Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

471

доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради України.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету протягом трьох днів після

внесення проекту закону про Державний бюджет України, підготовленого

Кабінетом Міністрів України до другого читання, готує висновки щодо

розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

Друге читання розпочинається з доповіді Міністра фінансів України

щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради

України проекту закону про Державний бюджет України. Голова Комітету

Верховної Ради України з питань бюджету доповідає висновки Комітету

Верховної Ради України з питань бюджету щодо врахування Кабінетом

Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при

підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України передбачає в

першу чергу затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів і

видатків Державного бюджету України, розміру мінімальної заробітної плати

та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період з

подальшим постатейним голосуванням проекту закону про Державний бюджет

України, поданого Кабінетом Міністрів України на друге читання. Друге

читання проекту закону про Державний бюджет України завершується не

пізніше 20 листопада року, що передує плановому.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету доопрацьовує проект

закону про Державний бюджет України та вносить його на розгляд Верховної

Ради України у третьому читанні не пізніше 25 листопада року, що передує

плановому. Третє читання проекту закону про Державний бюджет України

починається з доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань

бюджету та співдоповіді Міністра фінансів України. Закон про Державний

бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року, що

передує плановому.

Виконання державного бюджету забезпечується Кабінетом Міністрів

України, а Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та

472

управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність

учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування

Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним

казначейством України: 1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті

зобов’язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання

звітності про виконання державного бюджету.

Виконання бюджету триває один бюджетний рік – з 1 січня до 31 грудня.

Остання стадії бюджетного процесу – підготовка та розгляд звіту про

виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього розпочинається після

закриття 31 грудня всіх бюджетних рахунків. Звітність про виконання

Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та

річною. Основним звітом про виконання бюджету є Річний звіт про виконання

закону про Державний бюджет України, який подається Кабінетом Міністрів

України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за

звітним. Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання

Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про

Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів

Державного бюджету України. Верховна Рада України розглядає звіт про

виконання закону про Державний бюджет України у двотижневий термін з дня

отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів

Державного бюджету України. Звіт Кабінету Міністрів України перед

Верховною Радою України про виконання закону про Державний бюджет

України представляє Міністр фінансів України. За результатами розгляду

Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про

Державний бюджет України.

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність,

пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і

473

контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що

складають бюджетну систему України.

Тема 3. Правовий режим цільових державних та місцевих фондів

коштів

Цільові державні та місцеві фонди коштів являють собою особливу

спеціалізовану ланку фінансової системи. Основними ознаками, що їх

відрізняють є цільове призначення коштів, що мобілізуються до них та відносна

самостійність під час розподілу та використання зібраних коштів.

Створення таких фондів у фінансовій системі держави пов’язане із

конкретністю і складністю проблем, що вирішуються.

Іншою причиною розповсюдження таких фондів коштів є їх „допомога”

бюджетам – гарантування постійного та реального забезпечення фінансовими

ресурсами більшості потреб суспільства, що гарантовані Конституцією.

Діючи паралельно бюджетам спеціалізовані цільові державні та місцеві

фонди охоплюють своїми ресурсами значну кількість фінансових відносин,

завдяки чому можуть бути класифіковані за цільовим призначенням, способом

утворення, джерелами формування тощо.

За цільовим призначенням фонди можна розділити на економічні

(автодорожній фонд) та соціальні (пенсійний фонд).

За способами утворення: включені до бюджетів та ті, що мають власні

органи управління.

За джерелами формування: ті, що фінансуються з бюджетів, ті, що

формуються через обов’язкові відрахування, ті, що отримуються доходи від

інвестування власних коштів та ті, що формуються з добровільних внесків і

спонсорської допомоги.

Тема 4. Правові засади надання фінансових послуг

Надання фінансових послуг в Україні є системою особливих фінансових

відносин зі створення та використання особливих грошових фондів цільового

призначення, не пов’язаних із діяльністю в Україні фінансових установ, які

мають статус міжурядових міжнародних організацій та діяльністю Державного

474

казначейства України та державних цільових фондів. Такі фонди коштів

формуються фінансовими установами – юридичними особами, які відповідно

до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесена до

відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових

установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі

товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного

забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи,

виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Роль фінансових установ у фінансовій діяльності та перерозподілі

національного доходу доволі важко переоцінити, оскільки до фондів

фінансових установ включається та частина національного доходу, яка не

підлягає мобілізації до бюджетів та цільових фондів. При цьому Закон України

„Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”

встановлює, що фінансові послуги надаються суб’єктами підприємницької

діяльності на підставі договору.

Добровільність вступу у фінансові відносини та цільове спрямування

зібраних коштів дозволяє розглядати надання фінансових послуг як економічну

діяльність – окремі ринки. Ринки фінансових послуг – сфера діяльності

учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних

фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги

на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг,

операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг

фінансових активів.

Ринок банківських послуг є одним з найстарших ринків фінансових

послуг та традиційно сприймається як одна з ланок фінансової системи.

Основним видом діяльності на цьому ринку є здійснення банками банківських

операцій. Сукупність банківських операцій, що здійснюються банками має

назву банківської діяльності та складається з: 1) приймання вкладів (депозитів)

від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків

клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих

475

рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на

власний ризик.

Банк, як основний та безпосередній учасник фінансових відносин на

ринку банківських послуг, є юридичною особою, яка має виключне право на

підставі ліцензії Національного банку України на діяльність на цьому ринку.

Обмеженість кола учасників банківських відносин робить банківську систему

замкненою, чітко визначеною та регламентованою.

Банківська система складається з Національного банку України та інших

(комерційних) банків, що діють на території України відповідно до Закону

України „Про банки і банківську діяльність”. Національний банк України

займає верхній рівень банківської системи, має керівні повноваження щодо

інших банків, але позбавлений можливості здійснювати банківські операції. У

зв’язку з цим Національний банк встановлює нормативи діяльності інших

банків, здійснює безпосереднє регулювання їх діяльністю чим виконує свою

основну функцію – забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Відповідно до вимог Національного банку комерційні банки формують

різні цільові фонди коштів та використовують їх у банківській діяльності.

Іншим розповсюдженим ринком фінансових послуг є ринок страхових

послуг – сфери економічних відносин щодо формування цільових фондів

грошових коштів та їх використання на відшкодування збитків, обумовлених

різними непередбачуваними несприятливими явищами (ризиками), колом

учасників. Страхування виступає специфічною формою організації

„централізованого” фонду грошових коштів за рахунок децентралізованих

джерел.

Учасниками відносин страхування є страховики – юридичні особи будь-

якої організаційно-правової форми, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення

страхових операцій, та страхувальники – юридичні та фізичні особи, що

мають страховий інтерес і вступають у відносини із страховиком за приписом

закону, іншого нормативного акту або на підставі двосторонньої угоди.

476

Завдяки розмаїттю об’єктів, що підлягають страхуванню, всі фінансові

відносини на ринку страхових послуг можна розділити на: майнове

страхування, соціальне страхування, особисте страхування, страхування

відповідальності та страхування підприємницьких ризиків.

Особливу роль у фінансовій діяльності займає соціальне страхування:

пенсійне страхування, соціальні допомоги, пільги, страхування на випадок

тимчасової непрацездатності, безробіття, нещасного випадку на виробництві,

професійного захворювання, втрати годувальника тощо.

Всі інші ринки фінансових послуг визначені у законі не знайшли свого

місця у фінансовій системі Україні й не стосуються фінансової діяльності

держави. Переважна більшість відносин на цих ринках регулюється нормами

цивільного й господарського права, становить предмет їх правового

регулювання.

Фінансові послуги – операції з фінансовими активами, що здійснюються

в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках,

передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб

фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної

вартості фінансових активів.

Тема 5. Правове регулювання державних доходів. Сутність податків

та податкового права

Поява державних доходів пов’язана з тим, що у держави виникає

необхідність у коштах для виконання своїх завдань та функцій. Основним

джерелом державних доходів є валовий внутрішній продукт (національний

дохід), частину якого держава мобілізує для подальшого перерозподілу й

використання. Мобілізація частини національного доходу означає перехід такої

частини до власності держави у вигляді різного роду обов’язкових платежів.

Таким чином державні доходи – це сукупність всіх надходжень до державного

бюджету, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Поряд з державними доходами держава має також у своєму

розпорядженні фінансові та адміністративні ресурси, що відзначене у

477

Бюджетному кодексі у класифікації доходів бюджету: 1) податкові

надходження – передбачені податковими законами України загальнодержавні і

місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі; 2) неподаткові

надходження: доходи від власності та підприємницької діяльності;

адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного

продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові

надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти – кошти,

одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної

Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або

міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Вказана сукупність повинна бути збалансованою з загальним обсягом

державних видатків, який у Бюджетному кодексі визначений як класифікація

видатків бюджету.

Також державні доходи можна класифікувати залежно від порядку їх

формування, конкретного джерела та форми. Провідною формою державних

доходів є стягнення обов’язкових платежів, а саме – податків.

Податок є конкретною формою примусового відчуження частини

національного доходу суспільства до бюджету, яка відображає відносини

державного устрою та управління та оцінює їх з огляду впливу оподаткування

на суспільний розвиток. Сучасне законодавство визначає податок як

обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового

фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються

законами України про оподаткування.

Суспільні відносини, що виникають під час оподаткування, є формою

вираження економічних і політичних відносин та врегульовані нормами

фінансового, адміністративного, господарського, цивільного та кримінального

права є податковими відносинами. Учасниками податкових відносини завжди

виступають спеціалізовані державні (податкові) органи та фізичні й юридичні

особи (платники податків).

Податкові відносини мають певні особливості, що відрізняє їх від інших

478

фінансових відносин. Такими особливостями є: широке коло питань, під час

вирішення яких вони виникають – від розробки і закріплення виду та форми

платежу до контролю за правильністю обчислення й вчасного внесення до

бюджету відповідного рівня; рівність суб’єктів (податкових органів й

платників) у відносинах між собою й їх підлегле становище у відносинах з

бюджетами; грошова та майнова форми об’єкта відносин – доходів платників

тощо.

Сукупність особливостей конкретних податкових відносин формує

зобов’язання конкретного платника сплатити до бюджетів або державних

цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені

законом, а також визначає податкову систему та її складові – окремі податки і

збори.

Визначення у податкові системі окремих податків і зборів пов’язане із

суттєвою різницею у функціях, які вони виконують стосовно платників. Таким

функціями є: фіскальна – насичення зібраними сумами доходної частини

бюджетів, регулююча – регулювання суспільного виробництва та споживання,

стимулююча – створення орієнтирів для розвитку або руйнування товарного

виробництва, контролююча – проведення державної оцінки раціональності,

збалансованості державних доходів.

Податкове право – це інститут фінансового права, що містить закони і

підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи

побудови податкової системи, права та обов’язки, відповідальність учасників

податкових відносин, види та характеристики платежів, а також теоретичні

положення, що їх пояснюють.

Тема 6. Правові основи державного кредиту

Сутністю державного кредиту є фінансові відносини держави в особі її

органів влади і управління, з одного боку, і фізичних та юридичних осіб – з

іншого, в яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант. У

більшості випадків переважає діяльність держави як позичальника коштів.

Економічним змістом державного кредиту виступає акумуляція державою

479

фінансових ресурсів на підставі принципу зворотності для фінансування

державних витрат. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику

використовувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту без

здійснення з цією метою грошової емісії. Державний кредит має характерні

риси: по-перше, у якості одного із суб’єктів кредитних правовідносин

обов’язково виступає держава, поза залежністю від сфери розміщення своїх

боргових зобов’язань (зовнішня або внутрішня), по-друге, такий спосіб

залучення коштів здійснюється на принципах зворотності, терміновості,

платності, забезпеченості і цільового характеру використання.

Принцип зворотності, терміновості і платності передбачає обов’язок

позичальника повернути в точно встановлений термін суму основного боргу і

виплатити відсотки у встановленій сумі за користування кредитом.

Принцип забезпеченості передбачає наявність у кредитора права захисту

своїх інтересів, недопущення збитків через неплатоспроможність позичальника.

Принцип цільового характеру використання знаходить своє вираження у

певному об’єкті кредитування – покриття дефіциту державного бюджету.

В залежності від сфери розміщення державою своїх фінансових вимог і

зобов’язань, що виникають із кредитних відносин, державний кредит

розділяють на внутрішньодержавний і зовнішній.

Як фінансова категорія державний кредит виконує три функції фінансів:

розподільну, регулюючу і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту здійснюється

формування централізованих грошових фондів держави та їх використання на

принципах терміновості, платності і зворотності. Виступаючи як позичальник,

держава забезпечує додаткові ресурси для фінансування своїх витрат.

Регулююча функція державного кредиту полягає в тому, що вступаючи у

кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень

процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Контрольна функція державного кредиту пов’язана з визначенням та

оцінкою стану централізованого фонду коштів, руху вартості в обидва боки.

480

Діяльність держави в галузі державного кредиту незмінно породжує

проблему державного боргу – сукупності однорідних фінансових відносин, що

виникають у процесі залучення державою тимчасово вільних коштів населення

і зовнішніх ресурсів на основі забезпеченості, зворотності, платності і

терміновості. Обслуговування та ліквідація державного боргу регулюється

Бюджетним кодексом, відповідно до якого розмір основної суми державного

боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу

валового внутрішнього продукту України.

Структура державного кредиту складається з його взаємозалежних

компонентів і видів. В залежності від статусу позичальника розрізняють

централізований і децентралізований кредит. У першому випадку державні

цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), в іншому –

місцевими органами влади. В залежності від термінів погашення державою

своїх боргових зобов’язань розрізняють: короткострокові позики (поточні, як

правило, до 1 року) середньострокові позики (як правило, від 1 року до

5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Надзвичайно

великі терміни погашення державних позик є недоцільними, оскільки в цьому

випадку обтяжуються наступні покоління громадян. За видами прибутковості

державні позики підрозділяють на: процентні позики – власники державних

цінних паперів одержують доход з розрахунку визначених, як правило,

фіксованих відсотків річних, безпроцентні (дисконтні) позики – державні цінні

папери реалізуються за ціною нижче їх номінальної вартості, а різниця між

ціною придбання і номінальною вартістю облігації, що відшкодовується

власнику в момент погашення, складає доход з цінних паперів, виграшні

позики – державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих

відсотків, а власники одержують доход за умови включення даного номера

облігації у виграшний тираж погашення.

Специфічне місце в системі державного фінансування і кредитування

займають державні лотереї – розиграш державою грошових чи сум речей за

допомогою платних квитків. Лотерея виступає як форма залучення у