Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

551

Судові органи не можуть бути безконтрольними, тому що вони тісно

пов’язані з усіма галузями влади й органічно сполучаються з ними в механізмі

єдиної державної влади. Існує три види контролю: відомчий; прокурорський

(наглядові повноваження за дотриманням законності); судовий (дозвіл спірних

питань). Небезпека полягає в тому, що використовуючи саме незалежно

незалежність, судові органи можуть піти від правового контролю і незаконно

втручатися в життя суспільства. Найбільш страшна тиранія – це тиранія, що

прикривається під маскою законності.

Судова влада – це різновид державної влади. В енциклопедичному

словнику судова влада визначається як система державних судових органів, що

здійснюють правосуддя.

Судова влада, що здійснює правосуддя, повинна мати гарантії від

втручання у відправлення правосуддя з боку законодавчої й особливо

виконавчої влади. Основним елементом правової держави є визнання рівності

всіх галузей влади і незалежності один від одного, що гарантує Конституція

України.

Принципи правосуддя

Юрисдикція судів в Україні поширюється на усі відносини, що

виникають у державі. Усі принципи правосуддя взаємозалежні і

взаємообумовлені, і, відповідно, порушення одного з основ правосуддя

спричиняє порушення й інші принципи, а в сукупності, це спричиняє винесення

неправомірного рішення. Під системою принципів правосуддя розуміється

деяка модель, що визначає природу і суть правосуддя, міри, за допомогою яких

можна досягти рішення задач, поставлених перед ним. Отже, правосуддя в

Україні здійснюється на основі наступних принципів:

1. Законності – це універсальний принцип правосуддя і судочинства,

що спрямований на неухильне виконання і дотримання законів всіма

учасниками правовідносин і особливо представниками судової влади в державі.

2. Рівність учасників судового процесу перед законом і судом –

гарантоване тим, що однаково застосовуються положення і розпорядження

552

законів до громадян незалежно від статі, віку, раси, віросповідання,

національності, походження, посадового і соціального стану, місця проживання

й інших факторів, що відрізняють одну особистість від іншої.

3. Забезпечення доведеності провини – принцип, який передбачає

всебічне дослідження, збір і вірогідність доказів по кримінальній справі.

Необхідно припустити і зворотну частину даного принципу, а саме –

забезпечення доведеності невинності.

4. Здійснення правосуддя тільки судом – ключовий принцип, на

якому базується судочинство. Він полягає в тому, що тільки суди мають право

розглядати кримінальні, цивільні й інші справи, що виникають на території

України. Не мають права привласнювати судові повноваження, тобто

розглядати цивільні і кримінальні справи, віднесені законом до ведення судів

загальної юрисдикції органи державної влади (крім судової), організації,

посадові особи чи громадяни.

5. Незалежність суддів – важливий принцип правосуддя, що одержав

відображення в цілому ряді законодавчих актів. Його роль укладається в

створенні для суддівського корпуса умов для здійснення правосуддя, при яких

вони могли б розглядати справи і приймати рішення відповідно до Конституції

України, законами й іншими правовими актами, керуватися своїм внутрішнім

переконанням і правосвідомістю, заснованим на розгляді всіх обставин справи

в сукупності.

6. Право громадян на судовий захист – цим принципом

охоплюється реалізація права на оскарження дій і рішень державних органів,

тому що він спрямований на забезпечення прав і воль людини і громадянина.

7. Забезпечення обвинувачуваному права на захист – принцип

карного судочинства, що спирається на конституційні і карно-процесуальні

норми. Забезпечення обвинувачуваному право на захист відбувається шляхом

використання суб’єктивних процесуальних коштів, тим самим виявляється

можливість протистояти висунутому проти особи обвинуваченню.

8. Принцип гласності судового процесу і повної його фіксації

553

технічними засобами – в Україні здійснюється відкритий розгляд справ, що

впливає на якість правосуддя, на присутніх у залі судового засідання осіб і на

учасників процесу. Розгляд судових справ у закритому судовому засіданні

допускається тільки у виняткових випадках. Це робиться з метою запобігання

розголошення державної, військової, комерційної, службової таємниці.

9. Принцип змагальності і рівноправності сторін – сутність даного

принципу складається у встановлених законом рівних можливостях для сторін,

що беруть участь у судочинстві, використання коштів захисту своїх прав і

інтересів в умовах змагального порядку судового розгляду справ. Змагальність

особливо чітко видна при розгляді справи в судовому засіданні суду першої

інстанції, хоча цей принцип властивий і інші інстанції. Змагальність у

кримінальному процесі ґрунтується на рівних процесуальних правах

державного обвинувача (суспільного) і захисника; підсудного і потерпілого

(представника потерпілого); цивільного позивача і цивільного відповідача.

10. Принцип мови судочинства – судочинство в Україні здійснюється

українською мовою чи мовою більшості населення даної місцевості. Окремим

категоріям осіб, що не володіють мовою судочинства, повинна бути

забезпечена можливість повного ознайомлення з матеріалами справи через

перекладача. А також надається право виступати в судовому засіданні рідною

мовою.

11. Принцип одноособового і колегіального розгляду справ у суді –

у процесуальному законодавстві встановлений обов’язковий колегіальний

розгляд судових справ у цілому, тобто власне кажучи – у суді першої інстанції,

касаційній чи наглядовій інстанціях з винесенням відповідного рішення,

вироку, касаційного чи наглядового визначення і постанови.

12. Участь представників громадськості в судовому процесі –

громадські організації і трудові колективи на загальних зборах можуть виділяти

суспільного обвинувача чи суспільного захисника у справі, в якому до

кримінальної відповідальності притягнутий член даного колективу чи в дозволі

якого колектив зацікавлений.

554

13. Принцип істини полягає в тому, що обов’язком суду при розгляді

будь-якої справи є встановлення об’єктивної істини. Суд при розгляді справи

повинний констатувати всі факти, що мають відношення в справі тільки на

підставі перевірених у судовому засіданні доказів. А вирок і рішення, в свою

чергу, можуть базуватися тільки на тих доказах, що були отримані у

встановленому законом порядку.

14. Безпосередність і усність полягає в тому, що суд першої й

апеляційної інстанції при розгляді справи безпосередньо перевіряє докази в

справі. Особи, що були викликані на судове засідання, дають показання і

пояснення усно. Усі матеріали, що вивчаються на судовому засіданні,

оголошуються й обговорюються теж усно.

15. Безперервність позначає, що судове засідання по кожній справі

проходить безупинно, крім передбаченого законом часу для відпочинку і

харчування. Ніхто із суддів, народних засідателів і присяжних не має права

взяти участь у розгляді іншої справи доти, поки не буде прийняте рішення за

розглянутим матеріалом. Виключення складають випадки, коли розгляд справи

відкладається чи припиняється у встановленому законом порядку.

16. Принцип приступності правосуддя і процесуальної економії

полягає в тому, що організація і діяльність судів повинна забезпечити

приступність правосуддя для будь-якого громадянина. Крім цього матеріали

повинні бути розглянуті на судовому засіданні вчасно.

Судова система України

Судова система – це сукупність судів, побудована відповідно до їхніх

повноважень, задачами і функціями, передбаченими Конституцією України й

інших законодавчих актів і міжнародних договорів і угодами. Основним

елементом, що характеризує судову систему, є конституційна норма, яка

говорить, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судами.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом і судами загальної

юрисдикції.

Судова система визначається Конституцією України й інших законів. При

555

цьому створення надзвичайних і особливих судів не допускається (ст.125

Конституції України). Система судів загальної юрисдикції в Україні базується

на принципах територіальності і спеціалізації.

Ланка судової системи – це група судів, наділених однорідними

повноваженнями. В Україні діє трьохланкова система загальних судів і

двохланкова система господарських.

Судова інстанція – це суд, що виконує визначену судову функцію,

зв’язану з дозволом судових справ (ухваленням рішення власне кажучи,

перевіркою законності й обґрунтованості прийнятого чи рішення винесеного

вироку). В Україні діють суди першої, другої і третьої інстанцій.

Суд першої інстанції – це суд, що уповноважений приймати рішення

власне кажучи тих питань, що є основними в даній судовій справі. Так, по

кримінальній справі суд 1-й інстанції встановлює винність чи невинність особи,

притягнутого до кримінальної відповідальності, виносить обвинувальний чи

виправдувальний вирок, визначаючи при цьому відповідну обставинам справи

міру покарання. По цивільній справі судом зважується питання про доведеність

чи не доведеності пред’явленої позовної вимоги. Як суд першої інстанції

виступають усі суди судової системи України.

Суд другої (апеляційної) інстанції – це суд, що покликаний перевіряти

законність і обґрунтованість вироку рішення, що не вступило в законну силу,

винесеного судом першої інстанції. По кримінальній справі вирок набуває

законної сили протягом 15 днів. По цивільній справі рішення набирає сили в

10-денний термін. Як суд касаційної інстанції виступають усі суди системи,

крім судів основної ланки.

Суд третьої (касаційної) інстанції – суди, уповноважені перевіряти

законність і обґрунтованість рішень і вироків, винесених судами першої

інстанції і вступили в законну силу. Як наглядові інстанції виступають –

Президія судів середньої ланки, судові колегії і Пленум Верховного Суду вищої

ланки судової системи.

Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції в

556

Україні (відповідність законів і інших правових актів Конституції України,

офіційне тлумачення Конституції і законів України).

Суди загальної юрисдикції – вирішують суперечки в сфері цивільних,

карних (у т.ч. і військових), господарських і адміністративних правовідносин.

Система судів загальної юрисдикції складається: місцеві суди; апеляційні суди;

Апеляційний суд України; Касаційний суд України: судова палата по цивільних

справах; судова палата по кримінальних справах; військова судова палата; Вищі

спеціалізовані суди (господарські, адміністративні); Верховний Суд України:

судова палата по цивільних справах; судова палата по кримінальних справах;

судова палата по господарським справам; судова палата по адміністративних

справах; Військова судова колегія. Ці функції більш різноманітні, ніж функції

Конституційного Суду. Таким чином, за суб’єктами діяльності судів варто

розмежувати такі функції: функція цивільного судочинства; функція карного

судочинства; функція господарського судочинства; функція адміністративного

судочинства.

Важливим критерієм розмежування функцій органів судової влади є

територія реалізації цих функцій: а) загальнодержавні; б) місцеві (локальні)

функції судової влади. Усі вищезгадані функції об’єктивно існують в

органічному з’єднанні і складають цілісну систему – систему функцій органів

судової влади.

§2. Окремі види правоохоронних органів

Тема 1. Поняття, система і функції органів прокуратури України

Проблеми визначення концепції прокурорської діяльності

Прокуратура визначалась як орган вищого (найвищого) нагляду за точним і

однаковим виконанням (за додержанням і правильним застосуванням) законів

Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами,

відомствами, іншими органами державного і господарського (управління та

557

контролю, Урядом Кримської АРСР, місцевими Радами народних депутатів, їх

виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними

партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами,

установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та

належності, посадовими особами та громадянами. Одночасно з наглядом за

додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю, за

прокуратурою зберігались слідча функція, а також право санкціонування арештів

громадян та обшуків житла. Залишилось невирішеним питання щодо місця

прокуратури у системі розподілу державної влади тощо. Створювана модель

прокуратури піддавалась значній критиці з боку різних політичних сил в Україні

як така, що не відповідає проголошеним принципам правової держави і

верховенства права.

Разом з тим визнавалось, що наглядова спрямованість діяльності прокуратури

визначається перехідним етапом розвитку суспільства, переважною часткою

державної форми власності, існуючими формами управлінських структур,

неготовністю судової системи перебрати на себе у повному обсязі захист прав і

свобод громадян. За таких обставин Закон України від 05.11.1991 р. „Про

прокуратуру” розглядався як тимчасовий, необхідний для врегулювання діяльності

органів прокуратури до прийняття нової Конституції України і концепції

правоохоронної політики держави, яка мала визначити сферу діяльності кожного

з органів, безпосередньо відповідальних за реалізацію цієї політики, та окреслити

місце і роль прокуратури у системі цих органів. Указані чинники практично

відразу після прийняття зазначеного закону поставили на порядок денний питання

про подальше реформування органів прокуратури України в рамках такої моделі,

яка відповідала б, з одного боку, ролі прокуратури у демократичному

суспільстві, що базується на принципі верховенства права, а з другого – реальному

стану перехідного періоду держави і суспільства.

При прийнятті у червні 1996 року Верховною Радою України Конституції

України лише внаслідок компромісу стало можливим погодження змісту статті 121,

якою визначений виключний перелік функцій органів прокуратури, а саме:

558

1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів

громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за

додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,

дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні

судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших

заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи

громадян.

Компроміс полягав у тому, що в розділі XV „Перехідні Положення”

Конституції передбачалось збереження протягом п’яти років, тобто до

28 червня 2001 року, порядку, за яким арешт і тримання під вартою осіб,

підозрюваних у вчиненні злочину, проведення огляду та обшуку житла або

іншого володіння особи здійснювались не за рішеннями судів, а за санкціями

прокурорів. За прокуратурою також зберігалось виконання функції нагляду за

додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) та функції

попереднього (досудового) слідства – до введення в дію законів, що

регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням

законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію

законів, що регулюють її функціонування, тобто фактично на необмежений у

часі строк.

За висновками зазначених експертів, існуюча в Україні модель

прокуратури не відповідає міжнародним і зокрема європейським принципам і

стандартам щодо ролі і місця прокуратури у демократичному суспільстві,

основаному на засадах верховенства права, за такими основними параметрами.

Конституція та закони України не визначають місця прокуратури в системі

поділу влади, внаслідок чого належним чином не врегульовані її взаємовідносини з

Президентом, Парламентом та урядом; відсутні правові механізми залучення

прокуратури до розробки та виконання загальнодержавної політики; немає

незалежного контролю за її діяльністю, а також визначеної системи звітування і

відповідальності Генерального прокурора. Через зазначену невизначеність

прокуратура бере на себе повноваження, які в країнах – членах Ради Європи

559

покладені на інші демократично звітні міністерства.

Немає належних гарантій незалежності Генерального прокурора

України, що зокрема проявляється в існуючому порядку його призначення на

посаду та звільнення з посади. Чинний закон не надає адекватних гарантій захисту

від незаконного звільнення Генерального прокурора. Немає обмежень

повноважень Парламенту щодо звільнення Генерального прокурора. Закон не

гарантує захисту від неправомірного звільнення підпорядкованих прокурорів.

Короткий термін перебування на посаді, поєднаний з можливістю перепризначення

на всіх рівнях, також підриває незалежність прокурорів.

Функція нагляду за додержанням і застосуванням законів в існуючих

правових формах суперечить європейським стандартам правової держави, оскільки

ставить прокуратуру над іншими державними органами і включає в себе велику

кількість достатньо широких повноважень, які в сучасних демократичних системах

зазвичай належать суду або їх реалізація прокурором перебуває під наглядом та

контролем суду.

Представницька функція прокуратури, що охоплює захист прав, свобод

та законних інтересів громадянина і водночас держави, визначена дуже широко

і містить явний конфлікт інтересів (та сама посадова особа, що є представником

державного органу, поєднує захист і громадянина, і держави). Венеціанська

комісія у своєму висновку щодо проекту Конституції України рекомендувала,

щоб „це представництво обмежилось випадками, де фігурує публічний інтерес

та де немає конфлікту з основними правами і свободами особи. Сама особа

повинна вирішувати, чи просити державу про допомогу чи ні”.

Основною метою реформування прокуратури є поступове приведення її

діяльності у відповідність з вимогами Конституції України та стандартів Ради

Європи на основі чіткого визначення її ролі і правового статусу, принципів і

механізмів взаємодії з іншими органами державної влади та органами місцевого

самоврядування. Завданням цієї Концепції є визначення основних засад,

напрямів і етапів реформування органів прокуратури; формулювання

проблемних питань та пропозицій щодо можливих шляхів їх вирішення, у тому

560

числі щодо його організаційного, науково-методичного, нормативно-правового і

фінансового забезпечення. Конституція України 1996 року містить окремий розділ

стосовно прокуратури, який, згідно з висновком Венеціанської Комісії, відповідає

європейським стандартам. Водночас необхідно провести значну за обсягом роботу

щодо приведення законодавства України у відповідність із конституційними

нормами.

Система і структура органів прокуратури України

Прокуратура – це державний правоохоронний орган, який здійснює

нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів України.

Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства

закону і зміцнення правопорядку в державі.

Правову основу діяльності прокуратури становлять Конституція

України, Закон України „Про прокуратуру”, інші законодавчі акти України, а

також укладені Україною міждержавні договори і загальновизнані норми

міжнародного права.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів

України здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими

йому прокурорами.

Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою

Верховної Ради України за поданням Президента України. У своїй діяльності

Генеральний прокурор відповідальний перед Верховною Радою України і

тільки їй підзвітний (звітує перед Верховною Радою про діяльність

прокуратури не менше як один раз на рік). Строк повноважень Генерального

прокурора України – п’ять років.

Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему,

яку очолює Генеральний прокурор України, з ієрархічним підпорядкуванням. У

своїй діяльності вони дотримуються принципів незалежності від будь-яких

органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації,

громадсько-політичних об’єднань та їх органів. Працівники прокуратури не

можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.