Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

431

України); 4) особистий огляд і огляд речей (ст.264 КпАП України);

5) примусове лікування; 6) заходи фізичного впливу, використання спеціальних

засобів і вогнепальної зброї (розділ ІІІ Закону України „Про міліцію”);

7) привід і офіційне застереження (п.22 ст.10 Закону України „Про міліцію”,

ст.14 Закону України „Про попередження захворювання на СНІД та соціальний

захист населення”); 8) тимчасове усунення від керування засобами транспорту,

проведення експлуатації механізмів та виконання робіт (ст.11 Закону України

„Про міліцію”); 9) припинення робіт та заборона експлуатації механізмів тощо.

Тема 2. Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність – це вид юридичної

відповідальності, це специфічна форма негативного реагування з боку держави

в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів

(адміністративних проступків), згідно з якою особи, які вчинили ці

правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважними державними

органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення у

встановлених законом формах і порядку.

Властивості відповідальності: 1) настає за особливий вид

правопорушень – адміністративні проступки; 2) виявляється в накладанні на

порушників певних видів адміністративних стягнень; 3) притягують до

адміністративної відповідальності численні органи (посадові особи)

юрисдикції; 4) адміністративна відповідальність має позасудовий характер;

5) це державно-репресивний захід, як результат протиправної поведінки особи;

б) це один з видів державного примусу, зокрема, адміністративного його

різновиду; 7) це правовий обов’язок правопорушника дати відповідь перед

повноважним державним органом щодо своїх неправомірних дій; 8) це

своєрідні правовідносини між органами юрисдикції і правопорушниками, в

яких відсутні елементи службового підпорядкування; 9) це один із важливих

адміністративно-правових інститутів; 10) вона врегульована нормами

адміністративного права, які містять перелік адміністративних проступків,

адміністративних стягнень, органів адміністративної юрисдикції, детально

432

регламентують цей вид правопорушення і становлять її нормативну основу.

Адміністративна відповідальність ґрунтується на ряді принципів:

законності; відповідальності лише за вчинення протиправного діяння;

відповідальності лише за наявності вини; невідворотності вини; індивідуалізації

відповідальності тощо.

Основним принципом чинності адміністративно-деліктного

законодавства є той, що передбачає, що особа, яка вчинила адміністративний

проступок, підлягає відповідальності на підставі актів, які діяли під час і за

місцем вчинення проступку. Єдиний виняток – норми, які пом’якшують або

скасовують адміністративну відповідальність. Ці норми мають зворотну силу,

тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих норм.

Акти, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили

не мають, тобто застосовуються лише до діянь, які вчинені після набрання

цими актами чинності (ст.8 КпАП України).

Щодо процесуальних норм, треба відзначити, що провадження в справах

про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, яке

діє не під час вчинення правопорушення, а під час розгляду справи.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна

(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або

громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений

порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність (ст.9

КпАП України). В законодавстві одночасно встановлюються і ототожнюються

два терміни „адміністративне правопорушення” і „адміністративний

проступок”. Проте у Концепції реформи адміністративного права України,

підготовленій робочою групою Кабінету Міністрів України з підготовки

Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного

кодексу України, передбачається, що адміністративним правопорушенням слід

вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як

адміністративним проступком – протиправне діяння, за яке законодавством

передбачено накладання адміністративного стягнення. Тому, за доцільне

433

вважається використовувати тільки термін „адміністративний проступок” й

перейменувати Кодекс про адміністративні правопорушення України в Кодекс

законів України про адміністративні проступки. Окрім того у проекті Концепції

реформування інституту адміністративної відповідальності в Україні та проекті

Кодексу України про адміністративні проступки – новітніх зразках

перспективного адміністративно-деліктного законодавства, використовується

саме такий термін – „адміністративні проступки”.

Ознаки адміністративного проступку: а) суспільна шкідливість;

б) протиправність; в) винність; г) адміністративна караність.

Зазначені ознаки характеризують адміністративний проступок як

фактичну підставу адміністративної відповідальності. Крім того, для

визначення відмінностей між різними адміністративними проступками

використовується поняття „склад адміністративного проступку”.

Склад адміністративного проступку – це сукупність встановлених

законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як

адміністративний проступок. Елементи складу: об’єктивна сторона, суб’єкт,

суб’єктивна сторона правопорушення.

Об’єкт адміністративного проступку – це те, на що він посягає, чому

завдає шкоду. Об’єктом проступків є суспільні відносини.

Залежно від рівня узагальнення виділяють: загальний об’єкт – суспільні

відносини, врегульовані нормами адміністративного права, а також нормами

інших галузей права, і які охороняються адміністративно-правовими санкціями;

родовий об’єкт – однорідні групи суспільних відносин, які в сукупності

складають загальний об’єкт; видовий – самостійний складовий різновид

родового об’єкту, відокремлена група суспільних відносин, загальних для ряду

проступків; безпосередній об’єкт – одне або декілька суспільних відносин,

якими спричиняється шкода певним правопорушенням; виділяють також

предмет посягання – предмети матеріального світу на які посягає

правопорушення.

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення – ознаки, які

434

визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника, тобто характеризують

зовнішню сторону адміністративного правопорушення.

Елементи об’єктивної сторони: 1) протиправне діяння (дія чи

бездіяльність) – це обов’язковий елемент сторони; 2) шкідливі наслідки діяння;

3) причинний зв’язок між протиправними діяннями та шкідливими наслідками;

4) час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення. Елементи

2 – 4 є факультативними. У випадках, коли факультативні елементи (ознаки)

об’єктивної сторони включаються безпосередньо в конструкцію норми, вони

набувають кваліфікуючого значення.

Окремі статті КпАП України передбачають адміністративну

відповідальність за незакінчені дії (ст.188 – за спробу передачі заборонених

предметів у виправно-трудові установи і ст.299 – за приготування до

контрабанди), загальної ж норми про стадії адміністративного правопорушення

немає.

Суб’єкт адміністративного правопорушення – та особа, яка вчинила

адміністративне правопорушення.

Ознаки які характеризують суб’єкта адміністративного

правопорушення:

а) загальні (характерні для будь-якого суб’єкта): фізичний стан (щодо

адміністративної відповідальності юридичних осіб, треба відзначати, що

це одне з дискусійних питань адміністративного права); осудність особи

(ст.20 КпАП України); досягнення віку адміністративної відповідальності

(16 років) (ст.12 КпАП України);

б) специфічні (які зумовлюють специфіку адміністративної

відповідальності певних осіб). Це вік. посада, наявність імунітету тощо.

До спеціальних суб’єктів адміністративного права можна віднести:

1) неповнолітніх у віці від 16 до 18 років; 2) посадових осіб; 3) суддів,

військовослужбовців та осіб, дорівнених до них; 4) народних депутатів;

5) іноземних громадян тощо.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення – внутрішнє

435

(психічне) відношення суб’єкта правопорушення до вчиненого ним діяння та

його негативних наслідків

До її ознак належить: вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Вина – основна і обов’язкова ознака об’єктивної сторони. Це психічне

ставлення особи до вчиненого нею діяння та наслідків, яке виявляється у формі

умислу та необережності (ст.10, 11 КпАП України). Навмисно вчинене

діяння, коли особа усвідомлювала протиправний характер своєї дії

(бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо

допускала настання цих наслідків. Навмисно вчинені адміністративні

проступки поділяються на вчинені з прямим умислом та побічним

(евентуальним) умислом. Вчинені з необережності адміністративні

правопорушення, коли особа передбачала можливість настання шкідливих

наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх

відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча

повинна, була і могла їх передбачити. Вчинені з необережності проступки

поділяються на самовпевнені та недбалі.

Коли адміністративне правопорушення зумовлене казусом (випадком),

відповідальність не настає.

Мотив і мета – факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу

проступку. Мотив – усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона

керується під час вчинення проступку. Мета – наслідок, результат, якого

прагне досягти особа вчинення адміністративного правопорушення.

Адміністративні стягнення – міра відповідальності, правовий наслідок

адміністративного проступку, заходи морального, матеріального і фізичного

впливу, що застосовуються до правопорушника за вчинення адміністративного

проступку.

Цілі стягнень: виховання правопорушника; загальна та конкретна

превенція; кара правопорушника.

Види адміністративних стягнень:

а) попередження (ст.26 КпАП України); офіційний осуд вчиненого

436

проступку і остереження правопорушника від його повторення; найм’якше

стягнення, що застосовується за незначні проступки;

б) штраф (ст.27 КпАП України) – найпоширеніше адміністративне

стягнення, грошове стягнення з правопорушника у доход держави. Розміри

штрафів визначають у неоподатковуваних мінімальних доходах громадян, або у

кратному розмірі до певної суми (наприклад, до вартості проїзду);

в) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або

безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його

примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми

колишньому власникові з відрахуванням витрат на реалізацію вилученого

предмета, (ст.28 КпАП України). Мета – позбавлення володіння предметом,

яким керувалися незаконно або з порушенням встановлених правил;

г) конфіскація (ст.29 КпАП України) – примусова безоплатна передача

майна у власність держави (предмета, який став знаряддям вчинення або

безпосереднім об’єктом адміністративного проступку, грошей, одержаних в

результаті вчинення такого правопорушення). Здійснює тільки суд (суддя);

д) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові,

застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування

цим правом (ст.30 КпАП України). Застосовується тільки щодо права керування

транспортним засобом і права полювання. Строк стягнення обмежено 3 роками;

є) виправні роботи (ст.31 КпАП України) – застосовується за

найсерйозніші правопорушення, винятково судами (суддями), відбувається за

місцем роботи із відрахуванням із заробітку до 20% в доход держави.

Застосовується на строк до 2 місяців;

ж) адміністративний арешт (ст.32 КпАП України) – найсуворіший захід

адміністративного стягнення, короткочасне (до 15 діб) позбавлення волі

правопорушника з можливим використанням його на фізичних роботах без

оплати праці, застосовується тільки судами (суддями) і тільки у випадках,

передбачених законодавством.

У науці адміністративного права адміністративним стягненням

437

вважається також видворення за межі України (адміністративне видворення),

яке застосовується до іноземців, якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення

безпеки України або охорони громадського порядку, або якщо вони грубо

порушили законодавство про правовий статус іноземців.

Адміністративні стягнення поділяються на: 1) основні – попередження,

штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний

арешт; 2) додаткові – оплатне вилучення, конфіскація (хоча вони в окремих

випадках можуть застосовуватися і як основні).

До неповнолітніх у віці від 16 до 18 років передбачено застосування

заходів адміністративного впливу: зобов’язання публічно або в іншій формі

попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана або сувора догана,

передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи

під нагляд педагогічного або трудового колективу за їх згодою, а також

окремим громадянам на їх прохання.

Правила накладання стягнень: Стягнення може бути накладено не

пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому

правопорушенні – не пізніше як через два місяці з дня його виявлення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з

дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її

закриття, якщо в діях правопорушника наявні ознаки адміністративного

правопорушення (ст.38 КпАП України). Стягнення накладається у межах

встановлених нормативним актом (статтею), який передбачає відповідальність

за вчинене правопорушення. При цьому враховується: характер вчиненого

проступку; особа порушника; міра його вини; майновий стан; обставини, що

пом’якшують відповідальність (ст.34 КпАП України); обставини, що

обтяжують адміністративну відповідальність (ст.35 КпАП України).

За одне правопорушення може бути накладено основне або основне

додаткове стягнення (ч.2 ст.25 КпАП України). При вчиненні однією особою

двох і більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення

накладається за кожне правопорушення окремо.

438

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про

які одночасно розглядає один орган (особа), стягнення накладається в межах

санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення. До основного

стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень,

передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених

правопорушень (ст.36 КпАП України). Якщо особа, піддана адміністративному

стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила

нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що

не була піддана адміністративному стягненню (ст.39 КпАП України).

Тема 3. Провадження в справах про адміністративні

правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушення – це

вид адміністративного провадження, ряд послідовних дій юрисдикційних

органів, які здійснюють у порядку, визначеному законодавством, ряд заходів,

спрямованих на притягнення правопорушника до адміністративної

відповідальності й на забезпечення виконання по справі.

Завдання провадження: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне

з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з

законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також

виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних

правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі

додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КпАП України).

Принципи провадження: законності, презумпції невинності, об’єктивної

істини, рівності громадян перед законом, оперативності, економічності тощо.

Провадження в справах здійснюється стадійно, тобто поетапно. Серед

стадій провадження в справах про адміністративні правопорушення

виділяють: порушення провадження й адміністративне розслідування; розгляд

справи й винесення постанови по справі; оскарження (опротестування)

постанови; виконання постанови по справі.

І стадія – порушення провадження в справі і адміністративне

439

розслідування:

Підстава для проведення провадження вчинення особою діяння, яке

містить ознаки адміністративного проступку (фактична підстава).

Привід для порушення провадження – заява свідків, потерпілих, та інших

громадян, повідомлення посадових осіб, адміністрації підприємств, установ,

організацій, судово-слідчих органів; повідомлення преси та інших засобів

масової інформації; повідомлення громадських організацій; безпосереднє

виявлення порушення уповноваженою особою.

Процесуальним документом, який фіксує ознаки правопорушення, є

протокол. Цей документ є єдиною підставою для подальшого провадження в

справі. Кожен протокол про адміністративне правопорушення повинен містити

певний перелік відомостей, які перелічені у ст.256 КпАП України, і які можна

розподілити на три групи:

Перша – відомості про обставини, які характеризують адміністративне

правопорушення (місце, час та сутність проступку, конкретна стаття КпАП або

інший акт, який передбачає відповідальність за вчинення правопорушення);

Друга – відомості про особу правопорушника (П.І.Пб., майновий стан,

місце проживання, місце роботи, документ, що посвідчує особу).

Третя – відомості, що стосуються форми протоколу (дата, місце

складання, посада та П.І.Пб. особи, яка склала протокол, свідків, потерпілих).

Правопорушнику роз’яснюються його права та обов’язки, передбачені у ст.268

КпАП України, про що робиться відмітка у протоколі. Порушник,

ознайомившись із змістом протоколу, може внести пояснення, а також

відмовитися підписати його, про що робиться відповідний запис у протоколі.

При вчиненні проступку групою осіб протокол складається на кожного

порушника окремо. В законодавстві України передбачено можливість

нескладання протоколу у ряді випадків (ст.258 КпАП України). Але для цього

потрібна наявність трьох умов: 1) правопорушення має бути незначним; 2) за

вчинене правопорушення передбачається застосування попередження або

штрафу; 3) якщо правопорушник не заперечує про вчинення правопорушення і

440

накладання на нього стягнення.

Правом складання протоколу наділене значне коло осіб (ст.255 КпАП

України). Проте, в законодавстві (ст.247 КпАП) передбачено перелік обставин,

за яких провадження в справі не порушується, а порушена справа підлягає

закриттю: 1) відсутність події та складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення правопорушником на момент вчинення правопорушення віку

деліктоздатності; 3) неосудність правопорушника; 4) вчинення

правопорушення в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, яким усувається застосування адміністративного

стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну

відповідальність; 7) закінчення строків давності притягнення до

адміністративної відповідальності; 8) наявність по тому самому факту щодо

особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншого

законного рішення; 9) смерть правопорушника.

У випадку, коли підстави для порушення провадження наявні,

провадження порушується, а для його забезпечення застосовуються заходи:

1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд речей; 3) вилучення

речей і документів; 4) відсторонення водіїв від керування транспортними

засобами, річковими і маломірними судами та огляд цих осіб на стан сп’яніння;

5) доставлення порушника; 6) привід порушника.

Завершується стадія порушення провадження і адміністративного

розслідування (попередньої перевірки фактичних обставин конкретного

правопорушення, огляду місця події, збирання пояснень тощо) з моменту

передачі протоколу органу (особі), уповноваженій розглядати справу про

адміністративне правопорушення.

ІІ стадія – розгляд справи та винесення постанови по справі: Це

основна стадія провадження, саме на ній вирішуються завдання провадження:

встановлюється винна особа, забезпечується правильне застосування

законодавства, кваліфікується діяння, визначається стягнення, яке потрібно

застосувати.