Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство у схемах та визначеннях

Подождите немного. Документ загружается.

331

Підстави припинення трудового договору

Угода сторін

. Ініціатива

може виходити від будь-якої сторони. Як

правило, ця підстава застосовується при достроковому припиненні

строкових трудових договорів (п.1 ст.36 КЗпП України)

Закінчення строку

(п.п.2 і 3 ст.23 КЗпП), крім випадків, коли

трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила

вимогу про їх припинення (п.2 ст.36 КЗпП України)

Призов або вступ

працівника на військову службу, направлення на

альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36 КЗпП України)

Розірвання трудового договору

з ініціативи працівника (ст.38, 39),

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40, 41) або

на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на

представництво трудовим колективом органу (ст. 45) (п.4 ст.36 КЗпП

України)

Переведення працівника

, за його згодою, на інше підприємство, в

установу, організацію, або перехід на виборну посаду (п.5 ст.36 КЗпП

України)

Відмова працівника від переведення

на роботу і іншу місцевість

разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від

продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці (п.6

ст.36 КЗпП України)

Набрання законної сили вироком суду

, яким працівника

засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з

випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке

виключає можливість продовження даної роботи (п.7 ст.36 КЗпП

України)

Підстави, передбачені контрактом (п.8 ст.36 КЗпП України)

Підстави припинення трудового договору

332

Розірвання трудового договору з ініціативи власника

Зміни в організації виробництва і праці

, в тому числі ліквідація, реорганізація,

банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації,

скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП)

Виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі

внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають

продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної

таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до

державної таємниці (п.2 ст.40 КЗпП)

Систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків,

покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового

розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи

громадського стягнення (п.3 ст.40 КЗпП

Прогул

(у тому числі відсутність на роботі більше 3 годин протягом робочого

дня) без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП)

Нез’явлення на роботу протягом більше як 4

х місяців підряд внаслідок

тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах,

якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи

при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у

зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи

зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п.5

ст.40 КЗпП)

Поновлення

на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п.6 ст.40 КЗпП)

Поя

ва на роботі в нетверезому стані,

у стані наркотичного або токсичного

сп’яніння (п.7 ст.40 КЗпП)

Вчинення за місцем роботи розкрадання

(в тому числі дрібного)

майна

власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою

органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або

застосування заходів громадського впливу (п.8 ст.40 КЗпП)

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника

з окремими категоріями працівників за певних умов (ст.41 КЗпП)

Винні дії працівника, який

безпосередньо обслуговує грошові

або товарні цінності, якщо ці дії

дають підстави для втрати довір’я

до нього з боку власника

Винні дії керівника підприємства,

внаслідок чого заробітна плата

виплачувалася несвоєчасно або в

розмірах, нижчих від установленого

законом мінімуму

Вчинення працівником, який викон

ує

виховні функції, аморального

проступку, не сумісного з

продовженням даної роботи

Одноразове грубе порушення

трудових обов’язків керівним

працівником

333

Робочий час і його види

Робочий час – це встановлений законом, колективним договором чи

угодою сторін час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати свої

трудові обов’язки, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку.

Види робочого часу

Нормаль

ний

робочий час: не

може перевищувати

40 годин на тиждень.

Підприємства та

організації при

укладенні

колективного

договору можуть

встановлювати

меншу норму

тривалості робочого

часу (ст.50 КЗпП).

Неповний робочий

час

встановлюється не

законодавством, а угодою сторін,

яка може мати місце як при

вступі на роботу, так і в період

роботи; як на певний термін, так

і без зазначення такого; оплата

праці проводиться пропорційно

відпрацьованого часу, а при

відрядній оплаті – залежно від

виробітку; встановлення такого

робочого часу є правом

роботодавця, але на прохання

вагітної жінки, жінки, що має

дитину віком до 14 років або

дитину інваліда, здійснює догляд

за хворим членом сім’ї власник

зобов’язаний це зробити.

Скорочений робочий

час: встановлюється у

законодавстві; не

тягне за собою

зменшення заробітної

плати; встановлюється

з урахуванням

фізіологічних

особливостей

працівників, умов

праці та деяких інших

підстав диференціації.

Відповідно до ст.ст.51, 53, 54 скорочена

тривалість робочого

часу встановлюється

Види неповного робочого

часу

при роботі в нічний час

–

скорочується на

1 годину

напередодні святкових та неробочих днів

тривалість роботи скорочується на 1 годину

може встановлюватися за рахунок

власних коштів на підприємствах для

жінок, які мають дітей віком до 14 років

або дитину-інваліда

для окремих категорій працівників:

учителів, лікарів та ін.

для працівників, зайнятих на роботах з

шкідливими умовами праці – не більше 36

годин на тиждень

для працівників віком від 16 до 18 років

–

36 годин на тиждень, від 15 до 16 років

(учнів від 14 до 15 років, які працюють в

період канікул) – 24 години на тиждень

неповний робочий день

неповний робочий

тиждень

поєднання неповного

робочого дня та робочого

тижня

334

Режим робочого часу та його види

Режим робочого часу – встановлений законодавством або локальним

нормативно-правовим актом порядок розподілу і використання робочого часу

протягом доби, тижня, інших календарних періодів

Елементи режиму

Час початку і

закінчення роботи

Час і тривалість

перерв

Тривалість і правила

чергування змін

Загальні режими (п’ятиденний і шестиденний робочий тиждень)

Види режиму

Змінна робота

–

режим робо

ти, за якого працівники чергуються в

змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього

трудового розпорядку

Гнучкий графік роботи

–

форма організації робочого часу, за якої для

окремих працівників або колективів підрозділів допускається

саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня

Режим роботи з роздробленим робочим днем

–

передбачає поділ

робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше 2

годин, або є дві та більше перерв, включаючи й перерву на обід

Режим з вахтовим методом робі т

–

це особлива форма

організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів

поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна

доставка працівників до місця роботи і назад неможлива

Режим ненормовано

го робочого дня

–

режим, який встановлюється для

певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу

трудового процесу, за якого у разі необхідності ці працівники виконують

роботу понад нормальну тривалість робочого часу, і ця робота не

вважається надурочною

Спеціальні режими

335

Поняття та види часу відпочинку

Час відпочинку – це час, протягом якого працівник є вільним від

виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний

розсуд.

визначається виходячи з тривалості робочого дня, тобто все, що

лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час

щоденного відпочинку

тривалість повинна бути не менш як 42 години. При 5

ти денному

робочому тижні – два вихідних дня; при 6-ти денному – один.

Загальним вихідним є неділя, другий вихідний має надаватися підряд

із загальним. У випадку, коли святковий або неробочий день

збігається з вихідним, вихідний день переноситься на наступний після

святкового або неробочого. На підприємствах, де робота не може бути

припинена в загальний вихідний день (театри, музеї тощо) вихідні дні

встановлюються місцевими радами. На підприємствах, зупинення

роботи яких неможливо з виробничо-технічних умов або через

необхідність безперервного обслуговування населення, а також на

вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою

транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній

групі працівників згідно з графіком змінності (ст. 67-70 КЗпП).

1 січня

–

Новий рік, 7 січня

–

Різдво Христове; 8 березня

–

Міжнародний жіночий день, 1 та 2 травня – День міжнародної

солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, 28 червня – День

Конституції України, 24 серпня – День незалежності України. Робота не

проводиться також і в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове,

один день (неділя) – Пасха, один день (неділя) – Трійця (ст. 73 КЗпП).

додаткові відпустки

: додаткова відпустка за

роботу із шкідливими та важкими умовами

праці; додаткова відпустка за особливий

характер праці; інші додаткові відпустки,

передбачені законодавством.

Перерви

протягом

робочого

дня (зміни)

Щоденний –

між змінний

відпочинок

Вихідні дні

щотижневий

відпочинок

Світкові й

неробочі

дні

Щорічні

відпустки

основна

відпустка

спеціальні перерви

Види

перерва для

відпочинку і

харчування

(ст.66 КЗпП) –

тривалістю не

більше 2 годин,

як правило,

через 4 години

після початку

роботи, не

включається в

робочий час і не

підлягає оплаті

перерви для відпочинку вантажникам (ст.

168); в) додаткові перерви для годування

дитини – жінкам, які мають дітей віком до

півтора року, не рідше ніж через три години

тривалістю не менше 30 хвилин кожна (ст.

183). Спеціальні перерви включаються в

робочий час і підлягають оплаті.

для обігрівання

для працівників, які

працюють на відкритому повітрі в холодну

пору року

336

Види відпусток

Щорічні відпустки

Основна відпустка

Додаткова відпустка за роботу з шкідливими та

важкими умовами праці

Додаткова відпустка за особливий характер праці

Інші додаткові відпустки, передбачені

законодавством

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням

Творча відпустка

Соціальні відпустки

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення

нею трирічного віку

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Відпустки без збереження заробітної плати

Види

відпусток

337

Порядок надання щорічних відпусток

Право на

щорічну

відпустку

Мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах з

підприємствами незалежно від форми власності, виду діяльності та

галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної

особи (ст. 74 КЗпП) - працівники, які уклали безстрокові трудові договори,

договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні,

тимчасові працівники і сумісники

Тривалість

відпустки

Щорічна основна відпустка – не менше як 24 календарні дні за

відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового

договору. Особам до 18 років – 31 календарний день (ст.75 КЗпП).

Подовжена тривалість - для окремих категорій працівників (вугільна,

металургійна, електротехнічна промисловість – до 28 календарних днів;

керівні, педагогічні, науково-педагогічні працівники освіти та наукові

працівники – до 56 календарних днів; державні службовці – 30 календарних

днів і т.д.). Інвалідам I та II груп – 30, III групи – 26 календарних днів.

Сезонним та тимчасовим працівникам – пропорційно до відпрацьованого

ними часу

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці

та за особливий характер праці – тривалістю до 35 календарних днів. Інші

підстави: державним службовцям, які мають стаж роботи в державних

органах більше 10 років – до 15 календарних днів; суддям за стаж роботи

понад 10 років – 15 календарних днів тощо. Загальна тривалість щорічних

основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59, а для

працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах – 69 календарних днів

Порядок

надання

відпустки за

перший рік

роботи

Відпустка повної тривалості – після закінчення шести місяців

безперервної роботи на даному підприємстві. У випадку надання до

закінчення шестимісячного терміну – тривалість визначається пропорційно

до відпрацьованого часу, за виключенням випадків, коли законом

дозволяється надавати відпустки повної тривалості до закінчення шести

місяців (жінкам перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї;

інвалідам; особам до 18 років; працівникам, які успішно навчаються у

закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів,

заліків; працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного

лікування тощо)

Порядок

надання

відпустки за

другий та

наступний

роки роботи

Можуть бути надані у будь-який час відповідного робочого року

згідно з графіком відпусток. Деяким категоріям працівників – у

зручний для них час (неповнолітнім, інвалідам, одинокій матері,

ветеранам праці тощо)

Перенесення

щорічної

відпустки

на інший

період

На вимогу працівника у разі: 1) порушення власником терміну

письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ч.5 ст. 79

КЗпП); 2) несвоєчасної виплати власником заробітної плати працівнику за

час щорічної відпустки (ч.3 ст.115 КЗпП). Повинна бути перенесена

роботодавцем на інший період або продовжена у разі: 1) тимчасової

непрацездатності працівника; 2) виконання працівником державних або

громадських обов’язків; 3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю

та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням

(ст. 80 КЗпП)

Поділ

відпустки

на частини

На прохання працівника – за умови, що основна безперервна її частина

становитиме не менше 14 календарних днів (ст. 80 КЗпП України)

Відкликання

з щорічної

відпустки

Дозволяється за згодою працівника лише для відвернення стихійного

лиха, виробничої аварії, негайного усунення їх наслідків, відвернення

нещасних випадків, простою, знищення або псування майна підприємства

тощо. Основна безперервна частина відпустки повинна становити 14

календарних днів (ст.79 КЗпП)

338

Трудова дисципліна та методи її забезпечення

Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, що регулюють

внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки сторін

трудового договору, визначають заходи заохочення і відповідальності, які

складають механізм забезпечення виконання таких обов’язків.

Трудова

дисципліна

Один із основних

принципів

трудового права

Інститут трудового

права

Норми,

з яких складається

інститут трудової

дисципліни

Які здійснюють правову

регламентацію прав і обов’язків

учасників трудового процесу

Які встановлюють

стимулювання сумлінної праці

Методи забезпечення трудової

дисциплінипередбачені

законодавством способи її

забезпечення, тобто виконання

сторонами трудового договору

своїх обов’язків

Які регламентують

відповідальність за невиконання

чи неналежне виконання

трудових обов’язків

Переконання

Виховання

Примус

Економічні методи

Заохочення

Організаційні

методи

Елемент трудового

правовідношення

Фактична пове

дінка,

тобто рівень

дотримання усіма

працюючими на

виробництві

дисципліни праці

339

Внутрішній трудовий розпорядок на підприємствах, установах,

організаціях

Внутрішній трудовий розпорядок –порядок поведінки, взаємодії між

працівниками на конкретному підприємстві, установі, організації у процесі

здійснення трудової діяльності.

Загальні

,тобто такі, які

поширюються на всіх найманих

працівників: КзпП України,

Типові правила внутрішнього

трудового розпорядку та ін.

Спеціальні

які враховують специфіку

окремих галузей господарства, а також

особливості праці окремих категорій

працівників: закони, які регулюють

правовий статус окремих категорій

працівників; галузеві правила

внутрішнього трудового розпорядку;

статути та положення про дисципліну

окремих категорій працівників тощо

Правила внутрішнього трудового

розпорядку

Закони, статути і

положення про дисципліну –

необхідність їх застосування

зумовлена особливістю змісту

обов’язків працівників, складу

дисциплінарного

правопорушення та

дисциплінарних стягнень

Типові правила внутрішнього

трудового розпорядку для робітників

підприємств, установ, організацій

(1984 р.)– нормативний акт загальної дії, в

якому сформульовані положення, що

визначають трудовий розпорядок на

підприємстві

Закон України «Про статус

суддів», Закон України «Про

державну службу», Закон

України «Про зв’язок»,

Гірничий закон України,

Дисциплінарний статут

прокуратури України; Статут

про дисципліну працівників

зв’язку; Положення про

дисципліну працівників

залізничного транспорту;

Положення про дисципліну

працівників гірничих

підприємств тощо

Галузеві правила внутрішнього

трудового розпорядку затверджуються

міністерствами і відомствами за

погодженням з відповідними

профспілковими органами. Враховується

специфіка галузі щодо режиму праці й

відпочинку, обов’язків працівників

Правила внутрішнього трудового

розпорядку, що затверджуються

трудовими колективами за поданням

власника і профспілкового комітету,

визначають трудовий розпорядок на

конкретному підприємстві.

Розробляються на основі Типових правил.

Нормативні акти, що регулюють

внутрішній трудовий розпорядок

340

Відмінності дисциплінарної та матеріальної відповідальності

Дисциплінарна

відповідальність

Має односторонній

характер; суб’єкт – найманий

працівник.

Мета – забезпечення

трудової дисципліни.

Може бути замінена

іншими заходами впливу.

Доцільність її застосування

визначається самим

роботодавцем.

Дисциплінарне стягнення

застосовується лише у

порядку, передбаченому

Кзпп України, та вимагають

наявності акта їхнього

застосування з боку

уповноважених органів.

Матеріальна

відповідальність

Має двосторонній характер,

оскільки і працівник, і

роботодавець можуть бути

суб’єктами такої відповідальності.

Мета – відшкодування завданої

шкоди. Працівник може бути

притягнений до матеріальної

відповідальності не за будь-яке

винне протиправне невиконання

трудової дисципліни, а лише за те,

в результаті якого була завдана

майнова шкода роботодавцю.

Заходи цієї відповідальності є

правовідновлюючими, а тому не

можуть бути замінені іншими

заходами; особа, яка завдала

шкоди, зобов’язана її

відшкодувати.

Обов’язок працівника чи

роботодавця щодо відшкодування

майнової шкоди може бути

реалізований добровільно без

наявності такого акта.