Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

331

і використання державної влади для реалізації інтересів тих або

інших соціальних і етнічних спільностей тощо. Тому-то політич-

на партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній

системі положення, яке дасть можливість визначати політику

держави, вирішувати економічні, соціальні, духовні і політичні

проблеми ефектно і в інтересах суспільства.

Зрозуміло, утворення політичних партій зумовлюється рядом

факторів.

По-перше, існують різноманітні думки щодо політичного уст-

рою суспільства та інших конкретних політичних, економічних,

соціальних і духовних проблем.

По-друге, з виникненням соціальних класів і соціальних

суперечностей, соціальних антагонізмів виникає і соціальна

нерівність. Наявність у класів специфічних інтересів і потреб,

їх обґрунтування, захист і здійснення зумовлюють необхід-

ність створення політичних партій. Але зводити причини ви-

никнення політичних партій винятково до класового проти-

боріння неможливо. Це однобічне пояснення спрощує

уявлення про причини і фактори, що зумовлюють виникнення

політичних партій. Адже політичні партії вийшли на політич-

ну арену значно пізніше, аніж коли стався розкол, розпад су-

спільства на антагоністичні класи, виникли антагоністичні

суперечності.

По-третє, невдоволеність частини суспільства існуючим

становищем і відповідно потреба в діях, щоб змінити стано-

вище, і викликали необхідність створення політичних сил,

об’єднань. Розвиваються політичні рухи, створюються полі-

тичні партії. На відміну від політичних партій, політичні рухи

найчастіше не мають чітко певної організаційної структури,

фіксованого членства, статутних документів. Політичні партії

виникають на базі суспільно-політичних рухів. Так, в 90-х

роках на базі Народного Руху України виникли Українська

народна партія, Українська республіканська партія, Українсь-

ка селянсько-демократична партія, Демократична партія

України, а сам Рух зазнає змін і перетворення, стає політич-

ною партією.

По-четверте, однією з умов утворення політичних партій

стають причини національного, етнічного характеру, суперечнос-

ті, існуючі в суспільстві на національному ґрунті. Політичні пар-

тії в країнах Африки, Латинської Америки та ін. виникли саме в

умовах конфліктів між етнічними спільностями. Тенденції до

утворення політичних партій на національній ідеї, на ґрунті наці-

332

онального відродження є в Україні, Білорусі, Росії, Казахстані,

Закавказзі і країнах Середньої Азії.

Такі основні фактори, що зумовлюють утворення масових по-

літичних об’єднань — політичних партій.

Соціальна база політичних партій

Політичні партії (політичні рухи) завжди відобража-

ють певні суспільні інтереси і прагнення, а характер таких інте-

ресів і прагнень, потреб — найважливіший аспект будь-якої полі-

тичної партії. Важливу роль у визначенні соціальної бази

політичних партій відіграє теорія соціальних суперечностей. Це

дозволяє з’ясувати, що соціальні спільності, верстви в процесі

політичного визрівання породжують суспільні і політичні рухи,

що виступають виразниками їх інтересів і прагнень.

Політичні рухи і політичні партії поділяються на класові,

міжкласові і позакласові.

Класовий аналіз дозволяє визначити, по-перше, яка суспільна

база руху, по-друге, по відношенню до яких суспільних верств

програма політичних партій — найбільш функціональна, по-

третє, з якими соціальними спільностями зв’язані керівники, лі-

дери руху і, по-четверте, які суспільні верстви одержують найбі-

льшу користь з діяльності політичної партії. Але у визначенні со-

ціальної бази не тільки класи відіграють важливу роль. Справа в

тому, що в політичному житті (особливо це характерно для су-

часного етапу розвитку політичних процесів) основою виникнен-

ня політичних партій не завжди буває суспільний клас, соціаль-

ний шар. В політичному житті беруть участь найрізноманітніші

верстви і соціальні спільності, що складають соціальну базу су-

часних політичних партій і політичних рухів (інтелігенція, робіт-

ники, селяни, підприємці, фермери, бізнесмени тощо).

Функції політичних партій

Та обставина, що політичні партії існують у країнах з

досить різноманітною за формою і змістом політичною культу-

рою суспільства, різноманітною соціальною структурою, полі-

тичним режимом, доводить, що політичні партії об’єктивно ви-

конують суспільно значимі функції. Від інших політичних

структур в суспільстві політичну партію відрізняють властиві їй

функції у ставленні до влади і найбільш характерні засоби їх

здійснення, певна внутрішня організація і структура дій, орієнта-

ція в політичних подіях та ін. В класичній інтерпретації функцій

333

політичних партій — соціальна і ідеологічна, підготовка партій-

них кадрів, організація і участь у виборчих кампаніях тощо.

Основні функції політичних партій: представництво інтересів

класу, соціальної спільності, суспільства; прагнення до завоювання і

використання політичної влади в інтересах тієї або іншої групи на-

селення на основі реалізації власної програми, вирішення внутрішніх

і міжнародних проблем; забезпечення зв’язку мас з державними

структурами, політичної участі громадян і заміни стихійних форм

суспільно-політичної активності населення, підлеглих контролю,

формами боротьби з політичною апатією і пасивністю громадян,

відбір і рекрутування політичних лідерів і еліт в усіх ланках полі-

тичної системи, погодження власних інтересів, мети, програм з

іншими учасниками політичного процесу; здійснення політичної со-

ціалізації громадян. Одна з функцій — реакція політичної партії на

складність суперечностей, конфліктів у суспільстві. В таких умовах

політична партія прагне стримувати конфлікти, погоджувати інтере-

си протиборствуючих сил з метою стабілізації існуючого ладу або ж

пропонує відповідну програму реформ тощо. Тут досить важливе

значення має вироблення форм співробітництва з іншими політич-

ними партіями і політичними рухами, укладення союзів і формуван-

ня блоків, пошуки компромісів.

Певне місце в діяльності політичних партій займає ідеологія. Де-

хто з політологів Заходу та й Сходу не визнає у політичних партій

ідеологічних функцій, утверджуючи, що політичні партії на Заході

далекі від ідеології, не мають власних програм, де формулювалося б

їх політичне кредо, не мають статутів, в яких до членів партії стави-

лися б певні вимоги, визначалися обов’язки. Однак такі твердження

не мають підстав. Якщо навіть політична партія не має ідеологічної

програми, все ж її конкретна політична діяльність не може не мати

ідеологічного спрямування. Це конкретно проявляється в тому, що

політична партія виступає безпосередньо ініціатором і творцем ряду

теоретичних концепцій і доктрин, якими керуються органи держав-

ної влади, президенти, уряди тощо. Так, в США та інших країнах

Заходу в різноманітні періоди формувались концепції держави зага-

льного благоденства, теорія соціального і політичного плюралізму,

загального ринку, план Маршалла, неоконсерватизм та ін. Природ-

но, чим гнучкішою є та або інша політична партія, здійснююча свої

ідеологічні функції, ідейно-теоретичні пошуки, тим легше їй визво-

литися від застарілих догм, пристосуватися до нових умов.

Одна з важливих функцій політичної партії — ідейна і полі-

тична боротьба з опозиційними політичними партіями і політич-

ними рухами. В процесі дискусії важливо аргументовано та до-

334

кладно розкривати суть програмних положень, переконувати в

перевазі поставленої мети, в порівнянні з іншими програмами

політичних партій, втягувати в політичні дискусії широкі маси,

терпимо ставитись до думки опозиції і зважувати реальності,

вміти узагальнювати події, робити висновки. Ведучи постійну

полеміку з опозицією, політична партія формує економічні і по-

літичні платформи, виробляє стратегію і тактику їх здійснення,

враховуючи реальності політичного і суспільного життя.

Аналіз природи і місця політичної партії в політичному про-

цесі свідчить про те, що діяльність політичної партії — один

з найважливіших механізмів розподілу і перерозподілу владних

засобів у державі і суспільстві, а від стилю втілення і реалізації

ними інтересів соціальних спільностей, верств і груп безпосеред-

ньо залежить характер панівних в суспільстві політичних інтере-

сів. Політичний інститут — політична партія — в політичному

процесі є ланка, що зв’язує державу і народ, бере участь практи-

чно в усіх фазах політичного процесу всього політичного життя.

Місце політичної партії в суспільстві

Місце і роль політичної партії, характер її діяльності

визначаються, по-перше, мірою її вростання в політичну систему

суспільства, тривалістю її існування, зміною її назви і порушен-

ням організаційного статусу, а також місцем і роллю фракції в

уряді, тобто керівництво урядом або проста в ньому участь. Дуже

важливий і національний аспект політичної партії. Якщо рівніше

представлена партія в національних регіонах, то і вище її урядо-

вий статус, а також підтримка її на виборах. Політична партія,

джерело якої є поза законодавчими органами, нижча за своїм ста-

тусом, аніж та політична партія, джерела якої представлені у вла-

дних структурах суспільства. По-друге, місце і роль політичної

партії визначаються соціальною підтримкою, тобто йдеться про

підтримку соціальними класами, соціальними шарами, групами,

різноманітними суспільними і релігійними рухами, етнічними

спільностями, міським і сільським населенням, окремими грома-

дянами. По-третє, політичною орієнтацією політичної партії,

наприклад, у ставленні до власності на засоби виробництва, про

роль держави в економічному регулюванні, перерозподілі суспі-

льного багатства, соціальному захисті громадян, секуляризації

(тобто перетворенні в світські) суспільства, входження в блоки,

понаднаціональні інтеграції, у ставленні до виборчих громадян-

ських прав тощо. Мета орієнтації: або відкрите суперництво по-

335

літичних партій, або обмежене суперництво з боку інших полі-

тичних партій; підрив усієї політичної системи суспільства або її

модернізація. По-четверте, одним з принципів, що визначають

місце і роль політичної партії в суспільстві, є структурна незале-

жність, тобто ступінь автономності політичних партій, життєве

забезпечення її (джерела прибутків, рекрутування, поповнення

членів партії, джерела поповнення рядів політичних лідерів, зв’я-

зок з іншими політичними партіями, відносини з зарубіжними

політичними партіями і рухами). По-п’яте, внутрішньою струк-

турою, організаційною побудовою політичної партії, інтенсивні-

стю відповідних зв’язків, географічною розкиданістю і густотою

первинних партійних осередків (організацій), частотою зібрань,

нарад, різноманітних семінарів тощо на місцях, зібрань і з’їздів у

масштабах країни, інтенсивністю пропаганди, постановкою нау-

ки і освіти в політичній партії, ступенем підконтрольності внут-

рішньопартійних груп, осередків, централізованістю влади все-

редині партії; наявністю і поєднаністю фракції, активність членів

політичної партії в її діяльності, вимогливістю до партійців, вір-

ністю ідеалам і інтересам, що відстоюються партією, особистою

відданістю справі політичної партії тощо.

Типи політичних партій

Зрозуміло, принципи, основи типів політичних партій

різноманітні: заперечується або вважається неістотним класовий

поділ політичних партій або розглядається класове ділення як

основне. Соціолог Моріс Дюверже відзначав, що класична, базо-

ва типологія політичних партій відображає історичну логіку їх

розвитку. Політичні партії розрізняються за походженням: класо-

ві, масові, кадрові.

Кадрові політичні партії виникли в XIX ст. з виборчих коміте-

тів і парламентських груп і відрізняються небагаточисельністю,

вільним членством, опорою, насамперед, на професійних політи-

ків і фінансову еліту, спроможністю забезпечити політичній пар-

тії матеріальну підтримку. Такі політичні партії орієнтовані на

виборчі функції. Класичний приклад — республіканська і демок-

ратична партії в США. Масові партії характеризуються багаточи-

сельністю (наявністю десятків сотень тисяч членів партії), ідео-

логічною орієнтованістю і домінуванням ідеологічних і виховних

форм діяльності, наявністю тісного зв’язку апарату і партійних

мас, порівняно жорсткою організацією. Вони виникли пізніше

кадрових в зв’язку з розповсюдженням загального виборчого

336

права багато в чому на хвилі робітничого руху як пролетарські

партії.

Масові політичні партії поділені Жаком Блонделем на пред-

ставницькі західного типу, комуністичні і популістські. Робер-

том-Луї Шварцейбергом поділені масові політичні партії на соці-

алістичні, комуністичні і фашистські. В 90-х роках XX ст. виник

новий тип політичних партій, які називають «всеїдними», парті-

ями «залучай всіх», партіями виборців тощо. Залежно від став-

лення до інших елементів політичної системи, політичні партії

поділяються на демократичні, авторитарні і тоталітарні. Де-

мократичні партії поділяють на прагматичні, доктринальні (з

підвищеною значимістю ідеологічного фактора), партії інтересів

(з яскраво висловленим партикулярним представництвом інтере-

сів певної соціальної групи — жінок, фермерів та ін.). Серед док-

тринальних партій виділяються — соціалістичні, націоналістич-

ні, релігійні (або антиклерикальні). Залежно від характеру

партійної ідеології, виділяються ліберальні, консервативні, соціа-

лістичні, комуністичні та ін.; від участі в здійсненні державної

влади: опозиційні — легальні, напівлегальні і нелегальні; від три-

валості існування — стабільні та нестійкі; за способом зв’язків

політичної партії з її парламентською фракцією — м’які, слабкі і

жорсткі, сильні; за характером членства — відкриті, з вільним

членством, і закриті, елітарні.

В сучасному світі за ставленням до вирішального типу прива-

тновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за сту-

пенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються

політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє,

лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п’яте, правоцен-

тристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класи-

фікації — лише ліві, центристські та праві) політичні партії.

Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за за-

стосування радикальних і навіть одіозних способів та методів бо-

ротьби з капіталізмом, а найправішими — ті, що готові вдаватися

до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відно-

син. Та в історії політичного руху трапляються парадоксальні си-

туації: в пізній період перебудови універсалістська схема поділу

на лівих та правих перевертається знизу вгору, і сили, традиційно

оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і на-

впаки. Та показником «лівизни» та «правизни» може бути став-

лення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни

соціально-економічного ладу в Україні. Саме за такого теоретич-

ного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціально-

337

економічні і політичні експерименти, праві (за традицією), лібе-

рали та консерватори починають оцінюватися як «ліві», тобто та-

кі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально-

економічного ладу, а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) — як праві

консерватори, що протистоять впровадженню ліберально-

капіталістичних принципів. В сучасній Україні існують та діють

українофільські партії, партії радянського патріотизму, партії,

орієнтовані на історичні цінності російської імперії, слов’яно-

фільські, євразійські, європейської інтеграції, євроамериканської

трансатлантичної єдності та інші політичні об’єднання, що базу-

ються на культурно-історичних цінностях, інтересах, геополітич-

них программах тощо.

2. С

УЧАСНІ ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ І ЇХ СУТЬ

Поняття і зміст партійних систем

Дії політичних партій тісно пов’язані одна з одною,

взаємозалежні, знаходяться в певних політичних відносинах зі

всіма елементами і ланками політичної системи суспільства. По-

літичні партії всі діють в певних соціально-економічних умовах.

Межею партійних систем є кордон держави. Партійна систе-

ма — це спільність взаємозалежних політичних партій, що праг-

нуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні

системи об’єднують ті політичні партії, що справді виробили і

дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин,

дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем

визначає і вид політичного режиму, механізм і ефективність де-

мократії. Політологи Заходу, та й Сходу приділяють велику увагу

з’ясуванню суттєвості партійних систем, визначенню їх змісту.

Західний політолог Сеймс Ньюмен відзначає, що партійна сис-

тема — це право політичної партії на формування власної сис-

теми правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує, що

партійні системи — сукупність політичних сил, що представлені

в парламенті або таких, що прагнуть до представництва в пар-

ламенті. Польський політолог Єжі Вятр підходить дещо інакше,

відзначаючи, що під партійною системою розуміється сукуп-

ність відносин між легально діючими політичними партіями, які

виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну

владу. У визначенні партійної системи політолог Лев Ентін під-

ходить як до політичного інституту, визнаного і санкціонованого

338

державою, де відображаються умови формування і діяльність по-

літичних партій, їх взаємозв’язки і взаємовідносини, основні

принципи і база зв’язків з іншими елементами політичної систе-

ми. Більш точним, що відображає суттєвість партійної системи, є

розкриття характеру і взаємовідносин існуючих в країні політич-

них партій, умови їх діяльності і фактична роль в керівництві

державними справами, особливо в формуванні уряду. Партійна

система — сукупність політичних партій, існуючих в тій або ін-

шій країні, незалежно від того, визнаються вони діючими законо-

давчо або ні.

Різновидності партійних систем можуть виділятися на базі різ-

номанітних ознак та критеріїв. Партійні системи є стабільні та кон-

сервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючі

в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполяр-

ні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та неальтернативні;

молоді і такі, що мають досить тривалу історію, та ін.

Різноманітність визначення партійних систем, їх ролі і місця

в політичному житті суспільства дає можливість виділити типи

партійних систем в суспільстві: одно-, дво- і багатопартійні.

Якщо для тоталітарних, авторитарних політичних режимів харак-

терні частіше однопартійні системи, то сучасним розвиненим де-

мократичним країнам властиві багатопартійні системи. Багато-

партійна система — це така система, де реальну боротьбу за

владу веде декілька політичних партій. Плюралістичною, багато-

партійною системою в світі визнається система, що включає не

просто багато політичних партій, а де наявна опозиція, в тому

числі політичних партій, що виступають проти існуючого ладу.

Опозиційні політичні партії виступають проти існуючої соціаль-

но-економічної і політичної системи, не сприяють цілісності по-

літичного ладу, в межах якого діють і мають різноманітні конце-

пції рішення проблем, які виникають в країні. Одна з ознак

політичного плюралізму — наявність двосторонніх опозицій.

Двостороння опозиція характерна тим, що розміщена з обох бо-

ків уряду — ліворуч і праворуч. Обидві опозиції — ліва і права

взаємно виключають одна одну, і більше того, перебувають у

стані перманентного конфлікту.

Безліч політичних партій в порівнянні з однопартійністю ма-

ють певний демократичний зміст. Досвід історії свідчить, що зо-

середження всієї повноти влади в одній політичній партії означає

встановлення авторитарності і тоталітарного режиму (гітлерівсь-

ка Німеччина, Радянський Союз періоду сталінізму і застою та

ін.). Затверджується авторитарний режим і в деяких народно-

339

демократичних країнах Східної Європи, коли в країні встановлю-

валася однопартійна система. В ряді країн Заходу існують двопа-

ртійні системи (США, Великобританія та ін.). Політичну владу в

країнах Заходу, де існують двопартійні системи, здійснюють по-

перемінно тільки дві значні політичні партії, що стоять на базі

капіталістичних відносин: в США — республіканська і демокра-

тична партії, в Англії — спочатку консервативна і ліберальна, а

після консервативна і лейбористська. Соціолог Джованні Сарторі

справедливо відзначає, що двопартійність маємо тільки тоді, ко-

ли існування третіх політичних партій не заважає двом головним

політичним партіям керувати суспільством. Американські соціо-

логи Харрі Госнелл і Реджі Смолка вважають, що американська

партійна система правильно названа двопартійною тому, що

«жодна маленька політична партія ніколи успішно не кинула ви-

клик двом головним політичним партіям у зв’язку з їх контролем

над президентством і конгресом».

Iсторичний досвід XX ст. дозволяє виділити чотири типи пар-

тійних систем: ліберально-демократичні, що існують в більшості

розвинених капіталістичних країн; фашистські, які мали місце

в ряді європейських, латиноамериканських країн у 20—60-х ро-

ках; авторитарні, що виникли в 30—40-х роках в Радянському

Союзі, Кореї, Румунії та ін., і партійні системи, що склалися в

країнах народної демократії Європи після перемоги народно-

демократичних революцій в 40—50-х роках. У більшості країн

Східної Європи утворилися багатопартійні системи, що спирали-

ся на багаті історичні, соціально-політичні, культурні традиції, а

також на постійний політичний тиск авторитарної радянської по-

літичної системи. Суворі умови царського підпілля вимагали,

окрім чіткої організації підпільної діяльності, точної конспірації,

замкнутості, слухняності і централізації в діяльності партійних

організацій і осередків, що, зрозуміло, виправдовувалося обста-

винами.

Потреби в утворенні різноманітних політичних партій і між-

партійне суперництво можуть виникати і справді виникають в

умовах демократизації суспільства. В Україні, Росії, Білорусі та

інших країнах Співдружності виникнення нових політичних пар-

тій і політичних рухів зумовлюється кризою офіційно визнаних і

тривалий період, здавалось, непорушних суспільних структур,

насамперед, комуністичних партій. Умови тоталітаризму не мог-

ли сприяти сучасній багатопартійності. Масова політична діяль-

ність підмінялася закулісними інтригами, представництво полі-

тичних інтересів соціальних спільностей — пошуками протекцій

340

у володіючих владою, партійна боротьба — особистими чварами

тощо. Зрозуміло, що без опори на партійну систему, яка презен-

тує інтереси різноманітних груп населення, неможлива ефектив-

на діяльність і парламенту. Можна стверджувати, що політичні

партії — невід’ємна частина парламентської системи. Ясно, що

без політичних партій парламент може приймати правильні зако-

ни, але закони не будуть реалізовані, якщо тільки не звернутися

до збройних сил. Політичні партії — істотний фактор стабіль-

ності політичного режиму. Політичні партії ніби продовжують

функції парламенту за його межами, відповідальність за те, щоб і

там боротьба йшла з допомогою аргументів, а не з допомогою

насильства.

Роль політичних партій оцінюється по-різному. Дехто ствер-

джує, що політична партія — це сучасна диктатура, це влада час-

тини над цілим, вихолощування демократії. Політична партія не є

знаряддя демократії. I кількість політичних партій не змінює ста-

новища в суспільстві. Французький соціолог Моріс Дюверже

вважає, що організація політичних партій та існування партійних

систем не відповідають демократичній ортодоксії: по-перше, то-

му що їх внутрішня структура автократична і олігархічна; факти-

чно їх керівники не призначаються членами партій, а кооптують-

ся або довибираються центрами, мають тенденцію формування

керівного, керуючого класу, ізольованого від основної маси пар-

тійців. В тій мірі, в якій їх обирають, політична олігархія поши-

рюється, однак не стає демократією тому, що вибори здійснюють

партійци, а це меншість в порівнянні з тими, хто голосує за полі-

тичну партію на загальних виборах. По-друге, парламентарії під-

порядковані авторитету партійного керівництва. Політичні партії

формують суспільну думку в такій мірі, в якій її представляють.

По-третє, загальна еволюція політичних партій поглиблює їх

розбіжність з нормами демократичного режиму. Але Моріс Дю-

верже підкреслює, що режим без партій увічнює панування еліт,

які управляють і сформувалися по праву народження, багатства

або займаної посади. Такий режим неминуче консервативний.

Політичні партії залишаються більш розвиненими ліворуч — ліві

сили, аніж праворуч — праві, тому що політичні партії найпотрі-

бніші на лівому фланзі, вони революційні. Тому диктатура навіть

з однією народною партією, яка тягнеться до утворення класу,

що править, більш близька до демократії, аніж диктатура без по-

літичних партій. Однопартійні системи — це ще не найгірші по-

літичні режими. Однопартійна система вважається інновацією

XX ст., породжена «ерою мас» і розглядається як прагнення зня-