Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

131

Міністрів. Чіткого розмежування повноважень Ради з Директорією теж не

було. Усвідомлюючи і декларуючи тимчасовий характер діяльності, Директорія

намагалася створити постійно діючий парламент. Першою спробою став

Конгрес трудового народу, обраний за принципом територіального

представництва і скликаний 22 – 28 січня 1919 р.

у Києві, який ухвалив

„Акт злуки”

з ЗУНР та прийняв „Закон про форму влади на Україні”.

Згідно з яким створювалася

Президія Конгресу

та

комісії

в складі

Директорії. Проте більше скликати сесію Конгресу не вдалося.

Влада на місцях передавалася

губернським, повітовим та

волосним комісарам і отаманам,

яких призначала Директорія.

Директорія відновила дореволюційні земські (зібрання та управи) і

міські (думи та управи) органи самоврядування. Окрім того, паралельно

з ними продовжували повсюди діяти ради депутатів (робітничих,

селянських, солдатських). Хоча, в цілому, на місцях панувала

отаманщина – влада місцевих авторитетів, особливо в повітах і волостях

(Зелений, Махно).

Судова система. 2 січня 1919 р. було поновлено роботу Генерального Суду,

створеного Центральною Радою, який став називатися

Найвищим судом

. Було

відновлено

апеляційні

та

мирові суди

, впроваджені УЦР та створено

надзвичайні військові суди

Силовими структурами Директорії стала армія УНР, відновлена

міліція.

Законодавство. На території „другої” УНР діяли закони російських

урядів, Центральної Ради, гетьмана і навіть радянської влади. З-поміж

нормативно-правових актів Директорії вирізнялися:

Закон „Про землю в УНР” (8 січня 1919 р.) скасовував приватну

власність на землю.

Закон „Про форму влади на Україні” (28 січня 1919 р.) визначав

передачу усієї влади Директорії.

Законом „Про порядок внесення і затвердження законів в УНР” (14

132

лютого 1919 р.) регламентувався законодавчий процес в УНР.

Закон „Про тимчасове верховне управління та порядок

законодавства в УНР” (12 листопада 1920 р.) вводив зміни в законодавчому

процесі.

Тема 4. Західноукраїнська Народна Республіка (1918 – 1923 рр.)

У дні розпаду Австро-Угорської монархії створена у жовтні 1918 р. у

Львові Українська Національна Рада 1 листопада 1918 р. проголосила про

утворення в Галичині та на Буковині української держави. 13 листопада 1918 р.

вона дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Державний устрій. Вища законодавча влада в державі належала

Українській Національній Раді, яка мала право ухвалювати закони. Очолював її

президент. Рада формувала колегіальний орган влади – Виділ з 9 чоловік, що

виконував функції глави держави. У майбутньому передбачалося скликання

однопалатного Сейму. Рада формувала уряд – Державний Секретаріат з 14

секретарств на чолі з прем’єром.

Місцевими органами влади стали: в повітах – повітові комісари,

призначені держсекретарем внутрішніх справ, та обрані прибічні ради; у

селах та містах – громадські і міські комісари теж з обраними прибічними

радами.

Судовими органами ЗУНР були окружні та повітові суди. Вищою

судовою інстанцією мав бути Вищий суд у Львові, а найвищою – Найвищий

державний суд. З 30 листопада 1918 р. при кожній військовій команді

запроваджувалися польові суди. Структура військових судів виглядала таким

чином: військові окружні суди, Найвищий військовий суд, Верховний

військовий суд. Окрім того, в правоохоронній системі ЗУНР повноцінно

функціонували прокуратура, адвокатура і нотаріат.

Законодавство. З-поміж нормативно-правових актів Української

Національної Ради вирізнялися:

„Тимчасовий Основний закон” (13 листопада 1918 р.) визначав назву

держави, її територію, суверенітет, представницькі органи влади, герб і прапор.

133

Законом „Про Виділ Української Ради” (4 січня І919 р.) було

утворено колегіальний орган влади в державі з 9 осіб на чолі з президентом.

Закон „Про державну мову” (15 лютого 1919 р.) проголошував

державною мовою – українську.

Закон „Про громадянство та правовий статус чужинців” (8 квітня

1919 р.) визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною

заявою, поданою до 20 травня 1919 р.

§7. Державно–правове положення Радянської України

у складі СРСР (1919 – 1991 рр.)

Тема 1. Становлення радянської влади в Україні

Українська радянська держава була утворена в грудні 1917 р. на

І Всеукраїнському з’їзді Рад. Одночасно був обраний вищий розпорядчий

і законодавчий орган влади на період між з’їздами Рад – Центральний

виконавчий комітет (ЦВК) на чолі з Ю. Медведєвим. 17 грудня 1917 р. ЦВК

сформував уряд – Народний Секретаріат, який очолив М. Скрипник.

Місцевими органами радянської влади проголошувалися губернські, повітові,

волосні, сільські та міські ради робітничих, селянських і солдатських

депутатів та надзвичайні органи влади – ревкоми, реввійськревкоми,

надзвичайні комісії.

Перша радянська влада протрималася до березня 1918 р., коли

більшовицьку армію витіснили з України німецько-австрійські війська, які

відновили УНР. 28 листопада 1918 р. в Курську більшовики створили

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Ю. П’ятаковим.

За допомогою російських радянських військ цей уряд 6 січня 1919 р. захопив

Харків і проголосив Україну Українською Соціалістичною Радянською

Республікою (УСРР). 29 січня 1919 р. ЦВК, який очолював В. Затонський,

призначив новий уряд – Раду Народних Комісарів (Раднарком) на чолі з

134

Х. Раковським. Означену державну структуру закріпила Конституція УСРР,

прийнята на III Всеукраїнському з’їзді Рад 14 березня 1919 р. Основний закон

УСРР визначив структуру і компетенцію вищих органів державної влади.

Вищим органом проголошувався Всеукраїнський з’їзд Рад, а в період між

з’їздами діяв Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

Конституція визначала структуру і компетенцію місцевих органів влади.

В умовах денікінської окупації України, витіснені звідти більшовики

створили в Москві 11 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет

на чолі з Г. Петровським, який перебрав на себе найвищу законодавчу та

виконавчу владу в УСРР. В кінці лютого 1920 р., після вигнання денікінців і

чергового встановлення радянської влади, відновили діяльність ВУЦВК,

Раднарком та місцеві органи більшовицької диктатури.

30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд Рад, який відбувся у Москві,

ухвалив утворення нової держави – Союзу Радянських Соціалістичних

Республік (в складі: Росії, України, Закавказької Федерації та Білорусії). Були

сформовані вищі органи влади нової держави – Всесоюзний ЦВК та

Раднарком СРСР. 31 січня 1924 р. ІІ Всесоюзним з’їздом Рад була ухвалена

союзна Конституція, яка юридично закріпила державні основи Союзу РСР. У

травні 1925 р. було затверджено зміни у Конституції УРСР згідно з Основним

законом СРСР.

Судові та правоохоронні органи. З перших днів існування радянської

влади ліквідувалися судові та правоохоронні органи Російської імперії,

тимчасового уряду і Центральної Ради. 4 січня 1918 р. постановою Народного

Секретаріату „Про введення народного суду” було впроваджено дільничні,

повітові і міські народні суди, а також революційні трибунали. Цим і

обмежилися реформи часів першої радянської влади в Україні. 12 грудня 1918

р. в Курську створюється Всеукраїнська надзвичайна комісія. 5 лютого

1919 р. було створено українську радянську міліцію, а Раднарком УСРР

утворив Головне управління міліції та кримінального розшуку при

Народному комісаріаті внутрішніх справ. На місцях організовувалися

135

губернські, повітові та волосні управління міліції при радах. 19 лютого 1919 р.

Раднарком УСРР декретом скасував суди всіх попередніх режимів, відновив

народні суди і створив Верховний касаційний суд та Верховний

революційний трибунал як вищу наглядову, апеляційну та касаційну

інстанцію.

Тема 2. Радянська державність в Україні 20-30-х рр. ХХ ст.

9 серпня 1921 р. В.І. Ленін підписав „Наказ Ради народних комісарів про

впровадження в життя начал нової економічної політики”. Нова економічна

політика (1921 – 1929 рр.) була певною системою заходів в аграрній,

промисловій, торговельній, фінансовій сферах. Її розвиток відбувався у три

етапи: перший – заміна продрозкладки продподатком; другий – запровадження

вільної приватної торгівлі; третій – часткова денаціоналізація промисловості,

розширення можливостей для створення приватних та функціонування

орендних підприємств.

Державний устрій. Перетворення, що сталися в усіх сферах життя

України, вимагали внесення значних змін до Основного закону республіки. 15

травня 1929 р. XI Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив другу Конституцію

УРСР (5 розділів і 82 статті). На основі Конституції 1929 р. вищими органами

влади в Україні були: Всеукраїнський з’їзд Рад – вищий законодавчий орган

влади в державі (мав скликатися 1 раз на 2 роки); Всеукраїнський

Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) – обирався з’їздом як

постійнодіючий посесійно законодавчий орган влади; Президія ВУЦВК діяла

між сесіями ВУЦВК і мала теж законодавчі функції як орган верховного

правління; Рада Народних Комісарів – уряд держави. Органами місцевої

влади проголошувалися районі та окружні з’їзди Рад; їх виконавчі комітети;

ради депутатів на місцях – міські, селищні та сільські.

У Конституції закріплювалися положення про утворення „у складі УСРР

Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки” та про

столицю держави м. Харків.

Після ухвалення 5 грудня 1936 р. Конституції СРСР виникла

136

необхідність узгодити з нею основні положення Конституції УСРР. Тому вже

25 січня 1937 р. XIV З’їзд Рад УРСР затвердив Основний закон республіки (13

розділів та 146 статей). Згідно із Конституцією 1937 р. змінювалися назва

держави з УСРР на УРСР (Українська Радянська Соціалістична

Республіка); прапор (на ньому з’явився серп і молот) і столиця (м. Київ).

Вищим законодавчим органом влади в республіці стала Верховна Рада УРСР,

яка обирала Президію – постійно діючий орган. Раднарком УРСР

утворювався Верховною Радою і був найвищим розпорядчим і виконавчим

органом республіки.

Місцеві органи влади в областях, районах, містах і селах України – Ради

депутатів трудящих, які обиралися населенням відповідних адміністративних

одиниць строком на два роки.

Судові та правоохоронні органи. З 1922 р. створюється: єдина система

загальних судів – волосний, повітовий, районний народний суд (І інстанція),

губернський (окружний, потім обласний) суд (II інстанція), Верховний суд

(III інстанція). „Положенням про прокуратуру” впроваджувався

прокурорський нагляд. Тоді ж „Положенням про адвокатуру” при губернських

(окружних) радах суддів уведено колегії захисників. Окрім того, діяли

дисциплінарні суди, воєнні трибунали, товариські суди, а при радах –

узгоджувальні камери (мирові суди). В березні 1922 р. Всеукраїнську

надзвичайну комісію було реорганізовано в Державне політичне

управління (ДПУ) НКВС, а з 1934 р. – в Головне управління державної

безпеки при НКВС. При ньому з 1934 р. почали діяти позасудові,

протизаконні органи суду, слідства та покарання, так звані „трійки”, „судові

колегії” і „особливі наради”, які чинили в країні терор і протиправні дії.

Тема 3. Радянська правова система в Україні 20-30-х рр. ХХ ст.

Перший Цивільний кодекс радянської України набув чинності

1 лютого 1923 р. Він був побудований у повній відповідності з Цивільним

кодексом РРФСР. Загальна частина розглядала основні положення, в ній були

визначені суб’єкти і об’єкти права; угоди; позовну давність. У розділі

137

„Речове право” викладалися норми, які регулювали право власності, забудови

і застави майна. Розрізнялися державна, кооперативна та приватна власність.

Розділ „Зобов’язальне право” містив норми про зобов’язання, що виникали

внаслідок угод купівлі-продажу, найму, підряду, позики, обміну, товариств,

страхування, поручництва, доручення і довіреності, через незаконне

збагачення і завдану шкоду. Останній розділ регулював спадкове право.

30 липня 1924 р. було прийнято Цивільно-процесуальний кодекс

УРСР, який відображав тенденції втручання держави у справи громадян.

Розвиток цивільного обігу, зміни в адміністративно-територіальному поділі

республіки зумовили необхідність прийняття нового Цивільно-

процесуального кодексу 11 вересня 1929 р.

23 серпня 1922 р. ВУЦВК затвердив перший Кримінальний кодекс (далі

КК) УРСР. Кодекс давав визначення злочину, визначав мету покарань –

попередження нових правопорушень. Особлива частина КК містила перелік

видів злочинів, визначення їх складів, встановлювала санкції за конкретний

злочин. Міри покарання встановлювалися у вигляді громадського осуду,

штрафу, ув’язнення, виправних робіт, вигнання за межі УСРР, розстрілу.

Смертна кара не застосовувалася до вагітних жінок, неповнолітніх (до 18

років), за строком давності (5 років і більше). Позбавляли волі від 6 місяців

до 10 років. КК 1922 р. встановлював 36 складів злочинів.

З утворенням СРСР і поступова відмова від непу обумовили затвердження

8 червня 1927 р. нового Кримінального кодексу, у який увійшли постанови

уряду 1923 – 1926 рр. У цілому кримінальне законодавство 20-х рр.

спрямовувалося більше на захист держави, аніж особи.

13 вересня 1922 р. ВУЦВК затвердив Кримінально-процесуальний

кодекс УРСР, який закріплював демократичні принципи судочинства,

рівноправність сторін, право на захист тощо. Однак, 27 липня 1927 р. було

впроваджено новий Кримінально-процесуальний кодекс, зміст якого

відображав тенденцію посилення силового тиску держави на суспільство.

Законом від 1 грудня 1934 р. „Про порядок ведення справ про підготовку або

138

здійснення терактів” внесено суттєві зміни до процесуального законодавства.

12 жовтня 1927 р. був затверджений Адміністративний кодекс УРСР.

Кодекс визначав взаємовідносини органів державного управління; відносини

громадян з органами влади і органів влади з громадянами. Норми кодексу

врегульовували суспільні відносини в галузі охорони громадського порядку і

державної безпеки.

Як і всі галузі, адміністративне право зазнало змін в 30-ті рр., а саме:

вводилися паспортна система, яка закріпачила селян, та горезвісна прописка,

яка прикріпила до місць проживання жителів міст.

15 листопада 1922 р. набув чинності Кодекс законів про працю УСРР.

Перший розділ Кодексу містив загальні положення, другий визначав

порядок найму, третій встановлював порядок залучення громадян до трудової

повинності, четвертий присвячувався колективним договорам, п’ятий –

трудовим договорам, шостий – правилам внутрішнього трудового розпорядку,

сьомий – нормуванню праці, восьмий – винагороді за працю, дев’ятий –

гарантіям і компенсаціям. Десятий та одинадцятий розділи регулювали

робочий час і час відпочинку, дванадцятий і тринадцятий містили норми про

учнівство, працю жінок і неповнолітніх. У чотирнадцятому мова йшла про

охорону праці, в п’ятнадцятому – про профспілки. Шістнадцятий розділ

встановлював порядок вирішення трудових спорів. Питання соціального

страхування регулювалися останнім, сімнадцятим розділом.

29 листопада 1922 р. був ухвалений Земельний кодекс УРСР. Він

визначав трудове землекористування; міські землі; державне земельне майно;

землеустрій і переселення. Купівля, продаж, дарування, заповідання землі

заборонялися. Допускалася оренда землі за умови неотримання надприбутку.

31 травня 1926 р. ВУЦВК ухвалив „Кодекс законів про родину, опіку,

подружжя і про акти громадянського стану”. Кодекс врегульовував

майнові та аліментні відносини подружжя, правовідносини між дітьми та

батьками, питання опіки та піклування, порядок судового встановлення

позашлюбного батьківства. Вперше запроваджувався інститут усиновлення

139

дітей. Шлюбний вік установлювався для чоловіка з 18 р., для нареченої – з 16

років. Майно, надбане за час подружжя, ставало спільною власністю.

Тема 4. Державність і право на західноукраїнських землях в 20 –

початку 40 рр.

Землі Західної України були розділені між кількома країнами. Польща

володіла Західною Волинню і Східною Галичиною; Румунія – Північною

Буковиною та Південною Бессарабією; Чехо-Словаччина – Закарпаттям.

Політичний статус Західної Волині і Східної Галичини. На їх

території було утворено 5 воєводств на чолі з необмеженим у владі

воєводою. У галицьких воєводствах діяли також воєводські сеймики та

створені ними виконавчі органи – комітети. У міських і сільських гмінах

(громадах) діяли органи самоврядування, які обирали міських та сільських

старост.

На початку 40-х рр. була зроблена спроба відновити власну державу.

30 червня 1941 р. Організація українських націоналістів (ОУН) Бандери у

Львові скликала Національне Зібрання й оприлюднила „Акт відновлення

Української Держави” та створення уряду – Українське державне

правління на чолі з Я. Стецьком. Але 5 липня 1941 р. німецькі окупанти

розігнали уряд і заборонили діяльність Національного Зібрання.

Політичний статус Північної Буковини та Південної Бессарабії. На

цих землях керувала військова адміністрація Румунії. Згодом на території

Північної Буковини було утворено 5 повітів, які поділялися на волості, а ті, у

свою чергу, на общини. Очолював повіт префект, волості та общини

очолювали старости.

Політичний статус Закарпаття. Після Мюнхенської угоди, у жовтні

1938 р., Закарпаття одержало автономію. Руська Національна Рада утворила

уряд Карпатської України, на чолі з А. Бродієм. 12 лютого 1939 р. було обрано

Сейм Карпатської України, який 15 березня 1939 р. в Хусті проголосив

незалежну державу Карпатську Україну – республіку, на чолі з президентом

А. Волошиним; прийняв національну символіку; створив армію – Карпатську

140

Січ. Але за кілька днів Закарпаття, при підтримці Німеччини, окупувала

Угорщина.

Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР. Напередодні

Другої світової війни радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною

угоду про розмежування сфер впливу в Східній Європі, так званий „пакт

Молотова – Ріббентропа” (1939 р.). Після нападу Гітлера на Польщу

1 вересня 1939 р. підрозділи Червоної армії 17 вересня окупували Галичину і

Волинь. 22 жовтня 1939 р. на цих територіях радянське командування провело

вибори до Народних Зборів Західної України, які 26 жовтня у Львові

проголосили встановлення радянської влади і звернулися до Верховних Рад

УРСР та СРСР з проханням прийняти Волинь і Галичину до складу цих держав.

Після війни, 16 серпня 1945 р., СРСР та УРСР уклали з Польщею угоду про

кордон, за якою польська сторона визнала законною належність Волині і

Галичини Україні.

28 червня 1940 р. Червона армія зайняла територію Північної

Буковини та Південної Бессарабії. 2 серпня Верховна Рада указом

оформила входження їх до СРСР і передала до складу УРСР. Після війни, 10

лютого 1947 р., радянсько-румунською угодою Румунія юридично підтвердила

визнання цих земель за УРСР.

Закарпаття ввійшло до складу України 26 листопада 1944 р., коли

Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України ухвалив „Маніфест

про возз’єднання з УРСР”. 29 червня 1945 р. Чехословацька Республіка та

СРСР підписали угоду про визнання законності входження Закарпаття до

УРСР.

Тема 5. Держава та право України в роки Великої вітчизняної війни

(1941 – 1945 рр.)

Порушивши норми міжнародного права, фашистська Німеччина 22 червня

1941 р. без оголошення війни напала на Радянський союз.

Реорганізація державного механізму УРСР в роки війни. Вся влада в

державі зосередилася в руках Державного комітету оборони (з 30 червня 1941