Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

171

військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст.17);

- захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її

економічної та інформаційної безпеки (ст.17);

- зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її

національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і

взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за

загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст.18);

Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його

стабільність.

Гарантіями конституційного ладу України є положення Конституції

України про:

- неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають

скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони

спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної

цілісності України (ч.1 ст.157);

- неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного

стану (ч.2 ст.157);

- ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції,

присвяченого засадам конституційного ладу України;

- конституційне визначення статусу Президента України як гаранта

державного суверенітету. Територіальної цілісності України, додержання

Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч.2 ст.102) та

встановлення відповідальності Президента у разі вчинення ним державної

зради або іншого злочину (ст.111);

- заборону утворювати політичні партії та громадські організації,

програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу

насильницьким шляхом (ч.1 ст.37);

- присягу народних депутатів України щодо додержання Конституції

України та законів України (ч.2 ст.79);

- конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати

172

державний суверенітет України, виконання Конституції та законів України (ч.1

ст.116);

- діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу –

Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність

чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів

України (ст.150).

§4. Конституційні права, свободи та обов’язки

людини і громадянина в Україні

Тема 1. Поняття та елементи конституційно-правового статусу

людини і громадянина

Конституційно-правовий статус людини і громадянина відображає

закріплене в Конституції України становище людини і громадянина в

суспільстві і державі.

Під конституційно-правовим статусом людини і громадянина розуміють

загальні, базові засади, за допомогою яких у Конституції та законах України

визначаються основні права, свободи й обов’язки людини і громадянина;

гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і

розпоряджатися економічними, політичними, соціальними та культурними

цінностями й благами.

Структуру конституційно-правового статусу людини і громадянина

складають такі елементи:

1. Правосуб’єктність (правоздатність і дієздатність) особи.

2. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина.

3. Громадянство особи.

4. Конституційні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх

реалізації.

5. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

173

Особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без

громадянства. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на

законних підставах, з одного боку, користуються тими самими правами і

свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, а з

іншого – обмежені, в політичних правах і свободах.

Тема 2. Принципи конституційно-правового статусу людини і

громадянина

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина

являють собою основоположні засади та ідеї, відповідно до яких здійснюється

правове регулювання відносин між особою та державою.

Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції України конституційними

принципами правового статусу людини і громадянина є наступні:

1) усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи

людини є невідчужуваними та непорушними;

2) права і свободи людини і громадянина, закріплені цією

Конституцією, не є вичерпними;

3) конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути

скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не

допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

4) кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості,

якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має

обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний

розвиток її особистості;

5) громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними

перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору

шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та

соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або

іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних

з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у

174

здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;

спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням

пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати

працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною

підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних

відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ст.52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно

від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Крім

того, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я,

освіту, соціальний захист та всебічний розвиток 26 квітня 2001 року Верховною

Радою України було прийнято Закон „Про охорону дитинства”.

Тема 3. Громадянство України

Важливим структурним елементом конституційно-правового статусу

особи є громадянство.

Стаття 4 Конституції України проголошує, що в Україні існує єдине

громадянство.

Закон України „Про громадянство України”, який був прийнятий 18 січня

2001 року, визначає поняття, принципи, підстави набуття та припинення

громадянства, повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні

питань громадянства та інші питання, пов’язані з громадянством України.

Громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою і

Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Документами, які підтверджують громадянство України є наступні:

1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства

України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове

посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи

моряка; 9) посвідчення члену екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в

Україну.

Законодавством визначені підстави набуття громадянства України.

175

Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним

походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення до

громадянства; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною

опіки чи піклування; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом

недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного

чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими

підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Поряд із питаннями щодо набуття громадянства, законом України „Про

громадянство України” визначено і підстави припинення громадянства.

Згідно із ст.17 закону громадянство України припиняється: внаслідок

виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за

підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Гарантіями права на громадянство виступають, перш за все, норми

Конституції України. Так, згідно із ст.25 громадянин України не може бути

позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Випадки та підстави

втрати громадянства України визначаються на законодавчому рівні.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий

іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають

за її межами.

Важливими гарантіями виступають норми законодавства щодо

повноважень державних органів, які беруть участь у вирішенні питань

громадянства, зокрема ними є Президент України, Комісія при Президентові

України з питань громадянства та органи виконавчої влади, визначені Законом

України „Про громадянство України”.

Тема 4. Конституційні права і свободи людини і громадянина

Конституційні права і свободи людини і громадянина – це визначені

Конституцією та законами України можливості особи користуватися

політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими благами з

метою задоволення особистих або суспільних інтересів і потреб.

176

Конституція України закріплює коло прав і свобод у різних соціальних

сферах.

До особистих прав і свобод людини і громадянина належать такі, як:

право на життя (ст.27); право на повагу до його гідності (ст.28); право на

свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність житла

(ст.30); право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої

кореспонденції (ст.31); право на невтручання в його особисте і сімейне життя,

крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право знайомитися

в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і

організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною

законом таємницею (ст.32); право на судовий захист права спростовувати

недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати

вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і

моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та

поширенням такої недостовірної інформації (ст.32) та ін.

Серед політичних прав і свобод людини і громадянина слід виділити

наступні: право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання,

право вільного залишення території України (ст.33); право на свободу думки і

слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право на

свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст.36); право

брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих

референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та

органів місцевого самоврядування (ст.38); право збиратися мирно, без зброї і

проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно

сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування

(ст.39); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або

особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого

самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст.40).

До кола економічних прав і свобод належать такі, як: право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право користуватися

177

об’єктами державної та комунальної власності (ст.41); право на

підприємницьку діяльність (ст.42); право на отримання якісної і безпечної

продукції та усіх видів послуг і робіт (ст.42).

Відповідно до Конституції коло соціальних прав і свобод складають:

право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і

соціально-економічних прав та інтересів (ст.36); право на працю (ст.43); право

на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст.45); право на соціальний захист

(ст.46); право на житло (ст.47); право на достатній життєвий рівень для себе і

своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48); право на

охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49).

Групу соціальних прав і свобод складають: право на освіту (ст.53);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право

на захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних

інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності

(ст.54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.54).

Тема 5. Конституційні обов’язки людини і громадянина

Правовий статус громадян України визначається не тільки правами, а і

юридичними обов’язками.

Обов’язки людини – це необхідність дотримуватися певної поведінки,

встановленої в суспільстві, державі нормами моралі і права.

Як і основні права людини, обов’язки також закріплені в Конституції

України.

Класифікація основних обов’язків людини і громадянина в цілому

відповідає наведеній вище класифікації їх основних прав:

1. Громадянські (фізичні) обов’язки – батьки зобов’язані

утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися

про своїх непрацездатних батьків (ч.2 ст.51 Конституції); кожен зобов’язаний

неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати

на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 Конституції);

2. Політичні обов’язки – захист Вітчизни, незалежності та

178

територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст.65

Конституції);

3. Економічні обов’язки – кожен зобов’язаний сплачувати податки і

збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.67 Конституції);

4. Екологічні обов’язки – кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду

природі, відшкодовувати завдані ним збитки (ст.64 Конституції);

5. Культурні обов’язки – кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду

культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст.64 Конституції).

Передбачені Конституцією права і обов’язки громадян є рівними. Це

означає, що не може бути привілеїв чи обмежень в залежності від походження,

соціального та майнового стану, расової та національної належності, статті,

освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру

занять тощо (ст.24 Конституції).

§5. Конституційні засади безпосередньої демократії в Україні

Тема 1. Форми безпосередньої демократії

Відповідно до ст.69 Конституції України, народне волевиявлення

здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої

демократії.

Безпосередня (пряма) демократія – це особиста (індивідуальна або у

складі об’єднання громадян) участь громадян в управлінні справами

суспільства і держави, безпосереднє здійснення ними управлінських функцій.

Серед форм безпосередньої демократії або прямого народовладдя слід

зазначити: всенародне голосування або референдум; мирні збори, мітинги,

походи і демонстрації; вибори в представницькі органи; всенародне

обговорення; з’їзди, конференції, наради; народну ініціативу; народні збори.

1. Референдум – це спосіб прийняття громадянами України законів,

інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення

179

голосуванням.

Наприклад, відповідно до чинного законодавства України 1 грудня 1991

р. проведено Всеукраїнський референдум на підтримку Акта проголошення

незалежності України від 24 серпня 1991 р., на якому 90,32 % виборців, які

взяли в ньому участь, висловили бажання жити в незалежній Україні.

2. Мирні збори, мітинги, походи і демонстрації є формами

безпосередньої демократії. Під зборами і мітингом слід розуміти організоване,

мирне, масове зібрання громадян в одному місці із зазначеною метою. Похід –

це організований, довготривалий, з перервами для проведення мітингів,

пікетувань, проїзду чи відпочинку, мирний масовий рух громадян за певним

маршрутом, а демонстрація – організоване, мирне масове проходження

громадян тротуаром чи проїжджою частиною вулиці (дороги), бульвару,

проспекту, площі. Зазначені заходи можуть проводитися з метою, наприклад,

прилюдного обговорення та вираження свого ставлення до дій чи бездіяльності

органів державної влади і місцевого самоврядування.

3. Вибори до представницьких органів – це участь громадян України у

формуванні Верховної Ради України, місцевих рад, обранні Президента і голів

місцевих рад.

4. Всенародне обговорення – це дискусія, в якій бере участь практично

все доросле населення України. Думки, зауваження і пропозиції, висловлені

при обговоренні, всебічно вивчаються й аналізуються державними органами, за

ініціативою яких проводилось всенародне обговорення, і враховуються під час

прийняття остаточного рішення. Проведення всенародного обговорення

дозволяє виявити інтереси всього суспільства і кожного його члена.

В Україні вже традиційно на всенародне обговорення виносяться проекти

Конституції України. Останнє таке рішення було прийняте Верховною Радою

України стосовно проекту Конституції України від 11 березня 1996 р.

5. З’їзди, конференції, наради – консультативні збори, на яких державні

органи радяться з народом з питань удосконалення державного керівництва,

поліпшення організації виконавчої роботи, більш широкого залучення

180

населення до участі у вирішенні державних та господарських питань. На

підставі зроблених пропозицій і зауважень часто приймаються важливі

державні рішення.

Склад учасників цих зборів визначається завданнями кожних зборів і їх

галузевою спеціалізацією (промисловість, будівництво, сільське господарство,

культура, освіта, спорт тощо).

6. Народна ініціатива – це засіб, за допомогою якого окремі громадяни

або групи громадян за особистим бажанням звертаються до державних органів

з порадами або критичними зауваженнями. Відповідні державні органи, до яких

надходять ці звернення, повинні розглянути їх і прийняти щодо них відповідні

рішення.

7. Народні збори – збори виборців, робітників і службовців, членів

сільськогосподарських об’єднань тощо, які відіграють велику роль у здійсненні

прямого народовладдя. Вони мають право на висування кандидатів у народні

депутати України, депутати місцевих рад. Президента України; вирішують

питання місцевого життя.

Іноді народні збори мають право безпосередньо вирішувати питання

місцевого життя. Наприклад, рішення сільського сходу (загальних зборів

дорослих громадян села) є обов’язковим для представницьких і виконавчих

органів місцевого самоврядування.

Усі форми народовладдя слугують інтересам особистості, забезпечують

участь громадян у вирішенні державних і суспільних справ. Це досягається

через використання кожним громадянином своїх невід’ємних конституційних

прав, на основі чого здійснюються всі форми народовладдя. Але як головні і

найбільш перспективні, Конституція України виділяє саме вибори та

референдуми (розділ III).

На відміну від прямої, представницька демократія означає участь

громадян України в управлінні державою і суспільством не безпосередньо, а

через представників, обраних ними до органів держави. Наприклад, народні

депутати України є повноважними представниками народу у Верховній Раді