Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

371

3. Трудове право України: Навч. посібн.: схеми: Для студ. юрид. спец. вищ.

навч. закл. / В.М. Короленко, В.П. Пастухов, М.О. Міщук, Ю.М. Щотова;

За ред. проф. В.П. Пастухова. – К.: Школа, 2004. – 320 с.

4. Трудовое право (конспект лекций в схемах). – М.: „Издательство

ПРИОР”, 2000.

Додаткова:

1. Беззубко Л.Н. та ін. Управління трудовими конфліктами: навч. посіб. /

Л.В. Беззубко, А.Г. Зюнькін, А.В. Калина. – К.: МАУП, 2004. – 256 с.

2. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности

в трудовом праве. – Харьков: Консум, 1995. – 136 с.

3. Головко М.Л., Пастухов В.П. Зайнятість населення України: соціально-

економічні, правові та історичні аспекти. – К.: Друкарня Федерації

профспілок України, 1998. – 381 с.

4. Пилипенко П.Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових

правовідносин. – К.: Т-во „ Знання”, КОО, 2003. – 146 с.

5. Сирота И.М. Все о пенсиях, пособиях, социальной защите граждан

Украины: Научно-практический комментарий и сборник нормативных

актов. 5-е изд., перераб. и дополн. – Х.: Одиссей, 2004. – 704 с.

372

РОЗДІЛ 7.

ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Тема 1. Поняття господарського права України. Основні засади

господарської діяльності в Україні

Господарське право України – це сукупність правових норм, що

спрямована на регулювання суспільних відносин у сфері управління

економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт та надання

послуг для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою

одержання прибутку.

Предмет господарського права – господарська діяльність, що

здійснюється суб’єктами господарювання, а також діяльність державних

органів щодо управління економікою країни. В свою чергу, господарська

діяльність може здійснюватись суб’єктами господарювання для досягнення

економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку

(некомерційна господарська діяльність). Здійснення суб’єктом господарювання

господарської діяльності з метою одержання прибутку є підприємництвом

(комерційна господарська діяльність).

Головним джерелом господарського права України є Господарський

кодекс України (далі – ГКУ), прийнятий 16 січня 2003 р.

Згідно зі ст.42 ГКУ підприємництво – це самостійна, ініціативна,

систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб’єктами

господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних

результатів та з метою одержання прибутку.

Відповідно до ст.6 ГКУ господарська діяльність в Україні здійснюється

на основі принципів свободи підприємницької діяльності у межах, визначених

законом, вільного руху капіталів, товарів та послуг, забезпечення економічної

багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання,

захисту національного товаровиробника. В Україні встановлено заборону

незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого

самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини та обмеження

373

державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю

забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у

підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та

безпеки суспільства і держави. Разом з тим, держава для реалізації економічної

політики застосовує певні засоби та механізми регулювання господарської

діяльності, а саме: державне замовлення та завдання, ліцензування,

патентування, квотування, сертифікацію та стандартизацію, застосування

нормативів та лімітів, регулювання цін і тарифів, надання інвестиційних,

податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій

та субсидій.

Відповідно до положень ГКУ держава здійснює: антимонопольно –

конкурентну політику та сприяє розвитку змагальності у сфері господарювання,

контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у

таких сферах, як – ціноутворення, валютне регулювання, фінансові, кредитні

відносини та ін. Держава також здійснює реєстрацію суб’єктів підприємницької

діяльності, забезпечує державну підтримку підприємництва та захист прав і

законних інтересів суб’єктів господарювання і споживачів.

Тема 2. Суб’єкти господарського права: загальні положення

Відповідно до ч.1 ст.55 ГКУ суб’єктами господарювання є учасники

господарських відносин. Це юридичні або фізичні особи, які безпосередньо

здійснюють передбачену законодавством та їхнім статутом господарську

діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки на основі юридично

відокремленого майна. Характерні риси суб’єктів господарського права:

1) наявність господарської компетенції (сукупність господарських прав та

обов’язків); 2) наявність відокремленого майна (основні фонди, обігові кошти,

самостійний баланс); 3) відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах

належного суб’єкту майна, крім випадків, передбачених законом;

4) безпосереднє здійснення господарської діяльності: виготовлення та/або

реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг; 5) наявність певної

організаційно-правової форми, у якій здійснюється господарська чи

374

управлінська діяльність.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на

основі права власності, права господарського відання та права оперативного

управління.

Відповідно до ч.2 ст.55 ГКУ суб’єктами господарювання є: господарські

організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу

України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до

ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та

зареєстровані у встановленому законом порядку;

- громадяни України та інші фізичні особи, які здійснюють господарську

діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських

організацій (структурні одиниці), що створені ними для здійснення

господарської діяльності.

Статтею 62 ГКУ передбачено основну організаційно-правову форму

здійснення господарської діяльності в Україні – підприємство – самостійний

суб’єкт господарювання, що має статус юридичної особи, діє на основі статуту,

створений компетентним органом державної влади або органом місцевого

самоврядування чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних чи

особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-

дослідної, торговельної та іншої господарської дальності в порядку,

передбаченому законодавством України. Установчим документом підприємства

є статут. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб та

створюється як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної

господарської діяльності.

Господарським законодавством передбачені наступні види підприємств:

1) залежно від форми власності, на основі якої створюється і діє

підприємство, розрізняють: приватні; колективні (підприємства колективної

власності), комунальні; державні та підприємства, що засновані на змішаній

формі власності (на основі об’єднання майна різних форм власності). Якщо ж у

375

статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10

відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. У разі,

коли у статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100

відсотків, воно вважається іноземним підприємством.

2) залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від

реалізації продукції за рік виділяють: малі підприємства, у яких

середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не

перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (виконання

робіт, надання послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис.

євро за середньорічним курсом Національного банку України (далі – НБУ)

щодо гривні; великі підприємства, у яких наведені цифрові показники

становлять відповідно 1000 осіб та 5 млн. євро. Усі інші підприємства,

відповідно до положень ГКУ, визнаються середніми.

3) залежно від способу утворення та формування статутного фонду

розрізняють: унітарні підприємства, що створюються одним засновником, який

виділяє необхідне для формування статутного фонду майно; корпоративні

підприємства, що створюються, як правило, двома або більше засновниками за

договором та діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи

трудової діяльності засновників (учасників) та спільного управління справами.

Ще одним видом підприємств є орендне підприємство (ст.115 ГКУ), яке

створюється на основі володіння та користування чужим майном, яке необхідне

для здійснення підприємницької діяльності на умовах, визначених договором

між орендарем та орендодавцем. Об’єкти оренди – цілісні майнові комплекси;

окреме індивідуально визначене майно підприємств та організацій будь-якої

форми власності.

Особливу увагу необхідно приділити такому суб’єкту господарювання, як

господарське товариство. Це підприємства або інші суб’єкти господарювання,

створені на основі угоди юридичними та/або фізичними особами шляхом

об’єднання їхнього майна та участі в управлінні підприємницькою діяльністю

товариства з метою одержання прибутку. Господарське товариство є

376

самостійною юридичною особою, діє на підставі статутного договору або

статуту, що затверджуються його учасниками, має власну назву, рахунки у

банку тощо.

Залежно від способу формування статутного капіталу товариства

поділяються на: акціонерні та неакціонерні.

Відповідно до ч.2 ст.80 ГКУ акціонерним товариством є господарське

товариство (підприємство), яке має статутний фонд, поділений на визначену

кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за

зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери несуть ризик збитків,

пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Головними ознаками акціонерного товариства є формування статутного фонду

за рахунок емісії і продажу акцій та наявність статусу емітента цінних паперів

(акцій, облігацій). В залежності від способу розповсюдження акцій

розрізняють: відкриті акціонерні товариства, акції яких розповсюджуються

шляхом відкритої передплати або продажу на фондовій біржі, та закриті

акціонерні товариства, у яких акції розподіляються тільки між засновниками

товариства.

Неакціонерні товариства – господарські товариства (підприємства),

статутні фонди яких формуються не через емісію (випуск) акцій та облігацій, а

в інший спосіб.

Залежно від меж відповідальності учасників за зобов’язаннями

товариства, господарські товариства поділяються на:

а) з обмеженою відповідальністю – статутний фонд поділено на частки,

розмір яких визначається статутом, а учасники несуть відповідальність за

зобов’язаними товариства у межах їхніх вкладів до статутного фонду;

б) з додатковою відповідальністю – статутний капітал (фонд) поділений

на частки відповідно до статуту; учасники відповідають за боргами товариства

в межах їхніх внесків до статутного фонду, а якщо цих внесків недостатньо, то

учасники несуть додаткову солідарну відповідальність й належним їм майном в

однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника;

377

в) повне товариство – господарське товариство, всі учасники якого

відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку

діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за

зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

г) командитне товариство – господарське товариство, в якому один або

декілька учасників (повні учасники) відповідно до укладеного договору

здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність та відповідають за

зобов’язаннями товариства всім своїм майном, а інші учасники (вкладники)

присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами у майно товариства та

відповідають за його зобов’язаннями лише в межах цих вкладів.

Необхідно зазначити, що підприємствами колективної власності є

виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства

громадських та релігійних організацій та ін.

Відповідно до ст.55 ГКУ суб’єктами господарського права також є

відокремлені підрозділи підприємств (філії, представництва), що створюються

підприємствами для здійснення певних видів господарської діяльності. Вони не

мають статусу юридичної особи, діють згідно з положенням про них,

затвердженим підприємством, можуть відкривати у банках поточні рахунки.

Відповідно до законодавства України підприємства можуть утворювати

об’єднання підприємств – господарські організації, створені у складі двох або

більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової, комерційної

та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Вони створюються на добровільних засадах або за рішенням органів, які

відповідно до законодавства мають право створювати такі об’єднання, мають

статус юридичної особи, можуть мати самостійний та зведений баланси,

рахунки у банківських установах, печатку зі своїм найменуванням та

утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання. Господарські

об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який

затверджується їх засновниками.

З метою запобігання монополізації певної сфери господарської діяльності

378

законодавством України передбачене обов’язкове погодження рішення про

створення об’єднання підприємств з Антимонопольним комітетом України.

Чинне господарське законодавство України передбачає створення

об’єднань підприємств у таких організаційно – правових формах:

асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації

господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, на основі об’єднання

учасниками фінансових та матеріальних ресурсів без права втручання у

виробничу або іншу господарську діяльність її учасників;

корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання

виробничих, наукових та комерційних інтересів учасників, якому делеговані

певні повноваження у сфері централізованого регулювання їхньою діяльністю;

консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового та

банківського капіталу для досягнення спільної мети (реалізації цільових

програм, науково – технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення

мети створення консорціуму він припиняє свою діяльність;

концерн – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових,

транспортних організацій, банків на основі певної фінансової залежності від

одного підприємства чи їх групи.

Особливим видом об’єднання підприємств є промислово-фінансова

група-об’єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України

(далі – КМУ) на певний строк з метою реалізації державних програм і

структурної перебудови економіки України, виробництва кінцевої продукції та

одержання прибутку. Специфіка правового статусу та діяльності таких

формувань регулюється Законом України „Про промислово-фінансові групи”

від 21 листопада 1995 р. Промислово-фінансова група не є юридичною особою.

Від її імені виступає головне підприємство групи, яке виготовляє кінцеву

продукцію, здійснює її збут, сплачує обов’язкові платежі та офіційно

представляє групу в Україні та за її межами.

До суб’єктів господарювання належать й фізичні особи – підприємці, які

здійснюють господарювання без створення юридичної особи за умови

379

державної реєстрації. Порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання

встановлений Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р.

Тема 3. Ліцензування і патентування підприємницької діяльності

Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності є

засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на

забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних та

соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Законодавство України встановлює обмеження щодо здійснення певних

видів господарської діяльності суб’єктами господарювання. Обмеження у

здійсненні підприємницької діяльності провадиться шляхом встановлення

заборони на здійснення окремих видів діяльності без спеціального дозволу

(ліцензії). Так, без ліцензії забороняється здійснення господарської діяльності з

виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими

засобами; виробництва ветеринарних медикаментів і препаратів, оптової,

роздрібної торгівлі ветеринарними медикаментами і препаратами та ін.

Перелік види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню і

процедура їх ліцензування визначаються Законом України „Про ліцензування

певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. Законом

передбачається державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність

суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у

сфері ліцензування.

Відповідно до Закону „Про ліцензування певних видів господарської

діяльності”, суб’єкт підприємництва зобов’язаний провадити певний вид

господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до

встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов. Ліцензійні умови –

нормативно-правовий акт, положення якого встановлюють кваліфікаційні,

організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду

господарської діяльності.

Патентування підприємницької діяльності полягає в необхідності одержання

380

для здійснення певних її видів спеціального державного свідоцтва – торгового

патенту. Законом України „Про патентування деяких видів підприємницької

діяльності” від 23 березня 1996 р. встановлено перелік видів діяльності, що

підлягають патентуванню, та порядок патентування. Відповідно до Закону,

провадиться патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з

використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері

торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального

бізнесу та побутових послуг, що здійснюється суб’єктами підприємницької

діяльності чи їх структурними (відокремленими) підрозділами.

Також закон встановлює перелік видів діяльності, що не підлягають

патентуванню, та процедуру отримання торгового патенту.

Тема 4. Правове регулювання економічної конкуренції та

монополістичної діяльності

Під правовим регулюванням конкуренції та монополістичної діяльності

слід розуміти процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає

безпосереднє державне регулювання монополізованих ринків або діяльності

монопольних утворень, який здійснюється шляхом централізованого

встановлення кількісних і якісних показників.

Відповідно до положень Конституції України держава забезпечує свободу

конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної

конкуренції та монополізму у будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Правові засади обмеження і попередження монополізму, недопущення

недобросовісної конкуренції закладені у Законах України „Про обмеження

монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій

діяльності” від 18 лютого 1992 р., „Про Антимонопольний комітет України” від

26 листопада 1993 р., „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня

1996 р. та „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.

Економічна конкуренція – змагання між суб’єктами господарської

діяльності з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими

суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти