкти

природного середовища (біосферу) та сільськогосподар-

ські рослини і тварини;

генетична безпека - – це стан середовища життєді-

яльності людини, при якому відсутній будь-який непри-

родній вплив на людський геном, відсутній будь-який

неприродній вплив на геном об’єктів біосфери, а також

відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогос-

подарських рослин і тварин, промислових мікроорганіз-

мів, який призводить до появи у них негативних та/або

небажаних властивостей.

Закон України «Про безпечність та якість харчових

продуктів» в редакції Закону № 2809-IV від 6 вересня 2005

року

регулює відносини між органами виконавчої влади,

виробниками, продавцями (постачальниками) та спожи-

вачами харчових продуктів і визначає правовий порядок

забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що

виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експор-

туються.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та

якість харчових продуктів» безпечність харчового про-

дукту – це стан харчового продукту, що є результатом ді-

яльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотри-

манням вимог, встановлених санітарними заходами та/

або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у

тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю люди-

ни (споживача), якщо він спожитий за призначенням; без-

печний харчовий продукт – це харчовий продукт, який не

створює шкідливого впливу на здоров’я людини безпосеред-

ньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з

дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (ви-

користання) за призначенням.

Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 50. – Ст. 533.

158

Екологічне право України

Небезпечною продовольчою продукцією є продовольча

продукція, показники безпеки якої не відповідають встанов-

леним в Україні для даного виду продукції або зазначеним у

декларації про відповідність, нормативних документах та

нормативно-правових актах, а також продовольча продук-

ція, споживання (використання) якої пов’язане з підвище-

ним ризиком для здоров’я і життя людини

На підставі ст. 3 Закону України «Про безпечність та

якість харчових продуктів» держава забезпечує безпечність

та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров’я

населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутні-

ми у харчових продуктах, шляхом: встановлення обов’язкових

параметрів безпечності для харчових продуктів; встановлен-

ня мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у

технічних регламентах; встановлення санітарних заходів і

ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об’єктів) та

осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачан-

ня), зберігання (експонування) харчових продуктів; забезпе-

чення безпечності нових харчових продуктів для споживання

людьми до початку їх обігу в Україні; встановлення стандар-

тів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації; забезпе-

чення наявності у харчових продуктах для спеціального ді-

єтичного споживання, функціональних харчових продуктах

і дієтичних добавках заявлених особливих характеристик та

їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які

мають особливі дієтичні потреби; інформування та підвищен-

ня обізнаності виробників, продавців (постачальників) і спо-

живачів стосовно безпечності харчових продуктів та належ-

ної виробничої практики; встановлення вимог щодо знань та

умінь відповідального персоналу виробників, продавців (по-

стачальників); встановлення вимог щодо стану здоров’я від-

Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства:

Навчальний і науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред.

А.П.Гетьмана, В.З.Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 218.

159

Загальна частина

повідального персоналу виробників, продавців (постачальни-

ків); участі у роботі відповідних міжнародних організацій, які

встановлюють санітарні заходи та стандарти харчових про-

дуктів на регіональному і світовому рівнях тощо.

В Україні функціонує система органів державної влади

(рис. 7.2), які в межах своєї компетенції забезпечують роз-

робку, затвердження та впровадження санітарних заходів

щодо безпечності та якості харчових продуктів, а також

державний контроль та нагляд за їх виконанням.

Система органів державного управління

в галузі харчової безпеки

Кабінет Міністрів України

центральний орган виконавчої влади

з питань охорони здоров’я

Державна санітарно-епідеміологічна служба України

Державна служба ветеринарної медицини України

центральний орган виконавчої влади

з питань аграрної політики

центральний орган виконавчої влади з питань технічного

регулювання та споживчої політики

Рис. 7.2. Система органів державного управління в галузі хар-

чової безпеки

Відповідно до національних правових вимог генетично-

інженерна діяльність у замкненій системі підлягає ліцен-

зуванню. Ліцензування такої діяльності здійснюється на

підставі оцінки ризику при поводженні з ГМО

у замкне-

«ГМО» – генетично модифікований організм, живий змінений

організм.

160

Екологічне право України

ній системі. Порядок такого ліцензування затверджується

Кабінетом Міністрів України за поданням центрального

органу виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Підприємства, установи та організації, які здійснюють

генетично-інженерну діяльність, створюють при установі

Комісію з біологічної та генетичної безпеки проведення

генетично-інженерних робіт. Завданням Комісії є прове-

дення попередньої оцінки ризику при плануванні та підго-

товці генетично-інженерних робіт.

Типове Положення про Комісію з біологічної та гене-

тичної безпеки проведення генетично-інженерних робіт

затверджується центральним органом виконавчої влади з

питань освіти і науки.

У випадках, коли генетично-інженерна діяльність здій-

снюється фізичними особами або чисельний склад устано-

ви не дозволяє сформувати Комісію при установі, то такі

особи або установи прикріплюються до однієї з існуючих

комісій за погодженням з центральним органом виконавчої

влади з питань освіти і науки (ст. 12 Закону України «Про

державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні,

транспортуванні та використанні генетично модифікова-

них організмів»).

На підставі ст. 18 Закону України «Про державну сис-

тему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспорту-

ванні та використанні генетично модифікованих організ-

мів» порушення вимог законодавства в галузі поводження

з ГМО тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплі-

нарну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Зазначені види юридичної відповідальність несуть осо-

би, які винні у: приховуванні або перекрученні інформації,

що могло спричинити або спричинило загрозу життю та

здоров’ю людини чи навколишньому природному серед-

овищу; недотриманні або порушенні вимог стандартів, ре-

гламентів, санітарних норм і правил використання, тран-