Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство
Подождите немного. Документ загружается.
391
від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і
дотації з бюджетів;
б) доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
в) безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій,
підприємств і громадян;
г) торгівля.
8. Управління підприємством здійснюється відповідно до:
а) статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського
використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу;
б) Конституції та законодавства України;
в) звичаїв торгової практики та вимог, що звичайно ставляться;
г) установчого договору на основі поєднання прав власника щодо
господарського використання свого майна і принципів самоврядування
трудового колективу.
9. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є
правом:
а) голови правління;
б) власника (власників) майна підприємства;
в) загальних зборів трудового колективу;
г) уповноважених власником (власниками) майна органів.
10. Трудовий колектив підприємства становлять:
а) його працівники;
б) усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на
основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що
регулюють трудові відносини працівника з підприємством;
в) усі громадяни, які співпрацюють з даним підприємством;
г) адміністрація підприємства.
11. Керівник підприємства:
а) наймається власником;
392
б) обирається власниками майна;
в) призначається або обирається власником майна;
г) запрошується.
12. Відомості, що не становлять комерційної таємниці,
визначаються:
а) Кабінетом Міністрів України;
б) Генеральним директором підприємства;
в) Правлінням відповідного підприємства;
г) Службою безпеки України.
13. Командитним товариством визнається:
а) товариство, що створюється з метою здійснення спільної діяльності на
підставі господарського розрахунку, самофінансування, самоврядування;
б) товариство, створене на засадах угоди між юридичними особами та
громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з
метою отримання прибутку;
в) самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права
юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну
діяльність з метою одержання відповідного прибутку;
г) товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які
здійснюють підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за
зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників,
відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).
14. До господарських товариств належать:
а) акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,
товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні
товариства;
б) приватне, засноване на власності фізичної особи та колективне,
засноване на власності трудового колективу;
в) комунальне, засноване на власності відповідної територіальної громади
393
та державне, засноване на державній власності;
г) повні та командитні товариства.
15. Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюють:
а) державні податкові органи;
б) ревізійні органи товариства;
в) аудиторські організації;
г) всі зазначені органи у межах їх компетенції.
16. Припинення діяльності товариства відбувається шляхом:
а) злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення;
б) реорганізації;
в) ліквідації;
г) реорганізації або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства.
17. Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство
таким, що припинило свою діяльність, з моменту:
а) внесення запису про це до державного реєстру;
б) розподілу майна;
в) визнання його банкрутом;
г) винесення рішення суду про його ліквідацію.
18. Акціонерним визнається товариство, яке:
а) має статутний фонд і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки
майном товариства;
б) має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій різної
номінальної вартості;
в) має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної
номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями майном
товариства та його членів;
г) має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної
номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном
394
товариства.
19. Вилучення у власника майна в інтересах суспільства за
рішенням органів державної влади у випадках стихійного лиха, аварії,
епідемії, епізоотії та за іншими обставинами, що мають надзвичайний
характер з виплатою власнику вартості майна, це:
а) націоналізація;
б) конфіскація;
в) реквізиція;
г) приватизація.
20. Для формування статутного фонду забороняється
використовувати:
а) грошові кошти в іноземній валюті;
б) майнові права на інтелектуальну власність;
в) кошти, одержані в кредит;
г) кошти, одержані під заставу.
Завдання 4. Спираючись на матеріал цього розділу та іншу навчальну
літературу, розв’яжіть наступні задачі
1. В ТОВ „М+Л” були направлені працівники обласного управління
державного захисту прав споживачів з позаплановою перевіркою. Коли
директор підприємства спитав за якою саме скаргою прийшли з перевіркою
зазначені працівники, особи, що перевіряли, відмовились відповісти,
мотивуючи свою відмову конфіденційністю інформації про споживача.
Якими повинні бути дії адміністрації товариства?
Чи мають право працівники Держспоживзахисту здійснювати перевірки
підприємства?
Чи повинні працівники Держспоживзахисту називати особу, за скаргою
якої вони прийшли з перевіркою на підприємство?
2. У результаті приєднання одного АТ до іншого був оформлений
передатний баланс, що був затверджений ревізійною комісією реорганізованого
АТ і наданий для державної реєстрації. У результаті було прийняте рішення про
395
відмову в державній реєстрації внаслідок порушення вимог закону.
Чи згодні ви з рішенням органу державної реєстрації? Обґрунтуйте свою
відповідь.
Завдання 5. Продовжить думку
Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є
більш ефективним за умови відсутності ... – вважається природною
монополією.
Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової ...
Підприємництво – це ... , що здійснюється суб’єктами господарювання
(підприємцями) з метою...
Некомерційне господарювання – це ... , що здійснюється суб’єктами
господарювання ...
Підприємство є ..., має відокремлене майно ...
Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні
внески засновників ...
Казенне підприємство не має право ... , без попередньої згоди органу, до
сфери управління якого воно входить.
Рішення про створення виробничого кооперативу приймається ...
... є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується
і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним
органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів
майна за згодою власника у випадках, передбачених Господарським кодексом
та іншими законами.
... може у визначених законом випадках видавати правила, обов’язкові
для сторін публічного зобов’язання, в тому числі щодо встановлення або
регулювання цін.
Використана література:
Нормативна:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Вісник Верховної Ради
України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
396
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. (набрав чинності з
01.01.2004 р.) // ГУ. – 2003. – 14 березня.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (набрав чинності з
01.01.2004 р.) // ГУ. – 2003. – 12 березня.
4. Господарський процесуальний кодекс. З постатейним матеріалом /
Укладач В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. – 544с.
Навчальна:
1. Хозяйственное право: Учебник (В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский,
К.С. Хахулин и др. Под ред. Мамутова В.К. – К.: ЮрИнком Интер, 2002.
– 912с.
2. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: ЮрІнком Інтер,
2003. – 480с.
3. Господарське право: Навчальний посібник (Жук Л.А., Жук І.Л.,
Неживець О.М. – К: Кондор, 2003. – 400с.
4. Цивільне право України: Підручник: В 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери,
Н.С. Кузнецової. – К.: ЮрІнком Інтер, 2002.
Додаткова:
1. Бобкова А.Г., Татькова З.Ф. Правове регулювання відносин у процедурі
банкрутства: Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури,
2006. – 152с.
2. Зельдіна О.Р. Спеціальний режим господарювання: Навчальний посібник.
– Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 112с.
397
РОЗДІЛ 8.
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗЕМЕЛЬНОГО ТА
ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
§1. Основи екологічного права України
Тема 1. Загальна характеристика екологічного права України
Людина є частиною природи, тому її життя залежить від безперервного
функціонування природних систем. При цьому особлива роль у системі
взаємовідносин „людина – суспільство – природа” належить праву.
Екологічне право – це комплексна галузь права, нормами якої
регулюються суспільні відносини щодо раціонального використання природних
ресурсів, їх ефективної охорони та відтворення; забезпечення якості
навколишнього природного середовища; гарантування екологічної безпеки.
Назва галузі походить від терміну „екологія” (грецьк. oicos – будинок,
житло, місце мешкання, logos – наука) і буквально означає „наука про місце та
умови життя людини”.
Предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, які
поділяються на наступні основні групи:
1) відносини щодо використання природних ресурсів;
2) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища;
3) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки;
4) відносини щодо формування, збереження та раціонального
використання екологічної мережі України.
Принципи екологічного права – це виражені в його нормах
основоположні ідеї, керівні засади, які виражають сутність та спрямованість
еколого-правового регулювання, забезпечують його цілісність та послідовність.
До основних галузевих принципів екологічного права належать наступні
принципи:
1) правового забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і
природи;
2) системності та комплексності у регулюванні екологічних
правовідносин;
3) пріоритетності права громадян на безпечне для життя та здоров’я
довкілля;
4) правового забезпечення екологічної безпеки;
5) сталого розвитку як основи для комплексного вирішення
соціальних, екологічних та економічних проблем;
6) запобігання екологічній шкоді;
7) поєднання економічного стимулювання та юридичної
відповідальності при забезпеченні раціонального використання та охорони
природних ресурсів;
8) раціонального та ефективного використання природних ресурсів;
9) цільового використання природних ресурсів;
398
10) платності спеціального природокористування;
11) множинності правових форм використання природних ресурсів;
12) особливої охорони природних територій та об’єктів, що мають
підвищену екологічну цінність;
13) доступу фізичних та юридичних осіб до екологічної інформації;
14) міжнародного екологічного співробітництва.
Якщо екологічне право як галузь права є впорядкованою сукупністю
еколого-правових норм, то екологічне законодавство становить собою систему
нормативно-правових актів, приписи яких регулюють екологічні
правовідносини.
Основу системи екологічного законодавства складають положення
Конституції України, в яких, зокрема, закріплено: обов’язок Української
держави щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення
екологічної безпеки (ст.16); загальні засади права власності на природні
ресурси (ст.13); право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на
відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50); обов’язок
громадян не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані їй збитки
(ст.66); основи діяльності та компетенцію державних органів у галузі екології
(Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України), у
тому числі щодо прийняття ними відповідних нормативно-правових актів
(ст.ст.92, 106, 116 та ін.); повноваження Автономної Республіки Крим (ст.138)
та органів місцевого самоврядування (ст.142) щодо питань раціонального
природокористування та охорони довкілля.
Ключове значення для регулювання екологічних правовідносин має
Закон України від 25 червня 1991 р. „Про охорону навколишнього природного
середовища”, який визначає: загальні засади законодавства у сфері охорони
довкілля; екологічні права громадян та їх гарантії; екологічні обов’язки
громадян; повноваження державних органів та органів місцевого
самоврядування у галузі екології; організаційно-правовий механізм
спостереження, прогнозування, обліку та інформування у галузі навколишнього
природного середовища; правові засади екологічної експертизи;
стандартизацію та нормування у сфері охорони довкілля; правові основи
контролю та нагляду у галузі охорони довкілля; види та порядок використання
природних ресурсів; економічний механізм забезпечення охорони
навколишнього природного середовища; заходи щодо забезпечення екологічної
безпеки; правовий режим природних територій та об’єктів, що підлягають
особливій охороні; правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій;
загальні засади юридичної відповідальності за порушення екологічного
законодавства.
Правові засади використання та охорони окремих видів природних
ресурсів встановлюють наступні нормативно-правові акти:
1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.;
2. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. (в редакції від 8 лютого
2006 р.);
3. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.;
399
4. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р.;
5. Закон України „Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 р.;
6. Закон України „Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 р.
Важливе значення для регулювання екологічних правовідносин мають
законодавчі акти, які визначають правові засади охорони окремих природних
ресурсів та природних територій з особливим правовим режимом (Закон
України від 16 жовтня 1992 р. (в редакції від 21 червня 2001 р.) „Про охорону
атмосферного повітря”, Закон України від 16 червня 1992 р. „Про природно-
заповідний фонд України”, Закон України від 7 лютого 2002 р. „Про Червону
книгу України” та ін.), порядок здійснення окремих функцій державного
управління у галузі навколишнього природного середовища (Закон України від
24 червня 2004 р. „Про екологічний аудит”, Закон України від 9 лютого 1995 р.
„Про екологічну експертизу”, Закон України від 19 червня 2003 р. „Про
державний контроль за використанням та охороною земель” тощо) та інші
нормативно-правові акти.
Тема 2. Екологічні права та обов’язки громадян
Інститут екологічних прав та обов’язків людини і громадянина є одним з
основоположних у системі галузі екологічного права.
Екологічні права громадян – це законодавчо закріплена гарантована
державою сукупність юридичних можливостей та засобів, що дозволяють
задовольняти потреби та інтереси громадян у галузі використання природних
ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення
екологічної безпеки.
Закріплення екологічних прав громадян здійснюється на 5-и рівнях:
1) міжнародно-правовому (Стокгольмська декларація ООН з
навколишнього природного середовища; Орхуська конвенція ООН про доступ
до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до
правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища та ін.);
2) конституційному;
3) у Законі України „Про охорону навколишнього природного
середовища”, який містить найбільш повний перелік основних екологічних
прав та обов’язків громадян;
4) у природноресурсових кодексах, які визначають зміст та механізм
реалізації прав та обов’язків громадян щодо використання, охорони та
відтворення окремих видів природних ресурсів;
5) в інших нормативно-правових актах екологічного законодавства.
Кожний громадянин України має право на:
а) безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне
середовище;
б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-
правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції
об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного
середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті
рішень з цих питань;
400
в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього
природного середовища, раціонального і комплексного використання
природних ресурсів;
г) здійснення загального і спеціального використання природних
ресурсів;
ґ) об’єднання в громадські природоохоронні формування;
д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного
середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання,
поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених
законом;
е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань
впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях
розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та у проведенні
громадської екологічної експертизи;
є) одержання екологічної освіти;
ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ,
організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та
майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо
порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права
громадян.
Чинне законодавство України встановлює наступні обов’язки громадян у
галузі охорони навколишнього природного середовища:
а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства
відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного
середовища;
б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки,
інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;
г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та
штрафи за екологічні правопорушення;
ґ) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним
впливом на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі
охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства
України.
Тема 3. Право власності на природні ресурси
Інститут права власності на природні ресурси є ключовим у системі
екологічного права, оскільки правовідносини власності виступають
передумовою виникнення будь-яких інших правовідносин щодо використання
цих ресурсів.
Категорія „право власності на природні ресурси” вживається в двох
розуміннях: