Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-261-

звичайно, не є таємницею для наших європейських парт-

нерів. Наприклад, коментуючи перспективи європейсько-

го вибору України, колишній голова Європейської Комісії

та нинішній прем’єр-міністр Італії Романо Проді порівню-

вав вступ України до ЄС з приєднанням Мексики до США.

Європейській еліті важко собі уявити реалізацію обох цих

сценаріїв. Втім, такий погляд

є помилковим, оскільки іс-

торія не має «улюбленців» і фаворитів на всі часи.

Звичайно, досі, підстав для подібного оптимізму

не дуже багато. Так, наприклад, у контексті співвідношен-

ня «центр-регіони» Україна фактично йде латиноамери-

канським шляхом розвитку, для якого властивий швидкий

розвиток великих міських центрів, що відбувається за ра-

хунок

швидкого занепаду найближчої периферії. Найб-

лижчим наслідком зміцнення такої тенденції може бути

й латиноамериканський варіант вирішення конфліктів

на вулиці за допомогою «народних революцій», кулуар-

них змов і путчів. Ризики такого розвитку подій обумо-

влюються фактичною відсутністю послідовної державної

політики в більшості сфер суспільного життя, недолугістю

українського досвіду розбудови системи громадянського

суспільства

на засадах довіри та взаєморозуміння. Саме ці

європейські політичні цінності становлять помітний дефі-

цит на політичному ринку України. Останнім часом чи-

мало соціологічних опитувань, які проводилися різними

дослідниками громадської думки, фіксують тенденцію

формування в українському суспільстві запиту на «сильну

руку», яка в умовах економічної кризи має покласти край

політичному хаосу.

Втім, українська «перехідна» демок-

ратія, скоріше за все, запропонує свій варіант своєрідного

-262-

«демократичного авторитаризму». Передумовою для цього

можна вважати той факт, що в Україні відсутня монополія

на владу якоїсь однієї політичної сили, а політичні сим-

патії громадян розпорошені. Це дає можливість українсь-

кому суспільству не складати всі яйця в одного кошика.

Водночас подібна «політична олігополія» стає неефектив-

ною внаслідок відсутності дієвої та

реалістичної програми,

заради якої можуть консолідуватися різні політичні сили.

А, як відомо, якнайдалі зайде той, хто не знає, куди йти.

Це засвідчив досвід творення коаліції демократичних

сил та антикризової коаліції. Порівняння стратегічних зав-

дань публічних програм їхньої діяльності дає підстави

констатувати, що засади зовнішньої та внутрішньої полі-

тики, а також «меню

» завдань — у сфері гуманітарної полі-

тики, побудови сучасної європейської держави, розбудови

конкурентноспроможної національної економіки, якісної

сучасної освіти та науки — більше нагадують перелік пе-

редвиборчих гасел, ніж «дорожню карту» розв’язання стра-

тегічних завдань. За цих обставин новий політичний ре-

жим в Україні буде покликаний спробувати методом проб

і помилок вирішити

проблеми суспільства перехідного

періоду. Принаймні здається, що деструктивні завдання

розчистки будівельного майданчику для нової конструк-

ції вже навіть перевиконано.

Натомість, у конструктивній частині насамперед має

йтися про адаптацію української економіки до світових

цін на енергоносії, які вже ніколи не будуть «колишні-

ми», що неминуче вимагатиме амортизації та реструк-

туралізації національної економіки

. В умовах підготовки

до вступу у Світову організацію торгівлі виникає потреба

-263-

зміни структури бюджетоутворюючих галузей економіки.

Перспективними лишаються менш енергоємні порівняно

з традиційними індустріальними галузями економіки —

транспорт (особливо — розбудова транзитних шляхів з Єв-

ропи в Азію), будівництво, сільське господарство, торгівля.

Втім, політичне представництво в антикризовій коаліції

індустріального лобі, скоріше за все, поставить це питан-

ня під питання. Стратегічною метою лишається зміцнен-

ня

середнього класу як ключової ланки громадянського

суспільства. Саме стан цих справ буде індикатором про-

сування української влади та громадськості шляхом сві-

домого європейського вибору не лише у мріях, а й в ре-

альності. Зрештою, зайнявши руки і суспільну свідомість

розв’язанням конкретних внутрішніх проблем, можна

спробувати уникнути гострих ціннісних суперечок

з при-

воду «остаточного» зовнішньополітичного вибору (ЄП чи

ЄС, Ташкентський договір колективної безпеки чи НАТО).

Україна спочатку має знайти в собі сили визначити власну

ідентичність, виходячи з принципу відсутності постійних

ворогів і друзів, але наявності сталого національного інте-

ресу, завдяки чому можна буде знайти власну унікальну

нішу в мозаїці глобальної цивілізації

Тривалість чергової стадії трансформації залежить від

об’єктивних внутрішніх та зовнішніх тенденцій. У разі,

якщо буде знайдено компромісну програму розвитку Ук-

раїни, можна буде вийти з зачарованого кола перманент-

них виборчих кампаній і зайнятись вирішеннях нагаль-

них проблем. Це буде можливим, якщо неодноразові заяви

провідних геополітичних гравців щодо незацікавленос-

ті

у дестабілізації України виявляться щирими. Якщо ці

-264-

припущення виявляться хибними, заради виходу з транс-

формації, яка «зависла», як палена комп’ютерна програма,

скоріше за все, знадобиться масштабне «перезавантажен-

ня» всієї суспільної системи.

4.3 Особливості циклічного розвитку локальних

цивілізацій

Локальна цивілізація формується з різних суспільств,

які досягають цілісності завдяки єдності релігії (як прави-

ло, однієї зі світових), мови, культурних традицій, спільних

економічних та геополітичних інтересів. «Для різних за-

хідних націй «цивілізація» означає не те саме. Дуже відріз-

няється вживання цього слова насамперед в англійців і

французів, з одного боку, та

в німців — із другого. У пер-

шому випадку, — зазначає Норберт Еліас, — це поняття ви-

ражає гордість за власну націю та її значущість, за поступ

Заходу й людства воднораз, у другому, в німців, «цивілі-

зація» означає, певна річ, щось корисне, однак цінність…,

що стосується зовнішнього боку людини, тільки поверхні

людського буття»

290

Можна погодитися з думкою Н. Еліаса, який спра-

ведливо зазначає, що «поняття цивілізації до певної міри

відтісняє на задній план національні відмінності між на-

родами; воно акцентує на тому, що для всіх людей є або

— як на сприйняття його носіїв — має бути спільне. У ньо-

му виражається самосвідомість народів, національні

межі і

національна самобутність, які уже протягом сторіч не під-

лягають особливому обговоренню, бо цілком утвердили-

290

Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослід-

ження. — К., 2005. — С.53.

-265-

ся; народів, які з давніх давен розширюють свої кордони

й засновують колонії поза ними»

291

. Російський дослідник

Г. Гачев розглядає кочові народи як ферменти історії. «Вони

— орган розвитку, історичного руху. Але самі майже не роз-

виваються саме тому, що їхній рух йде в простір (зміна місць),

а не в час (зміна суспільств на одній землі)»

292

. Про інші фор-

ми міжцивілізаційних контактів казав М. Данилевський,

який допускав зв’язки між культурно-історичними типами

в формі колонізації, щеплення або удобрення. Тим самим,

як слушно зазначає В. Афанасьєв, «він визнає єдність люд-

ської історії», на відміну від О. Шпенглера, який постулює

«незалежність і замкненість високих культур»

293

Узагальнююче визначення поняття цивілізація дає

М. Делягін: «Цивілізаціями є культурно-історичні спіль-

ності, об’єднані не тільки економічними зв’язками, а й більш

глибокими факторами, пов’язаними з близькістю культур,

— схожими системами цінностей і мотивацій, світоглядом,

способом життя і способом дії»

294

. Найчастіше локальна

цивілізація розглядається як нелінійне монадне утворен-

ня, в якому в цілому відтворюється всесвітньо-історичний

процес. І. Валерстайн визначає цивілізацію як «сконструйо-

вану уяву сучасного про минуле»

295

. Дійсно, на межі ХХІ ст.

людство вступило в якісно новий період духовного розвит-

ку. Деякі філософи навіть кажуть про можливість другого

291

там само. — С.55.

292

Гачев Г. Ментальности народов мира. Сходства и различия. — М.,

2003. — С.256.

293

Афанасьев В. В. Историческая социология Данилевского, Шпенглера

и Сорокина // Социологические исследования. — 2005. — № 5. — С.130.

294

Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. — М.,

2003. — С.343.

295

Історична соціальна наука в світ-системній перспективі. — Х., 2005.

— С.26.

-266-

осьового часу, який, за визначенням К. Ясперса, визначав

напрямок духовно-релігійних пошуків людства протягом

майже 2,5 тис. років.

Процес глобалізації, охопивши політичну та економіч-

ну сфери, поступово поширюється на поле світської культу-

ри та на духовні засади провідних світових релігій. За цих

умов актуалізується проблема розвитку діалогу локальних

цивілізацій, що є необхідною

передумовою для збережен-

ня людства в третьому тисячолітті від Різдва Христового.

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує науковий

аналіз світових релігій, які насправді є ментальним під-

мурком існуючих локальних цивілізацій.

Взагалі проблема співвідношення духовних та ма-

теріальних першоджерел людської історії постійно пере-

буває у фокусі уваги філософської думки. В

різні епохи

домінував, як правило, один з цих підходів. Проте досить

часто навіть ідеальні за своєю суттю явища намагались по-

яснювати суто матеріальними причинами, хоча глибинні

процеси історії, обумовлені подіями, що відбуваються, на-

самперед, у свідомості

296

Водночас на підсвідомому рівні формується психологія

людської релігійності, підгрунтя якої складають архетипи.

Це поняття ввів до наукового обігу психолог Карл-Густав

Юнг, який визначав архетип як нераціональне підсвідо-

ме, тобто абстрактну душу, спільну для всіх людей, навіть

якщо вона виявляє себе через індивідуальну свідомість.

Як зазначав Х. Отега-і-Гасет, «

досі те, що вважалось розум-

296

Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы истории — 1990. — № 3. —

С.144.

297

Ортега-и-Гассет Х. История как система // Вопросы философии. —

1996. — № 6. — С.102.

-267-

ним не було історичним, а те, що вважалось історичним,

не було розумним»

297

. Виникає запитання, які соцієтальні

психологічні характеристики впливають на різні типи роз-

витку локальних цивілізацій? Отже, архетип — це зафік-

сований колективним несвідомим культурний стереотип,

який впливає на поведінку та історію людства

298

Оскільки архетип є феноменом людського несвідомого,

котрий проявляється в культурі та релігії, то йому властива

певна соціально-історична динаміка, яка має свої законо-

мірності. Першу спробу показу взаємозв’язку між розвит-

ком світової історії та ідеєю архетипу на прикладі розвитку

локальних цивілізацій зробив О. Шпенглер

299

Досвід багатьох поколінь, накопичений у духовних

скарбницях пам’яті культур багатьох народів, загалом

формує ландшафт архетипів локальних цивілізацій,

кожна з яких є частиною світового цивілізаційного про-

стору, та уособлює певні групи народів, етносів, держав,

які самоідентифікуються спільністю духовних, культур-

них, етнічних, релігійних цінностей, історичних доль та

геополітичних інтересів

300

. Кожну локальну цивілізацію

можна ідентифікувати з певною світовою релігією: Захід-

ну європейську та північноамериканську — з християнс-

твом католицької та протестантської конфесій; Православ-

но-християнську — відповідно, з православ’ям; Ісламську

— з ісламом; Індуістську — з індуїзмом та буддизмом; Да-

лекосхідну — з конфуціанством та буддизмом. Ця типоло-

298

Карл Густав Юнг. Душа человека. Шесть архетипов. — К., 1996. —

С.296.

299

Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории.

— М., 1993. — С.11.

300

Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М.,

2001. — С.17.

-268-

гія нині існуючих локальних цивілізацій, на нашу думку, є

більш логічною, ніж запропонована С. Хантінгтоном, який

виділяє вісім живих цивілізацій: західну, конфуціанську,

японську, ісламську, індуістську, православно-слов’янську,

латиноамериканську та африканську

301

Першоджерела архетипів кожної зі світових релігійних

систем — індуїзму, буддизму, християнства, ісламу — за-

фіксовані у відповідних Священних Книгах, які є не лише

чистим духовним джерелом, а й найважливішим пред-

метом наукового аналізу, напрямок якого має спрямову-

ватись на пошук спільних архетипів всіх світових релігій.

Традиційно диференціація релігій умовно здійснюєть-

ся за

географічним принципом. Виділяються релігії, які

сформувались на схід і на захід від гір Гіндукуш. Відповід-

но, Божество західних релігій «відкрито історії» персоніфі-

ковано, а східні релігійні системи взагалі не мають моно-

теїстичного Божества в західному сенсі

302

. Ця принципова

архетипічна відмінність апріорі ускладнює процес форму-

вання механізмів міжцивілізаційного діалогу та взаємодії.

Суттєво впливає на цю комунікацію також історичний со-

ціокультурний вік кожної зі світових релігій та відповідних

локальних цивілізацій.

На сучасному етапі розвитку соціологічної думки все

ще переважає точка зору К. Г. Юнга щодо незмінності ар-

хетипічних

характеристик суб’єктів. Тим самим апріорі

теоретичні моделі, побудовані на підгрунті цього посту-

лату, втрачають важливу характеристику соціальної ди-

301

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. — 1994. — № 1.

— С.35.

302

Helmut von Glasenapp. Die Fünf Weltreligionen. — München. — 1992.

— S.12.

-269-

намічності. Ми дотримуємось іншої точки зору, яка поля-

гає у визнанні історичності архетипів і, відповідно, їхньої

трансформації у процесі розвитку суспільного організму.

Аргументи на користь цієї тези можна знайти в філософії.

Так, з цієї точки зору незмінним суб’єктом є Божество (або

за Гегелем — Абсолютна Ідея). Воно не є об’єктом

творчості

Вищого Розуму. Навпаки, Творець є суб’єктом, відповідно,

все інше є плодом його творчої енергії, відповідно, підвлад-

не часу, тобто змінюється. Проте на підставі цього підхо-

ду складніше описати характеристики архетипів світових

релігій, та пов’язаних з ними локальних цивілізацій.

Статична модель архетипів репрезентує наступні виз-

начальні риси: індійсько-

буддійська цивілізація розкри-

вається через пріоритет поклоніння життю; конфуціанська

— через превалювання етико-центристського підходу, вод-

ночас вона характеризується готовністю до інтерпретації

традиційних цінностей у дусі часу; західна цивілізація йде

римським шляхом; православна — це шлях зачарованого

пілігрима; іслам — шлях воїнів Аллаха

303

. Методологічно

помилково розглядати іслам як консервативну релігію, яка

лишається незмінною з часів Пророка Мухаммеда. Навпа-

ки, «ісламський світ формували народи різного походжен-

ня та рівня розвитку, а влада, яка намагалася уніфікувати

людей і країни, безперервно оскаржувалась суперницьки-

ми династіями»

304

. Слід зазначити, що соцієтальним (за-

гальносистемним) характеристикам людини, суспільства

та цивілізації властиві соціально-історичні зміни. Для пе-

ріодів революції та коеволюції, для яких властивою є сис-

303

Василенко И. А. Политическая глобалистика. — М., 2000. — С.64.

304

Сурдель Д., Сурдель Ж. Цивилизация классического ислама. — Ека-

теринбург, 2006. — С.6.

-270-

темна криза, навряд чи можна говорити про визначені

загальносистемні цивілізаційні характеристики. У цьому

випадку, скоріше, можна казати про флуктуації як стан

динамічної рівноваги.

Отже, для інволюційного періоду розвитку цивілізації

характерними будуть — екстравертність (спрямованість

соцієтальної психіки на матеріальну сутність зовнішніх

об’єктів), ірраціональність, емоційність, інтуїтивність (ус-

тановка соцієтальної психіки на абстрактні ідеали

), екзе-

кутивність (гендерне жіноче, спрямоване на процес). А для

періоду еволюції визначальними з точки зору нашої мо-

делі будуть — інтровертність (спрямованість на духовну

сутність), раціональність, прагматичність, сенсорність (ус-

тановка на земні цінності), інтенціональність (гендерне чо-

ловіче, спрямоване на результат). З огляду на це можна кон-

статувати, що найбільша інтенсивність соціокультурного

обміну буде властива соціальним системам, які перебува-

ють в еволюційній стадії розвитку. Навпаки, соціальний

організм, який знаходиться в інволюційній стадії розвит-

ку, і через це його поведінка визначається іманентною за-

критістю, не буде налаштований на сприйняття зовніш-

нього соціокультурного впливу. Таким чином, розвиток

архетипів світових релігій у запропонованій теоретичній

моделі відбувається

через відповідні етапи розгортання

«універсального соціального циклу», які теоретично мож-

на веріфікувати за допомогою системи показників.

Розпочнемо наш аналіз зі Східної релігійної традиції,

яка є далекою від персоніфікації Божества. Для неї також

не є властивим загострене відчуття історичності буття. Ба-

гато хто з дослідників називає буддизм та конфуціанство