Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

501

адміністратором і затриманий охоронцями, тобто він не вчинив усіх можливих

на його думку дій для привласнення інформації, з причин, які не залежали від

його волі.

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину

та замах з непридатними засобами. Замаху при помилці в об’єкті злочину

властиво те, що безпосередньому об’єкту, на спричинення шкоди якому

спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється чи навіть немає загрози

спричинення шкоди (постріл у труп). При замаху з непридатними засобами

особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, які вона використовує, можуть

спричинити злочинний результат (підкладання в машину несправної

вибухівки). Та ці засоби є непридатними й об’єктивно не можуть спричинити

бажані для винного злочинні наслідки.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину та замах на

злочин настає за статтями 14 або 15 КК і за тією статтею Особливої частини

КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Як випливає зі ст.16 КК, при кваліфікації незакінченого злочину

(готування до злочину та замаху на злочин) необхідно посилатися на ч.1 ст.14

або ч.2 (3) ст.15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає

відповідальність за закінчений злочин, до якого суб’єкт готувався чи на який

вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за

ч.1 ст.14 та ч.1 ст.115 КК, а закінчений замах на вбивство – за ч.2 ст.15 і ч.1

ст.115 КК.

Моменти закінчення злочину є різними залежно від конструкції складу

злочину та описану об’єктивної сторони посягання в диспозиції кримінально-

правової норми КК. Законодавством передбачено три конструкції складів

злочину:

- злочин з матеріальним складом;

- злочин з формальним складом;

- злочин з усіченим складом.

502

Злочин з матеріальним складом вважається закінченим з того моменту,

коли настали зазначені у диспозиції Особливої частини КК суспільно

небезпечні наслідки. Наприклад, грабіж є закінченими з моменту отримання

винними можливості вільно розпоряджатися чи користуватися майном, тобто з

моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності

(ст.186 КК).

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту

вчинення діяння зазначеного в диспозиції Особливої частини КК незалежно від

настання суспільно небезпечним наслідків. Настання чи ненастання злочинних

наслідків при вчиненні злочинів із формальним складом не впливає на факт

наявності закінченого складу злочину, але це не означає, що така обставина не

повинна братися до уваги при призначенні покарання винному. Наприклад,

хуліганство вважається закінченим від моменту вчинення дій – грубого

порушення громадського порядку.

Злочин з усіченим складом вважається закінченим з початку виконання

підготовчого діяння вказаного в диспозиції Особливої частини КК. Особливість

їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем

на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на

злочин. Фактично в злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в

Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а інколи за

готування до злочину як за самостійні закінчені злочини. Наприклад, посягання

на життя державного чи громадського діяча (ст.112 КК), посягання на життя

захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням

правової допомоги (ст.400 КК). Створення усічених складів дає можливість

запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування чи замах на злочин і

розглядати стадію готування чи замаху на злочин як закінчений злочин.

Добровільна відмова (ч.1 ст.17 КК) є остаточне припинення особою із

власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона

усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Зі змісту ст.17 КК випливає, що добровільна відмова від доведення

503

злочину до кінця, яка виключає кримінальну відповідальність, можлива лише

на стадії готування до злочину чи замаху на нього та має відповідати певним

ознакам. По-перше, припинення готування чи замаху має бути остаточним,

тобто означати безповоротну відмову від доведення злочину до кінця,

відсутність умислу продовжити його у майбутньому. По-друге, особа

відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею, що

означає остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає

самостійно. Для наявності цієї ознаки не має значення, хто був ініціатором

відмови від доведення злочину до кінця: родичі, знайомі, потерпілий чи інші

особи. По-третє, відмовляючись від вчинення злочину, особа усвідомлює

можливість доведення його до кінця, тобто особа знає, що перепон для

завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при

продовженні вчинення злочину, відсутні. При цьому, відмову треба визнавати

добровільною і тоді, коли насправді є обставини, які особа не змогла б

подолати при продовженні вчинення злочину, але вона не знала цього і

припинила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість доведення її

до кінця.

Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття в

здійсненні злочину.

Під дійовим каяттям слід розуміти дії особи, що свідчать про щире

засудження особою вчиненого злочину та про прагнення зменшити розмір

завданої шкоди. Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна

поведінка особи, що вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою – засудження

нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної

відповідальності, а дійове каяття є, зазвичай, обставиною, що пом’якшує

покарання.

§ 5. Склад злочину

504

Склад злочину – сукупність встановлених кримінальним законом

юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), за наявності яких конкретно

вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Функції складу злочину:

1) фундаментальна – є законною, єдиною, необхідною та достатньою

підставою кримінальної відповідальності;

2) розмежувальна – відмежовує злочини від діянь, які не є

злочинними, або один склад злочину – від іншого;

3) процесуальна – означає, що склад злочину є базовим поняттям при

визначенні предмета доказу і впливає на межі дослідження в кожній

кримінальній справі;

4) гарантійна – гарантує громадянину захист від необґрунтованого

притягнення до кримінальної відповідальності.

Для точної кваліфікації злочинів виділення окремих видів складів

злочинів має велике значення. Отже, склади злочину можна класифікувати:

1) за ступенем суспільної небезпечності:

- основний склад злочину – містить основні ознаки злочину та не

містить ні обтяжуючих, ні пом’якшуючих обставин (ч.1 ст.185 КК);

- кваліфікований склад злочину – містить кваліфікуючі ознаки,

тобто такі, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію

(ч.2 ст.115 КК);

- особливо кваліфікований склад злочину – містить ознаки, що

додають злочинові особливої небезпечності (ч.4 ст.187 КК);

- склад злочину з пом’якшуючими обставинами – містить

обставини, що значно знижують суспільну небезпечність і караність цього виду

злочину (ст.116 КК).

2) за характером структури (способом описування їх ознак

безпосередньо у КК):

505

- прості – містять ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що

посягає на один об’єкт (ч.1 ст.119);

- складні, законодавча конструкція ускладнена якими-небудь

обставинами – двома об’єктами (ст.257 КК) або двома формами вини

(ч.2 ст.121 КК).

3) за особливостями конструкції:

- злочини з формальним складом – злочин, який не має суспільно

небезпечних наслідків (ст.201 КК);

- злочини з матеріальним складом – злочин, для якого настання

суспільно небезпечних наслідків є обов’язковим (ст.186 КК);

- злочини з формально-матеріальним складом – злочин,

закінчення якого пов’язується з моментом вчинення діяння чи з настанням

наслідків (ч.4 ст.187 КК);

- злочини з усіченим складом – злочин, у якому момент закінчення

злочину за законом переноситься на стадію готування чи на стадію замаху

(ч.2 ст.187 КК).

У кожному складі злочину вирізняють його елементи: об’єкт злочину,

об’єктивна сторона злочину (об’єктивні ознаки злочину) та суб’єкт злочину,

суб’єктивна сторона злочину (суб’єктивні ознаки злочину).

Об’єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною

кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які

ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди. До

обов’язкових ознак об’єкта злочину належать суспільні відносини, до

факультативних – предмет злочину та потерпілий від злочину.

Під загальним об’єктом злочинів розуміють усю сукупність суспільних

відносин, що охороняються кримінальним законом.

Під родовим об’єктом злочинів розуміють суспільні відносини, на які

посягає певна група злочинів (вказується в назвах розділів КК).

Безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, на які посягає конкретне

злочинне діяння (у ст.111 КК – суверенітет, обороноздатність, тощо).

506

Основний безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, порушення яких

становить соціальну сутність злочину. Додатковий обов’язковий

безпосередній об’єкт злочину – це суспільні відносини, посягання на які не є

суттю цього злочину, та вони порушуються або ставлять під загрозу порушення

поряд з основним безпосереднім об’єктом. Додатковим факультативним

безпосереднім об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, що їх цей

злочин в деяких випадках порушує, а в інших не порушує.

Предмет злочину – це вказана в кримінально-правовій нормі певна річ

матеріального світу з властивостями суспільних відносин, які зазнають або

ставляться під загрозу негативних змін внаслідок суспільно небезпечного

посягання. Розрізняють такі види предметів: люди, речі, тварини та рослини.

Об’єктивна сторона злочину – це ознаки, що характеризують зовнішній

прояв злочину, тобто зміни в суспільному середовищі, котрі спричиняє

вчинення злочину. Це – діяння (злочинна дія чи злочинна бездіяльність)

(обов’язкові ознаки об’єктивної), злочинні наслідки діяння, причинний зв’язок

між діянням і злочинними наслідками, місце, час, спосіб, обставини вчинення

злочину, знаряддя та засоби вчинення злочину (факультативні ознаки).

Злочинна дія як ознака злочину є активна, усвідомлена та

цілеспрямована суспільно небезпечна поведінка людини, що заподіює чи

ставить під загрозу заподіяння шкоди охоронювані кримінальним законом

суспільні відносини. Всі дії можна поділити на фізичні (енергетичні) та

інформаційні, прості і складні. Фізичні (енергетичні) дії характеризуються

суспільно небезпечною поведінкою, що відбувається з використанням

мускульної, фізичної сили для здійснення злочинного посягання. Інформаційні

дії полягають в суспільно небезпечній поведінці, яка спрямована на передачу

якоїсь інформації іншим особам і виражається в словесній (вербальній) формі, а

також у формі різних дій, що несуть інформацію: жестів і виразних рухів

(міміка та пантоміміка). Проста дія характеризується тим, що вона складається

з одного чи декількох рухів тіла людини, спрямованих на досягнення

визначеної мети, на вирішення обмеженої, конкретної задачі. Складна дія

507

характеризується тим, що складається з декількох актів поведінки людини,

кожний із яких, узятий окремо, ізольовано, може бути визнаний як проста дія.

Злочинна бездіяльність – це пасивна поведінка, що полягає в

невчиненні суб’єктом конкретної дії, котру він зобов’язаний був і міг виконати.

Вона наявна, якщо на особу покладалися законом, договором, випливали з

професійних, службових та інших відносин певні обов’язки й особа їх не

виконала.

Суспільно небезпечні наслідки – це передбачена кримінально-правовою

нормою матеріальна чи нематеріальна шкода, заподіяна злочинною дією або

бездіяльністю об’єкта посягання. Завдана злочином шкода може бути

класифікована на два види: матеріальні наслідки: фізичні, майнові, екологічні;

нематеріальні наслідки: ідеологічні, політичні, моральні.

Під причинним зв’язком розуміють об’єктивний зв’язок між діянням

(дією чи бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками.

Місце вчинення злочину – це певна територія чи інше місце, де

відбувається суспільно небезпечне діяння та настають його суспільно

небезпечні наслідки. Час вчинення злочину – це певний проміжок часу,

протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння та настають

суспільно небезпечні наслідки. Обстановка вчинення злочину – це конкретні

об’єктивно-предметні умови, в яких учиняється злочин. Спосіб вчинення

злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, які застосовуються

особою для вчинення злочину. Засоби вчинення злочину – це предмети

матеріального світу, що сприяють (полегшують) вчиненню особою злочину.

Знаряддями вчинення злочину називаються ті предмети, речі, за допомогою

яких безпосередньо було вчинено злочин.

Суб’єктом злочину, згідно з ч.1 ст.18 КК, „є фізична осудна особа, яка

вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна

відповідальність”. До обов’язкових ознак суб’єкта належать: фізична особа, вік

особи, осудність; до факультативних: спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний

суб’єкт).

508

Фізична особа – це завжди людина. Осудність – це психічний стан

особи, що полягає в її здатності за станом психічного здоров’я, за рівнем

соціально-психологічного розвитку та соціалізації, а також за віком

усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність своїх дій,

керувати ними під час скоєння злочину й нести в зв’язку з цим кримінальну

відповідальність. Кримінально-правове визначення осудності дало можливість

законодавчо в ст.19 КК закріпити формулу осудності через поєднання двох

критеріїв: юридичного (психологічного) та медичного (біологічного). Вік особи

– це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким

пов’язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для

юридичного статусу особи. У ч.1 ст.22 КК зазначено, що „кримінальній

відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося

шістнадцять років”. Цей вік називається загальним віком кримінальної

відповідальності. У ч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної

відповідальності – чотирнадцять років за деякі, перелічені законом, злочини.

Ч.2 ст.18 КК визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є „фізична

осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна

відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа”. Отже,

особі крім обов’язкових загальних ознак притаманні додаткові спеціальні

(особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб’єкта

конкретного складу злочину (наприклад, службове становище, професія (лікар),

певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої

дитини).

Суб’єктивна сторона – це ознаки, що характеризують злочин із його

внутрішнього боку. До обов’язкових ознак належать: вина у формі умислу чи

необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний

стан.

Вина – це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно

небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом – і до його наслідків

(ст.23 КК).

509

Категорії вини:

1) зміст – відображення у свідомості людини об’єктивних ознак

злочину;

2) сутність – негативне ставлення злочинця до суспільних відносин,

які охороняються кримінальним законом;

3) ступінь – тяжкість вчиненого діяння та небезпечність особи

винного.

Форми вини: умисна, необережна та подвійна.

Прямим є умисел (ч.1 ст.24 КК), якщо особа усвідомлювала суспільно

небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні

наслідки та бажала їх настання. Непрямим є умисел (ч.2 ст.24 КК), якщо особа

усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його

суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, але свідомо припускала їх

настання. Необережність є злочинною самовпевненістю (ч.2 ст.25 КК), якщо

особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого

діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є

злочинною недбалістю (ч.3 ст.25 КК), якщо особа не передбачала можливості

настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й

могла їх передбачити. Подвійна форма вини – особа усвідомлювала суспільно

небезпечний характер свого діяння, передбачала його проміжні суспільно

небезпечні наслідки та бажала їх настання й при цьому до інших (кінцевих)

наслідків ставилася необережно.

Мотив злочину – усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї

рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукає особу

до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою. Мета злочину

– уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

„Випадок” („казус”) – це такий психічний стан особи, за якого вона не

передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була чи (і) не

могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.

510

§ 6. Співучасть у злочині

Співучастю у злочині (ст.26 КК) є умисна спільна участь декількох

суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Виходячи з умисного

характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті

необхідна взаємна обізнаність виконавця й інших співучасників про їхні спільні

дії у скоєнні злочину.

Види співучасників злочину:

1) виконавець (співвиконавець) – особа, що у співучасті з іншими

суб’єктами злочину безпосередньо чи використовуючи інших осіб, які

відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне,

вчинила злочин, передбачений КК;

2) організатор – особа, що організувала вчинення злочину (злочинів)

або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням;

3) підбурювач – особа, котра умовлянням, підкупом, погрозою,

примусом або якось інакше схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

4) пособник – особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або

знарядь чи усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими

співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця,

знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті

злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти

приховуванню злочину. Існує два види пособництва: фізичне – надання засобів

або знарядь чи усуненням перешкод або інше сприяння приховуванню злочину;

інтелектуальне – полягає в наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь

обіцяному приховуванні злочинця, засобів або знарядь учинення злочину,

слідів злочину чи предметів, злочином здобутих, або у придбанні чи збуті таких

предметів.

Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній

відповідальності за відповідною частиною ст.27 КК і тією статтею (частиною

статті) Особливої частини КК, що передбачає злочин, учинений виконавцем.