Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

241

Розділ III. Криміналістична тактика

 підбір необхідного нормативного матеріалу та забезпечен

ня нерозголошення даних попереднього слідства;

 забезпечення діяльності членів слідчооперативної гру

пи за умов дотримання наукової організації праці та уп

равління.

Комплекс організаційних заходів щодо кримінальної

справи повинен бути чітко визначеним, конкретним. Ці ви

моги необхідно виконувати особливо ретельно під час розс

лідування групових та багатоепізодних кримінальних справ,

які вимагають застосування бригадного методу розслідуван

ня. Всі учасники, що проходять у справі в якості обвинува

чених і підозрюваних, повинні бути розподілені особисто

між слідчими, які будуть їх допитувати; весь обсяг наступ

ної роботи розподіляється між членами слідчої групи в ряді

випадків таким чином, щоб одні встановлювали і допитува

ли свідків, інші – виявляли та вивчали необхідну докумен

тацію, треті – виконували роботу щодо підготовки до про

вадження судових експертиз тощо.

Важливим організаційним заходом під час розслідування

групової і багатоепізодної кримінальної справи є завчасне роз

роблення плану виїзду членів слідчооперативної групи в інші

міста і населені пункти для виявлення фактів злочинної діяль

ності обвинувачених та збирання доказів за справою. Якщо для

участі в розкритті злочину будуть потрібні працівники місце

вих правоохоронних органів, про це необхідно їх завчасно по

відомити і за узгодженістю з керівництвом органів відрядити у

відповідні місця для виконання конкретних завдань.

Організація розслідування передбачає також здійснення

необхідних заходів в аспекті наукової організації праці слідчо

го з урахуванням обсягу його роботи в даній справі та наявності

в його провадженні інших кримінальних справ.

Організаційні заходи по кожній справі повинні доповнюва

тися конкретними заходами прокурорського нагляду за попе

реднім слідством і можливою участю в справі адвоката.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

242

§2. Поняття і принципи

планування розслідування

Планування розслідування є частиною загальної проблеми –

планування розкриття злочинів. Планування властиве не лише

розслідуванню, а й оперативнорозшуковій діяльності. Метод

планування застосовується в експертній роботі. Таким чином,

планування розкриття злочинів є загальним науковим методом

криміналістики.

Планування розслідування не зводиться лише до складан

ня плану розслідування. Це частина великої проблеми розкрит

тя злочинів. Чим складніша справа, тим складніший і процес

планування її розслідування.

У будьякій сфері людської діяльності планування означає

поставлення конкретної мети і завдань, визначення засобів та

способів її досягнення, визначення виконавців та встановлен

ня строків виконання намічених заходів.

Стосовно розслідування злочинів планування включає виз

начення завдань розслідування. Вони плануються з урахуван

ням особливостей вчиненого злочину на підставі норм кримі

нального та кримінальнопроцесуального закону.

До завдань планування розслідування належать:

 забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розс

лідування;

 визначення правильних шляхів розкриття злочину;

 своєчасне застосування науковотехнічних і тактичних

прийомів криміналістики з урахуванням кожної справи;

 забезпечення найбільш ефективного поєднання опера

тивнорозшукових заходів і слідчих дій у ході розсліду

вання;

 сприяння економії сил і засобів слідчого апарату,

швидкість розслідування.

Планування розслідування злочинів повинно здійснювати

ся за певними принципами: законність, індивідуальність, ди

намічність, реальність та конкретність.

243

Розділ III. Криміналістична тактика

Законність планування розслідування передбачає точне і

неухильне дотримання вимог чинного законодавства під час

розслідування злочинів.

Індивідуальність планування розслідування є виразом не

повторної специфічності, індивідуальності кожної криміналь

ної справи. Незважаючи на видову подібність злочинів, на

явність загальних положень методики їх розслідування,

типові тактичні прийоми, універсальні науковотехнічні ме

тоди та застосування аналогії під час побудови версій, розс

лідування кожного злочину характеризується індивідуальн

істю, виключною сукупністю конкретних методів.

Незважаючи на загальну типову структуру плану розсліду

вання, конкретний план кримінальної справи є завжди інди

відуальним, і будьяка спроба ігнорування принципом інди

відуальності, підмінити конкретний план розслідування

шаблоном неминуче призведе до негативних наслідків.

Динамічність планування розслідування зобов’язує слідчо

го своєчасно вносити в план розслідування необхідні доповнен

ня і поправки з урахуванням появи нових даних та змін слідчої

ситуації. Своєчасність коректування плана розслідування –

одна із важливих умов ефективності розкриття злочину.

Реальність планування розслідування проявляється перш за

все в обгрунтованості, реальності слідчих версій як під час їх

висунення, так і в ході подальшого аналізу, в існуючий можли

вості логічно виведених із них наслідків.

Конкретність планування розслідування означає: висунен

ня чіткої конкретної мети та завдань розслідування; детальний

конкретний аналіз змісту версій, що намічаються, та формулю

вання конкретних питань, що підлягають виясненню по кожній

версії; визначення конкретних заходів стосовно кожної версії,

що перевіряється, з визначенням чітко поставленої мети та умов

виконання цих заходів. План розслідування як ефективний

робочий інструмент слідчого повинен бути не лише реальним,

а й конкретним. У ньому не може бути загальних вказівок.

Обставини, що виясняються, плануються конкретно, свідки

А.П. Шеремет «Криміналістика»

244

називаються особисто з точно визначеним предметом допиту

та послідовністю їх виклику; доручення міліції повинні носити

конкретний характер. Конкретність планування розслідування

є запорукою цілеспрямованої та ефективної роботи слідчого

щодо розкриття злочину.

§3. Вчення про криміналістичну версію

У ході розкриття і розслідування злочинів відбувається

поступове збирання доказової інформації, починаючи від віро

гідних передбачень і закінчуючи достовірними знаннями щодо

злочину, який розслідується. Для того, щоб швидше здійснити

перехід від вірогідних до достовірних знань, під час будьякого

дослідження суб’єкта пізнання застосовується гіпотетичне мис

лення. Основною формою такого пізнання є гіпотеза, як вис

новок з вихідними із нього передбаченнями. В кримінальному

і кримінальнопроцесуальному пізнанні події злочину головним

його інструментом є криміналістична версія як різновидність

гіпотези, тобто гіпотези, застосованої до окремого соціального

явища. Відповідно в кримінальнопроцесуальній та кримі

нальній діяльності побудова версій і їх перевірка перетворюють

ся в один із власне криміналістичних методів пізнання.

Основу версії складають прийоми, способи формальної та

діалектичної логіки: аналіз і синтез, індукція та дедукція, анало

гія і гіпотеза. Результати аналізу і синтезу наявної інформації

створюють початкову основу для гіпотетичного мислення, в яко

му більшість версій будується індуктивним шляхом за аналогією.

Для висунення криміналістичної версії слідчий повинен

мати певні фактичні підстави, тобто зібрані речові докази, відо

мості, отримані оперативним шляхом. На підставі цих даних у

версії повинно міститись намагання не лише пояснити наявні

відомості, але й виявити їх взаємозв’язок та взаємозалежність.

Таким чином, криміналістична версія – це логічно обгрун

товане припущення про наявність і обставини події, що розсл

ідується, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу відпо

відного злочину.

245

Розділ III. Криміналістична тактика

За кримінальною справою, як правило, висувається декіль

ка версій. Якщо є підстави лише для одного висновку щодо суті

злочину, то необхідність у висуненні загальних версій практич

но відпадає. Однак, оскільки в таких випадках не завжди всі

обставини злочину досить очевидні (наприклад, невідомі мо

тиви злочину тощо), виникає необхідність у висуненні інших,

більш конкретних версій.

Версії класифікують за різними підставами. Зокрема, за

суб’єктом побудови версій та використання їх у розслідуванні

вони поділяються на: слідчі, судові, експертні, розшукові, версії

обвинувачення та версії захисту.

Версії, побудовані з урахуванням ряду схожих фактів, явищ

та подій називають типовими. За обсягом події, яка розслідуєть

ся, версії поділяються на загальні та окремі. Наприклад, версія,

яка стосується події злочину в цілому, буде загальною, а сто

совно складових злочину і його обставин – окремою.

Версія – це ідеальна логічна модель події злочину в цілому

або окремих його обставин, побудована за матеріалами справи.

У своєму розвитку версія проходить три стадії: 1) висунення

(побудова); 2) аналіз та розроблення; 3) практична перевірка

виведених наслідків.

Висунення версій здійснюється на підставі зібраних

матеріалів у ході невідкладних слідчих дій та оперативно

розшукових заходів. Іноді версія може бути побудована на

основі повідомлень, які слугували підставою для порушен

ня кримінальної справи, або на основі оперативної інфор

мації та аналогії.

Друга стадія побудови версії – аналіз – становить розроб

лення висунутого припущення та визначення ряду наслідків,

що логічно випливають із цього припущення.

Третя стадія побудови версії складається з практичної

перевірки висунутих припущень та співставлення їх з ре

зультатами реальних фактів, встановлених у ході перевірки

та розслідування.

Процес побудови версій складається з чотирьох етапів:

аналіз і синтез матеріалів за справою; пояснення слідчим окре

А.П. Шеремет «Криміналістика»

246

мих питань у зв’язку з побудовою версій, тобто висловлення

ним припущення; виведення наслідків версій; перевірка версій.

Початком побудови версій є аналіз і синтез наявних у

слідчого даних за справою, в результаті яких відбувається пев

не упорядкування наявної інформації про слідчу ситуацію, що

склалася. Вказані дії доповнюються виявленням логічних

зв’язків і відносин між відомими обставинами.

Другий етап включає в себе звернення слідчого до наявних у

нього знань, до слідчого досвіду, необхідного для пояснення ок

ремих питань у зв’язку з побудовою версії. У даному випадку

використовуються відомості із особистого та узагальненого досв

іду розслідування подібних кримінальних справ, власна інтуїція.

Реалізація своїх знань і досвіду, узагальнених, довідкових та

інших відомостей під час аналізу наявних фактичних даних

складає одну із важливих стадій процесу побудови версій. На

скільки вміло слідчий зможе застосувати вказані вище знання

і досвід під час аналізу фактичних даних, настільки точніше він

оцінить слідчу ситуацію, що склалася, і правильно визначить

коло версій, що підлягають перевірці.

Третій етап побудови версій – це їх конкретизація шляхом

виведення із них наслідків (висновків). Ця операція

здійснюється з допомогою дедукції й аналогії. Дедуктивний

метод може мати місце у разі явно недостатньої кількості ви

явлених за справою доказів. У цьому випадку під час побудо

ви версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального

припущення.

У випадку схожої ситуації події злочину слідчі версії мо

жуть виникати за аналогією. Джерелами аналогії під час побу

дови версій можуть бути:

 оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нероз

критих злочинів;

 оперативні та слідчі дані стосовно складу розкритих

злочинів;

247

Розділ III. Криміналістична тактика

 теоретичні положення, які грунтуються на узагальненні

слідчої практики і дозволяють намітити певну кількість

версій щодо конкретної категорії злочинів;

 власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

Перевірка версій на відміну від процесу їх побудови є прак

тичною діяльністю осіб, які висунули версії. Мета перевірки –

підтвердити чи спростувати припущення, що висунуті у версії,

та зроблені із них висновки, і забезпечити встановлення істи

ни у справі. У зв’язку з цим перевірка версій полягає в цілесп

рямованому збиранні доказів у порядку, передбаченому проце

суальним законодавством.

З метою запобігання негативних для розслідування

наслідків процес перевірки версій повинен відповідати ряду

принципових вимог:

1) всі висунуті версії повинні бути перевірені до кінця;

2) всі версії перевіряються одночасно (паралельно);

3) першими з перевірочних дій виконуються такі, які спря

мовані на виявлення і фіксацію слідів, що швидко зника

ють або можуть бути пошкодженими умисно;

4) перевага надається тим слідчим діям, де інформація, одер

жана внаслідок цих дій, може бути використана для пе

ревірки кількох слідчих версій.

Версія вважається обгрунтованою, якщо вона знайшла своє

підтвердження зібраними матеріалами.

Контрольні запитання

1. У чому полягає суть організації розслідування?

2. У чому полягає зміст планування розслідування?

3. Які є принципи планування розслідування?

4. Що являє собою криміналістична версія?

5. Які є види слідчих версій?

6. Охарактеризуйте правила побудови та перевірки версій.

7. Яке значення мають версії під час розслідування зло

чинів?

А.П. Шеремет «Криміналістика»

248

Теми рефератів і курсових робіт

1. Проблеми організації і планування розслідування зло

чинів у світлі вимог чинного законодавства України.

2. Слідчі версії – основа плану розслідування у кримінальній

справі.

Література

1. Криминалистика. Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева и

Н.А. Селиванова.– М., 1984.– С. 254–262.

2. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. –

М., 1997. – С. 100–118.

3. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.,

2001. – С. 205–216.

4. Салтевський М.В. Криміналістика. Навчальнодовідковий

посібник. – К., 1996. – С.90–94.

249

Тема 18.

Тактика огляду місця події

 Поняття, завдання, принципи

огляду місця події

 Підготовка до огляду місця події

 Види і методи огляду місця події

 Огляд трупа людини

 Освідування живої особи

 Фіксація результатів огляду місця події

А.П. Шеремет «Криміналістика»

250

§ 1. Поняття, завдання, принципи

огляду місця події

Однією із важливих процесуальних дій, спрямованих на

виявлення і дослідження слідів й обстановки злочину, є огляд.

Огляд місця події – це слідча дія, яка проводиться «з метою

виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясуван

ня обстановки злочину, а також інших обставин, які мають зна

чення для справи» (ст. 190 КПК України).

Виявлення і вивчення в ході огляду місця події змін чи

слідів злочину, а також обстановки, в якій його вчинено, сприяє

встановленню істини, дає можливість повніше і глибше дослі

дити обставини злочину.

Під час розслідування слідчий здійснює огляд місця події,

приміщень, ділянок місцевості, предметів і документів, трупа,

тіла людини для виявлення слідів злочину чи наявності особ

ливих прикмет, а також інших об’єктів, що приєднуються до

кримінальної справи в якості речових доказів.

Найбільш розповсюдженим і складним є огляд місця події.

Тому тактичні прийоми розглядаються в основному стосовно

цього виду огляду.

Місце події – це територія чи приміщення, де виникла

подія, що розслідується, чи настав її результат. Предмети в їх

сукупності і взаємозв’язку, що знаходились на місці події, скла

дають обстановку місця події. Місце події і місце злочину –

поняття, які не завжди співпадають: місце злочину – це місце

безпосереднього вчинення злочинного наміру, яке спричини

ло певні матеріальні зміни; місце події – поняття більш широ

ке, воно складається з таких дій: місце приготування до злочи

ну, місце безпосереднього злочину, місце виявлення слідів і

знарядь злочину та місце їх приховування.

Суть огляду полягає в безпосередньому сприйнятті слідчим

обстановки місця події, вивчення та дослідження матеріальних

джерел доказової інформації. Слідчий особисто повинен пере

конатися в наявності матеріальних джерел, їх ознаках та влас

тивостях, зафіксованих у протоколі огляду.