Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство
Подождите немного. Документ загружается.
141
р.), на чолі зі Сталіним, а на місцях – у місцевих комітетів оборони. Верховна
Рада та Раднарком УРСР виконували розпорядження ДКО. Військові,
промислові та оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Створені
з міліції, внутрішніх військ та армії спецпідрозділи проводили акції з
депортації населення, евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.
Для оперативного керівництва військами 23 червня 1941 р. була
створена Ставка Головного (Верховного) Командування на чолі зі
Й. Сталіним.
Для оперативного керівництва питаннями евакуації виробничих
сил з 24 червня 1941 р. створювалася Рада з евакуації.
Раднарком та Верховна Рада УРСР з окупацією Києва евакуювали свої
установи до Саратова, потім до Уфи та Москви, де продовжували діяти в
обмеженому режимі. 3 початком визволення території УРСР від фашистів,
восени 1943 р., поступово відновлювалися довоєнні органи влади – ради,
виконкоми та їхні відділи.
Окупаційний режим на Україні. Окуповану до кінця 1941 р. територію
України німці розділили на 4 зони окупації. Перша, найбільша, називалася
„Рейхскомісаріат України” (Волинь та Наддніпрянщина). Тут знаходилася
ставка рейхскомісара – Еріха Коха. Галичина ввійшла до складу генерал-
губернаторства Польщі (з центром у Кракові) як „дистрикт Галичина”.
Південно-Західна Україна під назвою „Трансністрія” відійшла в зону
окупації Румунії. Режим окупації полягав у забороні населенню вільно
переміщатися; суворій системі реєстрації; впровадженні німецького цивільного
та воєнного законодавства; введенні трудової повинності; експлуатації
місцевих ресурсів; вивезенні населення на примусові роботи до Німеччини.
Окупаційні санкції викликали рух опору українського населення, який
за ідеологією та лідерами розподілився на націоналістичний (похідні групи,
УПА) та комуністичний (радянське підпілля і партизани). Учасники руху
опору проводили відкриті бойові дії, вступали в окремі сутички з ворогом,
здійснювали диверсії, розвідку, інформували населення тощо. Мета опору
142
полягала у вигнанні окупантів та відродженні власної держави і права.
Право УРСР у роки війни. Зміни і доповнення у галузі права
вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, наказами та
деклараціями Ставки, ДКО, Верховної Ради. Окрім норм загальносоюзного
законодавства, діяли і нормативні акти республіканського значення.
Норми цивільного права продовжували захищати державну власність,
охороняли інститут соціалістичної власності, але в умовах війни виникла
необхідність законодавчого захисту приватної власності громадян (житла,
худоби, майна). Директивами було заборонено виселяти з житла
військовослужбовців та їхні родини. У сімейному праві – було збільшено
матеріальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям,
організована допомога дітям-сиротам тощо.
Кримінальне право часів війни стало особливо репресивним щодо
захисту держави. Посилено відповідальність, аж до вищої міри, за
ухилення від призову в армію, за дезертирство. Суворе покарання
передбачалося за розповсюдження паніки, за крадіжки майна під час пожежі,
нападів авіації.
У процесі найсуттєвішим стали скорочені терміни досудових дій та
швидкість судового розгляду справи.
Тема 3. Держава та право України в післявоєнний період (1945 –
1991 рр.)
Радянська державність у період 40-х – сер. 80-х рр. Після Другої
світової війни остаточно сформувалася територія сучасної України (угоди з
Польщею, Чехословаччиною та Румунією СРСР; лютий 1954 р. указ Верховної
Ради СРСР про передання Кримської області до складу Української РСР).
4 вересня 1945 р. було ліквідовано Державний Комітет оборони.
Вищим законодавчим органом влади залишалася Верховна Рада УРСР,
вибори до якої відбулися 9 лютого 1947 р. Новообрана рада формувала
постійнодіючу Президію. Верховна Рада видавала закони, Президія – укази.
Верховна Рада працювала посесійно – чергові сесії двічі на рік, позачергові
143
скликалися у разі потреби. При ній створювалися постійні комісії.
Раднарком УРСР з березня 1946 р. було реформовано в Раду Міністрів, а
наркомати в міністерства.
Місцеві органи влади та управління зберігали структуру, яка відповідала
адміністративному поділу – обласні – районні – міські – селищні та сільські
ради депутатів трудящих.
20 квітня 1978 р. на основі „брежнєвської” загальносоюзної
конституції позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР дев’ятого
скликання ухвалила четверту радянську Конституцію (преамбула, 19 глав,
10 розділів та 171 стаття). Більшість статей Конституції 1978 р. мала
декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними
законами (наприклад, гарантовані права і свободи). Стаття 6 встановлювала
політичну монополію в державі єдиної комуністичної партії. Республіка
проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітету
називалося право зносин з іншими державами. Гарантією суверенітету нібито
була норма на право вільного виходу з СРСР, хоча закону і механізму виходу
не існувало.
Конституція 1978 р. змінила назву рад депутатів трудящих на народних
депутатів, затвердила державну символіку та адміністративний устрій (25
областей).
Радянська державність у „період перебудови” (1986-1991 рр.)
Протягом 1989 – 1991 рр. Верховна Рада ухвалила низку законів, які змінили
і доповнили Конституцію УРСР 1978 р. Зокрема, склад Верховної Ради
скоротився до 450 народних депутатів, яких стали обирати на 4 роки. У
липні 1991 р. було ухвалено закони, за якими засновувалася посада
Президента УРСР; Раду Міністрів реформовано в Кабінет Міністрів на чолі
з прем’єр міністром. З 1990 р. вступив у дію закон „Про місцеві ради
народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування”, за яким вони
переводилися в режим органів місцевого громадського самоврядування з
режиму єдиного державного керівництва. До системи місцевого
144
самоврядування належали сільські, селищні та міські територіальні
громади, відповідні ради і їхні виконкоми. До регіонального
самоврядування віднесено район і область, їхні ради і виконкоми. Означене
розширило права органів місцевого самоврядування. У 1989 р. відновлено
кримську автономію і створено Кримську АРСР з відповідними автономними
державними структурами.
Правоохоронна система у період 40-х – поч. 90-х рр. Судова система у
кінці 40-х та в 50-х рр. неодноразово реформувалася. В 50-х рр. були
ліквідовані воєнні трибунали та особлива нарада військ МВС, транспортні
суди, обласні відділи юстиції. Остаточно завершено судову реформу законом
про судоустрій УРСР 1960 р. Суди першої інстанції – районні та міські; суди
другої інстанції – обласні; третьої – Верховний Суд УРСР. Верховний Суд
складався з трьох судових колегій – цивільної, кримінальної та воєнної, його
робочим органом був Пленум Верховного Суду. При Раді Міністрів діяв
Державний арбітраж, що розглядав господарські спори, а при обласних та
районних виконкомах – арбітражні суди. В 1961 р. було створено товариські
суди, які розглядали дрібні адміністративні та побутові правопорушення.
Прокуратура зазнавала реформування в 1944 та 1955 рр. і її
структура усталилася на початку 60-х рр. Вся прокурорська система в СРСР
підпорядковувалася Генеральному прокурору СРСР, який призначав
Прокурора УРСР і обласних прокурорів. Усі прокурори призначалися на 5
років і оголошувалися незалежними від місцевої влади.
Органи внутрішніх справ теж пройшли певну еволюцію в цей період. У
1953 р. МВС і Міністерство державної безпеки об’єднали в одне МВС, у 1954 р.
їх знову розділили на Комітет державної безпеки і МВС. У 1959 р. на
допомогу міліції було створено народні дружини. Згідно із законом „Про
основні обов’язки і права радянської міліції” (1973 р.), міліцію розділили на
територіальну і транспортну, які в свою чергу ділилися на підрозділи. Це,
зокрема, карний розшук, ДАІ, ОБХСС, адміністративна служба, відомча
міліція. До системи МВС входили, крім міліції, виправно-трудові заклади,
145
пожежна охорона, слідство, штабні служби.
Протягом 1989-1990 рр. було реформовано судову та прокурорську
систему. Судова система УРСР була виведена із союзного підпорядкування і
підпорядковувалася Верховному Суду УРСР. Генерального прокурора УРСР
тепер призначала Верховна Рада УРСР на 5 років. Комітет конституційного
нагляду реформовано в Конституційний Суд, який обирався Верховною Радою
на 10 років.
Розвиток правової системи (40-ві – поч. 90-х рр.)
18 липня 1963 р. Верховна Рада УРСР прийняла новий Цивільний
кодекс. Важливими вихідними положеннями Кодексу можна вважати:
забезпечення всебічного зміцнення державної та суспільної власності;
контроль за особистою власністю; регулювання зобов’язальних відносин,
особливо щодо виконання державних планів, договорів, поставок тощо.
З 1 квітня 1961 р. вступив у дію новий Кримінальний кодекс УРСР.
В Кодексі було сформульовано нове поняття злочину; зменшено
максимальний термін позбавлення волі до 10 років (раніше до 25 років);
підвищено вік відповідальності з 16 (раніше з 14 років), а в особливо тяжких
випадках з 14 років (раніше з 12 років); у цілому скорочено види покарань;
санкції проти проявів хуліганства стали більш жорстокими.
7 грудня 1984 р. Верховна Рада ухвалила Адміністративний кодекс.
Кодекс давав визначення адміністративного правопорушення чи проступку;
встановлював вік адміністративної відповідальності з 16 років, але до 18 років
застосовувалися лише заходи впливу та стягнення; визначав види стягнення.
Взагалі за період 60-80-х рр. українські кодифікаторами були ще
ухвалені: Кримінально-процесуальний кодекс (1960 р.), Цивільно-
процесуальний кодекс (1963 р.), Кодекс законів про шлюб та сім’ю (1969 р.);
Земельний кодекс УРСР (1970 р.), Виправно-трудовий (1970 р.), Кодекс законів
про працю (1972 р.); Водний кодекс (1972 р.), Житловий кодекс (1983 р.),
Кодекс про адміністративні правопорушення (1984 р.).
У зв’язку з перебудовою соціально-економічного та політичного устрою
146
СРСР, в 1989-1991 рр. зазнало суттєвих змін та доповнень законодавство
УРСР. Важливі доповнення було внесено до Конституції УРСР. Були прийняті
закони „Про власність в УРСР” (1991 р.), „Про громадянство України”
(1991 р.) тощо.
§8. Державно-правові підстави здобуття Україною незалежності
У період „перебудови” у союзних республіках в складі СРСР виник і
зростав рух за незалежність. Восени 1989 р. в Україні було офіційно створено
Народний рух України за перебудову, керівництво якого фактично взяло
курс на вихід УРСР зі складу Союзу.
У березні 1990 р. пройшли чергові вибори до Верховної Ради УРСР на
багатопартійній основі, при наявності багатьох претендентів на один
депутатський мандат. У складі новообраної Верховної Ради утворилася
опозиція – „Народна рада” із 125 депутатів, які й повели боротьбу за здобуття
реальної незалежності, що вилилося на першому етапі в ухвалення 16 липня
1990 р. Декларації про державний суверенітет, яка дала підстави для
реорганізації державного механізму, місцевого самоврядування, органів
прокуратури, міліції, суду в інтересах республіки.
Наступним кроком став Всесоюзний референдум 17 березня 1991 р., на
якому 80,2 % учасників від УРСР проголосували за підтримку „Декларації”,
тим самим схваливши виконання її положень.
Після невдалої спроби державного перевороту в СРСР Верховна Рада
УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила Акт проголошення незалежності України,
яким констатувався вихід УРСР зі складу СРСР і проголошувалася
незалежність України та створення самостійної Української держави –
України. Щоб всенародно підтвердити його і зробити незворотнім, у день виборів
першого Президента 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі
90,35 % виборців проголосували за підтримку Акта проголошення
147
незалежності України. Маючи підтримку українського народу, висловлену на
референдумі, перший Президент України Л.Кравчук 7 грудня 1991 р. в
Біловезькій Пущі разом із Президентом Росії Б.Єльциним та лідером Бєларусі
С. Шушкевичем денонсували Союзний договір 1922 р. Того ж дня вони
підписали угоду про створення Співдружності Незалежних держав.
Спираючись на „Декларацію”, Верховна Рада у жовтні 1990 р. утворила
конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного
закону. У червні 1991 р. проект концепції було затверджено, і розпочалася
робота над його проектом, яка проходила в декілька етапів. Вранці 28 червня
1996 р., після тривалих дебатів, Конституція України була ухвалена Верховною
Радою.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Завдання 1. Складіть словник основних понять та термінів з історії
держави і права України
Завдання 2. Запитання для самоконтролю
1. Які перші державні утворення існували на українських землях?
2. Якими були передумови утворення Київської Русі?
3. Що призвело до припинення існування Галицько-Волинської
держави?
4. За яких умов українські землі опинилися під владою Великого
князівства Литовського і Речі Посполитої?
5. Яким чином відбувалася ліквідація автономії України у період
XVIII ст.?
6. Які були особливості в суспільно-політичному житті на
українських землях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської
імперій?
7. Які зміни відбувалися в державному устрої України в роки Першої
світової війни?
8. Які можна виділити етапи в процесі державотворення на
українських землях в 1917 – 1921 рр.?
148
9. Які плани щодо України виношувала фашистська Німеччина?
10. Яка система влади діє в сучасній Україні? Охарактеризуйте її
основні елементи та функції.
Завдання 3. Тести-тренінги
1. Серед народів, які колись населяли Україну, першими на шлях
державотворення в сер. І тис. до н.е. вступили:
а) скіфи;
б) сармати;
в) анти;
г) грецькі міста-держави.
2. За формою правління переважна більшість грецьких міст
Північного Причорномор’я належала:
а) до парламентських республік;
б) до абсолютних монархій;
в) до демократичних республік;
г) до конституційних монархій.
3. Визначте вищі державні органи у грецьких полісах Північного
Причорномор’я:
а) Рада старійшин;
б) цар;
в) Рада міста;
г) Народні збори.
4. Вкажіть теорії походження Давньоруської держави:
а) американська;
б) норманська;
г) польська;
д) антинорманська.
5. Вкажіть судові органи Київської Русі:
а) гродський суд;
149
б) княжий суд;
в) земський суд;
г) церковний суд.
6. Які із запропонованих джерел права відносяться до періоду
існування Київської Русі:
а) Конституція П. Орлика;
б) норми звичаєвого права;
в) магдебурзьке право;
г) „Руська Правда”.
7. Який із перелічених видів покарання вважався вищою мірою
покарання за „Руською правдою”:
а) продаж;
б) віра;
в) „потік і розграбування”;
г) тілесні покарання.
8. За які види злочину „Руська правда” передбачала вищу міру
покарання:
а) посягання на князівську владу;
б) конокрадство;
в) підпал будинку чи гумна;
г) вбивство „в розбої”.
9. Що не належало до судових доказів на Русі:
а) присяга;
б) речові докази;
в) свідчення очевидців;
г) застосування тортур.
10. Коли відбулося об’єднання Галицької і Волинської земель у
Галицько-Волинське князівство:
а) 1136 р.;
150
б) 1154 р.;
в) 1199 р.;
г) 1205 р.
11. Визначте головну мету покарання у Литовських статутах
ХVІ ст.:
а) ізоляція злочинця;
б) відшкодування збитків потерпілому;
в) поповнення державної скарбниці;
г) залякування.
12. Назвіть судові органи Великого князівства Литовського:
а) підкоморський суд;
б) земський суд;
в) генеральний суд;
г) гродський суд.
13. До суспільних верств Великого князівства Литовського
відносяться:
а) смерди;
б) міщани;
в) магнати;
г) шляхта.
14. Які із запропонованих джерел українського права відносяться
до литовсько-польського періоду:
а) магдебурзьке право;
б) Литовські статути;
в) сеймові конституції;
г) Судебник Казимира.
15. Визначте вищі органи державної влади у Речі Посполитій:
а) Пани-Рада;
б) господар;