Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

381

господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями,

покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначальним чином

впливати на умови обороту товарів на ринку.

Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище,

якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; він не зазнає значної

конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів

господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів,

наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання,

наявності пільг або інших обставин.

Монопольним вважається становище суб’єкта господарювання, частка

якого на ринку товару перебільшує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає

значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане

становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товарів дорівнює

або менша 35 відсотків, але за умов відсутності значної конкуренції.

Зловживання монопольним становищем на ринку:

- встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару,

які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на

ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з

суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивних на те

причин;

- прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за

своєю природою або згідно з торговельними та іншими звичаями у

підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи

може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за

відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів

господарювання на ринку без об’єктивних на те причин; створення перешкод

доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців,

382

інших суб’єктів господарювання.

До засобів антимонопольного регулювання варто віднести:

- встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів

рентабельності;

- декларування зміни ціни;

- встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

- регулювання обсягу ринку виробництва;

- встановлення державних замовлень і контрактів;

- розділ ринків;

- тарифне обслуговування імпорту та експорту товарів.

Прояви недобросовісної конкуренції: неправомірне використання чужих

позначень, упаковки, рекламних матеріалів; неправомірне використання товару

іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна

реклама; дискредитація підприємця; неправомірне збирання комерційної

таємниці.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства та

законодавства про економічну конкуренцію, захист інтересів підприємців та

споживачів від його можливих порушень здійснює Антимонопольний комітет

України. Компетенція: 1) контроль за дотриманням антимонопольного

законодавства; 2) розгляд справ про порушення антимонопольного

законодавства та винесення рішень за результатами розгляду; 3) звернення до

суду чи господарського суду із заявами та позовами у зв’язку з порушеннями

антимонопольного законодавства, подання правоохоронним органам матеріалів

про порушення законодавства, які містять ознаки злочину; 4) надання

рекомендацій державним органам щодо вжиття заходів, спрямованих на

розвиток підприємництва та конкуренції.

Тема 5. Правове регулювання банкрутства в Україні

Банкрутство – це визнаний господарським судом факт неспроможності

суб’єкта підприємницької діяльності відновити свою платоспроможність та

задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної

383

процедури.

Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються Законом України

„Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

в редакції від 30 червня 1999 р., що набула чинності з 01.01.2000 р.,

Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом

України від 06.11.1991 р., численними підзаконними нормативними актами.

Метою інституту банкрутства є, з одного боку, звільнення від

неефективно господарюючих суб’єктів, а з іншого – сприяння оздоровленню

тих господарюючих суб’єктів, що опинилися у тимчасових фінансових

труднощах.

Інститут банкрутства застосовується тоді, коли інші інститути нездатні

допомогти примусити боржника виконати грошові зобов’язання перед

кредиторами. Дане становище боржника має назву неплатоспроможності.

Існують два види неплатоспроможності:

1) відносна – неспроможність боржника погасити борги кредиторів

внаслідок тимчасових фінансових складнощів, але за наявності майнових

активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У даному випадку

кредитори реалізують власні майнові права через виконавче провадження, не

звертаючись до інституту банкрутства.

2) абсолютна – неспроможність боржника внаслідок повного розвалу

фінансового стану сплатити борги кредиторам, без застосування процедури

банкрутства. Визначення абсолютної неплатоспроможності передбачене ст.1

Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом” як неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності

виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання

перед кредиторами, в т.ч. по заробітній платі, а також виконати зобов’язання

щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення

платоспроможності.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі

про банкрутство є:

384

- значний розмір заборгованості – не менш ніж 300 мін. розмірів

заробітної плати. До якого не зараховуються недоїмка (пеня, штраф),

визначена на дату подання заяви до господарського суду; зобов’язання, що

виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян,

зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед

засновниками боржника – юридичної особи. Вимоги повинні бути безспірними-

тобто спір по них повинен бити розглянутим сторонами або органом

господарської юрисдикції;

- термін несплати – вимоги кредиторів не задоволені боржником

протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.

Зазначені ознаки неплатоспроможності дають підстави ініціювати

процедуру банкрутства.

Механізм попередження банкрутства:

- фінансова допомога, у обсязі, необхідному для погашення зобов’язань

перед кредиторами та бюджетом;

- досудова санація – тобто система реорганізаційних, управлінських,

інвестиційних, технічних, економічних, правових заходів щодо відновлення

платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна боржника

або інвестор до початку порушення провадження у справі про банкрутство

(реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, передача

майна в оренду, скорочення чисельності працюючих, порука, гарантія та інше).

Строк проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, в

окремих випадках він може бути продовженим, але не більше ніж на 6 місяців.

Основна мета банкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення

вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Деякі підприємці з

порушенням вимог чинного законодавства намагаються скористатися цим

інструментом з метою ухилення від повернення розтрачених і прихованих

грошей, як державі, так і підприємцям. У випадках, коли несумлінний

підприємець оголошує себе банкрутом з метою приховати незаконну витрату

грошей не за призначенням, у тому числі їхнє розкрадання, з метою

385

ліквідувати, реорганізувати або приватизувати суб’єкт підприємницької

діяльності зі зміною форм власності, це є фіктивним банкрутством, що тягне

за собою кримінальну відповідальність за ст.218 Кримінального кодексу

України (далі – ККУ).

Передбачено кримінальну відповідальність також за навмисне

приховування банкрутства (ст.220 ККУ), суть якого полягає в наданні

кредиторам недостовірної інформації про стан суб’єкта підприємництва, що

свідчить про його неспроможність виконувати свої зобов’язання перед

кредиторами, тобто приховання фінансової неплатоспроможності.

Ст.219 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за доведення до

банкрутства, а ст.221 ККУ – за незаконні дії у разі банкрутства (умисне

приховування майна, майнових прав, фальсифікація, приховування або

знищення документів фінансової звітності).

Тема 6. Правове регулювання приватизації державного майна

Приватизація – це відчуження майна, житла чи земельних ділянок, що

перебувають у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки

Крим) чи комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.

Метою приватизації в Україні є:

- підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та

залучення коштів на структурну перебудову економіки України;

- створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу

задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні та

збереженні існуючого житла і формування ринкових житлових відносин;

- ведення особистого підсобного господарства, будівництва й

обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна

ділянка), садівництва, дачного та гаражного будівництва.

Приватизація в Україні здійснюється на основі таких принципів:

- законності;

- державного регулювання та контролю;

- надання пільг на придбання державного майна членам трудових

386

колективів підприємств, що приватизуються, наймачам державного житлового

фонду та користувачам земельних ділянок;

- забезпечення соціальної захищеності та рівності прав громадян України

у процесі приватизації;

- пріоритетного надання громадянам України прав на придбання

державного майна;

- безоплатної передачі частки державного майна, житла чи земельної

ділянки кожному громадянинові України;

- приватизації державного майна на сплатній основі із застосуванням

приватизаційних паперів;

- додержання антимонопольного законодавства;

- повного, своєчасного та достовірного інформування громадян України

про всі дії щодо приватизації;

- пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і

придбання майна своїх підприємств і т. ін.

Тема 7. Правове регулювання інвестиційної діяльності

Правові основи інвестиційної діяльності в Україні визначаються:

Конституцією України; Господарським кодексом України, Законами України

„Про інвестиційну діяльність” від 8 вересня 1991 р., „Про захист іноземних

інвестицій в Україні” від 10 вересня 1991 р.; декретом Кабінету Міністрів

України „Про режим іноземного інвестування” від 20 травня 1993 р.;

Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим

Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.; іншими нормативно-

правовими актами.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що

вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок

якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Іноземними інвесторами за законодавством України є: юридичні особи,

утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; громадяни, які

не мають постійного місця проживання на території України; міжнародні

387

урядові та неурядові організації; інші держави; інші іноземні суб’єкти у

випадках, передбачених законом.

Господарський кодекс України встановлює такі види іноземних

інвестицій:

- іноземна валюта, інші валютні цінності; валюта, що діє на території

України;

- рухоме і нерухоме майно, обіг якого не заборонено законодавством

України, та пов’язані з ним майнові права;

- цінні папери або будь-які інші форми участі у підприємствах,

зареєстрованих у встановленому порядку;

- грошові вимоги і права вимоги виконання договірних зобов’язань, що

мають вартість;

- права інтелектуальної власності, що мають вартісне визначення;

- права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на

розвідку, розробку, добування чи експлуатацію природних ресурсів, надані

законодавством або за договором;

- платні послуги та ін..

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, яка здійснюється

Міністерством фінансів України шляхом надання іноземними інвесторами до

початку, в період або після фактичного здійснення інвестицій інформації щодо

загального обсягу, виду, форми інвестицій, періоду здійснення та об’єкту

інвестування, юридичного найменування, юридичного статусу та державної

приналежності іноземного інвестора та його представників на території

України, за формою і в порядку, встановленими Міністерством фінансів

України. Витребування для здійснення державної реєстрації іноземних

інвестицій іншої інформації не допускається.

Міністерство фінансів України зобов’язане зареєструвати іноземні

інвестиції у 10-денний строк або у цей же строк у письмовій формі повідомити

про відмову у реєстрації.

Державна реєстрація іноземної інвестиції посвідчується інвестиційним

388

свідоцтвом.

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює управління

державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності

та контроль за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвестиційної

діяльності. Регулювання здійснюється через систему податків, державні норми

та стандарти, антимонопольні та інші заходи.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності,

додержання прав і законних інтересів її суб’єктів. Державні органи та їхні

службові особи не мають права втручатися в діяльність суб’єктів інвестиційної

діяльності, окрім таких випадків: якщо продовження інвестиційної діяльності

може призвести до порушення існуючих норм, прав та інтересів громадян,

юридичних осіб і держави, що охороняються законом; оголошення інвестора

банкрутом; стихійного лиха; запровадження надзвичайного стану.

Господарський кодекс України для іноземних інвесторів передбачає

наявність гарантій того, що після сплати ними податків і обов’язкових

платежів, вони можуть безперешкодно негайно переказувати за кордон їх

доходи, прибутки та інші кошти в іноземній валюті, одержані на законних

підставах від здійснення інвестицій. А у разі припинення інвестиційної

діяльності на території України, іноземний інвестор має право на повернення не

пізніш як за 6 місяців після припинення цієї діяльності своїх інвестицій, а також

доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі за реальною

ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше

не встановлено законом України або угодою сторін.

Інвестиційна діяльність вважається припиненою від дня прийняття

Міністерством фінансів України за заявою іноземного інвестора рішення про

припинення дії інвестиційного свідоцтва.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Складіть словник основних понять та термінів з

господарського права України

Завдання 2. Запитання для самоконтролю

389

1. Які джерела формування майна суб’єктів господарювання

встановлені діючим господарським законодавством України?

2. Які фонди створюються у господарських товариствах?

3. Чи може право інтелектуальної власності на торговельну марку

бути передано як вклад до статутного фонду суб’єкта господарювання?

4. Чи вважається володіння корпоративними правами

підприємництвом?

5. Що є підставою господарсько-правової відповідальності учасника

господарських відносин?

6. Який строк розгляду претензії встановлений діючим господарським

законодавством України?

7. Що включається до складу збитків, які підлягають відшкодуванню

особою, яка допустила господарське правопорушення?

8. Який порядок застосування штрафних санкцій встановлений

діючим господарським законодавством України?

9. Які види оперативно-господарських санкцій передбачені

Господарським кодексом України?

10. Які види адміністративно-господарських санкцій передбачені

Господарським кодексом України?

Завдання 3. Тести-тренінги



1. Холдингову компанію створюють у формі:

 а) повного товариства;

 б) закритого акціонерного товариства;

 в) відкритого акціонерного товариства;

 г) командитного товариства.



2. Підприємство не має у своєму складі:

 а) підрозділів;

 б) структурних одиниць;

 в) інших юридичних осіб;

 г) фізичних осіб.

390



3. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона

визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може:

 а) ліквідувати їх;

 б) реорганізувати їх;

 в) не визнати таке підприємство банкрутом протягом деякого часу, поки

воно не перестане бути збитковим;

 г) надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.



4. Такі риси підприємства, як унітарний тип господарської

організації та здійснення управління одноособовим керівником, якого

призначають на посаду укладанням з ним контракту, є характерними для:

 а) приватного підприємства;

 б) колективного підприємства;

 в) державного підприємства;

 г) акціонерного товариства.



5. Приватне підприємство діє на основі:

 а) договору;

 б) установчого договору;

 в) статуту;

 г) домовленості.



6. Майно підприємства становлять:

 а) цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі

підприємства;

 б) основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких

відображається в самостійному балансі підприємства;

 в) основні фонди;

 г) оборотні кошти.



7. Основними джерелами формування майна підприємства є:

 а) грошові та матеріальні внески засновників, доходи, одержані від

реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи