
348
демократичній платформі. Утворення народних фронтів йшло
двома шляхами: об’єднання неформальних груп, що вже склали-
ся (Московський, Уральський, Донецький, Житомирський, Сум-
ський народні фронти); первісно аморфна загальнодемократична
платформа різноманітних політичних сил служила необхідним
середовищем для утворення тривалих структур на півдні України
(Миколаївський, Одеський народні фронти), в Російській Феде-
рації (Ярославський, Челябінський, Новосибірський, Омський
народні фронти), в Білорусі — народний фронт та ін. На початку
90-х років активізувався розвиток народних фронтів і рухів в Уз-
бекистані, Молдові, в Абхазії, Південній Осетії, Дагестані, Чече-
но-Iнгушетії, Бурятії та ін. В політичній географії виникали і нові
осередки: Донбас і Воркута, Вологда і Петрозаводськ, Одеса і
Придніпров’я та ін. Народний фронт — модель парламенту, спо-
нтанно утворений громадянський форум. В Україні, Російської
Федерації, Білорусі та інших незалежних державах Співдружнос-
ті існує близько 140 народних фронтів і об’єднань; за структурою
і формою діяльності вони загальнодемократичні.
Національно-демократичні народні фронти, спочатку створені
як єдине ціле, перетворилися на союзи, об’єднання різнорідних
політичних партій, об’єднань, товариств (Народний Рух України,
що об’єднує ряд політичних партій — Українську республікансь-
ку, Демократичну партію України, товариство «Меморіал», това-
риство української мови), Громадянський конгрес та ін. Рух за від-
родження Донбасу охопив найрізноманітніші суспільні об’єднання
і поставив своєю метою економічне, соціальне і культурне відро-
дження Донбасу. В Києві, а згодом в Харкові, Дніпропетровську,
Одесі, Львові та інших промислових центрах утворюються Союзи
трудових колективів, що перетворились на Союз трудових колек-
тивів України та ін. Утворенню народних фронтів, демократичних
рухів, звичайно, сприяють специфічні умови — наявність відокре-
мленого, невключеного до культури докорінного населення іншо-
мовних верств, помилки національно-демократичних рухів у про-
веденні національної політики, що приводять до обмеження
інтересів представників інших національностей.
Громадянські ініціативи і суспільно-політичні клуби, на відміну
від народних фронтів, не масові об’єднання. Кожний із суспільно-
політичних клубів складається не більш, аніж з 30—50 постійних
учасників. Для багатьох клубів і об’єднань характерні мобільність
числа учасників, зміна назв і декларованих програм, певна фрак-
ційність і боротьба за внутрішнє лідерство. Клуби і об’єднання
складаються з ініціативного «ядра» і певного кола «співчуваю-