Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство у схемах та визначеннях

Подождите немного. Документ загружается.

311

Правове регулювання права користування громадянами

житлом державного житлового фонду

Втрата права

користування

Збереження

Тимчасова відсутність

наймача або членів

його сім'ї протягом

шести місяців

Тимчасова

відсутність наймача

або членів його сім'ї

понад шість місяців

призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову)

службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років

переб

ування на військовій службі прапорщик

ів, мічманів і військовослужбовців

тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або

у зв'язку з навчанням

поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи

піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна

чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші

члени сім'ї.

виїзд в зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника)

—

протягом усього

часу виконання цих обов'язків

влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей

інвалідів, у будинку

інтернаті та

іншій установі соціальної допомоги — протягом усього часу перебування в них

влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей

інвалідів, у будинку

інтернаті та

іншій установі соціальної допомоги — протягом усього часу перебування в них

виїзд для лікування в лікувально

профілактичному закладі

—

протягом усього часу

перебування в ньому

взяття під варту або засудження до позбавлення волі

—

протягом усього часу

перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх

частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Втрата та збереження житла за тимча

сово

відсутніми членами сім'ї наймача

Судовий порядок

Відсутність наймача або членів

його сім'ї строком понад шість

місяців

Вибуття найма

ча та членів його сім'ї

на постійне місце проживання

Систематичне псування чи руйнування

приміщення, використання його не за

призначенням чи створення неможливих

умов для спільного проживання з ними

інших мешканців будинку.

312

Правове забезпечення приватизації житлового фонду

Приватизація житла державного житлового фонду – відчуження

квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень

(підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян

України.

Об’єкти

приватизації

Квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні

будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках,

де мешкають два і більше наймачів, які використовуються

громадянами на умовах найму

Квартири (будинки), розташовані на територіях закритих

військових поселень, підприємств, установ та організацій,

природних та біосферних заповідників, національних

парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних,

регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-

паркового мистецтва, історико-культурних заповідників,

музеїв

заповідників

Не є

об’єктами

Безоплатна передача громадянам квартир (будинків)

здійснюється з розрахунку загальної житлової площі в

межах санітарної норми 21 кв. м загальної площі на

наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на

сім'ю та певним категоріям громадян, що користуються

пільгами.

Підлягають

приватизації

Приватизація житла державного

житлового фонду

Кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які

перебувають в аварійному стані (в яких неможливо

гарантувати безпечне проживання людей)

Квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому

порядку до числа службових, а також квартири (будинки),

розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення

з території, забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській

АЕС

Квартири-музеї

313

Особливості правового регулювання користування житлом спеціального

призначення

житло, що надається в користування

працівникам підприємств, установ та

організацій, які у зв'язку з характером

їх трудових відносин мають

проживати за місцем роботи або

поблизу нього. Правове становище та

призначення службового житлового

приміщення встановлені у ст. 118 ЖК

та постановою Ради Міністрів УРСР

від 4 лютого 1988 року № 37.

приміщен

ня, призначені для

спільного проживання кількох

одиноких громадян, які не перебувають

у сімейних стосунках, або для

проживання окремих сімей. Правове

визначення поняття дається у ст. 127

ЖК та у постанові Ради Міністрів УРСР

від 03.06.1986р. № 208. Гуртожитки

призначаються для проживання

робітників, службовців, студентів,

громадян у період роботи або навчання.

Службові приміщення надаються

включеним до переліку працівникам,

які постійно проживають у населеному

пункті за місцем розташування

відповідного підприємства, установи,

організації. Працівник подає заяву

адміністрації підприємства, установи,

організації. До заяви додається довідка

з місця проживання про склад сім'ї.

При наданні службових житлових

приміщень не допускається заселення

однієї кімнати особами різної статі,

старшими 9 років, крім подружжя, а

також особами, які хворіють на тяжкі

форми хронічних захворювань, у

зв'язку з чим вони не можуть

проживати в одній кімнаті з членами

своєї сім'ї.

Не допускається заселення квартири,

збудованої для однієї сім'ї, двома і

більше сім'ями. Службові житлові

приміщення надаються у межах 13,65

кв.м.

Житлова площа в гуртожитку

надається за спільним рішенням

адміністрації підприємства, установи,

організації та відповідного

профспілкового комітету. На підставі

рішення про надання житлової площі

в гуртожитку адміністрація

підприємства, установи, організації

видає громадянинові спеціальний

ордер, який є єдиною підставою для

вселення на надану житлову площу.

Ордер може бути виданий лише на

вільну житлову площу.

При вселенні ордер здається в

житлово-експлуатаційну організацію,

а за її відсутності — завідуючому

(директорові) гуртожитку.

Житло спеціального

призначення

Службове житло Гуртожитки

314

Користування житлом в будинках приватного житлового фонду

Договір

купівлі-

продажу

житла

Договір міни

житла

Договір

довічного

утримання

Договір, за яким продавець зобов'язується передати

житло у власність покупцеві, а покупець зобов'язується

прийняти житло та сплатити за нього певну грошову

суму.

За договором довічного утримання (догляду) одна

сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у

власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше

нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність,

взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати

відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір

ренти

житла

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти)

передає другій стороні (платникові ренти) у власність

майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується

періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної

грошової суми або в іншій формі.

Спадкування

житла

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини)

від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших

осіб (спадкоємців).

Договір

дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник)

передає або зобов’язується передати в майбутньому другій

стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у

власність.

Вторинні способи набуття

права власності на житло

Сторонами проводиться обмін одного житла на інше.

Кожна зі сторін, що бере участь у міні житла,

вважається продавцем того житла, яке вона дає в

обмін, і покупцем житла, яке вона отримує.

Дозволяється міна житла на інше майно чи послуги.

315

Кримінальна

відповідальність

Адміністративна

відповідальність

ст. 167 КК України

зловживання опікунськими

правами, полягає у використанні опіки та піклування з

корисливою метою на шкоду підопічному — для

заняття житлової площі, використання майна тощо.

Ст. 162 КК України

відповідальність за незаконне

проникнення до житла, незаконне проведення в ньому

обшуку, незаконне виселення або інші дії, що

порушують недоторканність житла громадян.

порушення порядку взяття на облік та строків заселення

житлових будинків і житлових приміщень (ст. 149)

амоправне зайняття житлового приміщення (ст. 151)

порушення правил користування житловими

будинками і житловими приміщеннями (ст. 150)

за порушення прав

ил благоустрою територій міст та

інших населених пунктів, а також недотримання правил

щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших

населених пунктах (ст. 152)

за знищення або пошкодження зелених

насаджень,

дерев, газонів, квітників та інших об'єктів озеленення в

населених пунктах, невжиття заходів для їх охорони, а

також самовільне перенесення в інші місця під час

забудови кремих ділянок, зайнятих об'єктами

озеленення (ст. 153)

за утримання собак і котів у місцях, де це заборонено

відповідними правилами або понад установлену їх

кількість чи незареєстрованих собак; приведення в

громадські місця або вигул собак без повідків і

намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах

на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в не відведених

для цього місцях (ст. 154)

Цивільна відповідальність

Відповідальність за порушення житлового законодавства

316

Цивільна відповідальність

Зебезпечення

виконання

зобов’язання

неустойкою

Ст.549 ЦК

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума

або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у

разі порушення боржником зобов’язання.

Самочинне

будівництво

Ст. 376 ЦК

ч2 Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво

нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

ч.3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно

може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила

самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй

відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у

встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме

майно.

ч.4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує

проти визнання права власності на нерухоме майно за особою,

яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його

земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб,

майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює)

самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відшкодування

шкоди

ч.1 ст.1166 ЦК

Майнова шкода, завдана неправомірними

рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим

правам фізичної або юридичної особи, а також шкода,

завдана майну фізичної або юридичної особи,

відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Захист права

власності

ст. 387 ЦК

Власник має право витребувати своє майно

від особи, яка незаконно, без відповідної правової

підстави заволоділа ним (вендикаційний позов)

ст. 391 ЦК

Власник майна має право вимагати

усунення перешкод у здійсненні ним права користування

та розпоряджання своїм майном (негаторний позов)

ст. 392 ЦК

Власник майна може пред’явити позов

про

визнання його права власності, якщо це право оспорюється

або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним

документа, який засвідчує його право власності.

ст. 393 ЦК - Визнання незаконним правового акта, що

порушує право власності

Ст. 394 Ц

Власник земельної ділянки, житлового

будинку, інших будівель має право на компенсацію у

зв’язку із зниженням цінності цих об’єктів у результаті

діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної,

шумової захищеності території, погіршення природних

властивостей землі.

317

Розділ 6.

ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА

ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Поняття, предмет та метод трудового

права

Навчальна дисципліна

Трудове

право

Галузь юридичної

науки

Трудове право –

трудове законодавство

Галузь права у системі

прав

а України

Предмет трудового права

–

це комплекс суспільних

відносин, які регулює дана

галузь права

Метод трудового права

характеризується сукупністю

відповідних прийомів, що

виражається у комплексному

поєднанні централізованих

(імперативних) та

децентралізованих (автономних)

засад регулювання

правовідносин, що становлять

предмет трудового права

Трудові

відносини, що

виникають у

результаті

укладення

трудового

договору

Відносини, тісно

пов’язані з трудовими:

відносини

працевлаштування; з

приводу навчання на

виробництві,

підвищення кваліфікації

та перекваліфікації;

нагляду і контролю за

дотриманням трудового

законодавства; щодо

вирішення трудових

спорів

Індивідуальні:

відносини щодо

укладення, зміни

та припинення

трудового

договору;

нормування

праці у рамках

трудового

договору; оплати

праці; робочого

часу і часу

відпочинку;

дисциплінарної

відповідальності

працівників

тощо

Колективні:

відносини соціального

партнерства; з участі

трудових колективів у

встановленні умов

праці; щодо укладення і

виконання колективних

угод і колективного

договору; з приводу

утворення об’єднань

роботодавців; щодо

діяльності профспілок

Особливості методу:

поєднання

централізованого і

локального регулювання;

поєднання договірного,

рекомендаційного та

імперативного способів

регулювання; участь

працівників у правовому

регулюванні праці через

трудові колективи,

профспілкові органи;

свобода вибору сторін при

укладенні трудового

договору; наявність

специфічних засобів

захисту трудових прав і

забезпечення виконання

трудових обов’язків

318

Поняття, особливості та класифікація джерел трудового права

Джерела трудового права – зовнішні форми вираження правових норм,

за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно

пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, установах,

організаціях чи у фізичних осіб, що використовують найману працю.

Наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер, тобто таких, що

самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх основі

локальних актів, які й виконують регулятивну функцію (наприклад, Типові правила внутрішнього

трудового розпорядку).

Значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від

умов виробництва, кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп працівників

Значне місце серед джерел належить актам Міністерства праці та соціальної політики

Застосування і інши

х, відмінних від нормативно

правових актів джерел, а саме

нормативно-правових договорів (наприклад, Генеральна, галузеві та регіональні угоди,

міжнародні договори) та актів вищих судових інстанцій (рішення Конституційного

Суду, постанови Пленуму Верховного Суду України).

Класифікація джерел

За видами відносин, які вони

регулюють

Залежно від того, якими

суб’єктами приймаються

Залежно від юридичної сили

Залежно від ступеня

узагальненості

Такі, що

регулюють трудові

відносини

Що забезпечують

регулювання

відносин, тісно

пов’язаних з

трудовими

Такі, що

приймаються

державними

органами

Приймаються за

угодою між

працівниками і

роботодавцями

Закони

Підзаконні

нормативно-

правові акти

Кодифіковані Некодифіковані

Крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують локальні

акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях

Особливості джерел трудового права

319

Система джерел трудового права

онституція України

–

закріплює найважливіші трудові права людини і гарантії їх

реалізації: ст. ст. 3, 8, 19, 21-24, 36, 43-46, 55-61, 64, 68 та ін. В Конституції України

уперше закріплені положення, що передбачають право на підприємницьку діяльність,

не заборонену законом, право працюючих на страйк для захисту своїх економічних та

соціальних інтересів, право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну

плату, не нижчу від визначеної законом, на соціальний захист у разі безробіття з

незалежних від громадянина обставин тощо, більшість з яких вважається правовими

принципами у сфері трудового права.

Міжнародні договори

, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України:

конвенції і рекомендації МОП; акти регіонального європейського; міжнародні двосторонні

договори.

Кодекс законів про працю України (КЗпП України)

від 10 грудня 1971 р.

–

кодифіковане джерело трудового права. Складається з преамбули, 18 глав та 265

статей. Глави III та XVI доповнені додатковими главами III-А та XVI-А. З 1973 р. до

КЗпП України були внесені зміни більше ніж 50-ма законами, а також Декретами

Кабінету Міністрів України. Внаслідок цього з 265 статей істотних змін зазнала 221

стаття, деякі з них – неодноразово.

Закони

загальні

(“Про державну службу” від 16.12.199

3 р., “Про статус народного

депутата України” від 17.11.1992 р., “Про статус суддів” від 15.12.1992 р. тощо); спеціальні

(“Про зайнятість населення” 1.03.1991 р., “Про охорону праці”, “Про колективні договори

та угоди” 1.07.1993 р., “Про відпустки” 15.11.1996 р., “Про оплату праці” 24.03.1995р.,

“Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” 3.03.1998 р., “Про

професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” 15.09.1999 р. тощо).

Підзаконні нормативно

правові акти:

укази і розпорядження

Президента України,

постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України – видаються з різних питань

регулювання суспільних відносин у сфері праці; акти місцевих органів виконавчої

влади й органів місцевого самоврядування - з питань, передбачених ст. 24 Закону

України “Про місцеві державні адміністрації” та ст. 30 Закону України “Про місцеве

самоврядування”; відомчі акти: накази, розпорядження, інструкції Міністерства праці

та соціальної політики, а також галузевих міністерств, що містять приписи з окремих

питань регулювання трудових відносин на підприємствах певної галузі.

Акти договірного характеру

–

приймаються уповноваженими суб'єктами шляхом

підписання двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод): міжнародні договори, Конвенції

та рекомендації МОП; Генеральна, галузеві та регіональні угоди, колективний договір.

Особливістю зазначених актів є те, що сторони мають право встановлювати такі правила, які не

суперечать чинному законодавству і не спрямовані на погіршення правового становища сторін

договору у порівнянні з тими гарантіями, які вже передбачені централізовано.

Локальні нормативно

правові акти

–

акти, які приймаються на

підприємстві в

розвиток централізованого законодавства, повинні пристосовувати загальні умови до

вимог конкретного виробництва, характеру і профілю підприємства, є чинними в

межах певного підприємства: колективний договір, правила внутрішнього трудового

розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції щодо

охорони праці, графіки відпусток тощо.

320

Поняття та види трудових правовідносин

Трудові правовідносини – весь комплекс суспільних відносин,

врегульованих нормами трудового права (як власне трудових, так і пов’язаних з

ними).

Види трудових

правовідносин

Власне трудові

правовідносини

(індивідуально-трудові)

правовідносини, що виникають на підставі укладення

трудового договору між працівником і роботодавцем:

правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати

праці, трудової дисципліни, охорони праці

Колективно

трудові

правовідносини

(соціального

партнерства та

встановлення умов

праці на підприємствах)

існують задля функціонування і обслуговування

власне трудових правовідносин, відрізняються

суб’єктним складом та підставами виникнення

Правовідносини

працевлаштування

виникають у результаті пошуку роботи грома

дянином

і становлять єдність трьох взаємопов’язаних, але

відносно самостійних правовідносин: між органом

працевлаштування і громадянином, який звернувся із

заявою про влаштування на роботу; між органом

працевлаштування і організацією, яка потребує кадрів;

між громадянином і організацією, до якої його

направлено на роботу органом працевлаштування

Правовідносини

навчання і

перекваліфікації на

виробництві

особливість

–

вони здебільшого існую

ть водночас

із власне трудовими правовідносинами, не

зупиняючи і не перериваючи останніх; суб’єктний

склад такий же, як і у власне трудових

правовідносин

Правовідносини, що

виникають з приводу

нагляду і контролю за

дотриманням трудового

законодавства

наявність

зазначених правовідносин у структурі

трудових є гарантією існування всіх інших

правовідносин і передусім власне трудових

правовідносини, які виникають при вирішенні

трудових спорів на етапі досудового розгляду, в

КТС

Правовідносини, що

виникають з приводу

розгляду трудових

спорів (процедурно-

трудові правовідносини)