Бойко А.В. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 9

Подождите немного. Документ загружается.

254

оце, висіляють, чсоловіê попросив, і нам дали план. Таê яê ми жили,

оце мої батьêи, таê вони оставалися ще там, ó хаті, а ми... Це яê Ос-

троãляд, таê він просив, дай мені план. І оце йомó дали план, і ми

стали строїться. Строїлися, синочоê, óсе місили рóêами, óсе

місили.

Їздили оце по оцей êирпич ó Запорожжя на сіліêатний завод. При-

везли, один, за один вечір... Воно бóло ãлиняне! Оцево. Глиняне бó-

ло... А тоді обіêлали...

Василь Ниêифорович: Вальêи... А тоді обіêлали. А êлали зразó з

вальêів. А то впослє вже обложили, шоб

не мазать.

Анастасія Арсентьївна: Да. А тоді вже ж... Тож всіãда мазали –

ãлина, мажеж, білиш... А тоді ж стала ж оце таêа возможность, шо

стали обêладать. Таê ми привезли êирпича, та пообêладали, та оце

таê і віêó доживем. Бо це вже ж і нема... Оце

тóт, óтóто хатêа в нас

таêа стоїть. Там жила женщіна таêа німа. Таê вона одна бóла, і ото

таê в неї... Брати виãнали хатó, і таê вона й не.. Ото таêі й в нас бó-

ли... У нас то, êонєшно, бóли л

óчі. Бо ж й з хазяйнами. Й самі ще

бóли молоді, сильно робили... А тоді вже ж стали оце шлаêоблоê,

більш ставить, можна бóло й дерево, яêоãо хочеш, й шиферó, все

бóло! А тепер!

[Церêва наша]... Таêа вона бóла. На всю

Запорожсьêó область.

Красива! Її з Запорожья видно бóло, нашó церêвó. Дóже-дóже ãарна

бóла. Стояла вона яêраз де оце... Прямо на стадіоні! Де оце стадіон,

а тіêи ó дрóãі... Оце де ваãон стоїть отійо...

Василь Ниêифорович: Нó, стадіон. Там є та

ê. І входиш от церê-

ви, стадіон, і налєво... Де Алєя, Алєя слави...

Анастасія Арсентіївна: То бóла сторожêа, церêовна, оце де січас

церêва в нас. Витребóвали, витребóвали її, оце вже яê начали церê-

ви одêривать. І ми ото ходили, селяни, і нам її отдали. Це цей пред-

сєдатєль бóв тоді, шо січас, [Райна], і оце вони її нам отдали, це бóла

церêовна сторожêа. Там ото хор óчився. Нó, таêе, яê дом таêий, це-

рêовний. Церêовно-приходсьêа шêола. Училися там. І таê воно на-

зивалося. А церêви нема! Я знаю яê, от я помню, яêа вона

бóла! І

ходила в нею дівчино, в церêвó. Яê óже її валяли, розбирали – ни

знаю! і наче я не бачила. Не знаю. Видно, чи не ходила, чи воно в

забóдьêó пішло... От не знаю, яê, яê її валяли, оцю церêвó. Оце, на

томó, на Домі êóльтóри, тóт êамінь... А êамінь бóв, таê таêий!.. Бі-

лий, таêий, не вищерблювавсь, не виêришóвався. Дóже хороший

êамінь. Камінна бóла, біла. Хароша церêва... Нó, це на êлóбові, тóт є.

Із неї... Тоді отам, іще в нас шêола є,

старе êладбище, над ãорою, таê

255

там... Хтозна шо воно там! Позаêладóвані віêна... Чи спортівний

бóв, чи шо...

Василь Ниêифорович: Спортзал! Да. Тепер...

Анастасія Арсентіївна: Ото... Таê там бóв забор тоже. Здєланий...

Оце таêий яê біля церêви.. Нó, розібрали. Нó, то тоді хай óже. Таêе

шо за

êривалися, церêви. Можна, єсть же ж люди, шо можна ж бóло

не валять таêó êрасó. Таê яê оце ось Лєнін стоїть, ó нас. Хай собі

стоїть, да? Для історії, для... Отаê би й церêва ж. А то ж ó нас таê:

розвалили... Розтяãли, розхрести... Ферми отаêі поробили

бóли. І

отой, стоять оце, наше начальство... Де... Той [

нерозбірливо

] ще й не

дóже попаде. Нó, оце ãолова, бриãадіри, шо бóли, êладовщіê, інже-

нери. Аãа! Розбирають. Кладóть сюди. Ті хлопці, ті шо роблять, êла-

ди сюди. Хароші óãольниêи... Поãрóзили – біãом! Привезли, сêинó-

ли. Уже собі по настроїли... Шо ж... Роз...

Пооãорожóвалися... Кана-

ли де бóли оце ж в степó, бетонірóвали

Василь Ниêифорович: Хароші плахи. Тóди, сюди! Сюди нема,

нашо воно нада! Грóзять, та й óсьо!

Анастасія Арсентьївна: [На селі тóт разні, яê то êажóть, дражни-

лися... На одних там êажóть

Ходóни]... Називали! Нó, не дражніння,

а таê... Знаєш яê... Ось нас... В мене батьêо бóв... Правильно він счі-

тався Арсентій. Арсентій. А таê називали йоãо Сєня! Сєньêа!

Василь Ниêифорович: Значить, бóв двір Сєньêів! То Батовжêи,

то Сєньêі! А фамилія Батовсьê

ий.

Анастасія Арсентьївна: І таê і êазали на нас: “До Сєньêів”! [

Смі-

ється

]. По імєні хазяїна. А то... То Зозóлі! А то Калашниêи. Отаêо-

во. Це то хвамилії, то по імені. Чи прадіда. Таê називали. Аãа. Це

бóло, бóло. А таê шоб тóда, в дальню старовинó... Оце ж яê взять,

оцю вóлицю, де Михайліченêа.

Це ж вона вже стара Михайліченêа.

Після войни. Там бóв один дядьêо, пішов, поãиб оце на переправі...

Да... Він... Поãиб, êанєшно... Тож, тепер називається йоãо óлиця

Михайліченêо. Це ж óже... Оце вже наша. А ранше воно бóло оце

тіêи читирнадцятий. А первий

êвартал, в нас ото первоãо êварталó

не бóло! Шостий. Сьомий, восьмий, дев’ятий, десятий. Ми на низó

бóли, мать, одинадцятий. Да? Чи, може, дванадцятий?.. Ото таê бó-

ло. По номерах. А тепер, тоді óже, по Шевченêа... Оце ж поназива-

ли.

[Бóли на селі шептóни яêі-то, бабêи]... Бóли, бóли, бóли! Цьоãо

бóло!..Бóло... [Остроãляд Тетяна – êості править]... Править! І бóла

та, Устіна Шахровсьêа. Направляли... Це, оце, оце вжі, óже. А і... І

256

ранше бóли. І бóли таêі шо діди. Діди бóли таêі, шо оце êоняêа, е, яê

шось з нею неблаãополóчнє, до діда поведóть, дід справе. Я сама, ще

дівчиною бóла, біãали таê, і яêось таê шо біãла, чи стрибн

óла, шо

воно [

нерозбірливо

]. Таê ще дядьêо направляв давній. Не óчений. А

давній дядьêо. Таêий яê батьêо мій... Таêий яê мій батьêо, може

трошêи старіший – направляв мені ноãó. Давно й давно. Це бóли

таêі, êостоправи. Нó, бóли таêі, шо нам не приходилося, бо

ми вже

оцьоãо... Ми вже оцьоãо, і то вже... Може, й є ще таêоãо, оце нашоãо

возрастó, та вже ж, більше по сємдєсят ãод. Таê може, й ще таêі, шо

таê, êóмеêали, або баба бóла таêа, або абошо. А ми... І тоді

не знали, і

тепер! Не знаєм... Нó, а бóли таêі люди, шо... І мене водила. Захво-

ріла я, шо опóхло оцево, і я очима прямо не можó бачить, і... Таê ме-

не водили там до однієї баби, вона... Її чоловіê і мій батьêо – рідні

брати бó

ли. А тіêи вона ó цьоãо, батьêовоãо брата, вже бóла дрóãа

жінêа. Здорова таêа! Красива! І оце вона шепче. Таê мене, повели

там. [

Сміється

]. Лежиш там, вона оце мнеться під ãрóдьми, під ніс

все шепче. А в неї син. Таê біля ãрóби, на êроватці. Таêий тоже, яê я.

Там шось балóвавсь, балóвавсь, і переêинóв чавóнчиê ó дóховці. А

вона шептала-шептала, а тоді на ньоãо

подивилась, начала йоãо ла-

ять, а він же сміється, і я засміялася, хвора лежó. А тоді баба полая-

лась, і вп’ять начала шептать. Таê хіба то шептóхи таêі? [

Сміється

А воно – шо день, та хóже, шо день, та хóже! Та повезли ж мене в

Василівêó. Пашó Сидоровó – це Грóздів шо – і мене, з нею, ще їзди-

ли. Поêойний той, Жорêа. Я же ж йоãо бóло?.. Шо ось...

А ноãó направляли, і дядьê

о Тихон, о. Один раз я робила, та

впала – таêа ãолольодиця бóла, я ó садибó їздила, на êóрятниêó ро-

била, тóди аж êрай – самий êрай села. [

Нерозбірливо

]. Дóмаю – пі-

дó, до êрьосноãо. Зав’язана рóêа [

нерозбірливо

]. І тóт же ж яêраз

біля оцьоãо êлóба, óже оце таêе. На, на автобóс. У ãород їхать. І рóêа

забинтована. Коли наш Юрій Дмитрович. Врач. Він виходе відділя:

“О! А шо це в вас таêе?” А я êажó: “Та ви знаєте

шо, Юрій Дмитро-

вич? Раз таê óже прийшлося, таê я вам сêажó: шо впала, та забила

рóêó, та дóмаю до Фросьêи йти”. А він êаже: “Розвязóй”. Розвязала

рóêó, він мені взяв ото таê... Тóт же ж, на томó! Каже: “Знаєте шо?

Не йдіть до Фросьêи. Оте, й оте, й оте робіть, і êоли можна бóде

прийти, я...” І таê я стала робить, і êомпрес êласти... І пройшло! Ка-

же: “У вас таêе бóло – прозтяженіє сóхожилій. Ви óпали, сóхожил-

ля розтянóлися. Нó, то таê. Нó, й харашо. Бóдете самі

робить”. Ото

таêі бóли! Бабêи бóли таêі шо, êажóть, шептóхи. Бóли, самі жили.

257

Райна Василь Федорович, 1925 роêó народження,

Райна Марія Маêсимівна, 1927 роêó народження,

с. Сêельêи Василівсьêоãо районó Запорізьêої області

Василь Федорович: Мій батьêо бóв хліборобом, і дід, і прадід.

Тоді ж плавня бóла – і сêотинó держали, і молодняê держали. [Ба-

тьêи, діди] сêелянсьêі... Бóли, значить, заможня. Стали “êóлаê”: по-

забирали в нас все. І жили в плавні. Таê батьêо наш

заболів тóбер-

êóльозом, то ми вийшли сюди, на верх.

Таê, жили хóторами. Там бóв хóтір “Лопóшна”, і низ. Таêі хóто-

рêи по 5, по 6, по 10 хат. Робили таêі ставêи, обтинали лозою, від-

тіль, відтіль [валонóвали] і помазали. У діда б

óло три сина взрос-

лих. Всі работали, от і бóло хозяйство. Бóло четверо êоней, пара во-

лів, все забрали.

В тридцятих ми вийшли в плавню. Нас бóло троє в батьêа. За-

брав він нас, зробив землянêó, в плавнях, і ми там жили. Там одне

віêонечê

о зробили яêесь та і все. Бóло ж ãонєніє, називали êóрêó-

лями. Тóт же не бóло жизні. Забирали тоді людей, висилали на Сє-

вєр. А дід, шоб не забрали, пішов в плавню. А слідом і батьêо. Та не

хотіли в êолхоз іти ще ж. Та ба

ãато [не хотіли]... Нó, робили. День і

ніч, ото й êóлаê. Чóжими рóêами не робили. Самі робили, порядоê

бóв, ото й все. Тоді ж давали по 5 десятин на хлопця. Три хлопця,

ото тожі ж êóлаê. Сім’я бóла велиêа.

[Батьêи розêазóвали за

революцію]... Та бóв Махно! Хата ще та

є, де він стояв, по шостомó êварталó. Ото ж то Махно приходив, то

Марóся яêась носилась, а народó жить не давли. Це ж яê заходять,

таê зразó ãраблять. Де в êоãо хароший êонь понравився, зразó заби-

рають. Бóв ã

олод. А люди мерли на ходó.

В [19]47-мó [бóв ãолод]. Та бóв, бóв, яêийсь недород. Все на êо-

ровах робили, і орали, і сіяли. Оце ж всіх збирали, і підписóють на

обліãації [

сміється

]. Та десь трохи вертали. Аж яê Хрóщов став да-

вать, а де ж ті бомашêи? Поãóбили.

[У войнó]... Партизани бóли, але таêож велиêоãо таêоãо не бóло.

Хлопці орãанізовóвали óсе, але хтось продав їх, і їх розстріляли.

Парашютисти їх тоді називали. А люди ж бóли різні. Бóли й таêі,

шо й нашим. І вашим. Він прийшов, тебе продав. Німці ж обіщали,

шо дамо землю, яê хто сêаже нам.

Опитування провів В. Мільчев (серпень 2001 р.).

258

Марія Маêсимівна: А тóт дальше ó Райнів ó домі бóв підвал. Ото

в томó підвалі вони сохранялися. А яê їх виêрили, то розстріляли. І

тих, хто помаãав їм, близьêо 12 чоловіê. Один тільêи óтіê. [Німці

êолхози не ламали]... Ви знаєте, не ламали.

Василь Федорович: Люди переходили

на десятидворêи.

Марія Маêсимівна: А ждали наших людей, шо вернóться.

Василь Федорович: А яê освобождали нас, то ми виселились ó

плавню. Бо виãанали людей наших, і ãнали ãеть. І з центра виãнали

на дороãи, і ãнали тóди на Балêи.

Марія Маêсимівна:

Хто де дома бóв, ãнали всіх. Але більшість

втеêла. Оце êоровêа, на êоровó приробили тачечêó яêóсь, і ото на

первий слóчай óзяли мóêи, тоãо-сьоãо, й самі в плавню. А топить же

ж êанєшно... Бо яê німці побачать димоê, і застрелять. Й партизани

помаãали людям, ходили й êазали – не топіть, не розводьте воãню

ніяêоãо. А німці стояли на вершинах. Це, значить, ãряда в плавнях.

Таê називалась.

А тоді без êорови ніяê. Тоді ж êоровами і возили, і орали, і сіно

êосили. Оце таêе яромо – на парó êорів, і

запряãали ó ãарбó. Та дої-

лася трохи, і работала, і добре работала. А яêа жінêа дóжча, то й са-

ма в êосарêó впряãалася. Сама êосарêó тяãне. Оце ж êосять, сêида-

ють. А ми оце біãаєм. Босі, боже, стерня êолиться, отóт всєãда ã

олоê.

А все одно, вони носяться і сêидають, а нам треба вирівнювать і

сêладать, бо із-задó вже дрóãі йдóть, ті, шо снопи в’яжóть. А тоді

вже ті снопи звозили, і тоже ж êоровами. Звозили ó таêó невеличêó

сêирдó. Тоді вже яê начнóть мотором

обмолачóвать... Коні ж пішли

на слóжбó, в армію. Тóт êоровами, êоровами все робили. Це ще і пе-

ред війною. В нас тóт [

нерозбірливо

] êоні бóли, та ті êоні, а сêільêи?

Я вже й забóла, сêільêи. Оце ж êоней ãотовили в армію.

Василь Федорович: Фондові êоні. Їх не запряãали, нічоãо на них

не робили. Тільêи êормили. В êоній бриãаді стояло по п’ять-сім

пар.

Кормили їх харашо, на роботó вони не ходили.

Марія Маêсимівна: А тоді вєтврач бóв ó нас, Васильченêо. Не

знаю, хто вже йомó заплатив ãроші. Хто йоãо визвав, але він ті êоні

дав óêоли. Сап. Сапом заразив. Тяжêою хворобою для êоней. Під-

êóпив хтось. Це

вроді таê бóло. По пошті йомó присилали ãроші. А

він не отêазався, взяв їх. А тоді ноччю приходять: “Ви отêóда взя-

ли?” Взяв, значить, за це нада отработать. Оце ящиê ліêарства. Це

йоãо, значить, заставили таê зробить.

259

Василь Федорович: Йоãо яê шпіона забрали. А шо з ним зроби-

ли, не знаю.

Марія Маêсимівна: [А в 1933-мó ãолод бóв]... Плавня спасала.

Риби дóже баãато бóло, баãато озер. Отóт недалеêо бóло холоднень-

êе, Кривеньêе. Аж до Мєлітополя польз

óвались плавнею. Гнали хó-

добó. Сіно êосили.

Василь Федорович: Я знаю Лепехóвате, Піснóвате, там ото – Го-

робець. Оце помню даже, де вони бóли. Але це ж зараз море. А вред

тим морем зробили велиêий. Тóт можна бóло і сêотинó держать. І

сіно êосить

. Жила сêотина тóт, людей присилали сюди, вони тóт

жили. І доїли тóт, молоêо здавали. [Рибó] ловив хто сêільêи хотів.

Піймав там десять êілоãрам для себе. Продавать не продавали, а для

себе ловили. В основномó ятерами. Це ж бóла таêа риба –

щóêа,

лин, êарась. А весною і êороп бóв.

Марія Маêсимівна: І êорзинами ловили. Ото більші ãілêи пос-

пилюють дрібними. А зверхó – ще яêось, і рóчêа. І ото таêою êорзи-

ною ловили. Під осінь риба êрóпна. А бóли таêі озера,

шо підсиха-

ли. Таê ото підеш, наривачêó взяв, лови собі. Мій батьêо в плавні

бджоли держав. Таê оце яê виходили, таê треба йти. Оце êаждий

виходний треба йти по той мед, бóв він неладний. Йти ж не хочеть-

ся, а треба, бо поêачають мед. Це ж весною вода

прибóвала, то ро-

билось таê, яê ото зараз море. Але недовãо – неділі зо дві. А потім

вода спадала.

Василь Федорович: Яê вода спаде, то можна бóло і сіять. Оце ж в

нас основна êартошêа бóла на ãряді. А то в плавні. Оце собі латочêó

за

êопаєш, земля рихла, хороша. Посадиш цеберêи дві, а наêопаєш

дóже баãато. [Пасіêи]... Та їли. Таê їли, для себе в основномó. Та

тримали не по баãато – по 5-6 вóлиêів. Але тóт бóли взятêи сильні,

бо цвітó бóло баãато. Цвів дóрман, цвіла лоза. З верби начиная. Ве-

рба зацвіла, пчьолêа вже пішла на пашó, а тоді всяêі трави: желєз-

няê, дóрман, і разне таêе. Ми ж не знаєм, яê ті трави звать. Зарослі

бóли таê шо... В основномó верба, осоêор, в’яз. І д

óби ріденьêо бóли.

Поêи плавня бóла, вóлиêи майже в êожноãо бóли. Ото дóплянêи,

або таêе. Оце яê аêація цвіте, таê пчьоли пасóться, а потом на трави

йдóть.

Марія Маêсимівна: [А яê стали затоплять, то ліс вивозили]... Тóт

яêось ЛЗУ, чи яê воно там називалося. Орãанізовóвали таêе підп-

риємство – чистили плавню. Вирізали, вирóбóвали, вивозили. Ви-

чищали. А тоді, яê залили водою. Тоді ж до береãа сêільêи дерева,

260

сêільêи дров до береãа прибóвало, дóже баãато. Та вивозили всіх на

ãорó.

Василь Федорович: Протів власті тоді ніхто не моãо шось ро-

бить. [Моã] ити? Нó, êаждий. В плавні бóла дóже сильна лоза, êор-

мова. Але вони залили. Дóмали риб

ó розводить, а вона виздихала

вся.

Марія Маêсимівна: [А ось фабриêа, шо меблі робила, вона в вас

ще до войни з’явилася]... Тільêи вона сначала занімалась віниêами.

А вже потом начали меблі лозяні робить – êроваті, êрєсла – все з

лози. А вже потом, яê плавню затолпили. То стали

робить меблі з

дерева – столи, стільці, навіть таêі шифанери, неважнецьêі. Але ж

тоді в людей нічоãо не бóло, то й то бóло добре.

Василь Федорович: [Чоãо село Сêельêа називали]... Та хто йоãо

знає. Тоді й люди селилися біля води. Тоді в

óлиця бóла Басаньêа –

там де рибêолхоз зараз. Тоді жили по тій вóлиці. Тóт бóло êаміння

вивернóте, бóло з чоãо строїть. Ото Басаньêа, то бóли нижня. А тóт

на верхó вже [

нерозбірливо

] звали. Це бóло таêе, шо билися, один

одноãо били. Не можна бóло тóди до дівчат ходить, бо там хлопці

отлóплять. А це Собаêарня бóла, отóт на верхó. Тóт же бóв êар’єр

êам’яний. Послє войни тóт б

óли штольні. Камінь пиляли таêими

пилêами велиêим. Оце яê шлаêоблоê таêий робили. І давали на

стройêó. Строїли свинарниêи, сêотарниêи.

Марія Маêсимівна: Це село ще старе, вóлиця вдоль плавні.

Вверх тóди дальше – то новосьоли. Саме перше, це бóло біля

річêи,

тóт бóла річêа Конêа. Ото понад Конêою бóла óлиця долãеньêа. А

потом потрошêó почали виходить. Оце наша вóлиця, мабóть. Най-

перша. Оце нашій хаті, мабóть, сто роêів. Це ми вже потом êирпи-

чом обêладали. А

оце дрóãа, це ми з êаменю пообêладóвали. А оце

стара – це батьêівсьêа хата.

Марія Маêсимівна: [А за совєтсêой власті держали по одній êо-

рові, чи можна бóло по дві]... Але мабóть по дві не дозволяли, бо ó

всіх бóло по одній.

Це зараз люди тримають і по дві. І по три. [Кол-

хоз] баãато сêотини держали, свиноферма бóла велиêа. Дойних са-

мих êоров бóло три тисячі.

[Хата наша з] вальêів. Оце наêладали соломи в ãлинó, оце тóдт-

сюди поêачав, і от о ложиш. З дноãо боêó досêи, і з іншоãо – досêи. І

оце йоãо досêами вальêóють, запихають, запихають.

261

Прінь Миêола Єфремович, 1926 роêó народження,

с. Сêельêи Василівсьêоãо районó Запорізьêої області

[Я] народився в Сêельêах… [Батьêа звали Єфим Афанасович,

1889 роêó народився... А мати звали] Василіса Романовна. [Батьêо]

êонешно, воював. Помер дома ó [19]54-м... [У першій цей війні]...

Да, воював. Да забирали їх ото і воювали, [ó степах]. Забрали і все. І

воно ж таê, і наші... В

мене брат в два ãоди вмер, він [19]14-ãо ãода, а

дрóãий, менший, пацан бóв цей тóт, в Отєчєствєнó, [

нерозбірливо

Тоді в [19]20-мó ãоді...

Нó це з [18]60-ãо ãодó [давали землю] [

нерозбірливо

]. Давали на

хлопця. А дівчата не вчастóвали. [Це дідó ще]... Яê сини є, то за те...

А за дівчат не давали. [А сêільêи ó ньоãо всьоãо бóло]... Не помню.

Нó, батьêо, це я бóв, потом брат один, а потом нас три хлопця бó

ли,

Отож, роздавали землю.Там я не знаю, шо бóло, сиротам, шось таêе

бóло, видялялось. [

Нерозбірливо

]. Нó, шо то давалося на сирот. Та

й тепер, дають-дають, а там хто до êоãо…

[Батьêи розповідали про село]… Голод сильний бóв. [

Нерозбір-

ливо

] Колхоза вже не бóло. Начиналося Нó, шо? Прийшли [

нероз-

бірливо

]. Нас троє дівчат бóло, нас три хлопці. [

Нерозбірливо

] ба-

тьêів, а то материне [

нерозбірливо

]. Нó, вот прийшло врем’я отда-

вать. Нада бóло êобилêó êормить, там, по хазяйствó [

нерозбірливо

На слідóючий ãод – отдай тóда. О. [

Нерозбірливо

]. Отдали тó êоби-

лêó. Я пішов рибаêом робить [

нерозбірливо

]. Забрали. Забрали за

те, шо не рощітався з ãосóдарством [

нерозбірливо

]. Послідні два ãо-

да просидів там [

нерозбірливо

]. Нó, шо? [

Нерозбірливо

] Предсіда-

тєля êолхоза перебрали [

нерозбірливо

[А яê німці]... Шо там, по шеснадцять ãод... Яê ми тóт жили, ó

[19]41-м пришли [німці], нó, шо я тобі сêажó, вони ше нам не дохо-

дили, шо орãанізовано бóло лóче, яê ó нас [

нерозбірливо

] прийшли.

Пришли – êолхоз [

нерозбірливо

]. Все, все забрали, [

нерозбірливо

]

етіх êоней. А давали êаждомó êоняêó, на двох. З сóсідом. [

Нерозбі-

рливо

] А еслі воно в бороні? Всі êоняêи [

нерозбірливо

] хто побли-

же бóв тот траêтора óзяв, ãрошей нема ж платить [

нерозбірливо

Шарапов той мóжиê бóв хороший, хазяйствєний, ніхто йоãо не боя-

вся, і всі защіщали, прийдеш, возьме в тебе вили і обернóвся і пі-

Опитування провів О. Мірущенко [серпень 2001 р.). Дешифрувала аудіо-запис та

створила транскрипт З. Мережко.

262

шов. [

нерозбірливо

] таê жить можно бóло [

нерозбірливо

]. Яêий цей

бóв [

нерозбірливо

[Після войни повернóлся] ó êолхозі работав. На животноводстві

работав, і механіêом тóт работав. Ходив [в плавню], а чоãо ж, плав-

ня бóла, ходили. [Яê там бóло в плавнях тоді]... Яê сêазав би, бóло

воно і хорошо бóло по сравнєнію. Нó, шо? Випас

êа сêота... Це я по-

нятіє не імів, шо б це сêот, цілó зімó пас. Нó, це тіêи. Я б сêазав, сêі-

льêи бóло êомара, заїдало, страшне бóло. Щас-то йоãо нема. Море

воно хóже, нó, ãосóдарствó нада. Свєт

там... Провели орошеніє бóло,

орошеніє, êоли бóла êолхозна сістєма, орошєніє ó êолхозах, поли-

валося, а сей час все ãроші, надо ãроші платить за все платить. Гроші

собствєнніêó. Хоть давайте ãроші, хоть нема нічоãо [

нерозбірливо

А таê...

[А яê Хрóщов]... Яê до рóêоводітеля ставиться. Хліб при Хрó-

щові по шіснадцять êопійоê бóв. І êовбаси [

нерозбірливо

]. Яê воно

бóло, де воно бралось, нó, шо людям бóло. Хліб пітнадцять, восім-

надцять – це вже недешевий, сосісêи подешевлі бóли, хліб дороãий

це рóбиль сороê стоїв. [

Нерозбірливо

[А яê Сталін]... Сложно, я не знаю. Хто яê балаêа. Бóло то роз-

êазів баãато. Одні êричали “Всі на хронт, і впєрьод за родінó, за

Сталіна”. Яê не бóло, а êричали. Інші доêазóють, що ні – ні не прав-

да. Кричали. Нó, ясно. Кончилась

война – начались достіженія на

роботі. [

Нерозбірливо

]. А всьо равно, всьо равно, êоли перве начи-

налося, хто йоãо оце робив, оцю дємоêратію. Ай, [

нерозбірливо

Хоч яê дємоêратія, а [

нерозбірливо

] должні бóть. [

Нерозбірливо

]. Я

яê прийшов з армії то до бриãадіра, до бриãадіра [ãод] не підходив.

Я бóв старшиною [

нерозбірливо

]. А тепер всі ходять. [

Нерозбірли-

во

Нó, шо тóт, шо тóт бóло. Нó, шо тóт розповідать, яê ãолод в то

время. Шо тóт... Я знаю, яê їздили... Приїжджав до йоãо ó Запорож-

жя робив, яêойсь мóзей, чи з архів яêийсь. Таê значить батьêо по-

пав ó дєльож оце

все порозділяли. Попав, це бóло ó 1861 ãоді [

не-

розбірливо

] попали оце в дєльож, попали оце. [

Нерозбірливо

], таê

шо Сêельêа бóла. Нó, я розêазóю, яê воно бóло, яê начиналося. Ми

оце вспоминали, тóт оце вóлиця Шевченêа, це наш [

нерозбірливо

Ото перва óлиця бóла в Сêельêи.. Униз бóв отамо яр, там дальше

вóлиця Ковсьêий і здесь бóв отам [

нерозбірливо

] ото ó армію ходив,

взяв 5 êирпичин і пішов строїть [

нерозбірливо

] ото отніс тóди Ка-

терина [

нерозбірливо

] оце де хочте поселяйтесь, оце де плавня, оце

263

ãряниця оце тóт поля бóли ãорбі. Це Катерина давала тóт хати, –

хто хочте живіть. Построяли [

нерозбірливо

], дрóззя, і живóть. А цей

дядьêо, Попов, шо в Василівêі [

нерозбірливо

]. Не бóв він тоді По-

повим, бóв фермером [

нерозбірливо

] таê значить шо: раз в ãод надо

било отробить, на ньоãо. Це первий раз. Потом óвеличив несêольêо

раз. [

Нерозбірливо

]. А потом до тоãо дойшли, що êажóть, шо раз

тіêи собі робиш, а то все на їх робиш. Нó, день... Да. День отробить

ти должен. А потом де шо ти жить, [

нерозбірливо

], а тоді я не знаю

там шо [

нерозбірливо

]. І оце вам бóло, той прийшов...

[А розваãи яêі]... Коли це, розваãи. Розваãи... Я яê êіномєханіêом

работав... Робив тридцять два посєщєнія в місяць. Посєтітєлі. Три-

дцять два посєщєнія. Це може підтвердить êалендарь, все. А план

давав. Це êінотєатр, знаєш, шо Сêельêи... [У

19]56-м...

Лєтній êіно-

театир. Восімсот піїсят місць. Забитий!.. Є ж одихаючий, свіжий во-

здóх, апаратóрó сильнєйшó робили, це в нас районі яêа стояла. Фó-

тбол сильнєйший бóв, перве місце займав в області, селяни сильні,

сильний Боãатирьов [

нерозбірливо

] нашó Сêельêи, Сêельêи защи-

щали парні молоді іãрали.

[А в дитинстві яê ãóлянія]... Нó, шо... Тоді таêоãо... Клóб бóв по-

ãаненьêий, привезли [êіно]... Нó, не бóло дома êóльтóри, дом êóль-

тóри це що щас, він ще до войни строївся, а тоді êончив вже Шара-

пов. Заêончили... Тоже, неплохо б

óло. Сильний.. І стадіон хароший

в центрі бóв, а щас не має, зновó розвалили. Бóло на [побєді]...

Наші батьêи празнóвали в церêві. [Батьêи в церêвó ходили]...

Начинаю з новоãо ãодó... В пашол, пашол – аж по оце врем’я. Там то

Крєщєніє, то

Пасêа, то Проводêи [

нерозбірливо

]. Тє!.. Таê не ãóля-

ли, яê тепер ãóляють. Трошêи. Сêромно. Пісні, там, моãли і випить

потрошечêó... Не таê яê зараз, вийшов і валяються. Не валяються,

яê тепер. Та... Хто шо. Бóли і êорчмаêи, і тóт бóло те саме. Прийдеш

[

нерозбірливо

Бриê Іван Федорович, 1926 роêó народження, з дрóжиною.

с. Сêельêи Василівсьêоãо районó Запорізьêої області

Іван Федорович: [Я, Бриê Іван Федорович, 1926-ãо роêó наро-

дження]. Батьêо [18]90-ãо роêó, мати [18]85-ãо роêó [

нерозбірливо

Сестра [19]25-ãо, я [19]26-ãо. Нó, батьêо в мене старий партизан,

Опитування провів В. Марчук (серпень 2001 р.). Дешифрувала аудіо-запис та

створила транскрипт З. Мережко.