
Розділ 3
80
сять заповідей, слава Богу, що їх лише десять». Є десять табу. Все,
що ці табу не охоплюють, — дозволяється. Автор цих рядків дотри-
мується думки, що працювати можна і у релігійні свята, оскільки
заборони щодо цього Біблія не містить. Вважає, що заборона пра-
цювати — це вигадка священнослужителів, а не вказівка від Бога.
Заклик священнослужителів працювати і не йти до церкви мав
би такий неприродний вигляд як і заклик професора до студентів
не ходити на лекції.
Психологи Київської асоціації практикуючих психологів і
психотерапевтів сформулювали десять заповідей, які спрямовані
на створення і підтримання іміджу надійної ділової людини.
1. Обов’язковість. Її необхідно проявляти, навіть, у дрібницях.
Спізнення не лише шкодять роботі, але й свідчать про ненадій-
ність і необов’язковість. Відомо, що третій президент України —
В. Ющенко мав схильність до запізнень і це шкодило його репу-
тації. Начальник може оцінити запізнення як неповагу особисто
до нього. Просування по службі може загальмуватися.
2. Небагатослівність. Не слід говорити зайве. Працівники
мусять зберігати секрети фірми чи організації так ретельно, як і
свої особисті секрети. Ніколи не слід переоповідати те, що інколи
вдалося почути від співробітника, керівника або підлеглого про
його особисте життя.
3. Доброзичливість і привітність. Слід докладати зусиль
до того, щоб ввічливо і доброзичливо ставитися до оточуючих вас
людей, не дивлячись на те, що вони можуть прискіпуватися до вас,
навіть, занадто агресивно. Доброзичливе і ввічливе ставлення зо-
всім не означає необхідність бути друзями з усіма, з ким доводиться
мати службові справи.
4. Відсутність егоїзму. Думати слід не лише про себе, але й
про інших. Слід рахуватися з думкою інших, доцільно зрозуміти
їх точку зору. Необхідно прислухатися до критики і порад колег,
підлеглих і начальства. Не варто негайно огризатися, коли хтось
ставить під сумнів якість виконаної вами роботи. Покажіть, що для
вас цінність становлять міркування і досвід оточуючих. Зазначене
не шкодить вашим спробам обґрунтувати результат своєї роботи.
У зв’язку з тим, що слід думати і про інших, у автора цих ряд-
ків сплив у пам’яті і такий епізод. Якось йому, як завідувачу ка-
федри, телефонує жінка-директор інституту. Очевидно, у неї були
якісь претензії до роботи. Свою критику вона розпочала словами: