Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

161

відносне. Процес владарювання упорядковується і регулюється

спеціальним механізмом влади — системою організацій, об’є-

днань людей і норм, їх устрою і діяльності. У суспільстві механі-

змом влади виступають державні органи, право, політична сис-

тема, політичний режим тощо.

Види влади

Влада визначається панівним в країні соціально-

політичним устроєм. Кожна влада складається з видів: політич-

ного, економічного, сімейного та ін. Влада, в широкому тлума-

ченні, — сукупність владних відносин, система влади, основою

якої виступає волевиявлення народу, або певної соціальної стру-

ктури, соціальної спільності, певної соціальної верстви та ін.

Волевиявлення — джерело влади, а сама влада здатна, не вдаю-

чись до організації власної волі, безпосередньо приймати владні рі-

шення, що стають нормою для всіх учасників вольового акту. Та

влада — це і організаційний аспект, функціональне владне наван-

таження — право, тобто влада інститутів — політичних, соціаль-

них, — механізмів політичної системи суспільства, а в суспільній

організації — влада обраних нею органів. Все це дає можливість

правильно орієнтуватися в системі владних механізмів, політично

зріло брати участь в їх формуванні і реалізації влади.

Влада — це реальна можливість здійснювати свою волю в со-

ціальному суспільному житті, нав’язуючи її, якщо необхідно, ін-

шим. Відповідно до засобів влади, на яких будується, виділяють-

ся і види влади: економічна, соціальна, духовно-інформаційна,

примусова (яку часто називають політичною) і політична. В за-

лежності від суб’єктів, влада ділиться на державну, політичну,

профспілкову та ін.

Політична влада

Що ж таке політична влада? Політична влада — пев-

ний аспект відносин між великими соціальними спільностями

людей. Політична влада — це політичне панування, політико-

правова гарантія певного типу економічних, соціальних відносин,

один з видів авторитету, власне, політичного авторитету. По-

літична влада — один з найважливіших проявів влади, що харак-

теризується реальною здатністю певної соціальної спільності

(класу, страту, нації або іншої соціальної спільності), а також ін-

дивідів, які відображають її інтереси, здійснювати, реалізувати

свою волю за допомогою політики і правових норм. Політична

162

влада — це політичні відносини, які відповідають соціально-

структурним інтересам, що випливають з відносин власності на

засоби виробництва, що обумовлюють соціальні переваги і авто-

ритет власника, а, отже, приводять до створення суб’єкта і

об’єкта влади, тобто до відносин панування і підкорення.

Повна тотожність влади і авторитету властива первісному су-

спільству, з ускладненням і розвитком на окремих етапах зроста-

ла відмінність між владою і авторитетом. Чим більше неприми-

римості між управляючими і управлінцями, тим більше примусу,

насилля, тим більше падає авторитет управлінця. В ряді визна-

чень влада характеризується як цілеспрямований вплив соціаль-

ної спільності, верстви, індивіда (носія влади) за допомогою пев-

них засобів (знарядь влади) на підвладних (класи, особи,

спільності), внаслідок чого підвладна сторона змушена виконува-

ти владу носія. В прямому розумінні влада — одна з функцій

уряду і його органів, суспільства і його органів, глави сім’ї тощо,

яка полягає в примусовій згоді діяльності осіб, які входять до од-

нієї і тієї держави, суспільства, сім’ї та ін. Влада діє в межах фо-

рмальних структур, визначає поведінку людей за допомогою

стимулів і санкцій, системи статусів, посад, престижу та ін.

Природно, визначення політичної влади як організованого на-

силля одного класу для придушення іншого стосується політич-

ної влади в антагоністичному, непримиренному суспільстві, тому

що тут є насилля над іншим класом і соціальними верствами. По-

літична влада як насилля, примус відсутня в суспільстві, де від-

сутні класи, відсутні непримиримі відносини. Політична влада є

всяка заснована на насиллі, примусі, влада однієї групи людей

над іншою групою або іншими групами людей в умовах антаго-

ністичного суспільства. Для здійснення політичної влади необ-

хідні всі ті елементи, що взагалі потрібні для здійснення влади, а

також суспільного поділу між групою (групами), що здійснюють

владу, і групою (групами), стосовно якої влада здійснюється, і

організований примус як основа здійснення влади.

Функції політичної влади визначені їх змістом: формування по-

літичної системи суспільства, організація його політичного

життя, політичних відносин, що включають відносини між дер-

жавою і суспільством, суспільними групами, класами, асоціаціями,

політичними інститутами, апаратами і органами державного

управління, політичними партіями, громадянами та ін., управлін-

ня справами суспільства і держави на різних рівнях; керівництво

органами влади і політичними, а також неполітичними, процеса-

ми, контроль політичних та інших відносин і нарешті — створен-

163

ня певного, характерного для того або іншого суспільства типу

управління, політичного режиму і державного ладу (монархічного,

республіканського), відкритого або закритого, замкнутого, відго-

родженого від держави (автократичного) суспільства, властивої

певній державі політичної системи, відповідних їй політичних

відносин та інших політичних характеристик командування і ви-

конання — два рівних універсальних принципи влади. Вони невідді-

льні і взаємодіють, як і дві особи, — схильна владарювати (владна)

підкоряюча і сприймаюча владу. Обидва типи суспільно необхідні,

відтворюються в формі великих політичних структур і відносин

між ними — держава і суспільство, уряд та маси та ін.

Державна влада

Що таке державна влада? Чи тотожна політична влада

державній владі? Будь-яка державна влада розуміється як полі-

тична влада. Проте не всяка політична влада є державною вла-

дою. Не погоджуючись з поглядами російського філософа Петра

Струве про те, що основною рисою держави нібито є примусова

влада, слід відмітити, що примусова влада є в усякій людській

співдружності: і в родовому устрої, і в сім’ї, але держави тут не

було. Ознакою держави є наявність особливого класу осіб, в ру-

ках якого зосереджується влада.

Звичайно ж, державна влада — це влада, здійснювана спеціа-

льним, відособленим апаратом, створеним саме для управління.

В умовах первісного суспільства (в усякому випадку, на занепаді

його існування) політична влада (князі, віче, суди, старійшини та

ін.) уже існує, але відсутній відокремлений апарат здійснення

влади. Відсутня ще і держава. Ускладнення суспільних, соціаль-

них відносин привело до виникнення держави: утримання полі-

тичної влади, а тим більше економічних привілеїв, що зосере-

джуються у панівного класу, який зароджувався, вело до

створення спеціального апарату примусу. Разом з появою прива-

тної власності на засоби виробництва, а слідом за нею — антаго-

нізму економічних відносин виникає інститут — установа, яка не

тільки відгороджувала б заново надбане багатство окремих осіб

від комуністичних традицій родового ладу, що не тільки зробило

б раніше надто малоцінну приватну власність священною і це

освячення оголосило б вищою метою всякого людського суспіль-

ства, але й поклала б відбиток загального суспільного визнання

розвитку однієї за іншою нових форм власності, а, отже, і не-

впинне прискорення нагромадження багатства, — що увічнювало

164

б не лише початок поділу суспільства на соціальні класи, але й

право іншого класу на експлуатацію неімущого і панування іму-

щого над неімущим. I така установа з’явилась. Знайдено державу.

Держава аж ніяк не є силою, нав’язаною суспільству ззовні.

Держава є продукт суспільства на певному етапі, ступіні розвит-

ку, визнання, що суспільство заплуталось в невирішених супере-

чностях з самим собою, розкололось на непримиримі протилеж-

ності, позбутися яких суспільство безсиле. А щоб протилежні

класи, соціальні спільності з суперечливими економічними інте-

ресами не пожерли один одного, суспільство не погрузло в без-

плідній боротьбі, необхідна сила, що стоїть над суспільством, си-

ла, що усмиряла, примиряла б сутички, тримала б його в межах

порядку та ін. I такою силою стала держава.

Отже, державна влада має певні характерні риси. Це влада, що

здійснюється за допомогою відокремленого на певній території

державного апарату. На територію поширюється державний су-

веренітет. Територія підконтрольна, підвладна, державним струк-

турам надається можливість вдаватись до засобів організованого

і законодавчого правового насилля. Державна влада — це най-

вище, найповніше відображення політичної влади — є політично

найрозвинутішою владою. Державна влада — явище історичне.

Поняття політична влада і державна влада переплітаються з по-

няттям класове панування. Та недоцільно ототожнювати класове

панування з усякою владою і бачити будь-яку владу, що випливає

з власності на засоби виробництва. Влада заснована на участі

і прийнятті рішень, на думку політолога Єжі Вятра, здійснюється

в найрізноманітніших типах колективів, де існує нерівність в

розподілі; влада спирається на різноманітні принципи і різнома-

нітні цінності, що складають зміст рішень, в прийнятті яких по-

лягає здійснення влади. Один вид влади буває обов’язком батька

в сім’ї, інший — лідера політичної партії, третій — майстра в це-

ху, власника найзначніших багатств на ринку та ін. Класове па-

нування є кваліфікована форма верховної влади; її основа — пе-

реважання того або іншого типу власності на засоби виробни-

цтва — охороняється системою суспільних норм і санкцій.

Економічна влада

Економічна влада — це об’єктивно обумовлені матері-

альними потребами життя суспільства відносини, в яких власник

засобів виробництва підкоряє своїм інтересам інтереси інших

учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме пра-

165

вом власника, що, звичайно, знаходить і своє правове підкріп-

лення, правову основу. Такий порядок належить до матеріально-

го і духовного виробництва.

В звичайні, відносно спокійні періоди розвитку суспільства

економічна влада домінує над іншими видами влади, тому що

економічний контроль, підкреслює австрійський соціолог Фрід-

ріх Хаєк, це не просто контроль однієї з сфер людського життя,

ніяк не зв’язаний з іншими, це контроль над засобами досягнення

всебічної мети.

Соціальна влада

Тісно зв’язана з економічною владою і влада соціаль-

на. Якщо економічна влада передбачає розподіл матеріальних

благ, то соціальна — визначає положення статусу, посад, пільг і

привілеїв в соціальній структурі суспільства. В сучасних умовах

за допомогою соціальної політики держави впливають на соціа-

льне становище населення, викликаючи тим самим його лояль-

ність і підтримку. В Iталії, Швеції, Федеративній Республіці Ні-

меччині та інших країнах Європи, Латинської Америки і Азії,

США і Канади проявляється тенденція: прагнення до розподілу

економічної та соціальної влади і до демократизації соціальної

влади. На підприємствах дедалі більше утверджуються правові

норми: власник позбавлений права приймати або звільняти пра-

цівника, особисто визначати йому розмір заробітної плати, під-

вищувати або понижувати в посаді, змінювати умови праці тощо.

Всі ці соціальні питання регулюються законодавством і колекти-

вними трудовими угодами і вирішуються за участі профспілок,

виробничих рад, державних і громадських бюро по найму робо-

чої сили, суду та деяких інших державних і громадських установ.

Духовно-інформаційна влада

Духовно-інформаційна влада — це влада над людьми,

що здійснюється за допомогою наукових знань, інформації. В су-

часних умовах без опори на знання влада в суспільстві не може

бути ефективною. Для безпосереднього впливу на свідомість лю-

дей, забезпечення їх лояльності і підтримки ними уряду і його

рішень саме широко використовується знання та інформація, за

допомогою інститутів соціалізації (школа, інші освітні установи,

культурно-освітні товариства, асоціації та ін.), засобів масової

інформації здійснюється саме вплив, дія на людей, формується

покора за переконанням, обґрунтовуються мотиви і свідомість,

166

ціннісні орієнтації та ін. Духовна влада здатна служити різній ме-

ті: поширенню об’єктивних відомостей інформації про діяльність

уряду, становище суспільства, маніпулювання, вдаючись до різ-

них методів обману, управління свідомістю і поведінкою людей,

всупереч їх інтересам, а нерідко і волі.

Примусова влада

Спираючись на силові засоби, примусова влада здійс-

нюється над людьми за допомогою застосування або загрози за-

стосування фізичної сили. Нерідко примусова влада ототожню-

ється з владою політичною. Однією з важливіших відмінних

ознак політичної влади є, безумовно, легальне використання сили

в межах всього суспільства. Та насилля, фізичний примус вико-

ристовується і неполітичною владою (у стосунках між підприєм-

цями і робітниками, між деспотом — главою сім’ї і її членами,

між ватажком і членами злочинної шайки та ін.).

Iнші види влади

Iснують і такі види влади: сімейна, профспілкова, пар-

тійна та ін. За широтою їх розповсюдження виділяється міжна-

родний рівень — міжнародні організації: ООН, НАТО та ін.,

центральний рівень — центральні органи держави, засоби масо-

вої інформації, середній рівень — підкорення центру, організа-

ції — обласні, районні та ін. і низовий рівень — влада в первин-

них об’єднаних малих групах та ін.

За функціями влада поділяється на законодавчу, виконавчу і

судову.

За способами взаємодії суб’єкта і об’єкта влади — демокра-

тична, авторитарна та інші влади.

Взаємодія політичної та інших влад

Політична влада відрізняється рядом особливостей.

По-перше, політична влада в межах держави використовує силу і

примус легально. По-друге, для всякої іншої влади обов’язкові

верховні рішення політичної влади. В компетенцію політичної

влади входить і право обмеження впливу могутніх корпорацій,

засобів масової інформації та інших установ або ж повна їх лікві-

дація. По-третє, політична влада відрізняється публічністю, тобто

загальністю і безособовістю. На відміну від існуючих невеликих

груп приватної особистої влади, політична влада звертається від

167

імені всього суспільства до всіх громадян. По-четверте, політич-

на влада відрізняється моноцентричністю, наявністю єдиного

центру прийняття рішень. На відміну від політичної влади, еко-

номічна, соціальна, духовно-інформаційна влади поліцентричні.

Адже відомо, що в ринкових демократичних суспільствах існує

багато незалежних власників, засобів масової інформації, соціа-

льних фондів тощо. I, по-п’яте, політична влада, і особливо дер-

жава, використовують не тільки примус, але й економічні, соціа-

льні і культурно-інформаційні засоби влади.

У складній взаємодії перебувають різні види суспільної влади.

Важливішою серед видів суспільної влади багатьма політологами

Заходу, в тому числі і марксистської орієнтації, вважається влада

економічна, влада власників засобів виробництва та інших суспіль-

них багатств. Коли в ринковому суспільстві все має ціну і грошове

відображення, а більшість засобів матеріальних цінностей належить

великим власникам, капітал широко використовується і для сильно-

го впливу на проведення виборчих компаній і підсумки виборів, для

підкупу політиків та ін. Зосередження економічної влади у великих

власників створює загрозу встановлення плутократії — прямого по-

літичного правління невеликої групи багатіїв. У сучасних західних

демократіях конкуренція між власниками, політичний вплив серед-

нього класу, демократична держава і громадськість стримують все-

владдя великого капіталу. Зазнаючи сильного впливу економічної

влади, все ж досить самостійна політична влада здатна мати над

економічною владою верховенство, підкоряючи її своїй меті. Домі-

нуючий вплив на суспільство може в певних умовах виявляти і ду-

ховно-інформаційна влада. Її монополізація певним угрупованням

може забезпечити їй перемогу на виборах і тривале збереження па-

нування в суспільстві, незважаючи на неефективність економічної і

іншої політики. В демократичному суспільстві існує розподіл влади

між державою, політичними партіями та групами інтересів, а також

самою державною владою, на законодавчу, виконавчу і судову, в ду-

ховній сфері — доступність освіти, культурно-інформаційна багато-

манітність.

3. П

ОЛІТИЧНЕ ПАНУВАННЯ. ПОЛІТИЧНА ЛЕГІТИМНІСТЬ

Підкорення (покора)

Підкорення (покора) — один з важливих складових

елементів влади. Мотивація підкорення досить складна: страх

перед санкціями. Багаторічна звичка до покірності, слухняність,

168

зацікавленість у виконанні розпоряджень і переконаність в необ-

хідності покори, слухняності, авторитет володаря влади серед

підлеглих та ін. і є основою мотивів підкорення, слухняності.

Мотиви істотно впливають на силу влади, тобто здатність її

суб’єкта впливати на об’єкт. Може здатися, що переконливість

володіння мандатом на владу прямо залежить від законної про-

цедури його одержання, найімовірніше, в результаті виборів. Але

це прерогатива, норма демократичного суспільства. В минулому,

а в багатьох місцях і в сучасних умовах, це може не мати ніякого

значення. А ось застосування сили, жорстке і без хитань, може

стати тим явним психологічним правом, підкоряючись якому, бі-

льшість людей починає ставитись до нової влади з повагою.

Чого ж більше в таких визнаннях — реальної поваги до прояв-

леної сили, боязні неминучої розправи або просто байдужості,

особливо якщо влада нагорі не змінює суті політики, що прово-

диться державою, і тоді чергові похорони «раптово померлого

правителя» тільки додають число неслужбових днів. Але, так

або інакше, уряд може подобатись або не подобатися, але люди,

як правило, підкоряються йому. Мало кому, напевне, надає задо-

волення сплачувати податки, але люди платять, розуміючи, що

уряд володіє законним правом оподатковувати громадян подат-

ками та ін. Якщо ж такий механізм починає давати перебої або

зовсім припиняє свої дії, то це явний симптом того, що суспільс-

тво втратило почуття законності до свого уряду. Якщо такий

вплив стає хронічним, то це свідчення того, що суспільство пе-

реживає кризу законності і перебуває в стані перманентної не-

стабільності, здатної викликати конфлікти і напруження. В осно-

ві законності лежить згода. Мета утримання влади будь-якою

ціною здатна породити ускладнення, особливо якщо хронічно за-

знає спаду економіка, нестабільна політика і відсутні канали зво-

ротного зв’язку з суспільством. Влада — це багатоманітні взає-

мовідносини людей в умовах і обставинах, в яких проявляється

здатність одних примушувати інших виконувати свою волю.

Влада, що тримається на страсі, викликаному загрозою санк-

ції, покарань, має тенденцію до послаблення, прагнення людей

позбутися неприємного емоціонального становища. Основана на

звичці коритися, така влада сприймається людьми порівняно без-

болісно. Саме в традиційних суспільствах одним з мотивів поко-

ри, слухняності державі і ставала звичка коритися, слухатися.

I поки звичка коритися не вступає в суперечності з вимогами ре-

ального життя, вона є надійним фактором стабільності влади.

Якщо ж звичка коритися, покори дотримання законів приходить

169

в суперечність з реальним життям, то влада, основана лише на

звичці слухняності, покори, швидко руйнується. Влада, побудо-

вана на інтересі, — найбільш стабільна. Добровільна покора, до-

тримання розпоряджень влади людьми визначається особистою

зацікавленістю, надто зайвим стає і контроль, і застосування не-

гативних санкцій. Особиста зацікавленість людей сприяє розви-

тку у них мотивів покори, слухняності: переконаність, автори-

тет, усвідомлення політичного статусу індивіда і його адапта-

ція до суспільної і політичної системи. Покора за переконанням

зв’язана з мотивами впливу досить глибокої свідомості: сукупні-

стю стійких, загальноприйнятих уявлень політичної і соціальної

реальності, ціннісних орієнтацій і установок, що становлять

«другу природу» особи, адже її «перша природа» утворюється

під впливом первинних, переважно біологічних, потреб і повсяк-

денних життєвих інтересів. Саме важливим джерелом сили влади

є переконаність людей в необхідності покори державі або іншо-

му носію влади заради якихось більш високих, аніж безпосередні

індивідуальні інтереси, мети (патріотичних, моральних, релігій-

них та ін.).

На базі спільної зацікавленості об’єкта і суб’єкта влади і пере-

конаності підлеглих формується авторитет керівника як найбільш

сприятливий для влади мотив підкори. Авторитет — це високо

оцінювані якості, якими підкорені наділяють керівника і які ви-

значають їх покору без загрози санкцій або переконань. Автори-

тет базується на згоді, означає повагу до керівника, довір’я до

нього. Авторитет може бути істинним або фальшивим. В залеж-

ності від якостей, які властиві особистості керівника, авторитет

буває науковим (якість вченості), діловим (компетентність, нави-

ки, досвід), моральним (високі моральні властивості), релігійним

(святість), статусним (повага посади) та ін. Баз авторитету влада

не може бути міцною і ефективною. Авторитет політичний —

визнання впливу особи, організації на політичну владу. Базується

авторитет на реальних або міфічних достоїнствах, досвіді, місці,

що займає особа в легітимній структурі влади. Авторитет полі-

тичний — обов’язкова умова лідерства. Важливіші види політич-

ного авторитету: традиційний, що базується на звичаї, звичці по-

корятися, поважати певну особу; законний або конституційний,

що набутий внаслідок поваги людей до закону, волі більшості, і

харизматичний (виняткова талановитість, «дар божий»), пов’яза-

ний з особистою прихильністю, відданістю лідеру, вірою в його

виняткові якості, властивості. Політичний авторитет демократи-

чного типу передбачає довір’я, можливість прощення лідеру по-

170

милок при успішному керівництві, не виключає критичного став-

лення до нього з боку опонентів. Для політичного лідера автори-

тетного типу характерна концентрація влади однією особою. В

перехідні періоди в деяких країнах (зокрема, в країнах Співдруж-

ності незалежних держав) з’являється особливий політичний ав-

торитет — лідер, який наділений винятковими якостями, власти-

востями, вищою мудрістю (близькістю до божественної),

особливим героїзмом, святістю, що не властива простим смерт-

ним. Суб’єкт і об’єкт характеризують крайні полюси, активні на-

чала структури влади.

Політичне панування

В суспільстві відносини влади багатоманітні, мінливі і

відносні. Щоб відносини влади упорядкувати, стабілізувати в су-

спільстві саму владу, зробити її здатною до виконання покладе-

них на неї функцій, необхідно владу інститулізувати, закріпити у

формі політичного панування. Політичне панування — поняття в

соціології і теорії політики, що характеризує здійснення влади,

яка набирає інституціональні форми і передбачає розчленування

суспільства на панівні і покірні спільності, соціальні групи, а та-

кож виділення і уособлення, відокремлення особливого управлін-

ського апарату. Панування відрізняється від поняття влади, хоча

влада може досягати становища панування. Політичне панування

означає структурування в суспільстві відносин влади і підкорен-

ня, організаційне оформлення і закріплення розподілу управлінсь-

кої праці і звичайно поєднаних з ним соціальних привілеїв, — з од-

ного боку, і виконавчої діяльності, — з другого.

Політичне панування виникає тоді, коли влада інституалізу-

ється, стає стійкими відносинами, коли в соціальній організації

встановлюються позиції, зайняття яких дозволяє приймати рі-

шення, наказувати, дозволяти або ж забороняти. Соціолог Макс

Вебер відмічає, що панування означає шанс зустріти покору пев-

ному наказу. Формою суспільної організації влади є нерозривно

зв’язане з нею політичне панування. Ще до утвердження полі-

тичного панування виникає політична влада, якщо вона спира-

ється на силу. Так, в Україні відразу після лютневої демократич-

ної революції, коли українські соціалісти та інші представники

політичних партій, спираючись на збройну підтримку демокра-

тичних сил, встановили владу Центральної Ради, ще не створив-

ши розгалужений апарат державної влади, вони не добились ви-

знання її більшістю населення. Та тривалий період влада не може