Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

201

Загальна частина

України. Так, наприклад, відповідно до постанови Кабі-

нету Міністрів України «Про визначення розміру збитків,

завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації

порушених земель» від 17 грудня 2008 року № 1098

збит-

ки, завдані власникам та користувачам земельних ділянок

унаслідок непроведення у визначений робочим проектом

землеустрою щодо рекультивації порушених земель строк

робіт з їх рекультивації після проведення гірничодобув-

них, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт,

що спричинило зміни у структурі рельєфу, екологічному

стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному ре-

жимі земель, відшкодовуються на підставі рішень комісій,

утворених згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 19 квітня 1993 року № 284 «Про порядок визначення та

відшкодування збитків власникам землі та землекористу-

вачам».

Громадяни, здоров’ю та майну яких завдано шкоди, зу-

мовленої негативним впливом іонізуючого випромінюван-

ня під час використання ядерної енергії, мають право на її

відшкодування в повному обсязі відповідно до законодав-

ства (ст. 13 Закону України «Про використання ядерної

енергії та радіаційну безпеку»).

У свою чергу, згідно зі ст. 69 Закону України «Про охо-

рону навколишнього природного середовища» шкода, за-

подіяна внаслідок порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища, підлягає компен-

сації, як правило, в повному обсязі без застосування норм

зниження розміру стягнення та незалежно від збору за за-

бруднення навколишнього природного середовища та по-

гіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на від-

шкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для

відновлення здоров’я, якості навколишнього природно-

Офіційний вісник України. – 2008. – № 98. – Ст. 3236.

202

Екологічне право України

го середовища, відтворення природних ресурсів до стану,

придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологіч-

ної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду

громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що

шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи

навмисних дій потерпілих.

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттю юридичної відповідальнос-

ті за порушення екологічного законодавства.

2. Що є підставою юридичної відповідальності в галузі

екології?

3. З яких елементів складається екологічне правопору-

шення?

4. Назвіть види екологічних правопорушень.

5. Охарактеризуйте кримінальну відповідальність у га-

лузі екології.

6. Викладіть особливості адміністративної відповідаль-

ності за екологічні правопорушення.

7. Розкрийте зміст дисциплінарної відповідальності в га-

лузі екології.

8. Сформулюйте визначення відшкодування майнової та

моральної шкоди в галузі екології.

9. Які нормативно-правові акти є основною відшкоду-

вання майнової шкоди в галузі екології?

203

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ Х. Право землекористування

§ 1. Поняття права землекористування.

§ 2. Об’єкти та суб’єкти права землекористування.

§ 3. Права та обов’язки власників землі і землекористувачів.

§ 4. Правове регулювання охорони та раціонального ви-

користання земель.

§ 5. Управління у галузі земельних відносин.

§ 6. Юридична відповідальність за порушення земель-

ного законодавства.

§ 1. Поняття права землекористування

Наша держава має могутній природно-ресурсний по-

тенціал. В Україні зосереджено більше половини світових

запасів найродючіших ґрунтів – чорноземів, найважливі-

шого ресурсу сільського господарства і найбільшого капі-

талу країни. Кожний п’ятий гектар – це особливо цінні зем-

лі, перелік яких визначено статтею 150 Земельного кодексу

України

Право землекористування – це користування землею

у визначеному законом порядку. Воно є одним із елементів

права власності на землю, а також самостійним правовим

інститутом.

В юридичному смислі власність на земельні ресурси

являє собою результат закріплення суспільних відносин

власності у правових нормах. При цьому характер і зміст

юридичних норм щодо права власності на землю визнача-

ються економічними відносинами власності в суспільстві.

За своєю сутністю право власності на землю є правом на

привласнення її багатств. При цьому маються на увазі не

відносини індивіда до конкретної земельної ділянки, а від-

Медведько О. Збережемо земельний фонд держави // Урядо-

вий кур’єр. – 2006. – № 108. – С. 7.

204

Екологічне право України

повідні суспільні відносини, що складаються в процесі при-

власнення природних багатств землі

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право

власності на землю – це право володіти, користуватися

і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні

може перебувати у приватній, комунальній та державній

власності.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від

права власності, виникають тоді, коли власник заінтересо-

ваний у передачі прав на земельну ділянку іншим особам.

У цьому разі між власником і такою особою виникають

правовідносини землекористування, у межах яких оби-

дві сторони беруть на себе взаємні права й обов’язки. Ця

група земельних правовідносин поділяється на дві групи:

правовідносини, що мають характер речових прав (право

постійного користування земельними ділянками, земель-

ний сервітут) і правовідносини, які мають зобов’язальний

характер (оренда)

Право користування землею поділяється на постійне та

тимчасове.

Право постійного користування земельною ділян-

кою – це право володіння і користування земельною ділян-

кою, яка перебуває у державній або комунальній власності,

без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу

України).

Право тимчасового користування землею реалізуєть-

ся насамперед на підставі укладеного договору оренди.

На думку Ю.В. Корнєєва, М.О. Мацелика, в найближчі

роки єдиним реальним шляхом створення оптимальних

Науково-практичний коментар Земельного кодексу України /

Кол. авт.: Л.О. Бондар, А.П. Гетьман, В.Г. Гончаренко та ін.; За заг.

ред. В.В. Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 206.

Мачуська І.Б. Земельне право: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2007. –

С. 50.

205

Особлива частина

сільськогосподарських землекористувань ринкового типу

є оренда землі, оскільки вона виступає одним із дійових

регуляторів земельних відносин при відсутності вільного

ринку земель

Право оренди земельної ділянки – це засноване на до-

говорі строкове платне володіння і користування земельною

ділянкою, необхідною орендареві для провадження підпри-

ємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки

може бути короткостроковою – не більше 5 років та довго-

строковою – не більше 50 років (ст. 93 Земельного кодексу

України).

На підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду зем-

лі» в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV

відносини, пов’язані з орендою земельних ділянок, на яких

розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, уста-

нов і організацій державної або комунальної власності, а

також заснованих на майні, що належить Автономній Рес-

публіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються

цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених

Законом України «Про оренду державного та комунально-

го майна».

У разі набуття права оренди земельної ділянки на кон-

курентних засадах підставою для укладення договору орен-

ди є результати аукціону.

У разі дострокового припинення договору оренди землі

за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право орен-

ди якої набуто за результатами аукціону, орендодавець

відшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки,

визначені умовами договору та законом, і збитки, які по-

несе орендар внаслідок дострокового припинення договору

оренди, якщо інше не передбачено договором оренди.

Корнєєв Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. посіб. –

К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 40.

Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102.

206

Екологічне право України

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути пере-

дана в оренду в разі згоди заставодержателя (ст. 6 Закону

України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орен-

дована земельна ділянка або її частина може передаватися

орендарем у суборенду без зміни цільового призначення,

якщо це передбачено договором оренди або за письмовою

згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орен-

додавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї

згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її

частина може бути передана в суборенду. Умови договору

суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умо-

вами договору оренди земельної ділянки і не суперечити

йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визна-

ченого договором оренди землі. У разі припинення догово-

ру оренди чинність договору суборенди земельної ділянки

припиняється. Договір суборенди земельної ділянки під-

лягає державній реєстрації. За згодою сторін він може по-

свідчуватися нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких роз-

ташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ

і організацій державної або комунальної власності, а також

заснованих на майні, що належить Автономній Республіці

Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського

призначення на період дії договору оренди можуть обміню-

ватися належними їм правами користування земельними

ділянками шляхом укладання між ними договорів суборен-

ди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором

оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Значну новизну щодо правозастосування в земельній

сфері вніс чинний з 1 січня 2002 року Земельний кодекс

207

Особлива частина

України, яким введено нові правові інститути

. Одним з та-

ких інститутів є право земельного сервітуту.

Право обмеженого користування чужими речами (май-

ном) – сервітути – склалося ще в часи Стародавнього Риму

і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами.

Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут у

країнах з розвинутою ринковою економікою. Його доціль-

ність і практичність доведені багатовіковим застосуван-

ням

Визначення поняття права на сервітут закріплено ци-

вільним та земельним законодавством України. Так, у ст.

401 Цивільного кодексу України зазначено, що право ко-

ристування чужим майном (сервітут) може бути вста-

новлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів

(земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для за-

доволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені

іншим способом. У свою чергу, ст. 98 Земельного кодексу

України закріпила право земельного сервітуту як право

власника або землекористувача земельної ділянки на обме-

жене платне або безоплатне користування чужою земель-

ною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними (земельні

сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу,

підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби влас-

ника (користувача) ділянки) і строковими (земельні серві-

тути, які встановлюються виключно на певний строк).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбав-

лення власника земельної ділянки, щодо якої встановле-

ний земельний сервітут, прав володіння, користування

Курило В.І. Організаційно-правові аспекти оформлення пра-

ва власності на земельну ділянку та право земельного сервітуту //

Юридична Україна. – 2004. – № 7. – С. 57.

Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – 2-ге вид.,

стер. – К.: Знання, 2006. – С. 181.

208

Екологічне право України

та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється

способом, найменш обтяжливим для власника земельної

ділянки, щодо якої він встановлений.

На підставі ст. 99 Земельного кодексу України власни-

ки або землекористувачі земельних ділянок можуть вима-

гати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному

шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропереда-

чі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопро-

від із чужої природної водойми або через чужу земель-

ну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусід-

ню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої

на сусідній земельній ділянці, та право проходу до при-

родної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розта-

шованої на сусідній земельній ділянці, та право прого-

ну худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та скла-

дування будівельних матеріалів з метою ремонту буді-

вель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Сервітут може бути встановлений договором, законом,

заповітом або рішенням суду. Він може належати власни-

кові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також ін-

шій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором

між особою, яка вимагає його встановлення, та власником

(володільцем) земельної ділянки.

209

Особлива частина

Договір про встановлення земельного сервітуту під-

лягає державній реєстрації в порядку, встановленому для

державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 Зе-

мельного кодексу України).

§ 2. Об’єкти та суб’єкти права землекористування

Земля (ґрунт) – пухкий, родючий, поверхневий шар зем-

ної кори, який утворився в умовах тривалої тісної взаємодії

атмосфери, літосфери і біосфери внаслідок фізичних, хіміч-

них і біологічних процесів. Особливо велику роль в утворен-

ні ґрунту відіграють різноманітні живі організми, які сприя-

ють розвитку основної властивості ґрунту – родючості.

Земля і її родючість – найважливіше і незмінне джерело

харчових ресурсів для людини, головне багатство, від якого

залежить наше життя.

Чинний Земельний кодекс України не дає визначення землі

як об’єкта правового регулювання. Водночас він визначає, що за-

вданням земельного законодавства є регулювання земельних від-

носин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних

осіб, територіальних громад та держави, раціонального викорис-

тання та охорони земель (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України).

Об’єктом права власності на землю та права землекорис-

тування є не земля взагалі як фізичний об’єкт об’єктивного

світу, як поверхня нашої планети, а земельна ділянка як

частина земної поверхні з установленими межами, певним

місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1

ст. 79 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку поширюється в її меж-

ах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти,

ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право

власності на земельну ділянку розповсюджується на простір,

що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на

глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та ін-

ших будівель і споруд (ст. 79 Земельного кодексу України).

210

Екологічне право України

На відміну від інших об’єктів права власності, щодо

яких власник може на свій розсуд здійснювати будь-які дії

(змінювати місцезнаходження, споживати, знищувати, псу-

вати, покинути), земельна ділянка, по-перше, обов’язково

має використовуватися, а по-друге, має використовуватися

виключно за цільовим призначенням.

Оскільки в Україні існують різні форми права власності

на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням

на категорії, то вони мають різний правовий режим

Правовий режим – це правова форма, що характеризує

процес правового регулювання у певній сфері суспільного

життя і є комплексом правових засобів, якими забезпечу-

ється порядок динаміки правовідносин у часі й просторі та

визначаються напрями цього регулювання

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду зем-

лі» об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у

власності громадян, юридичних осіб, комунальній або дер-

жавній власності.

Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з

насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які зна-

ходяться на ній, або без них.

Суб’єктами права землекористування виступають юри-

дичні та фізичні особи, які в установленому законом по-

рядку набули це право для досягнення відповідних цілей і

мають у зв’язку з цим певні земельні права та обов’язки

Основний перелік суб’єктів права землекористування

законодавчо закріплений у Земельному кодексі України та

Законі України «Про оренду землі».

Корнєєв Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. посіб. –

К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 22.

Спаський А. Категорія «правовий режим»: ознаки та поняття

// Право України. – 2008. – № 7. – С. 15.

Семчик В.І. Земельне право України: Підруч. для студ. юрид.

спец. вищ. навч. закл. / В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. –

К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – С. 184.