Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

521

- необхідну оборону (ст.36 КК) – дії, вчинені з метою захисту

охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої

особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно

небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди,

необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи

припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж

необхідної оборони;

- уявну оборону (ст.37 КК) ) – заподіяння шкоди за обставин, коли

реального суспільно небезпечного посягання немає та особа, неправильно

оцінюючи дії потерпілого (того, хто посягає), лише помилково припускала

наявність такого посягання;

- затримання особи, що вчинила злочин (ст.38 КК) – дії

потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані

на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам

влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для

затримання такої особи;

- крайню необхідність (ст.39 КК) – стан за якого особа правомірно

заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, щоб усунути

небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам

цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам

держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо

при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності;

- фізичний або психічний примус (ст.40 КК) – дія або бездіяльність

особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, вчинена під

безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла

керувати своїми вчинками;

- виконання наказу або розпорядження (ст.41 КК) – дія чи

бездіяльність особи, що заподіяли шкоду правоохоронним інтересам,

визнається правомірною, якщо вони були вчинені на виконання законного

наказу або розпорядження. Зміст закону полягає в тому, що відповідальності

522

підлягає не особа, що спричинила шкоду, внаслідок виконання наказу чи

розпорядження, а особа, що видала наказ або розпорядження;

- діяння, пов’язані з ризиком (ст.42 КК) – дія або бездіяльність, яке

заподіяло шкоду правоохоронним інтересам, якщо це діяння було вчинене в

умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільне корисної мети.;

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття

злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

(ст.43 КК) – вимушене заподіяння шкоди правоохоронним інтересам особою,

яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в

організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи

розкриття їх злочинної діяльності.

Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони: 1) чітко

відрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а,

отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки

конкретної особи, що далеко не завжди є очевидним; 2) сприяють підвищенню

правової активності і правової свідомості громадян і службових осіб, які

потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі заподіяння ними

шкоди при здійсненні свого права або виконання службових чи громадських

обов’язків; 3) мають важливе профілактичне значення.

§ 9. Поняття та види покарання, порядок його призначення

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за

вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в

передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).

Метою покарання є кара, виправлення засуджених, а також запобігання

вчиненню нових злочинів як засудженими, таки іншими особами. Покарання не

має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Цілі покарання:

523

1) кара – це обмеження (позбавлення) засудженого прав і свобод,

головною з яких є свобода в різних аспектах (свобода пересування, свобода

вибору місця роботи, свобода вільного розпорядження майном тощо);

2) виправлення засуджених – це ресоціалізація особи, коли у неї під

впливом державних примусових заходів і обмежень формується стійка

позитивна соціальна установка, що утримує її від вчинення злочинів;

3) запобігання вчиненню нових злочинів засудженими досягається:

позбавленням винного істотних прав і благ, розривом різних злочинних

зв’язків, ізоляцією винного від суспільства;

4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами досягається:

наявністю в законі певних санкцій, невідворотністю покарання, судовим

розглядом справи про злочин, публічністю, правовою пропагандою.

Система покарань – це встановлений у кримінальному законі вичерпний

перелік розташованих у певному порядку видів покарань. Система покарань,

встановлена ст.51 КК.

Система покарань містить такі види покарань (ст.51 КК):

1) штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках

і межах визначених санкцією кримінально-правової норми Особливої частини

КК та тягне судимість особи;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину чи

кваліфікаційного класу спрямоване не лише на здійснення морального впливу

на засуджену особу, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні

звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас;

3) позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну

діяльність має на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому

злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною

діяльністю;

4) громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний

від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких

визначають органи місцевого самоврядування;

524

5) виправні роботи обмежують право засудженого на зміну місця

роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати;

6) службові обмеження для військовослужбовців мають

комбінований характер: а) воно проявляється у примусових заходах майнового

характеру: в доход держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із

суми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчинюється

моральний вплив – він не може бути підвищений за посадою, у військовому

званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для

присвоєння чергового військового звання;

7) конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному

вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю

засудженого;

8) арешт полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і

встановлюється на строк від одного до шести місяців;

9) обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-

виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах

здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести

місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд,

враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе

замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у

дисциплінарному батальйоні на той самий строк;

11) позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого

та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи;

12) довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо

тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених

КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний

строк.

525

За порядком призначення покарань ст.52 КК поділяє всі покарання на три

групи:

1) основні покарання – це покарання, що призначаються у вироку

лише як самостійні покарання (громадські роботи, виправні роботи, службові

обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний

строк, довічне позбавлення волі);

2) додаткові покарання – це покарання, що призначаються лише на

додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть

(конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину

або кваліфікаційного класу);

3) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові –

це позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність і

штраф.

Загальні засади призначення покарання – це ті встановлені законом

критерії, якими повинен керуватися суд у призначенні покарання в кожній

конкретній справі. Відповідно до ст.65 КК, загальні засади призначення

покарання судом складаються з таких трьох критеріїв:

- у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що

передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- відповідно до положень Загальної частини КК;

- беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу

винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Пом’якшуючі обставини – це встановлені судом різні відомості, що

свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчиненого ним

злочину й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.

Перелік обставин, які пом’якшують покарання, міститься в ч.1 ст.66 КК.

Передбачені ч.1 ст.66 КК пом’якшуючі обставини за змістом характеризують:

подію злочину чи особу винного. Наприклад, з’явлення із зізнанням, щире

каяття або активне сприяння розкриттю злочину; скоєння злочину

526

неповнолітнім; вчинення злочину жінкою у стані вагітності тощо. Треба мати

на увазі, що наведений у ч.1 ст.66 КК перелік обставин, які пом’якшують

покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати

пом’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 ст.66 КК (наприклад,

вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин або неправильної

поведінки потерпілого).

Обтяжуючі обставини – це встановлені судом відповідно до ч.1 ст.67 КК

різні відомості, що свідчать про підвищену небезпечність особи винного та

вчиненого ним злочину й дають підстави для застосування до нього більш

суворого покарання. Перелік обставин, які обтяжують покарання міститься в

ч.1 ст.67 КК, наприклад, вчинення злочину особою повторно та рецидив

злочинів, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; тяжкі

наслідки, завдані злочином; вчинення злочину з особливою жорстокістю тощо.

Наведений у ч.1 ст.67 КК перелік обставин, які обтяжують покарання, є

вичерпним, тому суд не може посилатись у вироку як на обтяжуючі та зважати

при призначенні покарання на інші обставини, не передбачені цією статтею.

Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає

у тих випадках, коли злочинна діяльність особи проявляється у вчиненні одного

або декількох діянь, які кваліфікуються двома або більше кримінально-

правовими нормами Особливої частини КК, до засудження за будь-який з них.

Ця обставина є свідченням підвищеної суспільної небезпеки злочинного діяння

особи, що його вчинила. Тому відносно таких осіб встановленні ст.70 КК

особливий порядок призначення покарання, при якої наявність сукупності

злочинів розглядається як підстава для посилення покарання.

У чинному законодавстві розрізняються дві ситуації, за які виникає

необхідність призначення покарання за сукупністю злочинів. По-перше, коли

особа визнається винною у вчиненні злочини і за жодний з них вона не була

засуджена (частини 1 і 2 ст.70 КК). По-друге, коли після винесення вироку буде

встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому до винесення

вироку у першій справі (ч.4 ст.70 КК).

527

Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку,

встановленому частинами 1 і 2 ст.70 КК, проходить у два етапи: суд призначає

покарання окремо за кожний злочин, що входить у сукупність; суд признає

остаточне покарання за сукупністю злочинів. Відповідно до ч.1 ст.70 КК

призначення остаточного покарання може відбуватися шляхом: поглинення

менш суворого покарання більш суворим; часткового складання призначених

покарань; повного складання призначених покарань.

Призначення покарання за сукупністю злочинів у встановленому

ч.4 ст.70 КК, відбувається в три етапи: суд призначає покарання за злочин,

розкритий останнім тобто за другим вироком; остаточне покарання за

сукупністю злочинів суд призначає враховуючи покарання за першим вироком,

або шляхом поглинання менш суворого більш суворим, або шляхом повного чи

часткового складання, але в межах максимального розміру санкції статті

Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання; у строк

покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, суд зараховує

покарання, відбуте повністю або частково, за попереднім вироком.

Ст.71 КК передбачає призначення покарання за сукупністю вироків –

якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування

покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим

вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за

попереднім вироком.

Правила ст.71 КК застосовуються у випадках вчинення нового злочину

після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі й тоді, коли

вирок ще не набрав законної сили.

За сукупністю вироків покарання призначається у два етапи:

призначається покарання за новий злочин; призначається остаточне покарання.

Призначення покарання за новий злочин відбувається на загальних підставах,

тобто з дотриманням вимог загальних засад призначення покарання (ст.65 КК).

Якщо особою вчинено один, а два або більше нових злочинів, то суд,

призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний з них, призначає на

528

підставі частин 1 та 2 ст.70 КК остаточне покарання, застосувавши принцип

поглинення або повного чи часткового складання. Призначення остаточного

покарання відбувається шляхом; приєднання до призначеного за новий злочин

невідбутої частини покарання за першим вироком. Невідбутим може бути

покарання в повному обсязі або в конкретній частині. Остаточне покарання за

сукупністю вироків має бути за своїм розміром більшим як від покарання,

призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за

попереднім вироком.

§ 10. Особливості кримінальної відповідальності та

покарання неповнолітніх

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед

неповнолітніх у КК виділяється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні,

тобто ті, які не досягли 14-річного віку; новонароджені діти, тобто діти, яким не

виповнилося 28 днів з дня народження; просто діти; свої діти; неповнолітні, які

не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється

працевлаштування; особи, які не досягли 16-річного віку; неповнолітні або

непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків.

Коли мова йде про кримінальну відповідальність і покарання

неповнолітніх, то має значення виділення серед них тих, які досягли віку, з

якого може наставати кримінальна відповідальність. У такому сенсі

неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-

річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

Підстави та принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх такі

ж, які діють стосовно дорослих осіб, але:

- встановлюють більш широкі, ніж щодо дорослих, умови звільнення

від кримінальної відповідальності, зокрема, із застосуванням примусових

заходів виховного характеру;

529

- містять певні обмеження щодо суворості застосовуваних заходів

кримінально-правового характеру, насамперед, видів і розмірів покарань;

- передбачають пом’якшені вимоги (умови) для звільнення від

кримінального покарання;

- регламентують більш м’які вимоги щодо погашення і зняття

судимості.

Законодавством передбачено вичерпний перелік видів покарань, які

можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст.98 КК, це

такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи,

арешт, позбавлення волі на певний строк. Відповідно до ч.2 ст.98 КК, це такі

додаткові види покарання: штраф і позбавлення права обіймати певні посади

чи займатися певною діяльністю.

Застосування до осіб, які на час постановлення вироку не досягли 16-

річного віку, таких покарань, як громадські та виправні роботи, а також арешт,

законом не передбачено.

Перелік видів покарань, визначений у ст.98 КК, є вичерпним. Інші

основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть

якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.

Штраф (ст.99 КК) застосовується лише до тих неповнолітніх, які мають

самостійний дохід, власні кошти чи майно, на яке може бути звернено

стягнення. Суд визначає розмір штрафу неповнолітньому в межах від 30 (ч.2

ст.53 КК) до 500 (ч.2 ст.99 КК) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Громадські роботи (ч.1 ст.100 КК) призначаються неповнолітньому

віком від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин (не більше, ніж дві години

на день) і полягають у виконанні ним у вільний від навчання чи основної

роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи

місцевого самоврядування.

Виправні роботи (ч.2 ст.100 КК) призначають неповнолітнім віком від

16 до 18 років, які мають постійну чи тимчасову роботу, на строк від двох

місяців до одного року за місцем роботи.

530

Арешт (ст.101 КК)застосовується до неповнолітнього, що на момент

постановлення вироку досяг 16 років, на строк від 15 до 45 діб.

Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, яке

може бути призначене особам, котрим на момент вчинення злочину не

виповнилося 18 років. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки

тоді, коли в суду є переконання, що застосування більш м’якого покарання не

сприятиме виправленню засудженого. Відповідно до ст.102 КК, існують деякі

особливості призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі:

- за вчинення вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі

до неповнолітнього не застосовується;

- за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості таке покарання не

може перевищувати двох років;

- за злочин середньої тяжкості – чотирьох років;

- за тяжкий злочин – семи років;

- за особливо тяжкий – десяти років;

- за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням

людини життя – п’ятнадцяти років.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або

вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати

п’ятнадцяти років (ч.2 ст.103 КК).

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної

відповідальності:

1) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням

примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК);

2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із

закінченням строків давності (ст.106 КК).

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного

характеру можуть застосовуватися до особи, що у віці від 14 до 18 років

вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, а також до особи, котра у

період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна