Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

441

Ця стадія включає три етапи: 1) підготовку справи до розгляду;

2) розгляд справи; 3) прийняття по справі постанови.

З метою правильного своєчасного вирішення справи орган, який

розглядає справу, повинен ретельно підготуватися до її розгляду, іншими

словами вирішити питання, передбачені у ст.278 КпАП України (чи підвідомча

справа, чи правильно складений протокол тощо). Провадження в справах про

адміністративні правопорушення характеризується численністю органів (осіб),

уповноважених розглядати такі справи – органів адміністративної

юрисдикції.

Це: 1) адміністративні комісії при виконавчих органах місцевих рад;

2) виконавчі комітети селищних, сільських рад; 3) місцеві суди (судді);

4) органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (особи),

уповноважені на це законодавством.

Зазначені органи вирішують питання за підвідомчістю – коло питань

(справ), які орган (особа) уповноважена розглядати. Розрізняють: предметну

(видову) підвідомчість – тобто вирішення питань про те, який орган

уповноважений розглядати певну категорію справ, та територіальну, тобто

вирішення питань про те, де повинна розглядатися конкретна справа.

Окрім органів адміністративної юрисдикції у проваджені також беруть

участь особи: особа, яка притягується до відповідальності; потерпілий; законні

представники; адвокати; свідки; експерти; перекладачі; прокурор.

Адміністративно-правовий статус цих осіб визначається ст.ст.268-275, 250

КпАП України.

Адміністративне провадження характеризується оперативністю, що й

зумовлює досить стислі строки розгляду справ: одна доба, три, п’ять, сім та

п’ятнадцять днів (ст.277 КпАП України). Строки розгляду справ залежать від

вчиненого правопорушення. Справи розглядаються відкрито, як правило, за

місцем вчинення правопорушення, хоча можливі й винятки із загального

правила (ст.276 КпАП України).

Під час розгляду справи вивчаються докази (ст.251, 252 КпАП України),

442

виявляються причини та умови вчинення правопорушень, здійснюються

процесуальні дії, результатом яких є винесення постанови (виконкомами

селищних та міських рад – рішення по справі).

Постанова – підсумковий документ другої стадії провадження, в ній

остаточно оцінюється поведінка особи, встановлюється її винність (невинність),

зазначається адміністративне стягнення.

Виділяють такі види постанов: 1) про накладення адміністративного

стягнення; 2) про застосування до неповнолітніх заходів впливу виховного

характеру; 3) про закриття справи (ст.284 КпАП України).

Постанова повинна обов’язково містити певні реквізити (ст.283 КпАП

України), оголошується негайно після закінчення розгляду справи (ст.285

КпАП України), протягом трьох днів її копія вручається під розписку або

висилається особі, що скоїла правопорушення, а також потерпілому на його

прохання. Постанова по справі набуває чинності з моменту її винесення.

ІІІ стадія – оскарження (опротестування) постанови і перегляд

справи: Відповідно до ст.287 КпАП України постанову може бути оскаржено

особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Від імені цих осіб скаргу

можуть також подати законні представники або адвокати. Виняток – постанови

районного суду (судді) про накладання адміністративних стягнень, які є

остаточними, оскарженню не підлягають, проте вони можуть бути

опротестовані прокурором.

Порядок оскарження постанови визначений ст.288 КпАП України.

Оскаржити постанову можна або в адміністративному, або в судовому порядку.

В залежності від того, куди можна подати скаргу, виділяють варіанти

оскарження: альтернативний; послідовний; винятковий.

Скарга подається протягом 10 днів з дня винесення постанови (в разі

порушення строку з поважних причин, допускається його поновлення органом,

правомочним розглядати скаргу) в орган, який прийняв постанову, якщо інше

не встановлене законодавством. Протягом трьох діб скарга разом із справою

надсилається органу (особі), правомочному її розглядати. Особа, яка оскаржує

443

постанову по справі про адміністративне правопорушення, звільняється від

сплати державного мита. Будь-яку постанову може бути опротестовано

прокурором. Законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор

може принести протест на постанову. Подання скарги зупиняє виконання

постанови про накладання адміністративного стягнення, за винятком окремих

випадків, передбаченій ст.291 КпАП України, до розгляду скарги. Скарги і

протест на постанову розглядаються правомочними органами в 10-денннй

строк з дня їх надходження, якщо інше не передбачено законодавством.

За підсумками розгляду скарги (протесту) приймається одне із рішень:

1) залишити постанову без змін, а скаргу (протест) – без задоволення;

2) скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; 3) скасувати

постанову і закрити справу; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених

нормативними актами про відповідальність за адміністративне

правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Копія рішення по скарзі протягом трьох днів надсилається особі, щодо

якої його винесено, а також потерпілому на його прохання. Про результати

розгляду протесту в 10-денний строк і дня його надходження повідомляється

прокуророві. Рішення по скарзі може бути опротестовано прокурором. Протест

вноситься у вищій орган відносно органу, який виніс рішення по скарзі.

IV стадія – виконання постанов про накладання адміністративних

стягнень. Це заключна стадія провадження в справах про адміністративні

стягнення. Постанова, за загальним правилом, підлягає виконанню з моменту її

винесення (ст.299 КпАП України). В разі оскарження (опротестування) вона

набирає чинності після залишення скарги (протесту) без задоволення, тобто з

дня прийняття відповідного рішення. Виняток – коли рішення вже фактично

виконано (застосування стягнення у вигляді штрафу на місці вчинення

проступку тощо).

Постанова звертається до виконання органом (особою), який її виніс. На

нього у більшості випадків покладається виконання постанови. Хоча деякі

постанови можуть виконуватися спеціально уповноваженими на те органами

444

(щодо виправних робіт, адміністративного арешту тощо). У разі неможливості

негайного виконання постанови допускається відстрочка виконання строком до

одного місяця (ст.301 КпАП України).

Інколи під час виконання постанов про накладення стягнень можуть

виникати обставини, що виключають провадження (ст.247 КпАП України):

видання акта амністії, що усуває застосування стягнення; скасування акта, який

встановлює адміністративну відповідальність; смерть особи, щодо якої

винесено постанову. В таких випадках виконання постанови припиняється.

Оскільки провадженню в справі про адміністративні правопорушення

притаманна оперативність, встановлено й стислі строки виконання постанов

про застосування кожного з адміністративних стягнень, а також загальний

строк давності виконання постанови – 3 місяці з дня її виникнення. В главах 25-

33 КпАП України врегульовано загальний порядок виконання постанов про

накладення адміністративних стягнень, а також постанов у частині

відшкодування майнової шкоди.

§3. Адміністративно-процесуальне право

Тема 1. Поняття адміністративного процесу, його ознаки, принципи,

структура

Адміністративний процес розглядається у двох аспектах. У вузькому

розумінні адміністративний процес – це врегульований нормами

адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів

адміністративного примусу, і насамперед адміністративних стягнень (іншими

словами, у вузькому розумінні адміністративний процес – це провадження в

справах про адміністративні правопорушення).

У широкому розумінні адміністративний процес – це врегульований

нормами адміністративно-процесуального права порядок розгляду

індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органів

державного управління, а у передбачених законодавством випадках і іншими,

445

уповноваженими на то органами. Тобто, іншими словами, у широкому

розумінні адміністративний процес – це вся сукупність адміністративних

проваджень.

Ознаки адміністративного процесу: 1) адміністративний процес

пов’язаний із державним управлінням, його правовими формами; 2) зв’язок з

матеріальними нормами адміністративного права; 3) це діяльність, в результаті

якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-

процесуального права. Можна зазначити, що адміністративний процес

складається з двох частин: діяльність органів державного управління щодо

розгляду конкретних справ; відносин між учасниками цієї діяльності.

Принципи адміністративного процесу: законність; охорона інтересів

особи і держави; рівність сторін; національна мова; самостійність органів

(посадових осіб) у прийнятті рішень; оперативність; гласність; відповідальність

заведення процесу; офіційність (публічність); об’єктивна істина; економічність.

В науці адміністративного права виділяють чимало проваджень,

основними з яких є:

− провадження в справах про адміністративні правопорушення;

провадження про звернення громадян; дисциплінарне провадження;

реєстраційно-дозвільне провадження; контрольно-наглядове провадження;

діловодство; провадження по розробці та прийняттю нормативно-правових

актів; провадження по розробці індивідуальних актів управління; провадження

про застосування заходів примусу; провадження по земельним, податковим,

пенсійним та іншим питанням; установчі провадження (створення, ліквідація,

реорганізація організаційних структур у сфері державного управління);

провадження про застосування заохочень, присвоєння почесних звань, нагород.

Тема 2. Характеристика видів адміністративних проваджень

Юрисдикційні провадження – це провадження, для яких характерним є

наявність таких ознак: 1) наявність спору; 2) належне процесуальне

оформлення; 3) змагальність сторін у провадженні; 4) обов’язкове прийняття

рішення у вигляді юридичного акту; 5) розмаїття органів, уповноважених

446

розглядати адміністративні справи. До таких проваджень слід віднести:

провадження у справах про адміністративні правопорушення; дисциплінарне

провадження; провадження по скаргах осіб.

Неюрисдикційні провадження – це провадження, для яких наявність

ознак юридисдикійного характеру не притаманне. До неюрисдикційних

проваджень слід віднести: провадження по обробці та прийняттю

нормативних атів; провадження по прийняттю індивідуальних актів управління;

провадження по заявам та пропозиціям громадян; провадження по

застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів; провадження по

застосуванню заходів адміністративного припинення; реєстраційно-дозвільне

провадження; установче провадження; провадження по реалізації контрольно-

наглядових проваджень; виконавче провадження; провадження по приватизації

державного майна; провадження по земельним, екологічним, фінансовим,

бюджетним та податковим справам; діловодство.

§4. Адміністративне судочинство (адміністративна юстиція)

Орієнтація нашої країни на побудову правової, демократичної держави та

входження до Європейської Спільноти передбачають наявність ефективного

механізму захисту прав та свобод людини, одним із елементів якого є дієва та

відповідальна система судового захисту фізичних та юридичних осіб від

порушень їх прав та законних інтересів з боку органів державного управління у

сфері публічно-правових відносин. Створення системи адміністративних судів

було визначено як напрямок і судово-правової, і адміністративно-правової

реформи, а також передбачалося положеннями Конституції України.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і

громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження

в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, посадових і службових осіб. Саме адміністративне

447

судочинство є способом реалізації цього конституційного права громадян на

оскарження неправомірних дій та рішень органів державної влади.

Адміністративне судочинство (його ще називають адміністративною

юстицією) – це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення

адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, в яких хоча би однією

стороною виступає орган державного управління. Такі спори виникають з

приводу порушення органами державної влади прав, свобод та законних

інтересів фізичних та юридичних осіб.

Система адміністративних судів побудована наступним чином. Судами

першої інстанції є: по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони

поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні

справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. По-друге,

окружні адміністративні суди. Місцеві загальні суди і окружні

адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одне

одному. Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові

рішення, які не набрали законної сили) для місцевих загальних судів та

окружних адміністративних судів є апеляційні адміністративні суди. Вони

створюються в округах. Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією

(переглядає судові рішення адміністративних судів першої інстанції та

апеляційних адміністративних судів) в адміністративних справах є Вищий

адміністративний суд. Законодавством також передбачено можливість

перегляду судових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України.

Винятковими випадками визнаються: 1) неоднакове застосування закону

судами різних юрисдикцій; 2) наявність рішення Європейського суду з прав

людини, яким констатовано порушення Україною її зобов’язань.

Розгляд справ у адміністративних судах здійснюється за правилами, що

встановлює Кодекс адміністративного судочинства, який був прийнятий

06 липня 2005 року та набрав чинності з 01 вересня 2005 року. Зокрема, Кодекс

адміністративного судочинства регламентує: завдання адміністративного

судочинства та принципи його здійснення; повноваження адміністративних

448

судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції; статус учасників

судового адміністративного процесу – позивача, відповідача, третіх осіб,

секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів,

спеціалістів, перекладачів, їхні права та обов’язки; поняття, види, правила

оцінки доказів; види та порядок розподілу судових витрат; порядок та строки

звернення до адміністративних судів; порядок здійснення адміністративного

судочинства в адміністративних судах І інстанції; види та вимоги до судових

рішень адміністративного суду; особливості провадження в окремих категоріях

адміністративних справ; порядок перегляду судових рішень; порядок

виконання судових рішень в адміністративних справах та інші питання.

Завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та

інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-

правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів

при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в

тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії

чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо

таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України

встановлено інший порядок судового провадження. Під суб’єктами владних

повноважень слід розуміти органи державної влади, органи місцевого

самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб’єкти при здійсненні

ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на

виконання делегованих повноважень.

До сфери адміністративного судочинства належать публічно-правові

відносини, отже центральним є розуміння публічності, публічного права. На

сьогоднішній день в законодавстві не встановлено поняття публічного права та

його відмінності від приватного. Ці критерії вироблені правовою наукою.

Публічне право регламентує організацію і діяльність публічної влади і її

відношення з приватними особами. Приватне право регулює відносини між

449

приватними особами (і їх об’єднаннями). Метою публічного права є

задоволення загального інтересу, приватне право орієнтоване на індивідуальні,

приватні інтереси. Іноді виводяться і деякі інші критерії, але вони, як правило,

походять з попередніх (такі, як характер регулювання – в публічному праві

найчастіше імперативне, владне, а в приватному – диспозитивне; позиції

суб’єктів відносин – суб’єкт публічного права володіє прерогативами публічної

влади, суб’єкти ж приватного права знаходяться в рівному положенні). Мабуть,

ключовим поняттям публічного права є публічний інтерес. Публічний інтерес

часто ототожнюється з суспільним інтересом, або вважається, що ця категорія

„публічні інтереси” охоплює як суспільні, так і державні потреби.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів

владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені)

вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою,

з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх

обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу

між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів

особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з

урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних

чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його

рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій

чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її

проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб’єктами владних

повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому

числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу

450

укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням

суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо

правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-

правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що

належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення

адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту

(положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або

виключної компетенції.

Адміністративне судочинство базується в основному на справах „особа

проти держави”, воно має не каральну, а, передусім, правозахисну

спрямованість. Так, адміністративні суди не накладають адміністративні

стягнення, однак вони розглядають скарги на рішення чи дії адміністративних

органів щодо накладення адміністративних стягнень.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів особи встановлюється річний строк (1 рік), який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом

встановлена можливість досудового порядку вирішення спору (мається на увазі

оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарги) і позивач

скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до

адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення

суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на

рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

До адміністративного суду має право звернутися особа, яка вважає, що

порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Право на звернення до адміністративного суду реалізується шляхом подання

адміністративного позову. Позивачем в адміністративній справі можуть бути

громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства,

установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень,