Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

231

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можливе лише на

підставі судового рішення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.36 ЦК обмеження цивільної дієздатності можливе, якщо

особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність

усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або якщо фізична

особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними

речовинами і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за

законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Правовим наслідком обмеження особи у дієздатності є встановлення над

нею піклування (ст.37 ЦК). У зв’язку із цим, обмежено дієздатна особа має

право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а правочини, що

виходять за межі дрібних побутових, повинні вчинятися лише за згодою

піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів

обмежено дієздатної особи та розпорядження ними здійснюється

піклувальником. Однак піклувальник може письмово дозволити такій особі

самостійно одержувати ці доход та розпоряджатися ними.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на її

деліктоздатність, тобто така особа самостійно несе відповідальність за

порушення умов договору, укладеного за згодою піклувальника, та відповідає

за шкоду, завдану іншій особі у повному обсязі.

Якщо підстави для обмеження дієздатності фізичної особи зникли,

наприклад, особа видужала або припинила зловживати спиртними напоями, суд

поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування

над нею. У такому разі обсяг її дієздатності відновлюється.

Окрім обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи, її може бути за

певних обставин визнано судом недієздатною.

Підставою для цього є хронічний, стійкий психічний розлад здоров’я

особи та її нездатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати

ними (ч.1 ст.39 ЦК). Лише за наявності цих підстав, виявлених на основі

232

судово-медичної експертизи, суд може за заявою заінтересованих осіб винести

рішення про визнання особи недієздатною.

У такому разі над хворою особою встановлюється опіка. Всі правочини

від імені та в інтересах недієздатного громадянина вчиняє опікун. На нього

покладається також обов’язок відшкодування шкоди, завданої недієздатною

особою, адже остання є неделіктоздатною.

У випадку видужання або значного поліпшення психічного стану

фізичної особи, суд може винести рішення про поновлюється цивільної

дієздатності такої особи та припинити опіку над нею (ст.42 ЦК).

Іншими, не менш важливими суб’єктами цивільного права, є юридичні

особи.

Юридичною особою є організація, створена та зареєстрована у

встановленому законом порядку (ст.80 ЦК).

Для того, щоб бути суб’єктом цивільного права, юридична особа повинна

задовольняти певним ознакам:

1. Організаційна єдність – єдність внутрішньої структури організації, яка

характеризує юридичну особу як єдине ціле. Тому у цивільному обороті

юридична особа виступає від власного найменування, а не як сукупність

посадових осіб чи органів.

2. Майнова відокремленість юридичної особи – наявність в неї майна,

необхідного для здійснення господарської діяльності та одночасне

відокремлення майна даної організації від майна інших юридичних осіб та

держави.

3. Державна реєстрація юридичної особи, яка засвідчує законність її

створення та існування. Без державної реєстрації юридична особа не може

вважатися суб’єктом цивільного права, оскільки діяльність суб’єкта,

незареєстрованого у встановленому законом порядку, прямо заборонена

законодавством і за неї передбачена відповідальність, в т.ч. і кримінально-

правова.

233

Державна реєстрація юридичної особи відбувається у виконавчому

комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у

містах Києві та Севастополі державних адміністраціях за місцезнаходженням

юридичної особи. Данні про державну реєстрацію юридичної особи вносяться

до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, де

зазначаються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, мета

діяльності, органи управління, наявність філій і представництв та інші

відомості. За наслідками проведення державної реєстрації юридичній особі

видається свідоцтво.

З моменту здійснення державної реєстрації юридичної особи вона

вважається створеною.

4. Самостійна цивільно-правова відповідальність – юридична особа за

своїми зобов’язаннями відповідає самостійно, у повному обсязі усім своїм

майном.

5. Здатність юридичної особи бути позивачем та відповідачем в суді –

означає можливість захищати свої права та відповідати за взяті на себе

зобов’язання.

Цивільна правоздатність юридичної особи має загальний характер, тобто

вона здатна мати такий самий обсяг правоздатності, що й фізична особа, крім

тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині (право на

життя, ім’я, здоров’я, тощо). Цивільна правоздатність виникає у юридичної

особи з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного

державного реєстру підприємств та організацій України запису про припинення

її діяльності (ч.4 ст.91 ЦК).

Юридична особа поза місцем свого розташування має право створювати

філії та представництва.

Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи,

розташований поза її місцем знаходження, який здійснює представництво і

захист інтересів юридичної особи. Філія – це також відокремлений підрозділ

юридичної особи, який здійснює всі або частину її функцій.

234

Філії та представництва не є юридичними особами, тому не підлягають

державній реєстрації, не мають права виступати у цивільному обігу від

власного імені, а виступають від імені юридичної особи, що їх створила.

Керівники філій та представництв призначаються керівником юридичної особи

і діють на підставі виданої їм довіреності.

Припинити своє існування юридична особа може шляхом ліквідації або

реорганізації.

Реорганізація – це спосіб припинення юридичної особи при якому усі

права та обов’язки реорганізованої юридичної особи переходять до інших

суб’єктів цивільного права, а ліквідація – це повне припинення юридичної

особи без передачі її прав та обов’язків іншим особам.

Ліквідація може проводитись добровільно або примусово. Добровільна

ліквідація можлива за рішенням засновників або компетентного органу

юридичної особи у разі, якщо, наприклад, збіг строк існування юридичної

особи, досягнуто мета її діяльності. Примусова ж ліквідація здійснюється за

рішенням суду при визнанні недійсною державної реєстрації юридичної особи,

а також в інших випадках, встановлених законом (ст.110 ЦК).

Суб’єкти цивільного права, як юридичні, так і фізичні особи, вступають

між собою у різні правовідносини, які складаються з приводу купівлі-продажу

певних речей, їх перевезення, надання послуг, використання творів науки,

літератури та мистецтва, захисту честі, гідності, ділової репутації та інше.

Отже, об’єктом цивільного права є конкретне благо (майнове чи

немайнове) з приводу якого виникли відносини між суб’єктами цивільного

права.

Стаття 177 ЦК містить приблизний перелік об’єктів цивільних прав, до

якого належать: речі, в т.ч. гроші та цінні папери, майнові права, результати

робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а

також матеріальні та нематеріальні блага.

235

Речі, цінні папери та результати робіт і послуг є матеріальними

об’єктами, а результати духовної творчості та особисті немайнові блага (честь,

гідність, ділова репутація, ім’я) мають назву немайнових благ.

Одним з найпоширеніших об’єктів цивільних прав є речі. Річчю

визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і

щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Оскільки речей існує велика кількість, їх поділяють на окремі види.

Так, виділяють речі нерухомі та рухомі. До нерухомих речей віднесено

майно, що не може бути вільно переміщене у просторі (земельні ділянки,

будинки, споруди), а рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно

переміщувати у просторі без втрати чи пошкодження (одяг, меблі, продукти

харчування).

Речі можуть бути споживчими та неспоживчими. Споживчими

визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються

повністю (паливо, продукти харчування) або припиняють існувати у

первісному вигляді (сировина, будівельні матеріали), неспоживчими ж є речі,

призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій

первісний вигляд протягом тривалого часу (одяг, будинки, автомобілі).

Цивільний кодекс також поділяє речі на індивідуально-визначені та

родові. Індивідуально-визначеною є єдина в своєму роді річ, наділена тільки їй

властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших речей (картина

видатного художника, архітектурний шедевр, ексклюзивні ювелірні прикраси).

Родовою визнається річ, що визначається загальними родовими ознаками,

властивими усім речам того самого роду та вимірюється числом, вагою, мірою

(кілограм борошна, метр тканини, літр води).

Особливим об’єктом цивільного права є гроші. Вони визнані законним

платіжним засобом та виступають загальним еквівалентом вартості товарів та

послуг. Грошовою одиницею, обов’язковою до приймання на всій території

України, є національна валюта – гривня. Іноземна валюта на території нашої

236

держави може використовуватися у випадках і в порядку, передбачених

законом.

Стаття 177 ЦК закріплює у якості об’єктів цивільних прав і результати

робіт та послуги.

Результати робіт – це дії внаслідок яких створюється нова річ або

поліпшуються властивості існуючих речей. Наприклад, за договором підряду

підрядник зобов’язується виготовити на замовлення меблі, ювелірні прикраси,

пошити одяг або відремонтувати будинок.

Послуги – це дії суб’єктів, внаслідок яких задовольняються потреби

інших осіб. Результатом послуги виступає певне благо (розвантаження вантажу,

перевезення пасажирів, праця нянь, послуги репетиторів), яке має грошову

вартість.

Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав, це насамперед, особисті

немайнові блага, невіддільні від особистості, що охороняються цивільним

законодавством (життя, здоров’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація особи,

авторство, свобода творчості, свобода пересування, недоторканість житла,

тощо).

А також до даної категорії належить інформація. Інформацією є

документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали

або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Тема 3. Правочини та представництво у цивільному праві

Найпоширенішою підставою виникнення цивільних правовідносин є

правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення

цивільних прав та обов’язків (ст.202 ЦК).

Правочин завжди є вольовим актом, дією суб’єктів цивільного права. За

цією ознакою він відрізняються від юридичних фактів-подій, настання чи

ненастання яких не залежить від волі осіб.

Для правочину характерним є також спрямованість на досягнення

правового результату (передачу майна у власність іншої особи, отримання

237

речей у тимчасове користування, транспортування майна). Крім того, правочин

– це завжди правомірна дія, оскільки якщо він порушує вимоги закону, то

визнається недійсним і не може створювати правові насліди, на настання яких

він був розрахований.

Для того, щоб правочин породжував правові наслідки, необхідно щоб

сторони дотримали умов його дійсності.

Відповідно до ст.203 ЦК правочин має відповідати наступним умовам:

1) зміст правочину не може суперечити вимогам закону;

2) сторони правочину повинні мати достатній обсяг дієздатності для

його укладання;

3) наміри та волі учасників на укладання правочину повинні

співпасти;

4) правочин, що вчиняється батьками, повинен відповідати правам й

інтересам їхніх малолітніх та неповнолітніх дітей;

5) сторонами повинна бути дотримана форма укладання правочину.

Згідно ст.205 ЦК, правочин може бути укладений за допомогою

мовчання, в усній формі та в письмовій формі, яка, в свою чергу, може бути

простою, нотаріально посвідченою та підлягати державній реєстрації. Сторони

самі мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено

законом.

За загальним правилом ст.206 ЦК, в усній формі можуть вчинятися

наступні три види правочинів:

правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцяти

кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

правочини з будь-яким суб’єктним складом незалежно від суми, що

виконуються безпосередньо під час їх укладання (договір купівлі-продажу за

готівку). У цьому випадку особі, яка оплатила товар на підставі усного

правочину має бути виданий документ, що підтверджує підстави і суму

отриманих грошей (чек, квитанція);

238

правочини на виконання договору, укладеного письмово, можуть за

домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить положенням

договору або закону.

У простій письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент

укладання правочину збігається з його виконанням);

3) фізичних осіб між собою, на суму, що перевищує у 20 і більше разів

розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (крім випадків, коли

момент укладання правочину збігається з його виконанням);

4) інші правочини, для яких письмова форма передбачена законом

(ст.208 ЦК).

У певних випадках сторони повинні нотаріально посвідчити правочин.

Згідно ч.1 ст.209 ЦК це необхідно зробити, якщо:

1) нотаріальна форма правочину прямо встановлена законом (зокрема,

для договорів купівлі-продажу жилого будинку; дарування нерухомої речі,

валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір

неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; оренди нерухомості строком

на один рік і більше; заповіту; шлюбного договору);

2) на нотаріальному посвідчені наполягає хоча б одна зі сторін

правочину. Отже, будь-який правочин може бути посвідчений нотаріально,

навіть той, для якого ця вимога згідно із законом не є обов’язковою.

Державна реєстрація правочину здійснюється для забезпечення

стабільності та прозорості обігу найціннішого майна, насамперед нерухомості.

Державній реєстрації правочини підлягають лише у випадку, якщо це прямо

встановлено законом.

Так, обов’язковій державній реєстрації підлягають правочини купівлі-

продажу земельних ділянок, житлових будинків (квартир) та інших об’єктів

нерухомості; довічного утримання, що встановлює відчуження нерухомого

239

майна, оренди нерухомості, які укладаються на строк більше одного року,

тощо.

Якщо не відбулося нотаріального посвідчення правочину або

недотримана письмова форма, яка згідно із вимогами ЦК є обов’язковою для

даного виду правочину, він вважається недійсним.

Недійсність правочину означає, що він не породжує тих прав і

обов’язків, настання яких бажали сторони. Натомість настає двостороння

реституція – одна сторона договору повертає іншій усе отримане за таким

договором, а за неможливості повернути отримане у натурі – відшкодує його

вартість у грошовій формі (ч.1 ст.216 ЦК).

У більшості випадків суб’єкт цивільного права укладає правочини

самостійно, однак нерідкими є і ситуації, коли особа в силу певних причин

(хвороба, відрядження, брак часу, недостатність обсягу дієздатності) не здатна

зробити це самостійно. Тоді на допомогу приходить цивільно-правовий

інститут представництва.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона

(представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої

сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК).

Представник діє від імені, в інтересах і за рахунок особи, яку він

представляє та своїми діями створює для неї права і обов’язки.

Представником може бути лише повнолітня особа, яка не обмежена

судом у дієздатності. Отже, представниками не можуть бути особи, над якими

встановлена опіка чи піклування, малолітні та неповнолітні особи.

Особою, яку представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні

особи, причому незалежно від обсягу їх дієздатності (малолітні, неповнолітні,

обмежено дієздатні та особи, визнані недієздатними).

У правовідношенні

представництва бере участь також третя особа – це

особа, з якою за допомогою дій представника, особа, яку представляють,

укладає правочин. Третіми особами можуть бути різні суб’єкти цивільного

240

права, які мають потрібну для вчинення правочину цивільну дієздатність і з

якими представник вступає у правовідносини, і тим самим створює права та

обов’язки для особи, яку представляє.

За видом представництво може бути законним (обов’язковим) та

добровільним.

Законним є представництво вказівка на необхідність якого прямо

передбачена в законі (представництво батьками інтересів їхніх неповнолітніх та

малолітніх дітей, представництво опікунів та піклувальників). Воно також може

виникнути на підставі домовленості сторін, договору чи довіреності –

добровільне представництво (представництво адвокатом інтересів особи в суді).

Найчастіше добровільне представництво виникає на підставі довіреності.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій

особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність є одностороннім правочином, тобто для її вчинення

достатньо виявлення волі лише однієї сторони – особи, яку будуть

представляти.

Крім того, видача довіреності є правочином, заснованим на особистих

довірчих відносинах сторін – у разі втрати довіри один до одного у будь-який

час, як довіритель вправі скасувати довіреність, так і повірений має право

відмовитися від неї.

Довіреність буває трьох видів: генеральна, разова і спеціальна.

Генеральна – це довіреність, в силу якої повірений може від імені

довірителя здійснювати різноманітні юридичні дії (довіреність на управління

майном, на продаж автомобіля).

За разовою довіреністю повірений має право укласти один конкретний

правочин (отримати поштовий переказ, стипендію, укласти договір купівлі-

продажу певного майна), а спеціальна – уповноважує його на здійснення низки

однорідних юридичних дій (представництво інтересів громадянина в суді,

отримання касиром грошей у банку).