Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство
Подождите немного. Документ загружается.
411
землі України?
9. Якими основними правами наділені власники земельних ділянок?
10. Які особи виступають суб’єктами права власності на землю в
Україні?
Завдання 3. Тести-тренінги
1. Визначити помилковий принцип охорони навколишнього
природного середовища:
а) пріоритетність вимог екологічної безпеки;
б) обов’язковість екологічної експертизи;
в) безоплатність загального та спеціального використання природних
ресурсів для господарської діяльності;
г) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони
навколишнього природного середовища.
2. Природні ресурси в Україні поділяються в екологічному
законодавстві на ресурси:
а) відтворювані та невідтворювані;
б) основні та другорядні;
в) наземні та підземні;
г) загальнодержавного і місцевого значення.
3. Визначити вид природних ресурсів, які не належать до ресурсів
загальнодержавного значення:
а) підземні води;
б) загальнопоширені корисні копалини;
в) атмосферне повітря;
г) територіальні та внутрішні морські води.
4. Вибрати вид діяльності, яка належить до спеціального
водокористування:
а) забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних
пристроїв та скидання в них зворотних вод;
б) купання та плавання на човнах;
в) використання водних об’єктів для водопою сільськогосподарських
тварин;
г) любительське та спортивне рибальство.
5. Ліси України за екологічним та соціально-економічним
значенням поділяються на:
а) п’ять класів;
б) сім категорій;
в) чотири категорії;
г) дві групи.
6. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або
за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та
інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею:
а) до 5 га;
412
б) до 1 га;
в) до 10 га;
г) до 50 га.
7. Ліси України можуть перебувати у:
а) виключно державній власності;
б) державній та комунальній власності;
в) державній та приватній власності;
г) державній, комунальній та приватній власності.
8. Термін тимчасового довгострокового користування лісами:
а) від трьох до десяти років;
б) від одного до п’ятдесяти років;
в) від десяти до п’ятдесяти років;
в) від десяти до двадцяти п’яти років.
9. Моніторинг лісів – це:
а) система регулярного спостереження, оцінки і прогнозу динаміки
кількісного і якісного стану лісів;
б) збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову
ділянку за площею, кількісними та якісними показниками;
в) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними
функцій;
г) інвентаризація лісового фонду України з визначенням породного та
вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик
лісових ресурсів.
10. Лісовий сервітут – це:
а) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням;
б) право на обмежене платне або безплатне користування чужою
земельною лісовою ділянкою;
в) право самостійно господарювати в лісах
г) виключне право на заготівлю деревини.
11. Визначити помилковий вид спеціального використання
лісових ресурсів:
а) заготівля деревини в порядку рубок головного користування;
б) заготівля другорядних лісових матеріалів;
в) збирання для власного споживання дикорослих трав’яних рослин, квітів,
ягід, грибів;
г) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих,
рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб
мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.
12. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм
земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для
ведення фермерського господарства в такому розмірі:
а) 10 га;
б) 50 га;
413
в) в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів
сільськогосподарських підприємств, розташованих на території місцевої ради,
де знаходиться фермерське господарство;
г) 200 га.
13. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм
земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для
ведення особистого селянського господарства в такому розмірі:
а) не більше 1 га;
б) не більше 2га;
в) не більше 5 га;
г) в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів
сільськогосподарських підприємств, розташованих на території місцевої ради,
де знаходиться господарство.
14. Максимальний строк оренди земельної ділянки складає:
а) 5 років;
б) 25 років;
в) 50 років;
г) 100 років.
15. За основним цільовим призначенням землі України
поділяються на:
а) 5 категорій;
б) 7 категорій;
в) 5 груп;
г) 9 категорій.
16. Землі сільськогосподарського призначення:
а) можуть передаватись у власність іноземцям;
б) не можуть передаватись у власність іноземцям;
в) можуть передаватись іноземцям у власність в межах нормативів,
встановлених Земельним кодексом України;
г) можуть передаватись іноземцям у власність, за винятком прикордонних
територій.
17. Вибрати помилкову категорію земель у складі земель України:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі населених пунктів;
в) землі рекреаційного призначення;
г) землі оздоровчого призначення.
18. Землі запасу – це:
а) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або
користування громадян чи юридичних осіб;
б) землі загального користування в межах населених пунктів;
в) самостійна категорія земель;
г) землі особливо охоронних територій.
19. Право власності на земельну ділянку посвідчується:
414
а) свідоцтвом;
б) сертифікатом;
в) договором;
г) державним актом.
20. Громадяни та юридичні особи можуть набувати право
власності на землі сільськогосподарського призначення загальною
площею не більше 100 га, не рахуючи площі успадкованих за законом
земельних ділянок, на період до:
а) 1 січня 2009 р.;
б) 1 січня 2010 р.;
в) 1 січня 2015 р.;
г) без обмежень у часі.
Завдання 4. Спираючись на матеріал цього розділу та іншу навчальну
літературу, розв’яжіть наступні задачі
1. Гр-н Петров, який мешкає у с. Балки Василевського р-ну Запорізької
обл., у 1999 р. отримав у постійне користування земельну ділянку для
будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і
споруд площею 0,2 га. Того ж року він отримав у користування земельну
ділянку для городництва площею 0,05 га.
Які нормативи безоплатної приватизації земельних ділянок для
будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд?
Чи має право гр-н Петров приватизувати дві вищезазначені земельні
ділянки як одну присадибну земельну ділянку?
2. Мешканець м. Чернігів гр-н Войтенко є членом садівницького
товариства „Світанок”, в якому приватизував 0,1 га землі. Крім того, він
приватизував присадибну земельну ділянку площею 0,08 га. Також йому були
подаровані приватний будинок з присадибною ділянкою площею 0,1 га.
Придбавши у березні 2004 р. автомобіль, Войтенко звернувся до міської ради із
заявою про безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки площею
0,02 га для будівництва індивідуального гаража, але остання відмовила.
Визначити коло правовідносин.
Чи обґрунтовані вимоги Войтенка?
Вирішити справу.
Завдання 5. Продовжить думку
1. Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього
природного середовища ..., а їх захист здійснюється в …
2. Громадяни України зобов’язані здійснювати діяльність з
додержанням …
3. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі …
4. Законодавством України громадянам гарантується право загального
використання природних ресурсів для …
5. Землі України за основним цільовим призначенням …
6. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі …
7. До земель житлової та громадської забудови належать земельні
415
ділянки …
8. Право власності на землю – це …
9. Земля в Україні може перебувати у … власності.
10. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати
права власності на земельні ділянки …
Використана література:
Нормативна:
1. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1995. – №24. – Ст. 189.
2. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної
Ради України. – 1994. – №36. – Ст. 340.
3. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
4. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. (в редакції від 8 лютого
2006 р.) // Офіційний вісник України. – 2006. – №11. – Ст. 691.
5. Закон України „Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №45. – Ст. 502.
6. Указ Президента України „Про Основні напрями земельної реформи в
Україні на 2001-2005 роки” від 30 травня 2001 р. №372/2001 // Урядовий
кур’єр. – 2001. – 2 червня. – №97.
Навчальна:
1. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части
учебных курсов / Под ред. А.А. Погребного и И.И. Каракаша. – Х.: ООО
„Одиссей”, 2001. – 560с.
2. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред.
Ю.С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2005. – 848с.
3. Екологічне право України: Підручник / А.П. Гетьман, М.В. Шульга,
В.К. Попов та ін.; За ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право,
2005. – 384с.
4. Шеремет А.П. Земельне право України: Навч. посіб. – К.: Центр
навчальної літератури, 2005. – 632с.
Додаткова:
1. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред.
В.І. Семчика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”,
2004. – 748с.
2. Природноресурсове право України: Навч. посіб. / За ред. І.І. Каракаша. –
К.: Істина, 2005. – 376с.
416
РОЗДІЛ 9.
ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
§1. Адміністративне право як галузь національного права
Тема 1. Поняття, предмет, метод, система адміністративного права
Адміністративне право – наймобільніша, найоб’ємніша галузь права,
яка займає самостійне місце в механізмі правового регулювання. Назва галузі
походить від латинського слова „administrate”, що означає „керувати”, це
сукупність (система) правових норм, які регулюють суспільні відносини, що
формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами
місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних
інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і
самоврядного управління в сфері соціально-економічного й адміністративно-
політичного розвитку та охорони громадського порядку.
Предметом адміністративного права: є суспільні відносини, що
формуються:
у процесі державного управління економічною, соціально-культурною та
адміністративно-політичною сферами, а також реалізації повноважень
виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування,
громадським організаціям та деяким іншим недержавним інституціям;
у процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в
адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також
юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг;
у процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів усіх державних
органів, адміністрацій державних підприємств, установ та організацій, а також
у зв’язку з проходженням державної служби або в органах місцевого
самоврядування;
у зв’язку з реалізацією юрисдикції адміністративних судів і поновлення
417
порушених прав громадян та інших суб’єктів адміністративного права;
під час застосування заходів адміністративного примусу, включаючи
адміністративну відповідальності, щодо фізичних і юридичних осіб.
Метод адміністративного права – метод владний, імперативний,
субординації. Проте, бувають випадки, коли норми адміністративного права
регулюють відносини між однопорядковими, непідлеглими один одному
суб’єктами (наприклад, між двома міністерствами, державними комітетами
тощо). У таких випадках використовується метод координації регулювання
суспільних відносин. Цей метод, можна сказати, є додатковим, другорядним
щодо методу субординації.
В адміністративно-правовому регулюванні відносин використовуються:
адміністративна нормотворчість, адміністративне розпорядництво,
адміністративні заходи правоохоронного характеру.
Адміністративна нормотворчість – це встановлення органами
державного управління підзаконних обов’язкових правил поведінки в сфері
виконавчої діяльності.
Адміністративне розпорядництво – прийняття рішень посадовими
особами органів управління з питань індивідуального характеру.
Адміністративні заходи правоохоронного характеру – різні форми і
методи здійснення контролю і нагляду за дотриманням законності й державної
дисципліни у виконавчий сфері, а також застосування заходів виховного та
примусового характеру.
Система адміністративного права – це його внутрішня структура.
Вчені-адміністративісти традиційно вважають, що адміністративне право
складається з Загальної та Особливої частин.
Загальна частина об’єднує норми, які регулюють (визначають): загальні
правове становище суб’єктів адміністративного права; організаційно-правові
форми і методи діяльності органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування; адміністративну відповідальність; адміністративний процес;
засоби забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів виконавчої
418
влади та місцевого самоврядування тощо.
Особлива частина включає норми, які регулюють засади управління та
регулювання в окремих галузях народного господарства (економіці, сільському
господарстві, транспорті, господарській діяльності тощо).
Останнім часом в літературі виділяють додатково й Спеціальну частину,
яка об’єднує норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність
суб’єктів конкретними сферами (адміністративна діяльність органів митного
контролю, органів внутрішніх справ тощо).
Зміст частин взаємопов’язаний й складає єдине ціле. Окрім того, в науці
адміністративного права його систему розглядають й у іншому аспекті, а саме
як сукупність підгалузей, інститутів, адміністративно-правових норм.
Тема 2. Джерела адміністративного права України
Джерела адміністративного права – зовнішні норми вираження
адміністративно-правових норм. Той факт, що адміністративне право регулює
значну кількість суспільних відносин різноманітного обсягу й зумовлює
чисельність джерел адміністративного права. Джерела адміністративного права,
можна сказати, складають певну систему, в якій можна виділити:
1. Конституцію України;
2. Кодифіковані акти: Кодекс про адміністративні правопорушення
України, Кодекс адміністративного судочинства України;
3. Закони України (наприклад, „Про державну службу”, „Про
звернення громадян”, „Про освіту”, „Про об’єднання громадян” тощо);
4. Постанови Верховної Ради України;
5. Укази та розпорядження Президента України;
6. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;
інструкції, правила, положення тощо;
7. Накази, інструкції керівників міністерств, державних комітетів,
органів виконавчої влади зі спеціальним статусом;
8. Накази керівників державних підприємств, установ, організацій;
9. Нормативні акти місцевих рад та їх виконавчих органів (рішення,
419
розпорядження);
10. Міжурядові угоди, ратифіковані Верховною Радою України;
11. Акти союзного законодавства, якщо вони не суперечать
Конституції та законодавству України до прийняття аналогічних документів
органами України.
Тема 3. Державне управління: поняття, ознаки, принципи, форми,
методи і акти
Державне управління – вид соціального управління, вид специфічної
діяльності держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які впливають
на суспільні відносини з метою її урегулювання відповідно до державних
інтересів.
Специфічні риси державного управління:
1) загальнодержавний характер; 2) підзаконний характер; 3) юридично-
владний, розпорядчий характер; 4) організаційний зміст; 5) цілеспрямованість,
активний характер; 6) постійна основа, безперервність.
Державне управління здійснюють на підставі принципів:
1) соціально-політичні: демократизм; участь населення в
управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом;
законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;
2) організаційні принципи побудови апарату державного
управління: галузевий, функціональний, територіальний;
3) організаційні принципи функціонування апарату державного
управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ
управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна
самостійність.
Зміст державного управління реалізується через комплекс функцій –
функцій управління, які виконують задачі держави й суспільства шляхом
владноорганізаційної діяльності у різних процесуальних формах.
Форма державного управління – зовнішньо виражена дія –
волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у
420
рамках режиму законності та його комплекції для досягнення управлінської
мети – вираження у зовнішньому вигляді конкретних дій державних органів, їх
структурних підрозділів і посадових осіб, які здійснюються у процесі
виконавчої діяльності й спрямовані на реалізацію функцій управління.
Виділяють дві групи форм управління – правові і неправові.
Правові форми управління – форми управлінської діяльності, які
безпосередньо викликають правові наслідки, пов’язані із встановленням або
застосуванням норм права. Виділяють: видання правових актів управління;
укладення угод (договорів); здійснення інших юридично значних дій.
Неправові форми управлінської діяльності – форми діяльності
безпосередньо не пов’язані із правовими наслідками, у результаті їх
застосування не виникають адміністративно-правові відносини.
До неправових форм управління належать:
1) організаційні дії (проведення нарад, зборів, обговорень, перевірок,
розробка прогнозів, програм, здійснення бухгалтерського, статистичного,
податкового обліку, проведення прес-конференцій тощо);
2) матеріально-технічні операції (діловодство, виконання постанов
про застосування заходів адміністративного примусу, адміністративних
стягнень, складання довідок, звітів, видання юридичних актів тощо).
Правові та неправові форми взаємодоповнюють одне одного в процесі
діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Методи державного управління – це сукупність засобів здійснення
управлінських функцій держави, впливу суб’єктів державного управління на
об’єкти. Виділяють:
- наукові та ненаукові методи;
- демократичні й диктаторські;
- державні й суспільні;
- творчі й шаблонні;
- адміністративні й економічні;
- прямого й непрямого впливу;